Соняшник однорічний

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Соняшник однорічний
Helianthus annuus 001.JPG
Біологічна класифікація
Царство: Рослини
Відділ: Покритонасінні
Клас: Дводольні
Ряд: Айстроцвіті
Родина: Айстрові
Рід: Соняшник
Вид: Соняшник однорічний
Біноміальна назва
Helianthus annuus L.
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Helianthus annuus
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Helianthus annuus
EOL logo.svg EOL: 468106
IPNI: 119003-2
ITIS logo.svg ITIS: 36616
IUCN logo.svg МСОП: 19073408
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 4232

Соняшник однорічний (Heliánthus ánnuus), Соняшник олійний — вид трав'янистих рослин з роду Соняшник (лат. Helianthus — сонячна квітка) родини Айстрові.

Народна назва — соняшник .

Ботанічний опис[ред.ред. код]

Соняшник однорічний. Ботанічна ілюстрація з книги «Gottorfer Codex», 1649–1659}} Однорічна трав'яниста рослина.

Стебло висотою від 0,6 до 3 метрів, пряме, переважно без гілок, покрите жорсткими волосками.

Листя чергове, на довгих черешках, верхнє сидяче, нижнє супротивне, темно-зелене, овально-серцеподібне, з пластиною до 40 см довжини, опушене короткими жорсткими волосками, з пилчастими краями.

Квітки у верхівкових, дуже великих кошиках, 30 — 50 см у діаметрі, до зацвітання (у стадії бутонів) повертаються протягом дня за сонцем. Після зацвітання квітки орієнтовані переважно на схід. Крайові квітки язичкові, оранжево-жовті, довжиною 4 — 7 см, зазвичай безплідні; внутрішні — трубчасті, буро-жовтого кольору, двостатеві, численні (500–2000). Віночок п'ятичленний. У квітці п'ять тичинок з вільними нитками, але із зрощеними пиляками. Соняшник утворює частіше одне суцвіття, але бувають додаткові відростки з малими суцвіттями. Цвіте у липні — серпні протягом 30 днів[1].

Плоди — довгасто-яйцеподібні сім'янки, слабогранчасті, трохи стиснуті, 8 — 15 мм довжини і 4 — 8 мм ширини, з шкірястим опліддям, білі, сірі, смугасті або чорні.

IMAG0015.JPG
Starr 080914-9913 Helianthus annuus.jpg
Helianthus annuus 0.R (6).jpg
A bee and Sunflover.JPG
Sunflower Seeds Kaldari.jpg
Зліва направо: загальний вигляд, стебло, листок, суцвіття, плід
Пилкові зерна соняшника однорічного під мікроскопом.

Пилкові зерна кулястої форми, з трьома борознами. У діаметрі (з шипами) 37,4 — 44,8 мкм. У контурі з полюса та екватора майже округлі. Борозни шириною 4 — 5 мкм, короткі, з нерівними краями, часто зі слабопомітними контурами, з притупленими кінцями. Ори овальні, екваторіально витягнуті, шириною 4 — 5 мкм, довжиною 6 — 6,5 мкм. Ширина мезокольпіуму 22 — 25 мкм, діаметр апокольпіуму 11 — 14,2 мкм. товщина екзини (без шипів) 1,2 — 1,8 мкм. Підстильний та нижні шари тонкі. Висота стерженьків під шипами до 1 мкм, між шипами, 0,3 — 0,4 мкм. Скульптура шипувата, висота шипів 3,5 — 5 мкм, діаметр основи 1,2 — 1,5 мкм, кінці їх відтягнуті та загострені; шипи розташовані рівновмірно, на мезокольпіумі у полярній проекції розташовано п'ять шипів. Пилок золотистого кольору[1].

Поширення[ред.ред. код]

Батьківщина соняшнику — Північна Америка. Археологічні розкопки підтверджують той факт, що індіанці культивували цю рослину понад 2000 років тому. До Європи соняшник було ввезено іспанцями, і на початку XVI століття його стали вирощувати у мадридському ботанічному саду.

Соняшник олійний широко культивується в Україні.

Хімічний склад[ред.ред. код]

У листі та квітках виявлено флавоноїди (кверцімерітрін), кумаринової глікозид скополін, тритерпенові сапоніди, стерини (глікозид сітостеролін), каротиноїди (β-каротин, криптоксантин, тараксантин), фенолкарбонові кислоти (хлорогенова, неохлорогенова, кавова), антоціани.

У насінні міститься жирні олії (близько 40%, іноді до 50 — 52%), білки (до 20%), вуглеводи (до 25%), стерини, каротиноїди, органічні кислоти, фосфоліпіди.[2]

Геліотропізм[ред.ред. код]

Бутон соняшника

Широко поширена думка, що соняшники «тягнуться» до сонця (геліотропізм)[3]. Насправді зрілі квітки соняшника зазвичай спрямовані на схід і не рухаються[4]. Однак, молоді соняшники (до зацвітання) володіють геліотропізмом. Бутони соняшника змінюють свою орієнтацію зі сходу на захід протягом дня та із заходу на схід у ночі[5]. Молекулярний механізм геліотропізму соняшника було відкрито у 2016 році [6] [7] [8] [9].

Значення та застосування[ред.ред. код]

Повсюдно поширена сільськогосподарська культура. Є основною олійною культурою в Україні та однією з найважливіших олійних культур у світі. Промислове виробництво соняшникової олії вперше було запатентовано 1716 року у Англії. Виведено безліч сортів, що відрізняються один від одного розміром суцвіть-кошиків та вмістом олії в насінні. Особливий внесок у агротехніку та селекцію соняшнику вніс академік В. С. Пустовойт.

Світовий урожай соняшнику

Плоди — насіння вживають у сирому та підсмаженому вигляді. З насіння виготовляють соняшникову олію.

Макуха йде на корм для худоби, а також використовується для виготовлення халви. Стебла соняшнику служать сировиною для отримання паперу. У безлісних районах їх вживають також на паливо. З золи від спалювання стебел витягують поташ, який застосовується у миловарінні, виробництві тугоплавкого та кришталевого скла, при фарбуванні і як калійне добриво. Обмолочені суцвіття — кошики — йдуть на корм худобі. Високорослі сорти соняшника обробляють на силос. Соняшник висівають як кулісну рослину для затримання на полях снігу[10].

Існують декоративні сорти соняшника.

Соняшник використовується також і як лікарська рослина: з сухого листя та крайових квіток готують настоянку для підвищення апетиту. У народній медицині настій з крайових язичків квіток використовується як жарознижуючий засіб. Соняшникова олія не лише цінний продукт харчування, а й важливе лікувальний засіб. ЇЇ вживають зовнішньо для розтирань хворих суглобів, а всередину приймають як легке та м'яке проносне. У минулому свіже насіння соняшнику олійного рекомендували застосовувати при алергії, бронхіті та малярії.

Медоносні бджоли збирають з квіток соняшника однорічного нектар та пилок. В Україні, на Північному Кавказі, у ряді областей Росії та Казахстану є важливою медоносною культурою, що забезпечує головний медозбір, а також поповнення запасів пилку у гніздах бджолиних сімей[1]. Залежно від погодних умов і агротехніки посівів медоносність коливається у межах від 13 кг з гектара у Башкортостані до 25 кг у Воронезької області, а цукристість нектару — від 45 до 79%[11]. За іншими даними, медопродуктивность становить 40 — 50 кг/га[1]. Відмітна особливість нектару — незначна кількість (3 — 4%) і навіть повна відсутність тростинного цукру. Соняшниковий мед золотистий, світло-бурштиновий, іноді з зеленуватим відтінком[11].

Інші відомості[ред.ред. код]

Подсолнух Эйнем.jpg

У геральдиці соняшник — символ родючості, єдності, сонячного світла та процвітання, а також символ миру.[12].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Бурмистров А. Н., Никитина В. А. Медоносные растения и их пыльца: Справочник. — М. : Росагропромиздат, 1990. — С. 139. — ISBN 5-260-00145-1.
  2. Под ред. Борисова М. И. Лекарственные свойства сельскохозяйственных растений. — Мн., 1974. — С. 174.
  3. Solar Tracking: Sunflower Plants, Plants-In-Motion from Indiana University.
  4. Polikarpov, G. G. (1978). Sunflower’s blooming floscule is a compass. Nature 272. с. 122. doi:10.1038/272122c0. 
  5. Shella, G.S.G.; Langa, A.R.G.; Salea, P.J.M. (1974). Quantitative measures of leaf orientation and heliotropic response in sunflower, bean, pepper and cucumber. Agricultural Meteorology 13 (1). с. 25–37. doi:10.1016/0002-1571 (74) 90062-4. 
  6. Коваленко, Анна (5 серпня 2016). Як день за днем соняшники слідують Сонцю, з'ясували генетики. Здоров’я в Україні та світі. Процитовано 5 серпня 2016. 
  7. Atamian, Hagop S.; Creux, Nicky M.; Brown, Evan A.; Garner, Austin G.; Blackman, Benjamin K.; Harmer, Stacey L. (2016). Circadian regulation of sunflower heliotropism, floral orientation, and pollinator visits. Science 353 (6299). с. 587–590. doi:10.1126/science.aaf9793. Процитовано 5 серпня 2016. 
  8. Kaplan, Sarah (August 5, 2016). Watch a sunflower dance in the sun: Now scientists know how it’s done. The Washington Post. Процитовано 5 серпня 2016. 
  9. Klein, Joanna (August 4, 2016). How Sunflowers Follow the Sun, Day After Day. The New York Times. Процитовано 5 серпня 2016. 
  10. Подсолнечник. Энциклопедия Научной Библиотеки. Архів оригіналу за 2012-10-19. Процитовано 2012-10-05. 
  11. а б Абрикосов Х. Н. и др. Подсолнечник // Словарь-справочник пчеловода / Сост. Федосов Н. Ф..
  12. http://geraldika.ru/symbols/13248 Геральдика.ру

Література[ред.ред. код]

  • Все про лікарських рослинах на ваших грядках / Під ред. Раделова С. Ю.. — СПб. : ТОВ «СЗКЕО», 2010. — С. 184. — ISBN 978-5-9603-0124-4.
  • Пустовойт B. C. Соняшник. — М. : Колос, 1975. — 591 с.
  • Полікарпов Г. Г.  // Природа : журнал. — 1954. — № 5. — С. 116 — 117.

Посилання[ред.ред. код]


Листок дуба Це незавершена стаття з ботаніки.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.