Чередниченко Дмитро Семенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Чередниченко Дмитро Семенович
Чередниченко Дмитро Семенович.jpg
Народився 30 листопада 1935(1935-11-30) (83 роки)
Межиріч, Канівський район, Київська область, Українська СРР, СРСР
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Діяльність письменник, поет, перекладач, літературний редактор, педагог, мистецтвознавець
Нагороди
  • Дмитро́ Семе́нович Чередниче́нко (нар. 30 листопада 1935, с. Межиріч, Канівський район, Черкаська область) — український письменник, поет, літературний редактор, педагог, мистецтвознавець. Член Національної спілки письменників України (1979). Перекладач литовської літератури.

    Біографія[ред. | ред. код]

    Після закінчення Межиріцької середньої школи (1953) закінчив Київський педагогічний інститут імені М. О. Горького (1957), вчителював на Канівщині й Васильківщині (1957-1963), працював на журналістській та видавничій роботі (1963-1982).

    Яскравий представник «тихої лірики».

    Учасник діалектологічної експедиції в село Салтикову-Дівицю Куликівського району Чернігівської області (керівник Ф. Т. Жилко, 1955) та першої української антропологічної експедиції по Україні, Молдові, Білорусі та Росії (керівник В. Д. Дяченко, 1956), а також міжнародних конференцій з питань національної символіки, літератури й мистецтва.

    З 1991 по 2002 редагував українознавчий часопис для українського шкільництва «Жива вода». З лютого 1992 року керує літературним об'єднанням «Радосинь».

    Творчість[ред. | ред. код]

    Автор поетичних книжок:

    • «Отава» (1966),
    • «Межиріч» (1974),
    • «Золоті струни» (1981),
    • «Сад» (1983),
    • «Рось» (1985),
    • «Доброю любов'ю» (1986),
    • «Неопалима колиска» (трилогія, 1987),
    • «Брама» (1991),
    • «Родень» (1995),
    • «Наші стежки додому» (2000),
    • «Батиха» (2002),
    • «Нáвистка» (2004),
    • «П'ятерик» (2005), Автор науково-популярного видання «Павло Чубинський» (2005); книжок для дітей:
    • «Щедринець» (1968),
    • «Чебрики» (1970),
    • «Білий Чаїч» (1973),
    • «Мандри Жолудя» (1973),
    • «У країні майстрів» (1974),
    • «Ковзанка» (1978),
    • «Ми будуємо дім» (1980),
    • «Жар-півень» (1985),
    • «Священна діброва» (1995),
    • «Гарна моя казочка?» (1998),
    • «Доторки» ISBN 9780463151679 (2018).

    Також автор повісті «Вишневий острів. Три повісті для дітей» (2001), «Камінь-дерево» (2003), збірки казок, притч та оповідок «Летюча ящірка» (2003), поетичних «Ми ходили в зоосад» (2004), «Колискова для котика» (2004), «Горобець-хвастунець» (2005), «Котячий календар» (2006), повісті-казки «Хлопчик Горіхове Зерня і Лісовичка» (2007), книжки віршів, казок, притч та оповідань у серії «Хрестоматія школяра» — «Мандри Жолудя» (2007), поетичної збірки «Ластівки над Россю і над Німаном» (2010), книжок для дітей «Чого Волошка запишалася» (2012), «Коник коникові — брат», «Княжий краєвид із Лисої гори» (ISBN 978-966-136-401-0).

    Автор педагогічних творів:

    • українського букваря «Материнка» (1992);
    • шкільних читанок «Ластівка», «Біла хата», «Писанка» (1992), «Зелена неділя» (1993),
    • «Короткого біографічного довідника» авторів цього букваря й читанок (під спільним псевдонімом Оксана Верес — разом із Галиною Кирпою);
    • тритомної читанки-хрестоматії для дошкілля «Український садочок» (1997—1998, спільно з Галиною Кирпою),
    • тритомної хрестоматії світової літератури для початкової школи «Світ від А до Я» (спільно з Галиною Кирпою, 2007));
    • антології поезії української діаспори «Листок з вирію» (спільно з Галиною Кирпою — книга перша, 2001; книга друга, 2002);
    • українського букваря-читанки «Соколик. Український буквар для першокласників» (Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2014).

    Перекладацька діяльність[ред. | ред. код]

    Переклади з білоруської[ред. | ред. код]

    Переклади з латиської[ред. | ред. код]

    Переклади з литовської[ред. | ред. код]

    Грамота до Указу Патріарха Київського і всієї Русі-України Філарета про нагородження почесною відзнакою «Георгія Переможця» ІІ ст.

    Найбільше в Україні перекладав з литовської:

    • Мартінас Вайнілайтіс («Мій янтарик», 1980);
    • Юстінас Марцінкявічюс («Поезії», 1981);
    • Альфонсас Малдоніс («Бурштин і троянди», 1984);
    • Марцеліюс Мартінайтіс («У світлі серця», 1985);
    • низка авторів в антології литовської поезії (1985, упорядкував разом із М. Карчяускасом);
    • Ю. Някрошюс («Чотири слова», 1990);
    • Крістіонас Донелайтіс (поема «Літа», 1989);
    • Вітаутас Бубніс (роман «Час долі», 1986);
    • Вінцас Міколайтіс-Путінас («Повстанці», 2002);
    • Алдона Пуйшіте (п'єса «Чорна королівна», 1993);
    • С. Шалтяніс;
    • Л. Яцинявічюс «Полювання на вогонь» («Балада про Моніку», 1988);
    • Ю. Ґрушас («Геркус Мантас», 2002);
    • Ю. Апутіс (триптих новел «Зелена звивина часу», 2004);
    • книги литовських народних казок «Чарівний перстень» (2006);
    • тетралогія В. Рачицкаса для дітей («Пригоди капчика», 2007; «Нові пригоди, або Капчик-2»; «Перший любовний лист, або Капчик-3»; «Давні знайомі, або Капчик-4»);
    • Вітаутас Ландсбергіс (повісті «Мишка Зіта», 2009; «Любов коня Домінікаса», 2011);
    • Й. Авіжюс («Пригоди та походеньки Барда», 2009);
    • В. Рачицкас («Її ім'я — Ніппа», «Ніппа хоче додому» та «Ніппа дома»; «Хлопчаки танцюють брейк»);
    • Я. Чюрльоніте («Спогади про Чюрльоніса»);
    • М. Мартінайтіс («Кукутісові балади»);
    • Едуардас Межелайтіс;
    • П. Шірвіс;
    • Юлія Жемайте;
    • Костас Кубілінскас;
    • В. Бложе;
    • Альбінас Бярнотас;
    • Робертас Кятуракіс;
    • Йонас Стрєлкунас;
    • Б. Балтрушайтіте;
    • С. Ґяда;
    • А. Мікута;
    • М. Карчяускас;
    • А. Жукаускас;
    • В. Реймеріс;
    • В. Мозурюнас;
    • Ю. Юшкайтіс;
    • В. Шульцайте;
    • В. Рудокас;
    • В. Пальчинскайте;
    • В. Каралюс;
    • Няріма Нарута;
    • Майроніс;
    • К. Брадунас;
    • К. Шимоніс;
    • К. Марукас;
    • П. Машьотас;
    • К. Борута;
    • Й. Ліняускас;
    • А. Зурба;
    • Б. Вілімайте;
    • К. Сакалаускас-Ванаґеліс;
    • В. Петкявічюса;
    • П. Цвірка;
    • З. Ґеле;
    • Вайжґантас;
    • Я. Дяґутіте;
    • Й. Мікелінскас;
    • А. Дабульскіс;
    • Й. Білюнас;
    • В. Креве;
    • Р. Садаускас;
    • А. Льобіте;
    • Р. Скучайте;
    • Р. Кашаускас;
    • Л. Шимкуте;
    • В. Бразюнас;
    • А. А. Йонінас;
    • Д. Пранцкєтіте;
    • Г. Алексас;
    • Б. Йонушкайте;
    • Д. Собецкіс;
    • П. Пуките;
    • В. Ґедґаудаса;
    • Д. Чяпаускайте;
    • Л. Жутауте («Кіка-Міка і Гном, що в усьому любить лад», ISBN 978-617-07-0476-4);

    Переклади з монгольської[ред. | ред. код]

    • Д. Мягмар;
    • Ж. Лхагва;
    • Рінчен;
    • Явухулан;

    Переклади з російської[ред. | ред. код]

    • М. Гончаров («Кораблики», 1979);
    • В. Берестов («Де чаєчка живе?», 1983, «Веселе літо», 2008);

    Переклади зі словацької[ред. | ред. код]

    • народні казки в антології «Співуча липка» (1981);
    • «Брати Місяці» (1981);
    • «Словацькі народні казки» (1982, 1990);

    Переклади з чеської[ред. | ред. код]

    • А. Сантарова «Од вівторка до суботи» (1996);
    • Я. Неруда;
    • Я. Пельц;
    • В. Стухла;
    • Ю. Доланський;
    • Я. Скацел;
    • Б. Ржіґа;
    • Я. Сайферт;
    • Й. Чапек;
    • О. Секора;
    • Я. Гербен;
    • К. Ербен;
    • Е. Петішка;
    • Ф. Тенчік;
    • М. Флоріан;
    • О. Сироватка.

    Літературознавство[ред. | ред. код]

    Автор досліджень про Павла Чубинського, Степана Васильченка, Василя Сухомлинського, Кирила Стеценка, Михайла Кипу, Леоніда Полтаву, Ганну Черінь, Олексу Кобця, рід Симиренків, національну символіку; розвідок про українських та литовських письменників, художників, педагогів, про українсько-литовські літературні взаємини.

    Упорядкував антологію літературного об'єднання «Радосинь» (2004), альманах творів членів об'єднання «Радосинь» для дітей «Сонячна Мальвія»(2005, 2007), у серії «Золота бібліотека» уклав збірку творів Степана Васильченка.

    Друкувався у Литві, Білорусі, Латвії, Польщі, Чехії, Словаччині, Болгарії, Азербайджані, Монголії, США, Канаді. Твори перекладалися литовською, латиською, білоруською, російською, азербайджанською, болгарською, польською, монгольською мовами.

    Посилання[ред. | ред. код]

    Джерела[ред. | ред. код]

    1. Указ Святійшого Патріарха Київського і всієї Русі-України від 6 грудня 2017 року № 12/050
    2. НСПУ оголосила лауреатів премії «Благовіст»