Сімович Василь Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Сімович Василь Іванович
Vasyl Simovych.jpg
Народився 9 березня 1880
Гадинківці, Гусятинський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Цислейтанія, Австро-Угорщина
Помер 13 березня 1944
Львів, Українська РСР, СРСР
Поховання Личаківський цвинтар
Громадянство
(підданство)
Flag of Austria-Hungary (1869-1918).svg Австро-Угорщина
Діяльність мовознавець
Alma mater Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
Заклад Львівський національний університет імені Івана Франка
Посада ректор Львівського університету

Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Пам'ятник філологу, мовознавцю, діячу культури Сімовичу Василю Івановичу в селі Гадинківці

Васи́ль Іва́нович Сімо́вич (9 березня 1880, Гадинківці, Гусятинський район Тернопільська область — 13 березня 1944, Львів) — український мовознавець, філолог і культурний діяч, дійсний член НТШ (з 1923). Псевдоніми: Верниволя В., Сімартич, Васаген; крипт. — В. С., Вв., В-я., В., Сім-ич.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився у багатодітній родині. Початкову освіту здобув у рідному селі, а потім у Станиславівській класичній гімназії (Івано-Франківськ). Вступив до Чернівецького університету на філософський факультет, здобув спеціальність «українська, слов'янська та класична філологія». Став найкращим учнем Степана Смаль-Стоцького.

1902—1903 — співредактор видань РУП, що друкувалися у Чернівцях (журнали «Гасло», «Селянин» та ін.) та газети «Буковина». Входив до складу Спілки В. — гуртка укладачів виданого у Чернівцях 1912 під керівництвом Володимира Кміцикевича «Німецько-українського словника».

1914—1918 — співробітник Союзу Визволення України . Разом із С. Смаль-Стоцьким, Б. Лепким, А. Чайківським проводив у таборах полонених українців (що були розташовані у таких містах Німеччини як Раштат, Вецляр, Зальцведель, Фрайштадт) культурно-освітню діяльність. Група організовувала курси для неписьменних, читальні, театральні трупи, трикласні народні школи. У новостворених народних університетах Василь Сімович викладав основи психології, давню українську літературу, логіку, історію педагогіки. Саме під час викладання у таборах була видана «Практична граматика української мови» (1918), яка вже у 2-му виданні (1920) ввібрала елементи наукової граматики.

1920—1923 — редактор «Української Накладні» Якова Оренштайна (Берлін).

1923—1933 — професор Українського Високого Педагогічного Інституту імені Драгоманова у Празі (1925 — проректор, завідувач кафедри української мови).

У 1939 році стає професором, завідувачем кафедри української мови у Львівському університеті. У липні 1941 обраний ректором, але німецька окупаційна влада не дозволила продовжити діяльність ВНЗ[1].

У важкі воєнні 1942—1943 роки В.Сімович очолив Науковий фонд при Українському Центральному Комітеті, аби допомогти талановитим молодим студентам продовжити вищу науку у університетах Праги, Відня, Берліна[2].

1941—1944 — редактор «Українського Видавництва».

Помер 13 березня 1944 року у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі (поле 5, головна алея) біля дружини Ізидори Сімович.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Мовознавство[ред. | ред. код]

Коло інтересів:

  • українська історична антропонімія
  • морфологія, фонетика української мови
  • проблеми правопису
  • культура мови та стилістика
  • історія літературної мови

1911 року виходить праця «Дидактика. Доповнена основами логіки» С. Канюка, до якої В. Сімович укладає словник психологічних, логічних, дидактичних термінів. З 1916 року видає такі посібники: «Поука для коректорів» (1916), «Коротенька українська правопись» (1917), «Як стати поукраїнському грамотним» (1919), що містять відомості з української орфоепії, орфографії, морфології, синтаксису, розраховані на якнайшвидше засвоєння мови.

Василь Сімович був учасником І з'їзду славістів-філологів у Празі (1929), з'їзду фонологів у Празі (1930), Міжнародного лінгвістичного з'їзду в Женеві (1931), з'їзду класичних слов'янських філологів (1931).

Окрім того, учений брав участь у роботі Празького лінгвістичного гуртка, Українського історико-філологічного товариства у Празі, був членом секції Української АН у Києві.

Членство у Празькому лінгвістичному гуртку та знайомство з фонологічною течією в мовознавстві вплинуло на мовознавчі переконання вченого. Він почав застосовувати фонологічний метод на ґрунті українського мовознавства. У цей період (1928—1939 рр.) виходять такі праці:

  1. «Українське що» (1928)
  2. «До морфології українських прикметників» (1933)
  3. «Проблема гармонії складів в морфології слов'янських мов» (1938)
  4. «Правописні системи Драгоманова» (1932)
  5. «Йосиф Їречек і українська мова» (1932)[3]

В. Сімович був першим українським фонологом празького напряму, але сполучав ідеї структуралізму з гумбольдтіянсько-потебнянським підходом до мови як вияву духовності нації (про це свідчить його праця «Рідна мова й інтелектуальний розвій дитини», що висвітлює і досі актуальні питання з соціолгінгвістики).

Науковець порушував питання періодизації та становлення правопису. У 1934 році вийшла друком розвідка для Української загальної енциклопедії, у якій автор встановлює такі основні етапи правописної системи:

  1. X—XIV вплив звукових процесів на письмову передачу;
  2. XVI—XVII сковування усталення народної мови церковними правописними традиціями;
  3. XVIII боротьба традиційного й фонетичного правописних принципів;
  4. XIX правописні реформи Максимовича, Куліша, Драгоманова;
  5. XX унормування української літературної мови 1919, 1927, 1933 рр. Наскрізно простежується у статті боротьба двох культурних впливів на українську мову: візантійського та західноєвропейського (латинського), що пояснюється географічними та політичними умовами розвитку української держави[4].

Видавнича справа[ред. | ред. код]

1908 року молодий вчитель Василь Сімович вирішив допомогти Іванові Франку у перевиданні першоповісті "Петрії і Довбущуки" (журнал «Друг»). У постскриптумі до повісті письменник зізнається:

«Знаючи хиби тої в молодих літах писаної повісті, я був би навіть не подумав передрукувати її, як би не предложення д. Василя Сімовича, професора учит. семінарії з Чернівців, який 1908 р., в часі, коли мене постигнуло нещастє чи щастє убезвладнення моїх рук, через посередництво д. В. Гнатюка попросив у мене дозволу передрукувати сю повість у видаваній ним „Бібліотеці для молодіжи“, яку він там дав переписати фонетичним правописом»[5].

Видання «Кобзаря» Т. Г. Шевченка з поясненнями і примітками Василя Сімовича.

1920 року вийшла упорядковане видання творів Івана Франка «З вершин і низин». Крім поезій з однойменної збірки, Василь Сімович додав «Зів'яле листя», кращі вірші зі збірок «Мій Ізмарагд», «Давнє й нове», «Із літ моєї молодості» та поеми «Панські жарти» й «Великі роковини». Вперше було здійснено хноронологічний покажчик поетичних творів Івана Франка.

В. Сімович здійснив перевидання «Кобзаря» Тараса Шевченка (1921 рік). Епіграфом до передмови слугували слова Бориса Грінченка:

«Перед широким світом»: «Нема чого нам тішитися, що ось, мовляв, маємо такого великого поета, що його в кожній селянській хаті розуміють і що на йому може виховуватися нарід. Ми справді маємо великого поета, але в селянській хаті його ще не знають або мало розуміють. Зробимо ж, щоб люди з тієї хати піднялися духовно стільки, щоб справді могли його зрозуміти»[6].

У виданні твори Т. Шевченка розташовані у хронологічній послідовності, майже до кожного написана стисла передмова. Допоміжний апарат («Зміст „Кобзаря“ за азбукою») створено у вигляді алфавітного покажчика творів поета.

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]


  1. Українська мова. Енциклопедія. (українська). Київ: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана. 2000. с. 824. ISBN 966-7492-19-2. 
  2. Франкіана Василя Сімовича (українська). Львів: Вид-во ЛНУ ім. Івана Франка. 2005. с. 234. ISBN 966-613-363-6. 
  3. Зубченко, В.Н. (27.09. 2014). До правописних питань у працях Василя Сімовича. irbis-nbuv.gov.ua (українська). Філологічні студії. 
  4. Сімович, В. І. (2005). Українська мова і правопис (українська). Чернівці: Мовознавство. с. 520. 
  5. Франко, І.Я. (1913). Петрії і Довбущуки (українська). Чернівці. с. 295. 
  6. Шевченко, Т. Г. (1921). Кобзарь: народнє видання з поясненнями і примітками Д-ра Василя Сімовича (українська). Катеринослав; Кам’янець; Ляйпціґ: Українське видавництво у Катеринославі. с. 431.