Хасман Мандик Жисі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мандик Жисі Хасман
Загальна інформація
Народження 11 жовтня 1929(1929-10-11) (87 років)
Дрогобич, Польща
Військова служба
Приналежність Flag of Ukraine.svg Українська держава (1941)
Вид ЗС UPA-Zaslugy1.png УПА
Нагороди та відзнаки
Медаль «Захиснику Вітчизни»
Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Мандик Хасман, сюжет телеканалу ТВі за 12.02.2012, опубліковано 14 лютого 2012 року.

Хасман Мандик Жисі (нар. 11 жовтня 1929, м. Дрогобич, нині Львівська область) — вояк УПА, конюх та фірман в сотенних «Довбуша», «Хоми» та курінного «Голубенка».

Дитинство[ред.ред. код]

Народився в родині дрогобицьких євреїв Жисі та Кренці Хасманів. Батько — капітан Австро-Угорської армії, учасник Першої світової війни. Заробляв на хліб як фірман у Дрогобичі. У сім'ї розмовними мовами були їдиш, польська та українська. Крім Мандика в родині зростали три сестри Гінда, Хана і Фріда та три брати — Іцик, Ідол, Савік. Під час німецької окупації двом сестрам вдалось виїхати в глиб СРСР, решта родини потрапила у Дрогобицьке гетто. Влітку 1942 почалася ліквідація його мешканців — серед приречених на знищення в Броницькому лісі біля Дрогобича були й Хасмани. Жисік, Кренця, Іцик та Ідол Хасмани були розстріляні німцями. Мандик, його молодший брат Савік та двоюрідна сестра Кайлі втекли з-під розстрілу. Лісами дістались до залізничної колії, далі, підсівши на потяг, виїхали на Волинь. Тут переховувалися в українських родинах. Мандик мешкав у селі Біличі спочатку у сім'ї Василя Киця, згодом у Сергія Кропивця. Тоді Мандик охрестився і став Володимиром, прибравши собі нове прізвище — Дмитренко. Тим часом німці розгорнули масову примусову мобілізацію українців на роботи у Німеччині. Мандик дізнався, що господар, в якого він працював, вирішив записати його на цю роботу, замість іншої жительки села, яка відкупилася хабарем. Не довго думаючи відважний хлопець вирішує тікати вдруге. І знову в ліс, тоді вже опанований українськими повстанцями. Так чотирнадцятилітній Мандик стає партизаном-бандерівцем.

В лавах УПА[ред.ред. код]

Чотирнадцятилітній хлопчина, з двома класами освіти (більше не дозволила війна) допомагав партизанам чим міг і умів, а оскільки з дитинства любив коней, то саме робота з кіньми стала для нього головною. Був особистим фірманом сотенного, спочатку «Довбуша», згодом «Хоми», а потім навіть курінного «Голубенка». Неодноразово брав участь в боях із німцями та поляками в 19431944 роках. Наступи на німецькі опорні пункти, засідки, знищення німецьких комунікацій — типові для волинських партизан будні. Хасман був озброєний польським пістолетом «шісткою», до якого, проте, завжди бракувало набоїв. Весною 1944 в складі сотні «Хоми» брав участь у рейді на Холмщину для захисту українських сіл від нападів Армії крайової. Особливу повагу побратимів Мандик здобув після авантюрної операції: викрав бричку із зброєю у німців, які тим часом забавлялися з дівчатами. У 1945 р. Мандик, разом з декількома іншими повстанцями, потрапляє між селами Завидів і Самоволя у засідку НКВД. Кулеметна черга, випущена з автомату енкеведиста, перебила йому обидві ноги. Потрапив до в'язниці, розпочалось слідство. Витримати тортури (зокрема биття сковорідкою по голові) було непросто, але, врешті, обрана тактика врятувала йому життя. Через дев'ять місяців його як малолітнього, якому тим паче не могли пред'явити нічого конкретного, відпустили на волю.

Цивільне життя[ред.ред. код]

Мандик Хасман залишився жити на Волині, тут одружився. Згодом, в 1949 році, був мобілізований в радянську армію, служив на Далекому сході. В армії ним знову зацікавилися чекісти, які почали перевіряти його походження. З'ясувалося, що в м. Корець Рівненської області немає жодних слідів про народження тут Володимира Дмитренка. Тож довелося Мандику Хасману назвати своє справжнє прізвище і походження.

Після служби в армії він повернувся на Волинь, де тридцять п'ять років пропрацював на шахті. З відродженням незалежності України став активістом Всеукраїнського братства ветеранів ОУН-УПА, отримав кілька почесних відзнак цієї організації. На старість пан Хасман втратив ліву ногу — її ампутували через хворобу. Декілька років він пересувався в позиченому інвалідному візочку. У 2012 році громадська організація Спілка Української Молоді в Україні подарувала йому власного візка.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]