Фредерік Лейтон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Фредерік Лейтон
DW Wynfield - FREDERIC LEIGHTON.jpg
Фотопортрет Лейтона
Ім'я при народженні Фредерік Лейтон
Дата народження 3 грудня 1830(1830-12-03)
Місце народження Саффолк, Англія
Дата смерті 25 січня 1896(1896-01-25) (65 років)
Місце смерті Лондон
Національність англієць
Громадянство Велика Британія Велика Британія
Жанр пейзаж, портрет, міфологічні картини
Навчання у Флоренції
Напрямок академізм
Роки творчості 1859-1895

Фредерік Лейтон, тобто Фредерік Лейтон, 1-й барон Лейтон (ан Frederic Leighton, 1st Baron Leighton 3 грудня 1830(18301203) — †25 січня 1896) — представник салонного мистецтва в Англії, президент Королівської академії мистецтв. Маляр і скульптор.

Біографія коротко[ред.ред. код]

Англія швидко просувалася вперед в капіталістичному розвитку. От і родина Лейтон займалася бізнесом. Лейтон народився в запезпеченій родині бізнесмена. Родина оплатить його навчання в універсітетській школі Лондона, а потім подорож до Італії. У віці 24 років його можна було зустріти у Флоренції, де Фредерік навчався в Академії красних мистецтв.

У 1855 — 1856 роках він живе і працює в Парижі. Серед паризьких знайомих Лейтона — художники Делакруа, Енгр,Франсуа Мілле, Каміль Коро.

У 1860 році він повернувся в Лондон, де співпрацював з прерафаелітами. З 1864 року він в Королівській Академії мистецтв, де займався скульптурою і живописом. Віртуоз живописець отримав визнання і став президентом Академії. На нього звернув увагу і королівський двір. За досягнення в мистецтві йому дарували титул барона. Виснажлива пряця і задоволення підірвали здоров'я митця і він захворів стенокардією. Міцний напад стенокардії і привів Лейтона до смерті.

Будинок художника в Лондоні перетворено на музей Фредеріка Лейтона.

Салонне мистецтво[ред.ред. код]

Ф.Лейтон. Андромаха в полоні. Манчестер, музей

Видатний представник академізму, Фредерік Лейтон все більше переходив на позиції салонного мистецтва. Воно відрізнялося справжньою експлуатацією тільки порядних сюжетів(біблійних чи античних), тільки красивих, зовнішньо привабливих моделей, виправлених за античними зразками, віртуозним технічним виконанням самого живопису чи скульптури. Брутальна, груба дійсність була виштовшнута на вулиці брудних портів, бідняцьких районів, туберкульозних шпиталів і не допускалась в салонне мистецтво. Це була солодкава казка для каліфів на час, для новітньої групи багатіїв, щойно вдершихся до багатств, але не мавших традицій, витончених смаків, справжнього знання мистецтва і його історії. Салонне мистецтво експлуатувало еротику, оголене жіноче і чоловіче тіло, стародавніх римлян, привабливих тваринок(котят, цуценят, козенят, кроликів, голубів), квіти, здебільшого троянди, елегантний сучасний одяг чи екзотичні шати числених Саломей,Клеопатр, Сафо, закоханих пар, оголених жінок з розбитими вазами. Сюжетом картини міг стати бенкет римського імператора, що засипав своїх гостей пелюстками троянд.

Для помираючих від туберкульозу хворих, яких натовпом везли по Рейну в лікарню, це було справжньою образою і приниженням. Саме відштовхуючись від салонного мистецтва виникло строге і правдиве мистецтво Кете Кольвіц, Франсуа Мілле,Едуарда Мане,Дега,Ван Гога.

Салонне мистецтво, поверхневе, але віртуозне за технічним виконанням, заполонило Салони (звідки і назва), виставки в Парижі і значно поширилося Європою у 19 столітті, як епідемія.

Представниками салонного мистецтва у Франції були Олександр Кабанель,Жан Леон Жером, Поль Лєруа, Герен, в Іспанії — Ульпіано Чека, в Німеччині — Макс Клінгер, в Польщі — Павло Мерварт, в Російській імперії — Генрік Семірадський і, частково, Маковський. З салонного мистецтва Франції виросло схиблене на віртуозності, коштовностях і дріб'язковому відтворенні екзотики мистецтво Гюстава Моро.

Дивним було співіснування салонного мистецтва, підтриманого буржуазним суспільством, зі справжнім мистецтвом реалізму (Курбе у Франції, передвижники в Російській імперії), художниками Барбізонської школи чи імпресіонізмом. Саме це мистецтво відтворило правдиве обличчя 19 століття і репрезентує його в сучасних музеях. Салонне мистецтво залишилось на узбіччі культури і осіло в запасниках.

Приклади картин Лейтона[ред.ред. код]

Живописець віртуоз[ред.ред. код]

Пейзаж, 1892 р. Музей Фіцвільям

Можна закидати Лейтону за пристрасть до міфічних героїв, за ігнорування реальності, за відсутність прив'язки до проблем 19 століття. Він наче весь час перебував в штучному світі Стародавньої Греції, який старанно оживляв на своїх картинах. Але йому неможливо відмовити в віртуозному володінні ремеслом, в колоризмі.

Інколи він малював пейзажі, позбавлені грецьких героїв. Тоді головними героями картини ставали сонце, купа хмар на небі, феєрія передвечірнього світла. Саме в цих творах найбільше виявлявся колористичний хист майстра, рідкісний серед художників.

Палаючий червень[ред.ред. код]

Ф. Лейтон. Палаючий червень, музей в місті Понсе, Пуерто-Ріко

Особливо вдалими були картини Лейтона без відомого сюжету. Їх приємно розглядати, милуючись добрим відтворенням тропічних рослин, мармуру, тонких і ламких тканин. Лейтон уславився якраз віртуозним відтворенням тонких тканин, даючи безкінечні варіації в межах одного колориту. Буденний і трохи нудний портрет маркізи Бровнлоу дивує пошуками в переходах однієї білої фарби.

Цих недоліків повністю позбавлене полотно з незвичною назвою « Палаючий червень ». Зовнішньо це дівчина з Стародавної Греції, яку так несамовито полюбляв Лейтон. Але сюжету нема. Просто дівчина заснула. І головним героєм картини стала дивовижна, тонка, рожево-помаранчова сукня, яка і дала незвичну назву віртуозно намальованій картині.

Картина " Насолоди художника "[ред.ред. код]

Лейтон. Насолоди художника, 1864 р.

Відсахнувшись від персонажів міфів стародавніх греків, Лейтон інколи звертався до побутових картин. Одна з них — «Насолоди художника». Привабливий і чорнобривий художник показаний в момент насолоди творчістю і розділеним коханням. Попри приємний сюжет, картина не виходила з звичного кола салонного живопису з безкінечним милуванням закоханими парами. Хоча Лейтон оминув в картині використання кущів троянд, голубів в поцілунку і Амура зкрилами і стрілою.

Скульптури Лейтона[ред.ред. код]

Йому, як митцю, було якось замало тільки живопису. Перебування у Флоренції, де зберігаються значущі зразки скульптури доби Відродження і маньєризму надихнули його на створення і скульптур. Робити скульптури значно складніше, ніж малювати картини, бо процес потребує умов і необхідних матеріалів. А створення скульптур з бронзи потребує ще й необхідних навичок, фахівців і ливарну майстерню. Все це мав наближений до академії мистецтв Лейтон.

Його скульптури несуть відбиток образів славетного генія Флоренції Мікеланджело, але в полегшеному, відверто красивому варіанті. Його скульптура «Ледачій» відрерто навіяна «Помираючим рабом» Мікеланджело і за силуетом, і за вибором привабливої моделі. Але яка різниця між трагічним образом Мікеланджело, що розповідає про драму втрати життя молодою особою і «Ледачім» Лейтона. Юнак, щойно прокинувся, потягся, а коли одягнеться, почне нудне існування в Ангії доби королеви Вікторії. Буржуазне мистецтво жахалося сильних почуттів і героїчних образів.

«Атлет, що бореться з пітоном» показаний в сильному русі. Образ навіяний садово-парковими скульптурами доби бароко. Але в Англії бароко мало занадто малий термін існування і більше відбилося в архітектурі і живопису. Скульптура Лейтона ніби заповнила неіснуючу лакуну в мистецтві країни в галузі скульптури. І хоча вона не досить вдала за сілуетом, штучна за сюжетом, бо екзотичний пітон не був реальністю нудних буржуазних діб, сучасники сприймали її як нове слово в національній скульптурі.

Портрети Лейтона[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Використані матеріали англійської вікіпедії.