Сирцов Сергій Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сергій Іванович Сирцов
рос. Сергей Иванович Сырцов


Прапор
голова РНК РРФСР
Попередник: Олексій Іванович Риков
Спадкоємець: Даниїл Єгорович Сулімов
 
Партія: КПРС
Освіта: Saint Petersburg Polytechnic Institute[d] (1916)
Народження: 5 (17) липня 1881(1881-07-17)
Славгород, Єкатеринославська губернія
Смерть: 10 вересня 1937(1937-09-10) (56 років)
Москва
Нагороди:
орден Червоного Прапора

Сергій Іванович Сирцов (5 (17) липня 1893(18930717), Славгород Дніпропетровської області — 10 вересня 1937, Москва) — голова РНК РРФСР (1929 — 1930).[1][2], заступник голови Ради Народних Комісарів Донської радянської республіки.

Біографія[ред. | ред. код]

Син службовця. Батько служив прикажчиком, мати за походженням - селянка з села Славгород. Сергій навчався у Харківському комерційному училищі.

  • У 1912 р. вступив на економічне відділення Петербурзького політехнічного інституту імператора Петра Великого. У 1916 виключений.
  • Більшовик з кінця 1913 року, вів соціал-демократичну пропаганду, спочатку серед студентів, з осені 1914 - серед робітників.
  • У 1914 р. член Невського райкому і пропагандистської колегії при ПК РСДРП. Був заарештований і засуджений до 9 місяців ув'язнення.
  • У 1916 р. повторно заарештований і засланий в село Манзурка Іркутської губернії.
  • Після Лютневої революції повертається із заслання в Петроград. Направляється ЦК в Ростов-на-Дону. Учасник Жовтневої революції.
  • У жовтні 1917 голова Ростово-Нахічеванського ради та військово-революційного комітету (ВРК)
  • У листопаді 1917 — лютому 1918 — голова Донського обласного ВРК по боротьбі з білокозаками. Керував каральними експедиціями проти козачого населення Дону.
  • У березні-вересні 1918 заступник голови РНК Донський радянської республіки, потім член Донського бюро ЦК РКП (б).
  • У січні-квітні 1919 начальник відділу цивільного управління при Реввійськраді Південного фронту.
  • У роки Громадянської війни військовий комісар 12-ї армії Червоної Армії. Один з організаторів «розкозачування».

Тов. Сирцов пропонує по відношенню до південного контрреволюційного козацтва проводити терор; заселяти козачі хутори вихідцями з Центральної Росії…

<…>

Пропозиція т. Сирцова і резолюція Дон-Бюро про ставлення до козаків прийняті.[3]

Був переконаний, що будь-яку співпраця з козацтвом і залучення його на сторону революційної влади буде «змовою з контрреволюцією», «аграрна революція на Дону повинна полягати в повному руйнуванні економічного базису козацтва», «стирання будь-якої економічної межі між селянами і козаками» і «загальні умови змушують нас, йдучи назустріч селянам, за винятком самих верхівок, зробити їх своєю опорою у справі ліквідації козацтва», що випливає з його донесень і доповідей у ЦК.[4]

  • У 1920-21 секретар Одеського губкому РКП (б).
  • У 1921, під час Х Конгресу, брав участь в придушенні Кронштадтського повстання.
  • У 1921—1926 зав. відділом ЦК РКП (б). Спочатку, як голова Навчрозподіл (рос. Учраспред) 1921—1923; потім як голова відділу Агітпропу 1924—1926.
  • З 1924 р. — завідувач агітпропвідділом ЦК. Член Президії Комакадеміі, редактор журналу «Комуністична революція».
  • У 1926—1929 секретар Сибірського крайкому ВКП (б).
  • Член ЦК ВКП (б) у 1927—1930, кандидат з 1924.
  • Кандидат в члени Політбюро ЦК ВКП (б) у 1929—1930. Член ВЦВК і ЦВК СРСР.

Кар'єра[ред. | ред. код]

Стрімке підвищення до посади в Москві в 1921 році може бути пояснене знайомством зі Сталіним. З іншого боку, підвищення могло бути обумовлене браком досвідчених партійних працівників, в той час, коли комуністична партія переживала істотне розширення.

Будучи головою Навчрозподілу (1921—1923), відповідав за ведення особистого обліку членів партії, що мало велику роль для роботи номенклатурної системи Центрального Комітету, і, ймовірно, повинен був мати робочі стосунки з безпосереднім начальником, Йосипом Сталіним.

На думку деяких істориків, Сирцов, разом з Лазарем Кагановичем та Андірєм Бубновим утворили про-Сталінську групу впливу в Комуністичній партії.

Призначення Сирцова Секретарем Сибірскього Крайкому на заміну Станіслава Косіора, свідчить про те, що Сталін вважав його досить надійним, аби очолити партійну організацію в регіоні, який мав велике значення в часи міжпартійної боротьби.[5]

На час роботи Сирцова в Сибірському крайкомі припала хлібозаготівельна криза 1927—1928 рр.

Прем'єр РРФСР[ред. | ред. код]

З травня 1929 року — голова РНК РРФСР. У 20-і роки Сирцов активно боровся як проти троцькістсько-зінов'євської опозиції, так і проти «правого ухилу», але з 1929 р. починає відкрито критикувати Сталіна. У 1929 р. на засіданні РНК РРФСР він піддав критиці практику здійснення і темпи індустріалізації, а 1930 року поставив питання про переміщення Сталіна з посади генсека.

Сирцов називав Сталіна тупоголовою людиною, яка веде країну до загибелі[6]

В квітні 1930 року очолив так званий «право-лівацький блок»[6]. Сирцов створив координаційний центр (І. О. Нусинов, В. А. Каврайський, Ю. А. Гальперін, В. А. Курц), який блокувався з групою члена ЦК партії В. В. Ломінадзе, в керівне ядро якого входили Л. А. Шацкін і В. Д. Рєзнік. Вони хотіли поставити питання про усунення Сталіна на найближчому пленумі, але один з керівників групи, Ломінадзе, видав їх плани Сталіну. Тому 3 листопада 1930 Сирцов був знятий з посади за «фракційну діяльність» і одночасно виведений зі складу Політбюро і ЦК ВКП (б) і спрямований на партійну роботу на Урал.[7]

1 грудня 1930 з'явилось спільна постанова ЦК і ЦКК «О фракційній роботі Сирцова, Ломінадзе та ін.» Сирцов і Ломінадзе були виключені з ЦК, а Шацкін з ЦКК.[7]

Останні роки[ред. | ред. код]

Перебував на господарській роботі. З 1931 заступник голови правління акціонерного товариства «Эксполес»", керуючий трестом. В 1935—1937 роках директор заводу в м. Електросталь[8]. У 1937 році заарештований. Військовою колегією Верховного суду СРСР засуджений до розстрілу і розстріляний 10 вересня.

Реабілітація[ред. | ред. код]

Посмертно реабілітований військовою колегією Верховного суду СРСР 27 грудня 1957 р.

Посмертно відновлений у рядах КПРС Комітетом партійного контролю при ЦК КПРС 29 липня 1959 р.

Нагороди[ред. | ред. код]

Різне[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Сырцов, Сергей Иванович
  2. Сырцов Сергей Иванович БСЭ
  3. История России. 1917—1940. Хрестоматия Сост. В. А. Мазур и др. Екатеринбург, 1993. О положении дел на Дону. Из протокола заседания Оргбюро ЦК РКП(б) 22 апреля 1919 г. РЦХИДНИ. Ф. 17. On. 2. Д.11. Л. 3
  4. 1. Магнер Г. — историк, филолог. «Расказачиваение в системе массовых репрессий», Ленинград.
    2. Р. А. Медведев и С. П. Стариков «Жизнь и смерть командарма Миронова»
  5. (Hughes, с. 32-33)
  6. а б В. З. Роговин Власть и оппозиции «Право-левацкий блок»
  7. а б Залесский К. А. Империя Сталина. Биографический энциклопедический словарь. М., «Вече», 2000. С.436. ISBN 5-7838-0716-8
  8. К 90-летию завода ОАО «Машиностроительный завод». Архів оригіналу за 27 вересень 2007. Процитовано 18 жовтень 2010. 
  9. Письмо М.Шолохова Сталину. 3 января 1950 г. Вешенская.

Література[ред. | ред. код]

  • James W. Hughes (1991). Stalin, Siberia, and the crisis of the New Economic Policy. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 0-521-38039-1. 


Попередник:
Олексій Іванович Риков
Coat of arms of the Russian Soviet Federative Socialist Republic (1920-1956).svg
Голова Ради Народних Комісарів РСФСР

19291930
Наступник:
Данііл Єгорович Сулімов