Стегозавр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Стегозавр
Період існування: пізня юра, 155–150 млн р. т.
Модель стегозавра у Парку Юрського Періоду в Балтові, Польща
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клада: Динозаври (Dinosauria)
Ряд: Птахотазові (Ornithischia)
Підряд: Стегозаври (Stegosauria)
Родина: Стегозаврові (Stegosauridae)
Підродина: Stegosaurinae
Рід: Стегозавр (Stegosaurus)
Marsh, 1877
Типовий вид
Stegosaurus stenops
Marsh, 1887
Species
  • S. ungulatus Marsh, 1879
  • S. stenops Marsh, 1887
  • S. sulcatus Marsh, 1887
Синоніми
  • Hypsirhophus Cope, 1879
  • Diracodon Marsh, 1881
Вікісховище: Stegosaurus

Стегозавр (грец. στέγος — «дах» σαῦρος — «ящірка») — рід стегозавроподібних щитоносних динозаврів. Він належить до тих динозаврів, у яких уздовж хребта, від шиї до хвоста, був подвійний ряд кісткових пластинок. З метою оборони він користувався хвостом, що мав гострі шипи на кінці.

Поширення, час існування, види[ред. | ред. код]

Стегозаври жили на заході Північної Америки у юрському періоді і ранній крейді з Гетангу до раннього Валанжину (хоча деякі стегозаври стеноруси збереглися до 60 мільйонів років тому). Через його хвостові шипи та спинні пластини, стегозавр є одним з найбільш легко впізнаваних динозаврів, наряду з тиранозавром, трицератопсом та апатозавром. Принаймні три види стегозавра було ідентифіковано у верхньому Моррісонівському утворенні, та відомі по скам'янілостях приблизно 80 індивідів. Вони жили приблизно 200—150 мільйонів років тому у середовищі, де панували гігантські зауроподи диплодок, камаразавр та апатозавр.

Опис[ред. | ред. код]

Більшість інформації, відомої про стегозаврів, було отримано зі скам'янілостей дорослих особин. Проте пізніше були знайдені й скелети молодих динозаврів.

Загальний вигляд[ред. | ред. код]

Великий чотириногий травоїдний динозавр, стегозавр мав дуже незвичну статуру: важку аркоподібну спину, короткі передні кінцівки, голову що трималася близько до землі, і хвіст що тримався високо угорі. Велика кількість пластин та шипів довго була предметом для роздумів. Шипи, швидше за все, використовувалися для захисту, а пластини відігравали ще й терморегуляційну функцію (захист від перегрівання). Стегозавр був найбільшим зі стегозавроподібних (більшим за представників родів Kentrosauria та Huayangosauria), і, будучи розміром приблизно з автобус, все ж таки мав багато спільних анатомічних особливостей (таких як хвостові шипи та пластини) з іншими родами стегозаврів.

На передніх лапах було по п'ять пальців, на задніх — по чотири, і тільки два внутрішніх пальці закінчувалися копитами. На кожній лапі позаду пальців розташовувалась м'яка подушка. Передні лапи були значно коротші за задні, що спричиняло дивну поставу. Хвіст знаходився достатньо високо, в той час, як голова була розташована близько до землі, на відстані приблизно 1 метр.

Порівняння розмірів стегозавра та сучасної людини

Морфометрія[ред. | ред. код]

Маючи від 6 до 7,5 метрів завдовжки і 4-4,7 заввишки, стегозавр є одним з найбільш впізнаваних динозаврів завдяки двом рядам характерних пластин, у формі повітряного змія, які розташовані уздовж його аркоподібної спини, та двом парам довгих шипів на кінці хвоста — тагомайзеру. Важив стегозавр 3,5 тонни. Хоча стегозавр і був великою твариною, все ж таки поступався у розмірах своїм сучасникам, гігантським зауроподам.

Одна зі статевонезрілих особини, знайдена у 1994 році у Вайомінгу, була 4,6 метра у довжину і 2 метри у висоту, і за оцінками важила приблизно 2,3 тонни. Її виставлено в Університеті Вайомінґського Геологічного Музею. Ще менші скелети, 210 см у довжину та 80 см у висоту (у спині), виставлені у Денверському Музеї Природи та Науки.

Череп[ред. | ред. код]

Зуб стегозавра.

Довгий та вузький череп був малим порівняно з тілом. В нього була маленька анторбітальна фінестра, отвір між носом і оком, що був звичайним для більшості архозаврів. Він також є у сучасних птахів, але відсутній у крокодилів. Низьке розташування голови дозволяє припустити, що стегозавр, можливо, об'їдав низькозростаючу рослинність. Це припущення підтверджується тим, що у нього не було передніх зубів, замість яких був рогоподібний дзьоб або рамфотека. Зуби стегозаврів були маленькими, трикутними, з пласкими скошеними гранями зі слідами зношення. Це свідчить про те, що стегозаври все ж таки перетирали ними свою їжу. Внутрішнє розташування щелеп підтверджує, що у стегозаврі були щоки, які втримували їжу у роті під час жування.

Незважаючи на розміри тіла, мозок стегозавра був дуже маленьким, його величина не перевищувала волоський горіх[1]. Добре збережений череп стегозавра дозволив Отніелю Чарльзу Маршу у 1880-их роках отримати зліпок мозкового заглиблення або ендокраніальний зліпок, що давав можливість визначити розмір мозку. Ендокраніальний зліпок показав, що мозок стегозавра, дійсно, був дуже маленьким, напевно, найменшим серед динозаврів. Той факт, що тварина вагою понад 4,5 тонни мала мозок не більше 80 грамів, широко сприяв розповсюдженню давньої популярної ідеї про те, що динозаври були надзвичайно дурними; зараз цю ідею спростовано.

Тагомайзер (хвостові шипи)[ред. | ред. код]

Докладніше: Тагомайзер

На хвості у стегозаврів було кілька пар гострих кістяних або ороговілих шипів завдовжки 1 м. Ці шипи, ймовірно, слугували для захисту від хижих динозаврів. Розмахуючи хвостом з шипами, стегозаври могли завдати нападникам серйозних ушкоджень.

Розмноження[ред. | ред. код]

Відомо, що динозаври, у тому числі і стегозавр, відкладали декілька відносно невеликих яєць у неглибокі ямки, вириті в землі. Яйця вони засипали піском, щоб їх зігрівали сонячні промені. Новонародженні дитинчата росли дуже швидко, щоб не стати легкою здобиччю для хижаків.

Під час захисту від нападників дитинчат поміщали у центрі стада. Оскільки стегозавр був стадною твариною, самці боролися за право оволодіти самицею й бути ватажком стада.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Стегозавр Stegosaurus — Динопедия. www.dinopedia.ru. Архів оригіналу за 9 листопада 2018. Процитовано 3 грудня 2018. 
  2. Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.

Джерела та посилання[ред. | ред. код]