Лазар (Швець)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Митрополит Лазар
Lazarus (Shvets), 2015.jpg
Митрополит Лазар
Митрополит Сімферопольський і Кримський
до 25 листопада 2000 — архієпископ
з 27 липня 1992
Церква: Українська православна церква (Московський патріархат)
Попередник: Василій (Златолинський)
Архієпископ Одеський та Ізмаїльський
11 лютого 1991 — 27 липня 1992
Церква: Українська православна церква (Московський патріархат)
Попередник: Леонтій (Гудимов)
Наступник: Агафангел (Саввин)
Архієпископ Тернопільський і Кременецький
10 квітня 1989 — 11 лютого 1991
Церква: Українська православна церква (Московський патріархат)
Попередник: Марк (Петровцій)
Наступник: Сергій (Генсицький)
Архієпископ Аргентинський і Південноамериканський, патріарший екзарх Центральної і Південної Америки
4 жовтня 1985 — 10 квітня 1989
Церква: Російська православна церква
Попередник: Макарій (Свистун)
Наступник: Марк (Петровцій)
Архієпископ Івано-Франківський і Коломийський
26 червня — 4 жовтня 1985
Церква: Російська православна церква
Український екзархат
Попередник: Макарій (Свистун)
Наступник: Макарій (Свистун)
Архієпископ Аргентинський і Південноамериканський, патріарший екзарх Центральної і Південної Америки
до 20 червня 1985 — єпископ
18 квітня 1980 — 26 червня 1985
Церква: Російська православна церква
Попередник: Платон (Удовенко)
Наступник: Макарій (Свистун)
 
Альма-матер: Мінська духовна семінарія
Одеська духовна семінарія
Ленінградська духовна академія
Науковий ступінь: кандидат богослов'я
Тезоіменитство: 21 березня
Ім'я при народженні: Швець Ростислав Пилипович
Народження: 22 квітня 1939
с. Комарин, Кременецький повіт, Волинське воєводство, Польща
Священство: 12 березня 1972
Чернецтво: 1 квітня 1980
Єп. хіротонія: 18 квітня 1980
 
Нагороди:
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден Дружби
Орден Дружби народів
Лазар у Вікісховищі?

Митрополит Ла́зар (в миру Швець Ростислав Пилипович; 22 квітня 1939, с. Комарин, Кременецький повіт, Волинське воєводство, Польща) — архієрей Української православної церкви (Московського патріархату) з 1980, митрополит Сімферопольський і Кримський. З 2006 — ректор Таврійської духовної семінарії. З 2012— постійний член Священного Синоду УПЦ МП.

Четвертий за старшинством у єпископаті УПЦ (МП)[1].

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 22 квітня 1939 в селі Комарин Кременецького району Тернопільської області в селянській родині.

Після закінчення школи став послушником у Духовому скиті Успенської Почаївської лаври, згодом — в Успенському Жировицькому монастирі Мінської єпархії в Білорусі.

У 1957 вступив до Мінської духовної семінарії. Протягом 19581961 років служив у Радянській армії.

У 1964 закінчив Одеську духовну семінарію, 1968 — Ленінградську духовну академію, де здобув ступінь кандидата богослов'я за роботу: «Православно-богословський аналіз інтерпретацій книги пророка Даниїла протестантськими теологами».

У 1968-1971 навчався в аспірантурі при Московській духовній академії, працював референтом Відділу зовнішніх церковних зносин Російської православної церкви.

5 березня 1972 висвячений на диякона, а 12 березня — на ієрея. Пастирське служіння проходив у Києві — в Покровському жіночому монастирі та Володимирському кафедральному соборі.

У 1975 призначений у клір Аргентинської єпархії РПЦ, де виконував обов'язки секретаря архієпископа Аргентинського і Південноамериканського.

У 1978 зведений в сан протоієрея. 1 квітня 1980 пострижений в чернецтво; 7 квітня того ж року зведений у сан архімандрита.

18 квітня 1980 висвячений на єпископа Аргентинського і Південноамериканського і призначений Патріаршим екзархом Центральної і Південної Америки. у 1985 зведений у сан архієпископа і призначений керівником Івано-Франківської єпархії з титулом «Івано-Франківський і Коломийський». В тому ж році переведений назад в Південну Америку.

У 1989 призначений архієпископом Тернопільським і Кременецьким, керівником Тернопільської єпархії. В цей час Українська греко-католицька церква вийшла з підпілля, що спровокувало між православними і католиками в Галичині значні конфлікти, подекуди, силові. Єдиним виходом з ситуації вбачалося проголошення автокефалії УПЦ. Тому наприкінці 1990 керівники трьох галицьких єпархій єпископи Івано-Франківський Феодосій (Дикун), Тернопільський Лазар (Швець) та Львівський Андрій (Горак) звернулися до митрополита Київського і всієї України Філарета (Денисенка) з пропозицією просити в РПЦ автокефалію[2].

11 лютого 1991 призначений архієпископом Одеським та Ізмаїльським. З 16 березня по 6 квітня 1992 тимчасово керував Херсонською єпархією.

Під час розколу в українському православ'ї у 1991—1992 роках активно підтримував проголошення автокефалії Української церкви від Російської, зокрема, виступав з такою позицією на Архієрейському соборі РПЦ 31 березня — 5 квітня 1991, де обговорювалося це питання. За такі погляди «був буквально вигнаний паствою зі своєї кафедри», як пише в своїй книзі «Православие в постоталитарной Украине» Олександр Драбинко[3].

27 липня 1992 призначений архієпископом Сімферопольським і Кримським. У 2000 зведений у сан митрополита.

У 2006 призначений ректором відродженої Таврійської духовної семінарії, реорганізованої з Сімферопольського духовного училища.

У 2007 відмовився призначати настоятелем новозбудованої церкви-маяка на честь святого Миколая в селі Малоріченське у Великій Алушті священика з Росії, запрошеного місцевою громадою, через що Союз російських православних вірних Криму поскаржився патріарху Московському Алексію II (Рідіґеру) на утиски митрополитом Лазарем росіян в керованій ним єпархії[4].

Митрополит підтримав будівництво в Сімферополі Соборної мечеті Джума-Джамі, чому чинився активний опір місцевої влади, і був присутній на закладенні першого каменя в її фундамент 3 березня 2011[5].

8 травня 2012 призначений постійним членом Священного Синоду Української православної церкви[6].

29 липня 2017 його підлеглі «благословили» на службу працівників ФСБ Росії, а 30 липня 2017 в День Військово-Морського флоту Росії він сам — Чорноморський флот Російської Федерації.[7]

Нагороди[ред. | ред. код]

Церковні:

Світські:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. після митрополитів Платона, Іринея, і Агафангела
  2. Львівський православний митрополит. Штрихи до портрета владики Андрія (Горака). Юрій Дорошенко, офіційний сайт Української православної церкви — Київського патріархату
  3. http://vira.in.ua/texts/drabynko__diser__ru.htm; С. 71:
    « за автокефалию высказалось 6 епископов из 21 прибывших на Собор из Украины, но и они позже согласились с отрицательным отношением к дарованию автокефалии в настоящих обстоятельствах. Активными сторонниками модели автокефализации выбранной митрополитом Филаретом, были епископ Волынский и Луцкий Варфоломей (Ващук), епископ Львовский и Дрогобычский Андрей (Горак), архиепископ Ровенский и Острожский Ириней (Середний) и архиепископ Одесский и Измаильский Лазарь (Швец), который, за занимаемую им позицию, был в буквальном смысле слова изгнан своей паствой с кафедры. »
  4. Союз русских православных верующих Крыма просит Патриарха Алексия защитить Русскую православную церковь в Крыму. NEWSru.com (рос.)
  5. Митрополит Симферопольский и Крымский Лазарь принял участие в церемонии закладки Соборной мечети в Симферополе. Релігія в Україні (рос.)
  6. Журнали засідання Священного Синоду УПЦ МП від 8 травня 2012 Офіційний сайт УПЦ МП
  7. Священик з Тернопільщини благословив на службу працівників ФСБ Росії
  8. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 254/2009 «Про нагородження Р.Швеця орденом князя Ярослава Мудрого»
  9. Указ Президента Российской Федерации от 23 апреля 2009 года № 448 «О награждении орденом Дружбы митрополита Симферопольского и Крымского Лазаря (Швеца Р. Ф.)»

Посилання[ред. | ред. код]