Тіхе (гіпотетична планета)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Тіхе  — гіпотетична планета, газовий гігант, розташований, як вважається, у хмарі Оорта, у зовнішній частині Сонячної системи. Астрономи Джон Матіс (John Matese) і Данієль Вітмаєр (Daniel Whitmire) з Університету Луїзіани в Лафаєті неодноразово стверджували, що мають докази її існування, які ґрунтуються на неправильній поведінці (масовій появі час від часу у внутрішній частині Сонячної системи) довгоперіодичних комет. Вони зазначили, що якщо Тіхе існує, вона повинна бути виявлена в архіві даних, зібраних космічним телескопом WISE. Однак деякі астрономи висловлювали скептицизм щодо існування цього об'єкта. Аналіз даних, зібраних телескопом WISE, практично виключив можливість існування такої планети[1].

Історія[ред.ред. код]

Д. Матіс уперше припустив існування планети Тихе (Тихея) 1999 року[2], виходячи з отриманого зсуву в точках походження довгоперіодичних комет. Замість поширеного переконання, що комети прибувають із випадкових точок на небі, Матіс дійшов висновку, що насправді вони об'єднані в групи за нахилом екліптики і виходять із хмари Оорта. Такі кластери можуть бути пояснені результатом взаємодії з невидимим об'єктом, розміром щонайменше з Юпітер.

Альтернативні пояснення надходження комет у внутрішню частину Сонячної системи[3] припускають наявність зірки-«компаньйона» Сонця, що впливає на них своєю гравітацією, — коричневого карлика Немезиди, орбіта якої пролягає за хмарою Оорта й має дуже великий ексцентриситет. Утім, на думку групи астрономів Університету Луїзіани, у Сонячній системі може існувати ще одна планета-гігант, що перебуває на традиційній круговій орбіті в хмарі Оорта на відстані прибл. 0,5 світлового року (30 тис. а. о.) від Сонця. Дослідивши орбіти крижаних комет, група Матіса припустила, що близько 20 відсотків комет, які потрапляють у Сонячну систему, «втягуються» гравітаційними силами масивного космічного об'єкта, який перебуває в хмарі Оорта та має масу принаймні в 1,4 рази більше Юпітера, але не є зіркою — інакше відсоток захоплених гравітаційним полем комет був би набагато більший.

За словами авторів «відкриття»[джерело?], деякі з крижаних комет, виштовхуваних Тіхе, досягають двох кілометрів у діаметрі й становлять потенційну небезпеку для Землі — аж до спричининення масових вимирань і спустошень у біосфері (приблизно раз на 26 мільйонів років). Також ними передбачається, що існування цього гіпотетичного об'єкта дає змогу пояснити своєрідність орбіти транснептунового об'єкта Седни. Однак вибірка, на основі якої зроблені ці припущення, була невеликою, і результати цих досліджень поки вважаються недостатньо переконливими[4].

Походження назви[ред.ред. код]

Тіхе (Тюхе) (грец. Τύχη) — богиня вдачі у грецькій міфології. Назву було обрано на противагу Немезиді — богині відплати. Отже, виходить, що Тіхе — це ім'я «доброї сестри-суперниці» Немезиди.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. K. L. Luhman (2014). A Search for a Distant Companion to the Sun with the Wide-field Infrared Survey Explorer. The Astrophysical Journal 781 (1). с. 4. doi:10.1088/0004-637X/781/1/4. «I have used multi-epoch astrometry from the Wide-field Infrared Survey Explorer to perform a search for a distant companion to the Sun via its parallactic motion. I have not found an object of this kind down to W 2 = 14.5. This limit corresponds to analogs of Saturn and Jupiter at 28,000 and 82,000 AU, respectively, according to models of the Jovian planets by Fortney and coworkers. Models of brown dwarfs by Burrows and coworkers predict fainter fluxes at a given mass for the age of the solar system, producing a closer distance limit of 26,000 AU for a Jupiter-mass brown dwarf. These constraints exclude most combinations of mass and separation at which a solar companion has been suggested to exist by various studies over the years.» 
  2. Matese, John J.; Lissauer, Jack J. (May 6, 2002). Continuing Evidence of an Impulsive Component of Oort Cloud Cometary Flux. University of Louisiana at Lafayette, and NASA Ames Research Center. Процитовано March 21, 2008. 
  3. Harold F. Levison, Luke Donnes (2007). Comet Populations and Cometary Dynamics. У Lucy Ann Adams McFadden, Lucy-Ann Adams, Paul Robert Weissman, Torrence V. Johnson. Encyclopedia of the Solar System (вид. 2nd). Amsterdam; Boston: Academic Press. с. 575–588. ISBN 0-12-088589-1. 
  4. Plait, Phil (February 14, 2011). No, there’s no proof of a giant planet in the outer Solar System. Discovery Magazine. Процитовано February 15, 2011.