Добра стаття

Старіння Японії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Віково-статева піраміда Японії 2020 року з прогнозами до 2100 року
Населення Японії за трьома демографічними категоріями (з 1920 по 2010 рік, з прогнозами до 2060 року)

Серед усіх країн Японія має найбільшу частку людей похилого віку[1]. Оцінки 2014 року показали, що близько 38% населення Японії старше 60 років, а 25,9% — старше 65 років, у 2022 році цей показник зріс до 29,1%. До 2050 року, за оцінками, очікується, що одна третина населення Японії становитиме 65 років і старше[2].

Очікується, що процес старіння японського суспільства, який характеризується рівнем народжуваності нижчем від рівня відтворення та високою очікуваною тривалістю життя, буде продовжуватися. У період з 1947 по 1949 роки в Японії відбувся післявоєнний бебі-бум, за яким послідував тривалий період низької народжуваності[3]. Ці тенденції призвели до скорочення населення Японії після досягнення піку в 128,1 мільйона людей в жовтні 2008 року[4]. У 2014 році населення країни становило 127 мільйонів. Очікується, що ця цифра скоротиться до 107 мільйонів (на 16%) до 2040 року та до 97 мільйонів (на 24%) до 2050 року, якщо поточна демографічна тенденція збережеться[5]. Глобальний аналіз 2020 року показав, що Японія — одна з 23 країн, у яких до 2100 року може спостерігатися загальне скорочення населення на 50% або навіть більше[6]. Ці тенденції змусили деяких дослідників стверджувати, що Японія перетворюється на «супер-старе» суспільство як у сільській, так і в міській місцевості[7].

Громадяни Японії переважно вважають свою країну комфортною та сучасною, відчуття «демографічної кризи» не поширено[4]. Японський уряд відповів на занепокоєння з приводу шкоди, яку демографічні зміни завдають економіці та соціальній сфері, політикою, спрямованою на відновлення рівня народжуваності, а також підвищення активності людей похилого віку в суспільстві[8].

Динаміка старіння[ред. | ред. код]

Докладніше: Населення Японії
Японський демографічний перехід у 1888-2019

З 1974 по 2014 рік кількість японців віком від 65 років зросла майже в чотири рази, становлячи 26% населення Японії, або 33 мільйона осіб. За цей же період частка дітей віком до 14 років зменшилася з 24,3% у 1975 до 12,8% у 2014 році[9]. Кількість людей похилого віку перевищила кількість дітей у 1997 р.; у 2014 р. продажі підгузників для дорослих[en] перевищили продажі підгузків для немовлят[10]. Ця зміна демографічного складу японського суспільства, яку називають старінням населення (яп. 高齢化社会, ко:реікасякаі)[11], відбулася за коротший період часу, ніж в будь-якій іншій країні. У вересні 2023 року кількість японців віком 80 років і старше перевищила 10% населення[12], а в квітні 2024 року частка дітей віком до 15 років скоротилася до рекордних 11,5%[13].

Відповідно до прогнозів 2011—2012 років, заснованих на тодішньому рівні народжуваності, особи старше 65 років становили б 40% населення до 2060 року[14][15], а загальна чисельність населення скоротилася б на одну третину з 128 мільйонів у 2010 році до 87 мільйонів у 2060 році[16]. Частка літніх громадян Японії мала б стабілізуватися. Однак, за даними Всесвітнього економічного форуму 2023 року, кількість населення від 65 років становитиме близько 40% вже до 2050 року[17]. Через стагнацію народжуваності, за оцінками 2015 року, частка молодих людей (віком до 19 років) в Японії становитиме лише 13% у 2060 році, порівняно з 40% у 1960 році[3].

Економісти з Університету Тохоку встановили зворотний відлік до національного вимирання, який передбачає, що в 4205 році в Японії залишиться лише одна дитина[18]. Ці прогнози спонукали прем’єр-міністра Абе Сіндзо встановити поріг скорочення населення у 100 мільйонів осіб[8][10].

Причини[ред. | ред. код]

Див. також: Шлюб у Японії
Рівень народжуваності та смертності в Японії (падіння в 1966 році відбулося через те, що він був хіное ума: рік, який в японському Зодіаку вважається лихим)[19].

Висока очікувана тривалість життя[ред. | ред. код]

Очікувана тривалість життя в Японії в 2016 році становила 85 років[20]: 81,7 рік для чоловіків і 88,5 років для жінок[21]. Оскільки загальне населення Японії скорочується через низький рівень народжуваності, частка людей похилого віку зростає[22].

Очікувана тривалість життя при народженні швидко зросла після закінчення Другої світової війни, коли середня очікувана тривалість життя становила 54 роки серед жінок і 50 серед чоловіків, а відсоток населення у віці 65 років і старше стабільно зростає з 1950-х років. Збільшення очікуваної тривалості життя призвело до зниження рівня смертності до 1980-х років, але потім смертність знову зросла до історичного максимуму (з 1950 року) у 10,1‰ на 1000 осіб у 2013 році[9].

Такі фактори, як якісне харчування, передові медичні та фармакологічні технології та добрі умови життя, сприяли тому, що очікувана тривалість життя перевищує середню. Крім того, мир і процвітання після Другої світової війни були невід’ємною частиною масштабного економічного зростання післявоєнної Японії, що ще більше сприяло довголіттю населення[22]. Частка витрат на охорону здоров’я також різко зросла, оскільки літнє населення Японії проводить більше часу в лікарнях і відвідує лікарів. Згідно досліджень, у 2011 році щоденно 2,9% людей у віці 75–79 років перебували в лікарні, а 13,4% відвідували лікаря[23].

Низький рівень народжуваності[ред. | ред. код]

Сумарний коефіцієнт народжуваності в Японії
Відсоток народжень від незаміжніх жінок у вибраних країнах, 1980 і 2007 роках[24]. Як видно на діаграмі, Японія не дотримується тенденції західних країн щодо народження дітей поза шлюбом.

Сумарний коефіцієнт народжуваності в Японії (або СКН, кількість дітей, народжених кожною жінкою протягом її життя) залишався нижче порогу відтворення в 2,1 з 1974 року та досяг історичного мінімуму в 1,26 у 2005 році[9]. Станом на 2016 рік, СКН становив 1,41 народжених дітей на одну жінку[21]. Експерти вважають, що ознаки незначного збільшення відображають закінчення «темпового ефекту», який виникає внаслідок зміни часу народження дітей, а не позитивні зміни[25].

Економіка та культура[ред. | ред. код]

Низка економічних і культурних факторів сприяла зниженню народжуваності наприкінці XX століття: пізніші та рідші шлюби, вища освіта, урбанізація, збільшення кількості нуклеарних сімей (а не розширеної сім’ї), поганий баланс між роботою та особистим життям, збільшення кількості жінок на ринку праці, зниження заробітної плати та довічної зайнятості, невеликі житлові площі та високі витрати на виховання дитини[26][27][28][29].

Багато молодих людей стикаються з економічною незахищеністю через відсутність постійної роботи. Близько 40% робітників Японії є нерегулярними працівниками, включно з працюючими неповний робочий день і тимчасовими працівниками[30]. За даними Міністерства праці, непостійні працівники заробляють приблизно на 53% менше, ніж звичайні у порівняному місячному вирахуванні[31]. Молоді чоловіки з цієї групи рідше розглядають можливість вступу в шлюб або одруження[32][33]. Багато молодих японців також повідомляють, що перевтома від праці перешкоджає їхній мотивації будувати романтичні стосунки[34][35].

Хоча більшість подружніх пар мають двох або більше дітей[36], все більше молодих людей відкладають або зовсім відмовляються від шлюбу та батьківства. Консервативні гендерні ролі часто означають очікування від жінок, що вони залишаться вдома з дітьми, а не будуть працювати[37]. Між 1980 і 2010 роками відсоток населення, яке ніколи не одружувалося, зріс з 22% до майже 30%, незважаючи на продовження старіння населення[9], а до 2035 року кожен четвертий чоловік не одружиться в кращі батьківські роки[38]. Японський соціолог Ямада Масахіро[en] ввів термін «паразит-одинак» (яп. パラサイトシングル, парасайто сінґуру) для незаміжніх жінок у віці від 20 до 30 років, які продовжують жити з батьками[39].

Результати урядового опитування, оприлюднені 14 червня 2022 року, показали, що чверть неодружених та 46,4% осіб у віці за тридцять років не мають бажання одружуватися, причому 26,5% чоловіків і 25,4% жінок вважають за краще залишатися неодруженими. Поширеними причинами відмови від шлюбу є втрата свободи, фінансовий тягар і робота по дому. Незаміжні жінки основними причинами називали тягар роботи по дому, догляду за дітьми та хворими, а чоловіки посилалися на фінансову нестабільність та нестабільність праці. Деякі жінки також заявили про небажання змінювати прізвище[40].

Показники незайманості та помірності[ред. | ред. код]

У 2015 році 1 з 10 дорослих японців у віці 30 років повідомив, що не мав сексуального досвіду. Підрахувавши людей, які, можливо, мали одностатеві стосунки, дослідники вирахували, що близько 5% людей не мають жодного сексуального досвіду[41]. Відсоток жінок віком від 18 до 39 років без досвіду становив 24,6% у 2015 році, збільшившись порівняно з 21,7% у 1992 році. Так само відсоток чоловіків віком від 18 до 39 років становив 25,8% у 2015 році, що на 20% більше, ніж у 1992 році. Чоловіки зі стабільною роботою та високим рівнем доходу частіше займаються сексом, а чоловіки з низьким рівнем у 10-20 разів рідше мають сексуальний досвід. І навпаки — жінки з нижчим рівнем доходу частіше мали статевий акт[42]. Безробітні чоловіки у вісім разів частіше залишаються незайманими, а ті, які працюють неповний робочий день або тимчасово зайняті — у чотири рази[43].

Згідно з опитуванням 2010 року, 61% неодружених японців у віці 20 років і 70% у віці 30 років називають себе «травоїдними чоловіками» (яп. 草食男子, сосьоку дансі), тобто вони не зацікавлені в шлюбі чи дівчині[44].

Опитування Кабінету міністрів Японії у 2022 році показало, що близько 40% неодружених японців у віці 20 років ніколи не ходили на побачення[45], а 25% молодих дорослих жінок сказали, що ніколи не зустрічалися[45]. Підраховано, що 5% одружених чоловіків і жінок, які не мали жодного партнера для побачень, скористалися послугами конкацу (скорочення від кеккон кацудо, або «полювання на шлюб», серія стратегій з пошуку партнера, подібних до пошуку роботи) щоб знайти пару[45].

Наслідки[ред. | ред. код]

Вікова демографічна структура Японії з 1940 по 2010 роки з прогнозами до 2060 року

Демографічні тенденції змінюють відносини між поколіннями та всередині них, створюють нові обов’язки уряду та змінюють багато аспектів японського суспільного життя. Старіння та зменшення чисельності населення працездатного віку викликало занепокоєння щодо майбутнього робочої сили країни, потенційного економічного зростання та платоспроможності національної системи пенсійного забезпечення та охорони здоров’я[en][46].

Соціальні[ред. | ред. код]

Менше населення могло б зробити перенаселені мегаполіси країни більш придатними для життя, а стагнація економічного виробництва могла б піти на користь скороченню робочої сили. Проте низька народжуваність і висока тривалість життя перевернули стандартну піраміду населення, змушуючи все більш звужену базу молодих людей забезпечувати та піклуватися про більшу когорту старших, навіть коли вони намагаються створити власні сім’ї[47]. У 2014 році коефіцієнт демографічного навантаження[en] (співвідношення людей старше 65 років до осіб у віці 15–65 років, що вказує на співвідношення залежного населення похилого віку до осіб працездатного віку) становив 40%[9]. Очікується, що до 2036 року цей показник зросте до 60%, а до 2060 року майже до 80%[48].

Поширеність деменції серед країн ОЕСР (на 1000 людей)

Літні японці традиційно довіряють піклування про себе своїм дорослим дітям, а урядова політика все ще заохочує створення «санседай кадзоку» (яп. 三世代家族,, «сімейство трьох поколінь»), де подружня пара піклується як про дітей, так і про батьків. У 2015 році 177 600 осіб у віці від 15 до 29 років безпосередньо доглядали за старшим членом сім’ї[49]. Однак міграція молодих людей у великі міста Японії, поява жінок на робочих місцях та зростання вартості догляду як за молодими, так і за літніми утриманцями вимагали нових рішень, такі як будинки престарілих, садки для дорослих та домашні оздоровчі програми[50]. Щороку Японія закриває 400 початкових і середніх шкіл, перетворюючи деякі з них на центри догляду за людьми похилого віку[51].

У 2008 році було зафіксовано існування приблизно 6000 спеціальних будинків престарілих, які опікувалися 420 000 японських людей похилого віку[52]. Оскільки в Японії багато подібних закладів, попит на доглядальників є високим. Незважаючи на це, перевагу в Японії надають сімейним опікунам[en] як основним, та передбачається, що японські літні люди можуть виконувати повсякденні дії[en] з меншою допомогою та жити довше, якщо їхній основний опікун є родичем[52].

Багато людей похилого віку живуть самотньо та ізольовано. Щороку тисячі смертей залишаються непоміченими протягом кількох днів або навіть тижнів; таке сучасне явище називається «кодокусі» (яп. 孤独死,, «самотня смерть»)[53].

Наявний дохід старшого населення у Японії збільшив бізнес в галузі досліджень біомедичних технологій у косметиці та регенеративній медицині[3].

Політичні[ред. | ред. код]

Токійська агломерація є практично єдиним регіоном в Японії, де спостерігається зростання чисельності населення, здебільшого за рахунок внутрішньої міграції з інших частин країни. З 2005 по 2010 рік населення 36 із 47 префектур Японії скоротилося на 5%[9]. Багато сільських і приміських районів борються з епідемією покинутих будинків (8 мільйонів по всій Японії)[54][55]. Хіроя Масуда, колишній міністр внутрішніх справ і комунікацій, який очолює приватний аналітичний центр Japan Policy Council, підрахував, що приблизно половина муніципалітетів у Японії може зникнути до 2040 року через міграцію молоді, особливо молодих жінок, із сільської місцевості до Токіо, Осаки та Наґої, де зараз зосереджено близько половини населення Японії[56]. Уряд створив цільову групу регіонального відновлення та зосереджується на розвитку регіональних центрів, особливо Саппоро, Сендаю, Хіросіми та Фукуоки[57].

Покинутий дім у повіті Юбарі, Хоккайдо

Внутрішня міграція та скорочення населення створили серйозний регіональний дисбаланс виборчої влади[en], де вага одного голосу залежить від того, де він був поданий. Деякі знелюднені райони посилають утричі більше представників на одного виборця до Національного парламенту, ніж їхні зростаючі міські аналоги. У 2014 році Верховний суд Японії оголосив, що розбіжності у виборчих повноваженнях порушують Конституцію, але правляча Ліберально-демократична партія, яка спирається на виборців із сільської місцевості та старших виборців, не поспішає здійснити необхідні зміни[47][58][59].

Соціальні виплати людям похилого віку в Японії

Зростання частки людей похилого віку має великий вплив на державні витрати та політику. Ще на початку 1970-х років витрати на державні пенсії, охорону здоров’я та соціальні послуги для людей похилого віку становили лише близько 6% національного доходу Японії. У 1992 році ця цифра зросла до 18%, і очікується, що вона зросте до 28% у 2025 році[60]. Також очікується, що система охорони здоров’я та пенсійна система також зазнають серйозної напруги. У середині 1980-х років уряд почав переоцінювати відносний тягар держави та приватного сектору в галузі охорони здоров’я та пенсійного забезпечення, і встановив політику контролю державних витрат на ці програми.

Через меншу схильність до споживання у літніх людей, попит на різні товари знижується, що в свою чергу призводить до зниження інфляції; це узгоджується з емпіричними даними, які твердять, що старіння населення призводить до дефляції. Старіння Японії є головним чинником того, що країна має один із найвищих державних боргів у світі — 246,14% ВВП[61][62].

Економічні[ред. | ред. код]

Докладніше: Економіка Японії
Темпи зростання реального ВВП Японії

У 1980-х роках на ринку праці Японії зросла кількість робітників старшого віку та виникла нестача молодих працівників через такі чинники, як японська практика працевлаштування[en] та працевлаштування жінок. У 2002 році Бюро перепису населення США підрахувало, що до 2030 року в Японії кількість молодих працівників скоротиться на 18%, а споживачів – на 8%. Зараз японський ринок праці перебуває під тиском, щоб задовольнити потреби в робочій силі, маючи 125 робочих місць на кожні 100 шукачів роботи наприкінці 2015 року, оскільки старше покоління виходить на пенсію, а молодих спеціалістів стає все менше[63].

Японія радикально змінила свою систему охорони здоров’я, запровадивши страхування у випадку тривалого догляду в 2000 році[3]. Уряд також інвестував у медичні технології, такі як регенеративні ліки та клітинна терапія, щоб залучити та утримати більше літнього населення на робочих місцях[3]. Ряд малих і середніх підприємств (МСП) також запровадили нову практику для утримання працівників-пенсіонерів, наприклад, шляхом покращення робочого місця, а також робочих завдань, спеціально розроблених для літніх працівників[64].

У 1980-х і 1990-х роках японські компанії підвищили обов’язковий пенсійний вік з 55 до 65 років, причому багато з них дозволяли своїм працівникам залишатися й після його досягнення[65]. Уряд поступово підвищив вік виплати пенсії з 60 до 65 років[66]. Недоліки в пенсійній системі змусили багатьох пенсіонерів залишитися на робочих місцях, а деякі літні люди опинилися за межею бідності[67].

Пенсійний вік може ще більше підвищитися у майбутньому, якщо збільшиться частка людей похилого віку. Дослідження, проведене Департаментом з економічних та соціальних питань[en] ООН у 2000 році, показало, що Японії потрібно буде підвищити свій пенсійний вік до 77 років (або дозволити чисту імміграцію 17 мільйонів до 2050 року), щоб зберегти своє співвідношення працюючих до пенсіонерів[68][69].

Найменш бажані галузі, такі як сільське господарство та будівництво, стикаються з найбільшою загрозою. Середній вік фермера в Японії становить 70 років[70]; в той час як близько третини будівельників старше 55 років, а багато хто з них, як очікується, вийде на пенсію в найближчі десять років, лише кожен десятий молодший 30 років[71][72]. Зменшення працездатного населення також спричинило скорочення чисельності японської армії[3].

Зменшення прошарку населення працездатного віку може призвести до скорочення економіки, якщо продуктивність не зростатиме швидше, ніж скорочуватиметься робоча сила в Японії[73]. За оцінками ОЕСР, подібна нестача робочої сили в Австрії, Німеччині, Греції, Італії, Іспанії та Швеції пригнічуватиме економічне зростання Європейського Союзу на 0,4% щорічно з 2000 по 2025 рік, після чого нестача коштуватиме ЄС 0,9% зрісту. У Японії дефіцит робочої сили сповільнюватиме зростання на 0,7% щорічно до 2025 року, після чого країна буде відчувати щорічну втрату у 0,9%[74].

Місця з високим рівнем народжуваності[ред. | ред. код]

Наґареяма[ред. | ред. код]

Місто Наґареяма в префектурі Тіба знаходиться в 30 кілометрах на схід від Токіо[75]. На початку 2000-х років Наґареяма пережила масовий відтік молоді через відсутність дитячих закладів[75]. У 2003 році тодішній мер Ідзакі Йосіхару зробив інвестиції в дитячі центри основним напрямком витрат міста, розбудувавши таку інфраструктуру, як транзитне обслуговування на станції Наґареяма-centralpark, де батьки можуть висаджувати своїх дітей по дорозі на роботу, після чого дітей возять до садочків на автобусах, якими керують місцеві літні люди, та в літній табір під час канікул, поки їхні батьки працюють[75]. Ці ініціативи переманили молодих працюючих батьків із Токіо до Наґареями. З 2006 по 2019 рік населення міста зросло більш ніж на 20%, а багато людей назвали догляд за дітьми однією з головних причин переїзду[75]. 85% сімей у місті мають більше однієї дитини, і очікується, що кількість маленьких дітей у найближчому майбутньому перевищить кількість людей похилого віку[75][76].

Мацудо та Акасі[ред. | ред. код]

З 2015 року населення міста Мацудо в префектурі Тіба зросло на 3,1%. Кажуть, що це збільшення пов’язане з дитячими садками поблизу або всередині залізничних вокзалів, де немає списків очікування, та створенням коворкінгів, які включають кімнати для догляду за дітьми[76].

Населення міста Акасі в префектурі Хьоґо зросло на 3,6%. Це пов’язано з дитячим закладом із великим критим ігровим майданчиком біля місцевої залізничної станції JR, побудованим у 2017 році. Абонентське обслуговування в регіоні також включає безкоштовну доставку дитячих речей, таких як підгузки[76].

Західна Японія[ред. | ред. код]

Японські префектури за сумарним коефіцієнтом народжуваності (СКН) у 2021 році

Західна Японія (Кюсю, регіон Тюґоку та Сікоку) має вищий рівень народжуваності, ніж Центральна та Східна Японія[77]. 13 із 15 префектур із СКН 1,45 або вище розташовані в регіонах Кюсю, Тюґоку або Сікоку, а дві інші — префектури Фукуй та Саґа[78]. Префектури з низьким СКН зосереджені у східній або північній Японії[78].

Префектура Окінава[ред. | ред. код]

У префектурі Окінава спостерігається найвищий рівень народжуваності в Японії протягом понад 40 років з моменту початку обліку в 1899 році. У 2018 році Окінава була єдиною префектурою з природним приростом населення: 15 732 народжень та 12 157 смертей; у той час як середній національний коефіцієнт народжуваності того року становив 1,42, причому в Токіо був найнижчий показник 1,20, а на Окінаві — 1,89[79]. Середній вік вступу в шлюб у цій префектурі також нижчий: 30 років для чоловіків і 28,8 років для жінок; середній вік загалом по країні становить 31,1 року для чоловіків і 29,4 року для жінок[80].

Серед причин того, що сім’ї, як правило, мають більше двох дітей, називають соціальні норми Окінави, нижчу вартість життя, а також низький рівень стресу та конкурентний рівень освіти, незважаючи на те, що Окінава має нижчий рівень добробуту дітей порівняно з іншими регіонами Японії. Окінавська культура також наголошує на формі взаємодопомоги під назвою «юімару», коли родичі живуть поруч, щоб допомогти членам сім’ї у вихованні дітей. На Окінаві також зростає кількість «ікумен», батьків, які активно займаються вихованням дітей[80].

Урядова політика[ред. | ред. код]

Докладніше: Сімейна політика Японії[en]

Уряд Японії розробив політику заохочення народжуваності та утримання більшої частини населення, особливо жінок та людей похилого віку, серед робочої сили[81]. Стимули для створення сім’ї включають розширення можливостей догляду за дітьми, нові пільги для тих, хто має дітей, і державну службу знайомств[82][83]. Політика, зосереджена на залученні більшої кількості жінок на робочому місці, включає більш тривалу відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами та правовий захист від дискримінації під час вагітності, відомий у Японії як «матахара» (яп. マタハラ,, переслідування материнства)[81][84]. Однак цей набір стратегій, спрямованих на залучення більшої кількості жінок на робочі місця в рамках плану економічного відновлення прем’єр-міністра Абе Сіндзо, насилу долає культурні бар’єри та вкорінені стереотипи[85].

Ця політика виявилася корисною для повернення жінок на робочі місця після народження дітей, але вчені відзначили, що вона також може заохочувати продуктивність серед жінок, які вирішили не мати дітей. Уряд Японії запровадив іншу політику, спрямовану на вирішення питання зростаючого населення похилого віку, особливо в сільській місцевості, згідно з нею, держава намагається запровадити та покращити соціальні послуги, такі як заклади довгострокового догляду, садки для дорослих або допомога медсестер на дому, які можуть допомогти сім’ям удома. У 1990 році був запроваджений Золотий план, мета якого — покращення цих послуг і зменшення тягаря догляду, який покладено на сім’ї; в 2000 році було введено страхування у випадку тривалого догляду[en][86].

13 червня 2023 року кабінет Кісіди на засіданні затвердив виконання «Стратегічної політики щодо майбутнього дітей», щоб запровадити контрзаходи проти зниження народжуваності під іншим кутом зору. Уряд Кісіди має намір запровадити «Систему догляду для всіх дітей» (попередня назва), яка реалізується до 2024 року. Ця система дозволить батькам гнучко брати відпустку, яку можна використовувати на погодинній основі, незалежно від умов праці. Метою є повномасштабне впровадження цієї системи в 2025 році. Крім того, буде підвищено розмір дитячої допомоги: допомога на першу та другу дитину становитиме 15 000 єн на місяць для дітей віком від 0 і до 3 років та 10 000 єн на місяць від 3 років і до шкільного віку. Для третьої та наступних дітей щомісячна сума становитиме 30 000 єн від 0 і до шкільного віку[87].

Імміграція[ред. | ред. код]

Докладніше: Імміграція до Японії[en]

Чисте зменшення чисельності населення через історично низький рівень народжуваності підняло питання імміграції як способу компенсації нестачі робочої сили[88][89]. Професор Цуя Норіко з Університету Кейо стверджує про неможливість боротися з низькою народжуваністю в Японії через зростання імміграції. Уряд має продовжувати працювати над допомогою жінкам та парам збалансувати роботу та сімейні ролі, щоб підвищити народжуваність[90]. Хоча опитування громадської думки, як правило, демонструють дуже низьку підтримку імміграції, частина людей підтримує збільшення кількості мігрантів працездатного віку на тимчасовій основі для збереження економічної стабільності Японії[91][92]. Порівняльні огляди показують, що японське ставлення до вихідців з інших країн є загалом нейтральним, тим самим Японія знаходиться посередині рейтингу сприйняття мігрантів серед розвинених країн[93][94].

Уряд Японії намагається підвищити рівень туризму щоб стимулювати економіку країни. Держава також розширяє можливості для іноземних студентів, дозволивши їм працевлаштуватися та потенційно залишитися в Японії[95].

Баланс між роботою та особистим життям[ред. | ред. код]

Див. також: Японське робоче середовище[en] та Саларімен

Японія розширила свою політику щодо балансу між роботою та особистим життям з метою покращення умов праці задля збільшення народжуваності. В червні 2010 року набув чинності Закон про відпустку з догляду за дитиною та сім’єю[96]. Закон надає батькам можливість взяти відпустку до одного року після народження дитини з можливістю продовження ще на шість місяців, якщо дитину не прийнято до дитячого садка. Також працівникам, які мають дітей дошкільного віку, надаються пільги: відпустка до п'яти днів у разі каліцтва або хвороби дитини, обмеження розміру понаднормової роботи понад 24 години на місяць за бажанням працівника, обмеження роботи до пізньої ночі за бажанням працівника, а також можливості скорочення робочого часу та гнучкий графік[97].

Цілі законів полягали в тому, щоб у наступне десятиліття збільшити рівень зайнятості жінок з 65% до 72%; зменшити відсоток робітників, працюючих 60 годин на тиждень або більше, з 11% до 6%; збільшити рівень використання щорічної оплачуваної відпустки з 47% до 100%; збільшити кількість відпусток з догляду за дитиною з 72% до 80% для жінок та з 0,6% до 10% для чоловіків; а також збільшити кількість годин, які чоловіки витрачають на догляд за дітьми до шести років та роботу по дому з 1 години до 2,5 годин на день[96].

Порівняння з іншими країнами[ред. | ред. код]

Населення в Японії старіє швидше, ніж у будь-якій іншій країни на планеті[98]. Процент людей віком 65 років і старше подвоївся приблизно за 24 роки, з 7,1% у 1970 році до 14,1% у 1994 році. Рівносильне збільшення тривало 61 рік в Італії, 85 років у Швеції та 115 років у Франції[99]. Очікувана тривалість життя жінок у Японії становить 87 років, що на п’ять років більше, ніж у США[100], а очікувана тривалість життя чоловіків — 81 рік, що на чотири роки більше, ніж в Америці[100]. Також у Японії більше столітніх людей, ніж у будь-якій іншій країні (58 820 у 2014 році, або 42,76 на 100 000 осіб). Майже кожен п'ятий довгожитель світу живе в Японії, а 87% з них — жінки[101].

На відміну від Японії, більш відкрита імміграційна політика дозволила Австралії, Канаді та Сполученим Штатам збільшити кількість робочої сили, незважаючи на невисокий рівень народжуваності[74]. Однак політичні лідери та народ Японії відкидають розширення імміграції через страх перед скоєнням насильницьких (в першу чергу, сексуальних) злочинів, які чинять мігранти, та бажання зберегти свою культуру та традиції[102].

Порівняння зі США (відсоток людей похилого віку)

Оскільки у розвинених країнах продовжує покращуватися медичне обслуговування та знижується рівень народжуваності, кількість літніх людей продовжує зростати. У 1970–1975 роках лише 19 країн мали рівень народжуваності нижчий за рівень відтворення, а країн із надзвичайно низьким рівнем (<1,3 дитини на жінку) взагалі не було. Однак між 2000 та 2005 роками існувало 65 країн з народжуваністю нижче рівня відтворення, 17 з яких із надзвичайно низькою[103].

Історично склалося так, що європейські країни мали найбільший відсоток населення похилого віку, оскільки вони раніше за інших стали розвиненими, зазнаючи подальшого падіння рівня народжуваності. Однак багато країн Азії та Латинської Америки швидко підхопляють цю тенденцію. У 2015 році 22 з 25 найстаріших країн були розташовані в Європі, але очікувалося, що регіони Азії, такі як Південна Корея, Гонконг і Тайвань, потраплять у список до 2050 року[104]. У Кореї, де рівень народжуваності є найнижчим у світі (0,81 дитини на жінку станом на 2022 рік), чисельність населення за прогнозами досягне піку в 2030 році[105]. Менші держави Сінгапур і Тайвань також намагаються підвищити рівень народжуваності з рекордно низьких показників і впоратися з масовим старінням. Рівень народжуваності в Китаї нижчий, ніж в Японії, а старіння відбувається швидше, ніж в майже в будь-якій іншій країні сучасної історії[106]. Більше третини людей похилого віку (від 65 років і старше) живуть у Східній Азії та Тихоокеанському регіоні, а багато економічних проблем, які виникли в Японії, ризикують поширитися й на решту регіону[107][108]. Згідно прогнозів Всесвітнього економічного форуму, до 2050 року кількість японців похилого віку становитиме 37,5% населення країни, проте відсоток літніх південнокорейців та мешканців Гонконгу буде ще більшим — 39,4% та 40,6% відповідно[17].

Населення Індії старіє з такою ж швидкістю, як і японське, але з 50-річним відставанням. Дослідження демографії Індії та Японії за період з 1950 по 2015 рік у поєднанні з середніми варіативними оцінками за період з 2016 по 2100 рік показує, що Індія на 50 років відстає від Японії в процесі старіння[109].

Однією з відмінних рис літнього населення Японії є те, що воно швидко зростає та має одну з найвищих очікуваних тривалостей життя. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, японці здатні прожити 75 років повністю здоровими та без будь-яких вад. Демографічні дані показують, що японське суспільство старше та швидше старіє, ніж американське[110].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Elderly citizens accounted for record 28.4% of Japan's population in 2018, data show. The Japan Times. 15 September 2019. Процитовано 7 June 2020.
  2. ↑ Aging in Japan｜ILC-Japan. www.ilcjapan.org. Процитовано 21 березня 2017.
  3. ↑ а б в г д е Marlow, Iain (13 November 2015). Bold steps: Japan's remedy for a rapidly aging society. The Globe and Mail (en-ca) . Процитовано 5 квітня 2017.
  4. ↑ а б Armstrong, Shiro (16 травня 2016). Japan's Greatest Challenge (And It's Not China): Massive Population Decline. The National Interest. Архів оригіналу за 21 березня 2017. Процитовано 22 червня 2020.
  5. ↑ Johnston, Eric (16 May 2015). Is Japan becoming extinct?. The Japan Times Online. Процитовано 13 September 2018.
  6. ↑ Vollset, Stein Emil; Goren, Emily; Yuan, Chun-Wei; Cao, Jackie; Smith, Amanda E; Hsiao, Thomas; Bisignano, Catherine; Azhar, Gulrez S; Castro, Emma; Chalek, Julian; Dolgert, Andrew J; Frank, Tahvi; Fukutaki, Kai; Hay, Simon I; Lozano, Rafael (2020). Fertility, mortality, migration, and population scenarios for 195 countries and territories from 2017 to 2100: a forecasting analysis for the Global Burden of Disease Study. The Lancet (англ.). 396 (10258): 1285—1306. doi:10.1016/S0140-6736(20)30677-2. PMC 7561721. PMID 32679112.
  7. ↑ Muramatsu, Naoko; Akiyama, Hiroko (1 August 2011). Japan: Super-Aging Society Preparing for the Future. The Gerontologist. 51 (4): 425—432. doi:10.1093/geront/gnr067. PMID 21804114.
  8. ↑ а б Yoshida, Reiji (29 October 2015). Abe convenes panel to tackle low birthrate, aging population. The Japan Times. Процитовано 21 February 2016.
  9. ↑ а б в г д е Ministry of Internal Affairs and Communication, Statistics Bureau. Japan Statistical Yearbook, Chapter 2: Population and Households. Процитовано 13 January 2016.
  10. ↑ а б Fighting Population Decline, Japan Aims to Stay at 100 Million. Nippon.com. 26 August 2014. Процитовано 21 February 2016.
  11. ↑ Traphagan, John W. (2003). Demographic Change and the Family in Japan's Aging Society. Suny Series in Japan in Transition, SUNY Series in Aging and Culture, Suny Series in Japan in Transition and Suny Series in Aging and Culture. SUNY Press. с. 16. ISBN 978-0791456491.
  12. ↑ В Японії люди у віці 80 років і старші вперше перевищили 10% населення. www-ukrinform-ua.cdn.ampproject.org. Процитовано 19 березня 2024.
  13. ↑ Населення Японії скорочується рекордними темпами. ГЛАВКОМ (укр.). 13 квітня 2024. Процитовано 18 квітня 2024.
  14. ↑ Japan population to shrink by a third by 2060. The Guardian. 30 January 2014. Процитовано 14 January 2016.
  15. ↑ International Futures. Population of Japan, Aged 65 and older. Процитовано 5 грудня 2012.
  16. ↑ Population Projection for Japan. www.ipss.go.jp. Процитовано 18 квітня 2024.
  17. ↑ а б The world's oldest populations. Всесвітній економічний форум. 22 лютого 2023.
  18. ↑ Yoshida, Hiroshi; Ishigaki, Masahiro. Web Clock of Child Population in Japan. Mail Research Group, Graduate School of Economics and Management, Tohoku University. Архів оригіналу за 18 July 2018. Процитовано 14 March 2017.
  19. ↑ Clyde Haberman (15 січня 1987). Japan's Zodiac: '66 was a very odd year. The New York Times. Процитовано 14 травня 2018.
  20. ↑ The World Factbook — Central Intelligence Agency. Архів оригіналу за 16 листопада 2015. Процитовано 6 квітня 2017.
  21. ↑ а б East Asia/Southeast Asia :: Japan — the World Factbook - Central Intelligence Agency. 22 September 2022.
  22. ↑ а б Population Aging and Aged Society: Population Aging and Life Expectancy (PDF). International Longevity Center Japan. Архів (PDF) оригіналу за 21 березня 2017. Процитовано 21 березня 2017.
  23. ↑ Health Status: Utilization of Health Care (PDF). International Longevity Center Japan. Процитовано 21 березня 2017.
  24. ↑ Changing Patterns of Nonmarital Childbearing in the United States. CDC/National Center for Health Statistics. 13 травня 2009. Процитовано 24 вересня 2011.
  25. ↑ Harding, Robin (4 February 2016). Japan birth rate recovery questioned. Financial Times. Процитовано 21 February 2016.
  26. ↑ ((Statistics Bureau, Ministry of Internal Affairs and Communications, Japan)). Chapter 5. Statistical Handbook of Japan 2014. Процитовано 18 January 2016.
  27. ↑ Yamada, Masahiro (3 August 2012). Japan's Deepening Social Divides: Last Days for the "Parasite Singles". Nippon.com. Процитовано 14 January 2016.
  28. ↑ Why the Japanese are having so few babies. The Economist. 23 July 2014. Процитовано 14 January 2016.
  29. ↑ Kato, Akihiko. The Japanese Family System: Change, Continuity, and Regionality over the Twentieth century (PDF). Max Planck Institute for Demographic Research. Архів (PDF) оригіналу за 28 вересня 2022.
  30. ↑ 1 in 4 men, 1 in 7 women in Japan still unmarried at age 50: Report. The Japan Times Online. 5 квітня 2017.
  31. ↑ Nohara, Yoshiaki (1 May 2017). Japan Labor Shortage Prompts Shift to Hiring Permanent Workers. Bloomberg. Процитовано 12 January 2018.
  32. ↑ IPSS, "Attitudes toward Marriage and Family among Japanese Singles" (2011), p. 4.
  33. ↑ Hoenig, Henry; Obe, Mitsuru (8 April 2016). Why Japan's Economy Is Laboring. Wall Street Journal.
  34. ↑ Ishimura, Sawako (24 жовтня 2017). お疲れ女子の6割は恋愛したくない!?「疲労の原因」2位は仕事内容、1位は？(60% of tired women do not want to love!? "Cause of fatigue" second place work content, first place?). Cocoloni Inc. Архів оригіналу за 7 січня 2018. Процитовано 21 квітня 2019.
  35. ↑ Shoji, Kaori (2 грудня 2017). Women in Japan too tired to care about dating or searching for a partner. The Japan Times. Архів оригіналу за 7 січня 2019. Процитовано 21 квітня 2019.
  36. ↑ National Institute of Population and Social Security Research (IPSS). "Marriage Process and Fertility of Japanese Married Couples." (2011). pp. 9–14.
  37. ↑ Soble, Jonathan (1 січня 2015). The New York Times. Процитовано 20 березня 2017.
  38. ↑ Yoshida, Reiji (31 December 2015). Japan's population dilemma, in a single-occupancy nutshell. The Japan Times. Процитовано 14 January 2016.
  39. ↑ Wiseman, Paul (2 June 2004). No sex please we're Japanese. USA Today. Процитовано 10 травня 2012.
  40. ↑ 1 in 4 singles aged in 30s in Japan unwilling to marry: gov't survey. Mainichi. 14 червня 2022. Архів оригіналу за 16 червня 2022.
  41. ↑ Cyrus Ghaznavi, Haruka Sakamoto, Daisuke Yoneoka, Shuhei Nomura, Kenji Shibuya, Peter Ueda. 2019. Trends in heterosexual inexperience among young adults in Japan: analysis of national surveys, 1987-2015. BMC Public Health. DOI: 10.1186/s12889-019-6677-5
  42. ↑ Shibuya, Kenji (8 April 2019). First national estimates of virginity rates in Japan. The University of Tokyo. Архів оригіналу за 8 квітня 2019. Процитовано 20 квітня 2019.
  43. ↑ Shibuya, Kenji (8 April 2019). Let's Talk About (No) Sex: A Closer Look at Japan's 'Virginity Crisis'. The Diplomat. Архів оригіналу за 19 квітня 2019. Процитовано 21 квітня 2019.
  44. ↑ Harney, Alexandra (15 June 2009). Japan panics about the rise of "herbivores"—young men who shun sex, don't spend money, and like taking walks. - Slate Magazine. Slate.com. Процитовано 20 August 2012.
  45. ↑ а б в Roughly 40 percent of single Japanese men in their 20s have never been on a date, survey says. 15 червня 2022. Архів оригіналу за 15 червня 2022.
  46. ↑ Hashimoto, Ryutaro (attributed). General Principles Concerning Measures for the Aging Society. Ministry of Foreign Affairs of Japan. Retrieved 2011-3-5.
  47. ↑ а б Soble, Jonathan (26 February 2016). Japan Lost Nearly a Million People in 5 Years, Census Says. New York Times. Процитовано 27 February 2016.
  48. ↑ Population Projections for Japan (January 2012): 2011 to 2060, table 1-4 (National Institute of Population and Social Security Research, retrieved 13 January 2016).
  49. ↑ Oi, Mariko (16 March 2015). Who will look after Japan's elderly?. BBC. Процитовано 23 February 2016.
  50. ↑ Kelly, William (1993). Finding a Place in Metropolitan Japan: Transpositions of Everyday Life. У Gordon, Andrew (ред.). Postwar Japan as History. University of California Press. с. 189—238. ISBN 978-0-520-07475-0.
  51. ↑ McNeill, David (2 December 2015). Falling Japanese population puts focus on low birth rate. The Irish Times. Процитовано 24 February 2016.
  52. ↑ а б Olivares-Tirado, Pedro (2014). Trends and Factors in Japan's Long-term Care Insurance System: Japan's 10-year Experience. Springer. с. 80—130. ISBN 978-94-007-7874-0.
  53. ↑ Bremner, Matthew (26 June 2015). The Lonely End. Slate. Процитовано 21 February 2016.
  54. ↑ Otake, Tomoko (7 January 2014). Abandoned homes a growing menace. The Japan Times. Процитовано 27 February 2016.
  55. ↑ Soble, Jonathan (23 August 2015). A Sprawl of Ghost Homes in Aging Tokyo Suburbs. New York Times. Процитовано 27 February 2016.
  56. ↑ Tadashi, Hitora (25 August 2014). Slowing the Population Drain From Japan's Regions. Nippon.com. Процитовано 24 February 2016.
  57. ↑ Abe to target revitalization at regional level. The Japan Times. Jiji. 21 July 2014. Процитовано 24 February 2016.
  58. ↑ Masunaga, Hidetoshi (12 December 2013). The Quest for Voting Equality in Japan. Nippon.com. Процитовано 27 February 2016.
  59. ↑ Takenaka, Harukata (30 July 2015). Weighing Vote Disparity in Japan's Upper House. Nippon.com. Процитовано 27 February 2016.
  60. ↑ Faiola, Anthony (28 July 2006). The Face of Poverty Ages In Rapidly Graying Japan. The Washington Post. Процитовано 21 February 2016.
  61. ↑ Japan's population set to plummet by 40 million in a generation. The Independent (en-GB) . 11 квітня 2017. Архів оригіналу за 13 квітня 2017. Процитовано 13 березня 2018.
  62. ↑ The 20 countries with the greatest public debt. World Economic Forum. 16 July 2015. Процитовано 4 квітня 2018.
  63. ↑ Warnock, Eleanor (24 December 2015). Japan consumer prices up, but spending sluggish. Market Watch. Процитовано 21 February 2016.
  64. ↑ Martine, Julien; Jaussaud, Jacques (2018). Prolonging working life in Japan: Issues and practices for elderly employment in an aging society. Contemporary Japan. 30 (2): 227—242. doi:10.1080/18692729.2018.1504530. S2CID 169746160.
  65. ↑ Nomura, Kyoko; and Koizumi, Akio. "Strategy against aging society with declining birthrate in Japan", Industrial Health, 7 грудня 2016. Процитовано 18 січня 2024.
  66. ↑ Rajnes, David. "The Evolution of Japanese Employer-Sponsored Retirement Plans", Social Security Bulletin, 3 листопада 2007. Процитовано 18 січня 2024. «Поточний вік, за якого люди починають отримувати пенсії, у найближчі десятиліття збільшиться з 60 до 65 років. Для чоловіків ранній вік для отримання пенсійної допомоги збільшуватиметься на 1 рік кожні 3 роки з 2013 до досягнення 65-річного віку у 2025; для жінок ранній вік для отримання допомоги підвищуватиметься на 1 рік кожні 3 роки, починаючи з 2018, до досягнення 65 років в 2030 (Кабе, 2006).»
  67. ↑ Siripala, Thisanka. "Surviving Old Age Is Getting Harder in Japan; Seniors living in poverty or working to supplement their income are on the rise as Japan’s public pension system cracks under a super aging society.", The Diplomat, 19 січня 2023. Процитовано 18 січня 2024. «Дослідження межі бідності в Японії, проведене в 2019 році, показало, що для придбання щоденних речей першої необхідності необхідний мінімальний річний дохід у розмірі приблизно 10 000 доларів США. Однак літні люди старше 65 років отримують щорічну базову пенсію в розмірі приблизно 6000 доларів або 460 доларів щомісяця, цього недостатньо для покриття щоденних витрат. Жінки непропорційно більше вразливі до бідності в літньому віці порівняно з чоловіками.»
  68. ↑ Aging Populations in Europe, Japan, Korea, Require Action. India Times. 2000. Архів оригіналу за 1 грудня 2007. Процитовано 15 грудня 2007.
  69. ↑ Archived copy (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 23 червня 2017. Процитовано 28 червня 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  70. ↑ Harding, Robin (21 February 2016). Japan seeks to bank on global appetite for sushi and wagyu beef. Financial Times. Процитовано 23 February 2016.
  71. ↑ Builders face lack of young workers. The Japan Times. Kyodo. 23 October 2013. Процитовано 23 February 2016.
  72. ↑ Takami, Kosuke; Wamoto, Takako; Itsuki, Kotaro (22 February 2014). Young laborer shortage growing dire on Japan's construction sites.
  73. ↑ Into the unknown. The Economist. Т. 397, № 8709. 20 Nov 2010. с. SS3—SS4. ProQuest 807974249.
  74. ↑ а б Paul S. Hewitt (2002). Depopulation and Ageing in Europe and Japan: The Hazardous Transition to a Labor Shortage Economy. International Politics and Society. Архів оригіналу за 27 December 2007. Процитовано 15 грудня 2007.
  75. ↑ а б в г д Japan Baby Boom: City's policies turn around population decline. TRT World. 14 вересня 2019. Архів оригіналу за 25 September 2019. Процитовано 28 грудня 2019.
  76. ↑ а б в Not all Japanese towns are shrinking: 300 show how it's done. Nikkei. 26 червня 2021. Архів оригіналу за 26 червня 2021.
  77. ↑ 出生率　九州5県で上昇　昨年　「西高東低」傾向鮮明に
  78. ↑ а б 令和２年(2020)人口動態統計月報年計（概数）の概況
  79. ↑ Number of newborns in Japan fell to record low while population dropped faster than ever in 2018
  80. ↑ а б Elizabeth Lee (21 грудня 2019). Fertility secrets of Okinawa give birth to hope in sexless, ageing Japan. South China Morning Post. Архів оригіналу за 25 December 2019. Процитовано 29 грудня 2019.
  81. ↑ а б Urgent Policies to Realize a Society in Which All Citizens are Dynamically Engaged (PDF). Kantei (Prime Minister of Japan and His Cabinet). Процитовано 24 February 2016.
  82. ↑ Young Japanese 'decline to fall in love'. BBC News. 11 січня 2012.
  83. ↑ Ghosh, Palash (21 March 2014). Japan Encourages Young People To Date And Mate To Reverse Birth Rate Plunge, But It May Be Too Late. International Business Times. Процитовано 24 February 2016.
  84. ↑ Rodionova, Zlata (16 November 2015). Half of Japanese women workers fall victim to 'maternity harassment' after pregnancy. The Independent. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 24 February 2016.
  85. ↑ Chen, Emily S. (6 October 2015). When Womenomics Meets Reality. The Diplomat. Процитовано 21 February 2016.
  86. ↑ Tanaka, Kimiko; Iwasawa, Miho (30 September 2010). Aging in Rural Japan—Limitations in the Current Social Care Policy. Journal of Aging & Social Policy. 22 (4): 394—406. doi:10.1080/08959420.2010.507651. PMC 2951623. PMID 20924894.
  87. ↑ 児童手当の拡充は２４年１０月から…岸田首相が会見、出産費用の保険適用は２６年度導入. 読売新聞オンライン (яп.). 13 червня 2023. Процитовано 18 вересня 2023.
  88. ↑ Jozuka, Emiko; Ogura, Junko. Can Japan survive without immigrants?. CNN. Процитовано 10 червня 2023.
  89. ↑ Brasor, Philip (27 October 2018). Proposed reform to Japan's immigration law causes concern. Japan Times. Процитовано 24 November 2018.
  90. ↑ Tsuya, Noriko (26 жовтня 2022). Will Japan’s population shrink or swim? (англ.).
  91. ↑ 51% of Japanese support immigration, double from 2010 survey - AJW by The Asahi Shimbun. Ajw.asahi.com. Процитовано 6 вересня 2015.
  92. ↑ Facchini, Giovanni; Margalit, Yotam; Nakata, Hiroyuki (December 2016). Countering Public Opposition to Immigration: The Impact of Information Campaigns. Інститут економіки праці.
  93. ↑ Simon, Rita J.; Lynch, James P. (June 1999). A Comparative Assessment of Public Opinion toward Immigrants and Immigration Policies. International Migration Review. 33 (2): 455—467. doi:10.1177/019791839903300207. JSTOR 2547704. PMID 12319739. S2CID 13523118.
  94. ↑ New Index Shows Least, Most Accepting Countries for Migrants. 23 August 2017. Процитовано 25 жовтня 2018.
  95. ↑ New internationalisation target aims for 400,000 foreign students. University World News (англ.). Процитовано 19 березня 2024.
  96. ↑ а б Ministry of Health, Labour and Welfare, "Introduction to the Revised Child Care and Family Care Leave Law," http://www.mhlw.go.jp/english/index.html, accessed May 22, 2011.
  97. ↑ Japanese government's Employment Service Center "雇用継続給付" https://www.hellowork.go.jp/insurance/insurance_continue.html [Архівовано 2020-11-12 у Wayback Machine.], Retrieved April 24, 2017
  98. ↑ Japan's demography: The incredible shrinking country. The Economist. 25 March 2014. Процитовано 14 January 2016.
  99. ↑ Statistical Handbook of Japan. Ministry of Internal Affairs and Communication. 2015. Процитовано 14 January 2016.
  100. ↑ а б Martin, Jacob M. Schlesinger and Alexander (29 November 2015). Graying Japan Tries to Embrace the Golden Years. Wall Street Journal.
  101. ↑ Centenarians in Japan: 50,000-Plus and Growing. Nippon.com. 1 June 2015. Процитовано 21 February 2016.
  102. ↑ Burgess, Chris (18 June 2014). Japan's 'no immigration principle' looking as solid as ever. The Japan Times. Процитовано 21 February 2016.
  103. ↑ Naohiro Ogawa; Rikiya Matsukura (2007). Ageing in Japan: The health and wealth of older persons (PDF). un.org. Процитовано 28 February 2018.
  104. ↑ He, Wan; Goodkind, Daniel; Kowal, Paul (March 2016). An Aging World : 2015. International Population Reports. 16: 1—30.
  105. ↑ Kamiya, Takeshi (24 February 2022). South Korea's birthrate drops to new low amid economic anxiety. The Asahi Shinbun. Процитовано 11 April 2022.
  106. ↑ Toshiya, Tsugami (16 September 2021). Why Society Will be the Real Loser from China's Low Birth Rate. Nippon.com. Процитовано 11 April 2022.
  107. ↑ Rapid Aging in East Asia and Pacific Will Shrink Workforce and Increase Public Spending. World Bank. 9 December 2015. Процитовано 27 February 2016.
  108. ↑ The Future of Population in Asia: Asia's Aging Population (PDF). East West Center. Honolulu: East-West Center. 2002. Архів оригіналу (PDF) за 12 March 2016. Процитовано 27 February 2016.
  109. ↑ Is India Aging Like Japan? Visualizing Population Pyramids (амер.). SocialCops Blog. 22 червня 2016. Процитовано 4 липня 2016.
  110. ↑ Karasawa, Mayumi; Curhan, Katherine B.; Markus, Hazel Rose; Kitayama, Shinobu S.; Love, Gayle Dienberg; Radler, Barry T.; Ryff, Carol D. (July 2011). Cultural Perspectives on Aging and Well-Being: A Comparison of Japan and the United States. The International Journal of Aging and Human Development. 73 (1): 73—98. doi:10.2190/AG.73.1.d. PMC 3183740. PMID 21922800.

Посилання[ред. | ред. код]

 Ця стаття належить до добрих статей української Вікіпедії.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Старіння_Японії&oldid=42359538