Іонафан (Єлецьких)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іонафан
Тульчинський і Брацлавський
Конфесія: Українська Православна Церква
 
Альма-матер: Ленінградська духовна академія
Науковий ступінь: кандидат богослов'я
Ім'я при народженні: Анатолій Іванович Єлецьких
Народження: 30 січня 1949
с. Шаталовка, Воронезька область, Росія
Прийняття чернецтва: 5 квітня 1977
Хіротонія: 24 грудня 1978; 23 квітня 1989
Престол: Тульчинський і Брацлавський
Посада: 1988-1989 — намісник Києво-Печерської Лаври

19932000 — керуючий справами Української Православної Церкви, постійний член Священного Синоду УПЦ

Єпископства: липень 1989єпископ Переяслав-Хмельницький, вікарій Київської Митрополії

1993єпископ Конотопський і Глухівський

1994архієпископ Конотопський і Глухівський

1999архієпископ Херсонський і Таврійський

2006архієпископ Тульчинський і Брацлавський

2014митрополит Тульчинський і Брацлавський

 
Нагороди:
Орден преподобних Антонія і Феодосія Печерських І ступеня
Орден святого апостола і євангеліста Марка (від РПЦ)
Орден святого благовірного князя Даниїла Московського ІІ ступеня (від ЄПЦ)

Митрополит Іонафа́н (в миру Анатолій Іванович Єлецьких; 30 січня 1949, село Шаталовка, Воронезька область, РСФСР) — церковний композитор і перекладач. Архієрей Української Православної Церкви (Московського Патріархату)[1], митрополит Тульчинський і Брацлавський. Православний літургіст.

Біографія[ред.ред. код]

Анатолій Іванович Єлецьких народився 30 січня 1949 року в селі Шаталовка Воронезької (нині Білгородської) області (Росія) у родині ветеранів війни с нацизмом. Тезоіменитство в Неділю праотців. Батько — Іван Федорович, підполковник запасу Рядянської Армії, мати — Ольга Семенівна. Дитинство майбутній єпископ провів у місті Сєвероморську Мурманської області. У 1960 році родина переїздить до Києва. Там Анатолій Єлецьких таємно від батьків, уночі, у приватному будинку приймає хрещення від відомого священика Олексія Глаголєва.

У 1966 році закінчив середню школу. У 1968 вступив на військову службу до Радянської армії.

Початок служіння[ред.ред. код]

Після проходження військової служби, в 1970 році вступив до Ленінградської духовної семінарії. Протягом 19741976 років навчався в Ленінградській духовній академії, яку закінчив з вченим ступенем кандидата богословських наук за наукову роботу: «Преподобний Феодор Студит і його релігійно-моральне вчення». Кілька років викладав церковний спів у ЛДС і в регентському класі, керував студентським хором ЛДАіС. Молодий семінарист багато займався співом, часто відвідував репетиційний зал Академічної Капели ім. Глінки. Зближується з неформальним гуртком художників-авангардистів (Тетяною Глібовою, Валентиною Соловйовою та ін.).

5 квітня 1977 року пострижений у чернецтво митрополитом Ленінградським і Новгородський Никодимом (Ротовим). 16 квітня того ж року висвячений у сан ієродиякона, 24 грудня 1978 року єпископом Виборзьким Кирилом (Гундяєвим), ректором Ленінградської духовної академії, рукоположений у сан ієромонаха.

Після закінчення Академії і захисту дисертації був залишений професором-стипендіатом. Кілька років викладав церковний спів у семінарії та регентському відділенні, а також ніс послух регента хору ленінградських духовних шкіл. У 1986 році хор під його управлінням здійснив запис грампластинки, де вперше були озвучені авторські твори Іонафана.

В 1986 році був звинувачений КДБ у поширенні серед семінаристів книги «Архіпелаг ГУЛАГ» Олександра Солженіцина. В 1987 році за вказівкою КДБ уповноважений у справах релігії по Ленінграду не продовжив йому тимчасову ленінградську прописку.

З весни 1987 по червень 1988 року — клірик Володимирського кафедрального собору в Києві. З червня 1988 року — насельник відродженої Києво-Печерської Лаври, з 23 липня 1988 року — виконуючий обов'язки намісника Києво-Печерської Лаври.

11 жовтня 1988 року указом Патріарха Московського Пимена возведений у сан архімандрита. 12 жовтня за благословенням Патріарха Пимена та указом митрополита Київського і Галицького Філарета (Денисенка) затверджений на посаді намісника Києво-Печерської Лаври, на якій перебував до 22 серпня 1989 року[2].

Архієрейське служіння[ред.ред. код]

Постановою Патріарха Пимена і Священного Синоду РПЦ від 10 квітня 1989 року архімандрит Іонафан призначений єпископом Переяслав-Хмельницьким, вікарієм Київської єпархії. 23 квітня 1989 року була здійснена єпископська хіротонія. З 1989 виконував обов'язки керуючого справами Українського Екзархату[2]. В 1990 році встав у жорстоку опозицію до Філарета (Денисенка), виступаючи проти його курсу до автокефалії УПЦ. Постановою Священного Синоду Української Православної Церкви за наполяганням митрополита Філарета на підставі сфабрикованих звинувачень був позбавлений єпископського сану. У квітні 1992 році створив «Комітет духовенства і мирян на захист Православ'я». Після обрання Предстоятелем УПЦ МП митрополита Володимира (Сабодана) був повністю виправданий та відновлений у єпископському сані і призначений керуючим справами УПЦ МП.

З 1992 року — єпископ Білоцерківський, вікарій Київської єпархії.

З 22 червня 1993 по липень 2000 року керуючий справами Української Православної Церкви, постійний секретар Священного Синоду УПЦ.

29 грудня 1993 року був призначений керуючим Конотопською єпархією (Сумська область). Домігся повернення Різдва-Богородицької Глинської пустині й одержав титул священноархімандрита цього монастиря.

28 липня 1994 року отримав сан архієпископа.

З 27 серпня 1995 року — архієпископ Сумський і Охтирський.

З 30 червня 1999 року — архієпископ Херсонський і Таврійський.

Рішенням Священного Синоду УПЦ від 2 листопада 2006 року року був призначений архієпископом Тульчинським і Брацлавським.

В 2014 році піднесений митрополитом Онуфрієм (Березовським) до сану митрополита.

Погляди і праці[ред.ред. код]

Митрополит Іонафан послідовно виступає за канонічну єдність УПЦ з Московським Патіархатом. Архієпископ Іонафан займається перекладами богослужбових текстів на сучасну російську та українську мову, складає церковні піснеспіви тощо. Йому належить український та російський переклади літургії.

За характеристикою Кирила Фролова, одного з координаторів проросійських козацьких і неонацистських організацій на території України, Іонафан (Єлецьких) — «послідовно проросійський Тульчинський архієпископ», який «відданий Патріарху Кирилу, Російській Церкві, Росії, ненавидить українізацію».[3]

Богословські роботи[ред.ред. код]

Наукова богословська та літературна діяльність владики представлена кандидатською дисертацією, у якій простежені життя і діяльність візантійського поборника православного іконошанування 9 століття преподобного Феодора Студита: «Преподобний Феодор Студит і його релігійно-моральне вчення» (1976).

Прихильність до «російського світу»[ред.ред. код]

Центр «Миротворець» зламав поштову скриню одного з координаторів проросійських козацьких і неонацистських організацій на території України Кіріла Фролова й оприлюднив фрагменти його листування із Валерієм Вікторовичем Солохою, куратором із ФСБ і водночас радником Костянтина Затуліна (svv@materik.ru). В одному з листів Іонафан (Єлецьких) характеризується послідовно проросійським архієпископом. Він «публічно викриває Драбинка, при цьому розуміє, що боротися за Російську Церкву і Росію потрібно сучасними методами, за допомогою інтернету, рок-концертів тощо. Саме Іонафан залучив до Церкви Анісімова, створив прес-службу, вів інформаційну війну з розкольниками, за що був понижений митрополитом Володимиром (з подачі спецслужб України) з Управління справами Української Церкви в єпископи в Вінницькій області з кафедрою в райцентрі Тульчин».[3]

Музична творчість[ред.ред. код]

Архієпископ Іонафан — автор церковних творів та переспівів духовних піснеспівів, що увійшли у збірки «Христос рождається» (1993), «Степенні антифони утрені» (1994) и «Православні церковні хори» (1995). Часть творів записана на компакт-диск «Традиційні та нові піснеспіви Православної Церкви». Деякі інші духовно-музичні твори архієпископа Іонафана також були опубліковані і записані на компакт-диски: «Степенні антифони древніх наспівів», «Чертог Твій (до мінор)», "Плотію уснув (ля мінор), «Нині сили небесні (валаамський наспів)», «З нами Бог (соловецький наспів, соль мінор)», «Покаянія отверзи мі двері (знаменний розспів, сі-бемоль мажор)», «Величить душа моя Господа (ре мінор)» та інші. Іонафан випустив компакт-диск зі звукозаписом його «Літургії Миру», де гімни православної Літургії св. Йоана Златоуста переважно співались на мелодії традиційних латинських мелодій. Написав та записав на компакт-диск «Чорнобильську Літургію» для мішаного хору (церковнослов'янською мовою). У співтоваристві з київським композитором Валерієм Рубаном написав її симфонічно-хорову версію («Чорнобильська поема») у виконанні київського хору «Кредо» під керівництвом диригента Богдана Плиша. У 2016 році співавтори переклали її літургічною українською мовою.

Музично-дослідницьку діяльність владики доповнює пошук маловідомих духовних творів післяреволюційного періоду та українських монодій 1416 століть, метою якого є збереження духовної спадщини православної культури.

Літературна творчість[ред.ред. код]

Літературна творчість архієпископа Іонафана представлена віршами на релігійну тематику, публіцистичними статтями та перекладами.

У 2003 році владика завершив п'ятирічну працю з перекладу на російську мову обширної духовної поеми 7 століття — Великого покаянного канону св. Андрія Критського. Канон був опублікований видавництвом Херсонського державного університету за підтримки ректора, професора Ю. І. Бєляєва.

У 2004 році у тому ж університетському видавницві вийшла об'ємна нотна збірка «Осанна», у яку увійшли духовно-музичні переспіви архієпископа Іонафана, оригінальні твори, патристичні гімни та вірші, а в 2005 році — розширене і виправлене автором видання цього ж збірника під назвою «Тобі співаєм» у двох томах, з включенням у них маловідомих хорових концертів В.Фатеєва, учня Римського-Корсакова.

Владикою було також видано «Тлумачний путівник по молитвослів'ям Божественної Літургії святителей Іоанна Златоуста і Василія Великого» двома мовами, що містив, відповідно, переклад на українську та російську мову літургій, великий історико-богословський коментар та ряд євхаристологічних статей відомих богословів.

Архієпископ Іонафан (Єлецьких) брав участь у відкритті в мережі інтернет першого офіційного сайту УПЦ — «Православіє в Україні». Особисто веде свій сайт.

Бібліографія[ред.ред. код]

Нагороди[ред.ред. код]

Нагороджений церковними орденами:

Державні нагороди:

  • орден Дружби Народів (Росія, 07.2009)
  • орден України «За заслуги» III ступеня (27 лютого 2012)[4].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. У статті на позначення Української Православної Церкви у єдності з Московським Патріархатом використовуються її офіційні назви — Українська Православна Церква, Київська Митрополія або УПЦ
  2. а б Біографія на офіційному сайті
  3. а б Православные вербовщики. Центр «Миротворець»
  4. Указ Президента України від 27 лютого 2012 року № 155/2012 «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ та організацій Вінницької області»

Посилання[ред.ред. код]