І (літера)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Літера І
Cyrillic letter Byelorussian-Ukrainian I.png
Кирилична цифір: 10
Unicode (hex)
велика: U+0406
мала: U+0456
Кирилиця
А Б В Г Ґ Д Ѓ
Ђ Е Ѐ Є Ё Ж З
Ѕ И Ѝ І Ї Й Ј
К Л Љ М Н Њ О
П Р С Т Ћ Ќ У
Ў Ф Х Ц Ч Џ Ш
Щ Ъ Ы Ь Э Ю Я
Неслов'янські літери
Ӑ А̄ А̊ Ӓ Ӓ̄ Ә Ә́
Ә̃ Ӛ Ӕ Ғ Г̧ Г̑ Г̄
Ӻ Ӷ Ԁ Ԃ
Ԫ Ԭ Ӗ Е̄ Е̃ Ё̄ Є̈
Ӂ Җ Ӝ Ԅ Ҙ Ӟ
Ԑ Ԑ̈ Ӡ Ԇ Ӣ И̃ Ҋ
Ӥ Қ Ӄ Ҡ Ҟ Ҝ Ԟ
Ԛ Ӆ Ԯ Ԓ Ԡ Ԉ Ԕ
Ӎ Ӊ Ң Ԩ Ӈ Ҥ Ԣ
Ԋ О̆ О̃ О̄ Ӧ Ө Ө̄
Ӫ Ҩ Ԥ Ҧ Р̌ Ҏ Ԗ
Ҫ Ԍ Ҭ Ԏ
У̃ Ӯ Ӱ Ӱ́ Ӳ Ү Ү́
Ұ Х̑ Ҳ Ӽ Ӿ Һ Һ̈
Ԧ Ӽ Ҵ Ҷ Ӵ
Ӌ Ҹ Ҽ Ҿ
Ы̆ Ы̄ Ӹ Ҍ Э̆ Э̄ Э̇
Ӭ Ӭ́ Ӭ̄ Ю̆ Ю̈ Ю̈́ Ю̄
Я̆ Я̄ Я̈ Ԙ Ԝ Ӏ  
Застарілі літери
Ѕ Џ Ҁ Ѻ
Ѹ Ѡ Ѽ Ѿ
Ѣ ІЯ Ѥ Юси
Ѧ Ѫ Ѩ Ѭ Ѯ
Ѱ Ѳ Ѵ Ѷ
           
Літери кирилиці

І, і — літера деяких кириличних абеток; позначає неогублений голосний звук переднього ряду високого підняття [і]. Колись називалась «і десяткове». І буває велике й мале, має рукописну й друковану форми.

Історія[ред.ред. код]

Походить від старослов'янської кириличної літери Early Cyrillic letter I.png («і»), утворене на основі аналогічної літери візантійського уніціалу, що була варіантом грецької Ι, ι («йота»). Старослов'янська назва букви — «і», її фонетичний дублер Early Cyrillic letter Izhe.png називається «іже», хоча зазвичай їх називали відповідно «і десяткове» і «і вісімкове» — за їхніми числовими значеннями у кириличній цифірі.

У глаголиці мала вигляд  Glagolitic i.svg. Числове значення у кириличній буквеній цифірі — «десять», у глаголичній — «двадцять».

В абетці української мови[ред.ред. код]

І — дванадцята літера української абетки. У сучасній українській мові позначає неогублений голосний [i] переднього ряду верхнього підняття, а на початку деяких слів, залежно від вимови, крім звичайного «і», також цей звук з більшим чи меншим наближенням до «и»: [іиндик, іиноді, іинший, іискра, або индик, иноді, инший, искра].

У староукраїнській графіці мала варіанти и, і, ї, j, які у зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) вживалися у кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток.

Тривалий час «і» вживалася в українському письмі як дублер літери «и», а пізніше й «ы» — у більшості українських земель з XII—XIII ст. їх читали як звук [ɪ] (що виник внаслідок злиття стародавніх [і] та [ɨ]), причому з XV ст. «і» писали перед голосними, а «и», «ы» — в інших позиціях. Для звука [і] тоді використовувалася літера «ѣ» («ять»): наприклад, мѣнута, фѣґура.

У 16 столітті, крім рукописної, з'явилась друкована форма літери.

У «ярижці» вживання цієї літери було аналогічне використовуванню її у російському письмі — перед літерами, що позначали голосні звуки: «а», «е», «ю», «я».

В українській абетці літера І послідовно вживається, починаючи з «Грамматики малороссійскаго нарічія» О. П. Павловського (1818) — для позначення голосного [і], що виник з праслов'янських *o, *e в новозакритому складі та давнього початкового *i (ігри — множина від «гра», іскра).

У правописі Гатцука «і» використано замість скасованого «ѣ» — для позначення звука [і], ця заміна стала правилом для всіх подальших правописних систем.

Звук і[ред.ред. код]

Звук [і] існував у праслов'янській мові, де він може мати різне походження: від праіндоєвропейського ī, від праіндоєвропейських дифтонгів ei̯ і oi̯, від сполучення *jь. У більшості українських діалектів надалі він злився з [ɨ] в новий звук [ɪ]. Але потім виник новий [і] — з праслов'янських *o, *e в новозакритому складі. В одиничних випадках [і] розвинувся з [u] в аналогічній позиції (діброва, заміж, огірок). Окрім того, в [і] могли переходити й інші звуки.

Отже, сучасне українське «і» (звук [i]) може походити:

  • Від праслов'янського [ě] (віра, білий, ліс);
  • Від праслов'янських *o, *e в новозакритому складі після занепаду редукованих (дім, бір, стіл);
  • Від [і] (на письмі — ѣ), що замінив за аналогією праслов'янський *i у закінченнях родового, давального і місцевого відмінків слів з основою на *-ĭ і *-n (ночі, тіні, печі, імені, племені при давньорус. имени, племени, ночи, печи), у закінченнях давального відмінка слів з основою на *-ŭ (синові при давньорус. сынови, домови, садови), на *-r і на *-nt (теляті, ягняті, матері при давньорус. телѧти, ягнѧти, матери), у закінченнях називного множини прикметників (добрі, любі, хоробрі), і в деяких інших випадках;
  • Від «нового ятя» (камінь, степінь, матір);
  • Від праслов'янського *i після пом'якшеного приголосного (середній, синій при давньорус. середнии, синии);
  • Від протетичного голосного (іржа);
  • Він міг утворюватися на стиках морфем (підіймати, віднімати, рознімати);
  • За рахунок запозичень з інших мов (мінута, фігура, лірика). У старих запозиченнях переважно вживалася «и» (винятком є слово барвінок, що здавна вимовлялося через [і] внаслідок зближення з вінок), зараз написання «і» у запозичених словах визначає «правило дев'ятки».
  • Від йотованого [i] — тобто у сполученні його з попереднім [j] (прасл. strojiti, stojitь). Йотований [і] передається літерою «ї», яка замінює буквосполучення «йі».

Інше використання[ред.ред. код]

Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «дванадцятий» (до введення в абетку літери ґ мало значення «одинадцятий»): пункт «і» розділу 2. При цифровій нумерації може вживатися як додаткова диференційна ознака, коли ряд предметів має однаковий номер: кабіна № 8-ті й подібне.

В інших абетках[ред.ред. код]

Російська абетка[ред.ред. код]

У російській мові літеру вживали до реформи 1918 р., після якої її замінила «и». Літера і позначала той же звук [і], що її дублер «и», але вживалася лише перед голосними, «й», та у слові «міръ» (яке означало «світ») — для відрізнення від «миръ» («мир»).

Білоруська абетка[ред.ред. код]

У білоруській абетці вживається для позначення звука [і].

Інше[ред.ред. код]

  • Літера «і» має діакритичний знак крапку. Існує вираз «поставити крапку (крапки) над „і“», що має два значення: «уточнити сказане, не залишити нічого недомовленим», і «довести до логічного завершення»[1].

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Мовознавство Це незавершена стаття з мовознавства.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.