Смикавець їстівний

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Смикавець їстівний
Cyperus esculentus
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Судинні (Tracheophyta)
Насінні (Spermatophyta)
Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Однодольні (Liliopsida)
Порядок: Тонконогоцвіті (Poales)
Родина: Осокові (Cyperáceae)
Підродина: Cyperoideae
Рід: Смикавець (Cyperus)
L., 1753
Вид: Смикавець їстівний (Cyperus esculentus)
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Cyperus esculentus
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Cyperus esculentus
EOL logo.svg EOL: 1121991
IPNI: 304436-1
ITIS logo.svg ITIS: 39888
IUCN logo.svg МСОП: 164083
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 1053340


См́икавець їстівн́ий, також земляний мигдаль, земляний горіх, чува (лат. Cyperus esculentus) — багаторічна трав'яниста рослина родини осокових. Природнім середовищем зростання смикавця їстівного є Північна півкуля від субтропіків до помірного клімату. Батьківщиною є Середземномор'я та Північна Африка

Історія[ред.ред. код]

Існує припущення, земляний горіх складав основу раціону австралопітеків Бойса, які жили приблизно 2 млн років тому. Рослина культивувалась населенням Стародавнього Єгипту, де мала важливе харчове значення. Археологи знаходили рослину в гробницях II—III тисячоліть до н. е. коло Тебів. Згадки про цю рослину є в Геродотових, Теофрастових і Плінієвих[1] працях.

В Іспанію смикавець їстівний був завезений арабами в середньовіччі та культивується там в комерційних масштабах, найбільше в області Валенсія. В меншій мірі вона культивується в інших країнах Середземномор’я та в Ґані. Земляний мигдаль — культура мало розповсюджена, хоча має високу поживність та приємний смак. Наприкінці XVIII століття земляний горіх потрапляє на терени Російської імперії, а відтак і нинішньої України. Рослина розповсюджувалась під назвою "сить", "зимовник"[2]. Теперішні назви "смикавець їстивний", "земляний мигдаль", "чува" (запозичення з російського "чуфа"), "цибора їдна", "чиберка" (походить від латинського "циперус"). У СРСР до «кукурудзяної революції» вона входила до державної сільськогосподарської програми.

Синоніми

Ботанічний опис[ред.ред. код]

Багаторічна рослина (в культурі вирощують як одноліток) висотою 30—90 см. Бульби смикавцю містять 20-27% жирів, 15-20% цукрози, 25-30% крохмалистих речовин. Їх можна вживати в їжу в сирому та смаженому вигляді, підсмажені бульбочки - як замінник кави. У кондитерській промисловості бульби вживають як замінник солодкого мигдалю. Олія з неї нагадує смаком прованську (сорт маслинової олії).

Коренева система добре розвинута, з багатьма тонкими кореневищами, на яких утворюється велика кількість (за сприятливих умов до тисячі) невеличких довгастих бульбочок довжиною до 3 см та шириною 0,5—1 см. Забарвлення бульбочок від світло- до темнокоричневого з жовтавим або рожевим відтінком. На поверхні є 3-6 поперечних борозен. М'якоть біла, солодка на смак, консистенція тверда, хрумка. Тонкі прямі, тригранні в перерізі куці стебла, ростуть від бульбочок, несуть численні пучки лінійних грубих листків шириною 3—10 мм. Квіти дрібні, непримітні, двостатеві, зібрані в зонтичні суцвіття, запилюються вітром. В помірних широтах смикавець нормально росте й утворює бульбочки, але не квітне. Смикавець невибагливий до ґрунту, але дає ліпший врожай на родючих пухких ґрунтах, надає перевагу сонячним місцям та помірному поливу, на перезволоженому ґрунті росте гірше.

Тарілка з бульбочками земляного мигдалю
Бульбочки смикавцю їстівного крупним планом

Харчове використання[ред.ред. код]

Бульбочки смикавцю їстівні, вони мають 17—25 % жирів, коло 20 % крохмалю, до 4 % білку і до 28 % цукру[1] та мають характерний солодкуватий горіховий присмак.

Їх вживають у їжу як у сирому, так і в підсмаженому стані. Оскільки бульбочки доволі тверді, рекомендується замочувати їх у воді перед вживанням. Подрібнені бульбочки додають до кондитерських виробів, роблять халву. В Іспанії з них готують солодкий прохолодний напій — орчату. Підсмажені подрібнені бульбочки використовують як замінник кави. Олія з бульбочок смикавцю за хімічним складом наближена до маслинової олії. Вона не висихає, густіє при окисленні, золотавого кольору і приємного смаку. Використовується при виготовленні кондитерських виробів і як столова олія. Також застосовується при виготовленні високоякісного мила. Зелень чуви доволі декоративна, її можна вирощувати на клумбах або в якості бордюрної рослини. Сушене листя використовують як наповнювач до подушок при неспокійному сні.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Жуковский П. М. {{{Заголовок}}}.
  2. Фролова А. Чуфа // "Наука и жизнь". — 1987. — № 5. — С. 133—135.

Посилання[ред.ред. код]