Степовий Яків Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Яків Степовий)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Степовий Яків Степанович
Yakiv Stepovy.png
Основна інформація
Дата народження 8 (20) жовтня 1883
Місце народження Харків, Російська імперія[1]
Дата смерті 4 листопада 1921(1921-11-04)[1] (38 років)
Місце смерті Київ, Українська СРР[1]
Поховання Байкове кладовище
Громадянство Російська імперія і Українська Радянська Соціалістична Республіка
Професії музичний критик, композитор, музичний педагог
Освіта Санкт-Петербурзька державна консерваторія імені Миколи Римського-Корсакова
CMNS: Файли у Вікісховищі

Я́ків Степа́нович Степови́й (справжнє прізвище Якименко/Акименко, 8 (20) жовтня 1883(18831020) Харків — 4 листопада 1921, Київ) — український композитор, педагог і музичний критик. Молодший брат композитора Федора Якименка.

Життєпис[ред. | ред. код]

Яків Степовий

Народився 1883 року в місті Харків. Батько Якова працював у церковному хорі, старший брат — Федір Якименко — навчався співу в Петербурзькій придворній капелі і згодом став відомим українським композитором.

Яків також був прийнятий до Петербурзької придворної капели, і за час перебування в капелі (18951902 рр.) оволодів професією диригента, навчився грати на фортепіано, кларнеті.

1909 року завершив Петербурзьку Консерваторію у класі Миколи Римського-Корсакова і Анатолія Лядова.

З початком Першої світової війни Степового мобілізують до Російської армії і призначають писарем санітарного поїзда.

В травні 1917 року композиторові вдалося звільнитись від осоружної служби в царській армії, і у тому ж році він став викладачем Київської консерваторії і керівником Музичної драми та Державного вокального ансамблю.

Після чергової концертної подорожі Степовий несподівано захворів на тиф і в 1921 року помер у Києві. Похований на Байковому кладовищі.

Діяльність[ред. | ред. код]

Яків Степовий — представник української музичної інтелігенції першої чверті XX століття, один із фундаторів національної композиторської школи і продовжувач традицій Миколи Лисенка. Він — майстер солоспівів, хорових і фортепіанних творів, автор музичних збірок для дітей, а також — викладач Київської консерваторії, засновник Державного вокального квартету, завідувач секції національної музики у Всеукраїнському комітеті мистецтв, музично-просвітній діяч, пропагандист світової класики в Україні.

Збереглись спогади про композитора колишньої артистки Українського вокального ансамблю (спочатку квартету, а згодом октету) під керівництвом Якова Степового Олени Ахматової.[2]

Український вокальний ансамбль[ред. | ред. код]

Склад октету: В. Гужова, О. Суханова (сопрано), Т. О. Темірова-Буразера, О. Ахматова (мецо-сопрано), В. Соколинський, Г. Внуковський (тенори), Б. Вепринський, С. Папа-Афанасопуло (баси).[3]

Твори[ред. | ред. код]

  • Солоспіви на слова Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, П. Тичини, М. Рильського та ін.;
  • окремі цикли:
    • «Барвінки» на слова різних поетів
    • «Пісні настрою» на слова О. Олеся;
  • для фортепіано:
    • соната,
    • прелюдія «Пам'яті Т. Г. Шевченка»
    • рондо,
    • фантазія,
    • цикл мініатюр,
    • три фуги[4];
  • дві сюїти для оркестру на теми українських народних пісень,
  • 50 обробок українських народних пісень для хору,
  • вокальний цикл для дітей «Проліски»,
  • збірка пісень для дітей на слова Шевченка «Кобзар»,
  • опера «Невольник» за Шевченком.

Записи творів Якова Степового[ред. | ред. код]

Вшанування[ред. | ред. код]

Ім'я Степового в 1921 році було присвоєне заснованому ним Державному вокальному ансамблю. У 1969 році на його честь було названо вулицю в Києві. Ім'я Степового має Київська дитяча музична школа № 1 на вул. Сагайдачного, 39.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]