Смикавець їстівний
| Смикавець їстівний | |
|---|---|
| |
| Cyperus esculentus | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Однодольні (Monocotyledon) |
| Клада: | Комелініди (Commelinids) |
| Порядок: | Тонконогоцвіті (Poales) |
| Родина: | Осокові (Cyperaceae) |
| Рід: | Смикавець (Cyperus) |
| Вид: | Смикавець їстівний (C. esculentus)
|
| Біноміальна назва | |
| Cyperus esculentus L., 1753
| |
См́икавець їстівн́ий, також земляний мигдаль, тигровий горіх, земляний горіх, чуфа́ (лат. Cyperus esculentus) — багаторічна трав'яниста рослина родини осокових. Природним середовищем зростання смикавця їстівного є Північна півкуля від субтропіків до помірного клімату. Батьківщиною є Середземномор'я та Північна Африка
Історія[ред. | ред. код]
Існує припущення, земляний горіх складав основу раціону австралопітеків Бойса, які жили приблизно 2 млн років тому. Рослина культивувалась населенням Стародавнього Єгипту, де мала важливе харчове значення. Археологи знаходили рослину в гробницях II–III тисячоліть до н. е. коло Тебів. Згадки про цю рослину є в Геродотових, Теофрастових і Плінієвих[1] працях.
В Іспанію смикавець їстівний був завезений арабами в середньовіччі та культивується там в комерційних масштабах, найбільше в області Валенсія. В меншій мірі вона культивується в інших країнах Середземномор'я та в Ґані. Земляний мигдаль — культура мало розповсюджена, хоча має високу поживність та приємний смак. Наприкінці XVIII століття земляний горіх потрапляє на терени Російської імперії, а відтак і нинішньої України. Рослина розповсюджувалась під назвою «сить», «зимовник»[2]. Теперішні назви «смикавець їстівний», «земляний мигдаль», «чуфа»), «цибора їдна», «чиберка» (походить від латинського «циперус»). У СРСР до «кукурудзяної революції» вона входила до державної сільськогосподарської програми.
Синоніми
- Chlorocyperus aureus (K.Richt.) Palla ex Kneuck.
- Chlorocyperus phymatodes (Muhl.) Palla
- Cyperus aureus Ten. nom. illeg.
- Cyperus aureus (L.) Nyman
- Cyperus bahiensis Steud.
- Cyperus buchananii Boeckeler
- Cyperus callistus Ridl.
- Cyperus chrysostachys Boeckeler
- Cyperus chrysostachyus Boeck.
- Cyperus cubensis Steud.
- Cyperus damiettensis A.Dietr.
- Cyperus fresenii Steud.
- Cyperus fulvescens Liebm.
- Cyperus gracilescens Schult.
- Cyperus gracilis Link nom. illeg.
- Cyperus heermannii Buckley
- Cyperus helodes Schrad. ex Nees
- Cyperus hydra Kunth nom. illeg.
- Cyperus lutescens Torr. & Hook.
- Cyperus melanorhizus Delile
- Cyperus nervosus Bertol.
- Cyperus officinalis T.Nees
- Cyperus pallidus Savi nom. illeg.
- Cyperus phymatodes Muhl.
- Cyperus repens Elliott
- Cyperus ruficomus Buckley
- Cyperus scirpoides R.Br. nom. illeg.
- Cyperus sieberianus Link
- Cyperus tenoreanus Schult.
- Cyperus tenorei C.Presl
- Cyperus tenorianus Roem. & Schult.
- Cyperus tuberosus Pursh nom. illeg.
- Cyperus variabilis Salzm. ex Steud.
- Pterocyperus esculentus (L.) Opiz
- Pycreus esculentus (L.) Hayek
Ботанічний опис[ред. | ред. код]
Багаторічна рослина (в культурі вирощують як одноліток) висотою 30–90 см. Бульби смикавцю містять 20–27 % жирів, 15–20 % цукрози, 25–30 % крохмалистих речовин. Їх можна вживати в їжу в сирому та смаженому вигляді, підсмажені бульбочки — як замінник кави. У кондитерській промисловості бульби вживають як замінник солодкого мигдалю. Олія з неї нагадує смаком прованську (сорт маслинової олії).
Коренева система добре розвинута, з багатьма тонкими кореневищами, на яких утворюється велика кількість (за сприятливих умов до тисячі) невеличких довгастих бульбочок довжиною до 3 см та шириною 0,5–1 см. Забарвлення бульбочок від світло- до темно-коричневого з жовтавим або рожевим відтінком. На поверхні є 3–6 поперечних борозен. М'якоть біла, солодка на смак, консистенція тверда, хрумка. Тонкі прямі, тригранні в перерізі куці стебла, ростуть від бульбочок, несуть численні пучки лінійних грубих листків шириною 3–10 мм. Квіти дрібні, непримітні, двостатеві, зібрані в зонтичні суцвіття, запилюються вітром. В помірних широтах смикавець нормально росте й утворює бульбочки, але не квітне. Смикавець невибагливий до ґрунту, але дає ліпший врожай на родючих пухких ґрунтах, надає перевагу сонячним місцям та помірному поливу, на перезволоженому ґрунті росте гірше.
Харчове використання[ред. | ред. код]
Бульбочки смикавцю їстівні, вони мають 17–25 % жирів, близько 20 % крохмалю, до 4 % білку і до 28 % цукру[1] та мають характерний солодкуватий горіховий присмак.
Їх вживають у їжу як у сирому, так і в підсмаженому стані. Оскільки бульбочки доволі тверді, рекомендується замочувати їх у воді перед вживанням. Подрібнені бульбочки додають до кондитерських виробів, роблять халву. В Іспанії з них готують солодкий прохолодний напій — орчату. Підсмажені подрібнені бульбочки використовують як замінник кави. Олія з бульбочок смикавцю за хімічним складом наближена до маслинової олії. Вона не висихає, густіє при окисленні, золотавого кольору і приємного смаку. Використовується при виготовленні кондитерських виробів і як столова олія. Також застосовується при виготовленні високоякісного мила. Зелень чуфи доволі декоративна, її можна вирощувати на клумбах або в якості бордюрної рослини. Сушене листя використовують як наповнювач до подушок при неспокійному сні.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
Посилання[ред. | ред. код]
- Чуфа // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- ScienceDirect — Industrial Crops and Products: Yellow nut-sedge (Cyperus esculentus)(англ.)
- Plants For a Future: Cyperus esculentus [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.](англ.)
|
|
| |||||