Єжи Мнішек

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Єжи Мнішек
Jerzy Mniszech.PNG
Єжи Мнішек
Інші імена Юрій Мнішек
Народився бл.1548
Рогатин, Галицька земля, Руське воєводство, Королівство Польське
Помер 16 травня 1613(1613-05-16)
Ярославль, Yaroslavl Province[d], Санкт-Петербурзька губернія
Підданство Річ Посполита Herb Rzeczypospolitej Obojga Narodow (Alex K).svg
Громадянство Flag of Poland.svg Польща
Діяльність військовик, урядник
Конфесія кальвініст, потім - католик
Батько Миколай Мнішек
Мати Барбара Мнішек
Дружина Ядвіґа з Тарлів
Діти Миколай, Урсула, Марина, Ефрозія, Станіслав Боніфацій, Стефан Ян, Франциск Бернард, Сиґізмунд, Анна

Єжи Мнішек (Мнішех) власного гербу Мнішех (українізоване ім'я Юрій, 1548 — 16 травня 1613) — польський шляхтич, урядник.

Життєпис[ред.ред. код]

Син підкоморія надвірного Миколая Мнішека та його дружини Барбари з Каменецьких.

Виріс у родині кальвіністів, навчався в університетах Кеніґсберґу, Ляйпциґу. Після повернення через політичну ситуацію разом з родичами перейшов у католицьку віру. У придане дружини Ядвиґи з Тарлів — доньки секретаря короля Миколая Тарла — отримав Хирів, Самбір, Потік, Баковиці, Ляшки Муровані, де заклали родинну резиденцію. Як староста мав резиденцію у Самборі. Був власником Залізців.

Увійшов до складу спеціяльної комісії для розгляду питання щодо зведення нового монастиря бернардинів у Львови, яку створив король Сиґізмунд III Ваза (також Станіслав Жолкевський, львівський латинський архієпископ Ян Димітр Соліковський).[1]

Лжедмитрій І[ред.ред. код]

На початку 1604 р. православні брати князі Вишневецькі везли до короля у Краків Дмітрія I Самозванця, якого у Самборі Константин Вишневецький показав своєму тестеві Є. Мнішеку. Сиґізмунд ІІІ Ваза не визнав у ньому сина царя; дозволив вербувати військо на теренах Речі Посполитої. На зворотній дорозі: у Самборі Вишневецькі разом з Є. Мнішеком розглядали питання організації походу, відбулось заручення Дмітрія з Мариною Мнішек, пожертвував у Львові 950 злотих на будівництво Успенської церкви. У травні 1604 Є. Мнішек, Дмітрій Самозванець підписали контракт, що у випадку коронації він одружиться на Марині, надавши їй у володіння Новгород, Псков, її батькам 1 мільйон злотих, Сіверщину, Смоленськ. Можливо, до участи у поході Є. Мнішека схилив значний борг, загроза суду за розтрату королівського майна. До завербованих 1600 вояків долучилось 2000 запорізьких козаків. Кримські татари відмовились брати участь у поході.

Основні приготування до походу велись у Самборі, Львові (за легендою 1604 року у костелі бернардинців освятили шаблі). У жовтні 1604 15000-не військо Лжедмітрія І увійшло до царства. Під Новгород-Сіверським їм вдалось розбити 50-тисячне військо царського воєводи; через заборговану 2-місячну платню військо розійшлось. З ними відійшов Є. Мнішек з 800 вояками. У Самозванця залишилось 1500 поляків, до яких приєдналось 12000 козаків з Дону. Їх розбило царське військо завдяки значній перевазі у артилерії. Самозванець відступив до Путивля, де знаходились запорізькі козаки. Квітень 1605 р. — у Москві помер Борис I Годунов, розпочався бунт. Це дозволило 20 червня 1605 увійти з військом до Москви Єжи Мнішеку з Дмітрієм Самозванцем, якого упізнала його мати Марія Наґая — вдова царя Івана IV Лютого.

Мнішеки у ярославському засланні

Коронація відбулась 31 липня 1605. За дозвіл на одруження з донькою Мариною Єжи направив у Самбір 200 тисяч злотих весільного подарунку. Заочний шлюб через посередника царя відбувся у Кракові 22 листопада 1605 за участи Сиґізмунда III Вази, папського нунція. У квітні 1606 р. кордон Московського царства перетнув величезний караван карет, возів з 2000 гостями, Мариною Мнішек, яка 8 травня була коронована царицею в Успенському соборі Кремля. Шлюб відбувся 12 травня 1605 року. Марина Мнішек була присутня на шлюбному бенкеті, танцювала з іншими чоловіками; подавали європейські страви за європейськими звичаями, грала музика, що надзвичайно обурило бояр, як і те, що була п'ятниця.

Це вирішило долю царської пари. Підготовку до балу-маскараду сприйняли за доказ того, що вони не є православними у місцевому розумінні царями. У ніч на 17 травня змовники проникли до Кремля, вбили царя Дмітрія І. Через неоднозначне ставлення народу до чергового царевбивства труп Дмітрія I спалили, попіл вистрілили з гармати в сторону Речі Посполитої. Під час заворушень у Москві загинуло до 3000 осіб, 500 поляків. Дивним чином вдалось врятуватись Марині і Єжи Мнішекам. Новообраний цар Васілій IV Шуйський заслав їх у Ярославль — утримувались ізольовано, як заручники. Через наступ 1607 р. на Москву Лжедмітрія ІІ, поразки московського війська цар терміново уклав 4-річне перемир'я з Річчю Посполитою. За ним відпускали полонених поляків та Мнішеків за умови, що Марина не буде титулуватись царицею. У липні під конвоєм тисячі стрільців Мнішеків повезли до Речі Посполитої.

Лжедмитрій II[ред.ред. код]

Польський загін Александра Зборовського відбив Мнішеків, привіз до табору Яна Петра Сапіги. Єжи Мнішек переконав доньку визнати Лжедмитрія II за свого чоловіка, що дивом врятувався, в обмін за обіцянку того сплатити 300 тисяч рублів, надати 14 прикордонних міст. Вірогідно, за його згоди відбулось одруження Лжедмітрія ІІ з царицею Мариною. Лжедмитрію II не вдалось захопити Москву. 1609 року Єжи Мнішек повернувся до Львова, де русини подарували йому 5 дукатів задля здобуття прихильності. На Сеймі 1609 р. виступав проти залучення коронного війська у події в Московському царстві; приєднався до 5-тисячного польського війська польного гетьмана Станіслава Жолкєвського, брав участь у червні 1610 року в битві під Клушином, у серпні увійшов до Москви. У серпні під Москвою була укладена угода з боярами про визнання царем королевича Владислава IV Вази. Через відмову Марини Мнішек зректись прав на царський трон Єжи Мнішек міг опинитись ворогом короля; був у складі делегації, що 1611 р. привезла на Сейм скинутого царя Васілія IV Шуйського.

На звістку про здобуття Смоленська 1611 року у Львові влаштували театралізовану виставу з декораціями на площі Ринок, святкування. Надалі Є. Мнішек значну частину часу перебував у московському царстві.

Помер 16 травня 1613 року.

Посади[ред.ред. код]

Каштелян радомський, воєвода сандомирський (1590 р.), крайчий великий коронний (1574 р.), жупник руський, староста львівський (1593 р.), староста самбірський, сокальський, сяноцький, рогатинський.

Шлюб, діти[ред.ред. код]

Був одружений із Ядвиґою з Тарлів. У шлюбі народились:

Примітки[ред.ред. код]

  1. Вечерський В. Українські монастирі. — К., Харків: ТзОВ «Інформаційно-аналітична аґенція „Наш час“», ВАТ «Харківська книжкова фабрика „Глобус“», 2008. — іл. — С. 333. — (Невідома Україна). — ISBN 978-966-1530-06-4, ISBN 966-8174-12-7 (серія)

Джерела[ред.ред. код]

  • Норман Дейвіс. Європа. Історія. — К. : «Основи», 2000.
  • Ruslan Skrynnikow. Borys Godynow. — PIW, 1982. — ISBN 83-06-00765-4. (пол.)

Посилання[ред.ред. код]