Сімович Василь Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сімович Василь Іванович
Vasyl Simovych.jpg
Народився 9 березня 1880(1880-03-09)
Гадинківці, Україна
Помер 13 березня 1944(1944-03-13) (64 роки)
Львів, СРСР
Поховання Личаківський цвинтар
Громадянство
(підданство)
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність мовознавець
Alma mater Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
Заклад Львівський національний університет імені Івана Франка

Васи́ль Іва́нович Сімо́вич (9 березня 1880, Гадинківці, Гусятинський район Тернопільська область — 13 березня 1944, Львів) — український мовознавець, філолог і культурний діяч, дійсний член НТШ (з 1923). Псевдоніми: Верниволя В., Сімартич, Васаген; крипт. — В. С., Вв., В-я., В., Сім-ич.

Життєпис[ред. | ред. код]

По закінченні Чернівецького університету (1904; учень С.Смаль-Стоцького) викладав там у вчительській семінарії.

1902—1903 — співредактор видань РУП, що друкувалися у Чернівцях (журнали «Гасло», «Селянин» та ін.) та газ. «Буковина». Входив до складу Спілки В. — гуртка укладачів виданого у Чернівцях 1912 під керівництвом Володимира Кміцикевича «Німецько-українського словника».

1914—1918 — співробітник Союзу Визволення України і організатор культурної праці в таборах для українських військових полонених, яку продовжував від української урядової місії (1919 — редактор газети «Шлях»).

З мовних курсів для полонених виросла його «Практична граматика української мови» (1918), що в 2-му виданні (1920) ввібрала елементи наукової граматики.

1920—1923 — редактор «Української Накладні» Якова Оренштайна (Берлін).

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

1923—1933 — професор Українського Високого Педагогічного Інституту імені Драгоманова у Празі (1926—1930 — його ректор); ця посада й участь у праці чесько-російського Празького лінгвістичного гуртка дали Сімовичу змогу зосередитися на науковій діяльності:

З 1933 — у Львові, де працював у товаристві «Просвіта» як редактор її науково-популярних видань, серед іншого — журналів «Життя і Знання», в якому містить мовні статті пуристичного характеру; бере участь у редагуванні «Української Загальної Енциклопедії» (редактор відділу «Україна»), журналів «Назустріч», «Сьогочасне й Минуле», творів Т.Шевченка, І.Франка.

1939—1941 — професор, у 1941 ректор Львівського університету.

1941—1944 — редактор «Українського Видавництва».

Праці львівського періоду присвячені проблемам сучасної й історії фонології й морфології (українське ненаголошене е, гармонія складів у парадигмі, лабіалізація л), історії правопису, а також практичним проблемам, мовної норми.

Був першим найвизначнішим українським фонологом празького напряму, але сполучав ідеї структуралізму з гумбольдтіянсько-потебнянським підходом до мови як вияву духовності нації (особливо виразно в статті «Рідна мова й інтелектуальний розвиток дитини», 1934).

Видав з коментарем твори Т.Шевченка («Кобзар» з поясненнями, Ляйпціґ, 1921), І. Франка (вид. творів у видавництві Оренштайна), Лесі Українки («Листування Лесі Українки з О. Маковеем». — Л., 1938).

Часткова бібліографія праць Сімовича є в брошурі П. Ковалева «Василь Сімович», Вінніпеґ, 1953.

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Франкіана Василя Сімовича / упоряд.: М. Білоус, З. Терлак; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. — Л., 2005. — 234 c.

Посилання[ред. | ред. код]