Яків (Панчук)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Митрополи́т Я́ків (в миру Іва́н Дми́трович Панчу́к) (5 жовтня 1931, Лосятин — 16 березня 2004, Луцьк) — український православний архієрей. Митрополит Луцький і Волинський УПЦ КП.

Могила митрополита Якова (Панчука) біля Свято-Троїцького кафедрального собору в Луцьку

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в селі Лосятині поблизу Кременця в зоні окупації Польщі. Після Другої світової війни прийняв радянське громадянство. З 1952 по 1955 — служив у Збройних силах СРСР.

Духовна кар'єра[ред.ред. код]

1955 став послушником Свято-Успенської Печерської Лаври, а 1957 вступив до Ленінградської Духовної Семінарії.

29 жовтня 1958 пострижений у ченці з ім'ям Якова (на честь святого апостола Якова). 4 грудня 1958 рукопложений у сан ієродиякона архиєпископом Львівським і Тернопільським Паладієм.

19 листопада 1961 рукоположений в сан ієромонаха митрополитом Ленінградським і Ладозьким Гурієм.

З 1962 по 1966 навчався у Ленінградській Духовній Академії, яку закінчив із здобуттям наукового ступеня «кандидат богослів'я».

1969 зведений в сан ігумена.

8 серпня 1974 рішенням Святійшого Патріарха Московського Пимена призначений намісником Свято-Успенської Почаївської Лаври Українського екзархату зі зведенням в сан архимандрита.

У 1983 призначений духівником Красногорського жіночого монастиря міста Золотоноша.

29 квітня 1985 призначений настоятелем храму Різдва Пресвятої Богородиці у Черкасах Київської єпархії та одночасно виконував обов'язки благочинного Черкаського округу і духівника Київського Покровського жіночого монастиря.

Шлях до автокефалії[ред.ред. код]

14 грудня 1990 хіротонісаний на єпископа Почаївського за Божественною літургією у Володимирському соборі міста Києва.

23 січня 1992 тимчасово доручено керувати Тернопільською єпархією, де йшов активний процес виходу парафій із Російської православної церкви.

Після Харківського собору, який розколов УПЦ, владика Яків, який був єпископом Почаївським і намісником Успенської Почаївської Лаври, підтримав предстоятеля УПЦ владику Філарета, а трохи пізніше Філарета підтримав єпископ Львівський Андрій (Горак).

10 червня 1992 перепризначений керуючим Тернопільською єпархією УПЦ КП, затверджений намісником Почаївської лаври. Отримав сан архієпископа. Але насельники монастиря непідкорилися владиці, позбавили його намісництва, і оголосили розкольником, згодом переїхав до Вінниці, де 30 грудня 1993 тимчасово призначений керуючим Вінницькою єпархією.

23 листопада 1995 — знову керуючий Тернопільсько-Бучацькою єпархією. Але невдовзі вже митрополит Луцький і Волинський, постійний член Священного Синоду УПЦ Київського Патріархату. У 2003 р. благословив початок відновлення Жидиченського Свято-Миколаївського монастиря.

Помер 16 березня 2004 р. Похований біля стін Свято-Троїцького кафедрального собору Луцька. Чин похорону очолив Святійший Патріарх Філарет у співслужінні 18 архієреїв і близько 250 священиків.

Нагороди[ред.ред. код]

Удостоєний вищих церковних нагород:

  • Орденів Ієрусалимської і Румунської Автокефальних Православних Церков;
  • Ордену святого рівноапостольного князя Володимира Великого II-го ступеня (1999).

Посилання[ред.ред. код]