720-й пункт матеріально-технічного забезпечення ВМФ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
720 пункт матеріально-технічного забезпечення ВМФ
Detailkarte der Marinebasis Tartus.svg
Карта-схема 720 ПМТЗ в порту Тартус:
1a, 1b — адміністративно-житлові об'єкти; 2, 3, 4 — технічна територія (сховище ПММ, автопарк, склади); 5 — плавпричали ПМ-61; 6, 7 — причали ВМС Сирії; 8 — сирійський СРЗ
Mediterranean Sea location map Tartus Syria.svg
Тартус на східному узбережжі Середземного моря
Місце розташування м. Тартус, Сирія Сирія
Координати 34°54′50″ пн. ш. 35°52′27″ сх. д. / 34.91385° пн. ш. 35.87408° сх. д. / 34.91385; 35.87408Координати: 34°54′50″ пн. ш. 35°52′27″ сх. д. / 34.91385° пн. ш. 35.87408° сх. д. / 34.91385; 35.87408
Тип бази пункт матеріально-технічного забезпечення ВМФ


720-й пункт матеріально-технічного забезпечення ВМФ (абр.: 720 ПМТЗ) — частина тилового і матеріально технічного забезпечення кораблів ВМФ СРСР, а пізніше Російської Федерації в середземноморському порту Тартус (САР).

Загальні відомості[ред.ред. код]

720 ПМТЗ знаходиться на східному узбережжі Середземного моря, в сирійському місті Тартус, другому після Латакії портовому місті країни. Тартус знаходиться на півдні середземноморського узбережжя Сирії, за 30 км від кордону з Ліваном.

Приблизна відстань до важливих місць та морських шляхів:

Частина створена у 1977 році як передовий пункт тилового забезпечення ВМФ СРСР. Об'єкт підпорядковується безпосередньо управлінню тилу ВМФ РФ i призначений для тилового забезпечення кораблів військово-морського флоту Росії, які знаходяться у Середземному морі. Адміністративно пункт матеріально-технічного забезпечення входить до складу тилу Чорноморського флоту.

720 ПМТЗ розташований в північній частині порту Тартус, на території бригади ракетних катерів ВМС Сирії. Поряд з територією частини — судноремонтний завод сирійського флоту.

Загальна площа 1,2 га. Військове містечко і казарменно-житловий фонд включають:

Штатна чисельність особового складу ПМТЗ на 2002 рік становила 10-13 осіб, у тому числі 3 офіцери, 4 мічмани, 3-6 старшин і матросів. В короткому репортажі Першого російського державного телеканалу в жовтні 2002 року повідомлялось, що «вся робоча сила російської військово-морської бази в Тартусі складається з 3 офіцерів, 4 мічманів та 3 моряків». Слід також додати екіпаж ремонтних суден, що знаходяться на базі[1]. 27 червня 2013 року міністерство оборони Росії офіційно заявило, що в Тартусі не залишилося жодного російського військовсолужбовця. При цьому ПМТЗ «продовжує виконувати завдання в плановому режимі»[2].

З метою забезпечення ремонту та технічної готовності кораблів i суден ВМФ Росії в східний частині Середземного моря на ПМТЗ постійно знаходиться на бойовій службі одне із суден бригади суден забезпечення Чорноморського флоту. Як правило це плавмайстерні ПМ-138, ПМ-56 чи кілектор КІЛ-158, при необхідності може направлятись один з розвідувальних кораблів. Зміна плавмайстерень на бойовій службі як правило раз на вісім місяців[1].

У 2011 році, з початком заворушень в Сирії, на 720 ПМТЗ ВМФ були призупинені організаційно-штатні заходи, введено посилений режим охорони і оборони об'єкта. Екіпажам плавмайстерень обмежено схід на берег.

Історія[ред.ред. код]

З середини 1960-х років розпочалися бойові служби змішаних (нештатних) ескадр кораблів Військово-Морського Флоту СРСР в Середземному морі. Несення бойової служби великими корабельними з'єднаннями вимагало значного тилового і матеріально-технічного забезпечення. Для забезпечення використовувалися допоміжні судна Чорноморського флоту і цивільні судна Міністерства морського флоту: на кораблі ескадри доставлялися продовольство, усі види пального, вода, пошта, інші вантажі необхідні для забезпечення бойової і повсякденної діяльності.

Тільки у 1965 році суднами допоміжного флоту ЧФ було здійснено 40 рейсів в райони бойової служби в Середземному морі і доставлено туди 32,6 тисяч тонн матеріальних засобів, у тому числі 20 тис. тонн палива і мастил, 12,3 тис. тонн води, 90 тонн продовольства.

А 14 липня 1967 року була сформована штатна Середземноморська ескадра кораблів ВМФ СРСР. Основою її складу були кораблі Чорноморського флоту, тилове і технічне забезпечення ескадри було також покладене на Чорноморський флот.

Система маневреного тилу виявилася неефективною і призвела до перенавантаження сил тилу та надмірних фінансових витрат. З метою виходу з ситуації, що склалася було прийняте рішення про створення на території на той час дружніх до СРСР держав тимчасових пунктів базування і забезпечення. Для зниження навантаження на тил флоту на умовах оренди в портах іноземних держав створювалися пункти матеріально-технічного забезпечення кораблів флоту. Перші пункти в інтересах сил бойової служби кораблів ЧФ були сформовані в Єгипті в портах Александрія і Мерса-Матрух. Вони проіснували до 1976 року: в середині 1970-х радянсько-єгипетські відносини різко загострилися. Після денонсації Єгиптом у березні 1976 року Договору про дружбу і військове співробітництво між СРСР і Єгиптом, радянським кораблям і суднам було запропоновано залишити єгипетську територію.

В таких умовах було досягнуто домовленості з урядом Сирійської Арабської Республіки про дислокацію в порту Тартус дивізіона морських суден забезпечення ЧФ СРСР загальною чисельністю до 30 одиниць. Для організації зберігання окремих видів матеріальних засобів (регенерації, технічного, шкіперського і речового майна, продовольства і мастил), забезпечення ними кораблів і підводних човнів, а також організації міжпоходового ремонту підводних човнів і відпочинку їх екіпажів в порту Тартус 30 квітня 1977 року сформовано управління 229-го дивізіону морських і рейдових суден забезпечення, який підпорядковувався штабу 5-ї (Середземноморської) оперативної ескадри. З того часу в Тартусі постійно знаходилася плавмайстерня, плавсклад, морський буксир, морська водоналивна баржа, водолазний бот.

У 19821983 роках кораблі ескадри активно брали участь у «забезпеченні балансу сил в Східному Середземномор'ї» в період арабо-ізраїльської війни. З метою подальшого удосконалення системи тилового забезпечення бойової служби, підвищення стійкості і розширення можливостей маневреного тилу в Середземному морі у 1984 році директивою міністра оборони СРСР в порту Тартус Сирійської Арабської Республіки був створений пункт матеріально-технічного забезпечення (ПМТЗ) підпорядкований заступнику командувача Чорноморським флотом з тилу. В Тартусі був встановлений плавпричал ПМ-61М, побудовані два сховища типу СРМ, адміністративно-господарськиий будинок, дизельна електростанція, казарма, їдальня.

Після розпаду Радянського Союзу і припинення діяльності Середземноморської ескадри пункт матеріально-технічного забезпечення в Тартусі втратив своє значення, але не був залишений, оскільки Сирія залишилась ключовим союзником Росії в арабському світі. На початку 2012 року база мала площу 1,5 га (0,015 км²) та мала гарнізон з 10 військових. Два понтонних причали могли приймати чотири кораблі до 120 м завдовжки.

До 2000 року сирійська сторона надавала територію для дислокації ПМТЗ на безкоштовній основі. З 2005 року, після підписання російсько-сирійської угоди про погашення заборгованості САР перед РФ, плата за оренду землі, водної акваторії, комунальні послуги, що надаються ПМТЗ сірійською стороною (за оцінкою сирійців, це близько 2 млн. доларів на рік) не стягується[1].

Військово-політичне значення[ред.ред. код]

Значення 720-го пункту матеріально-технічного забезпечення в Тартусі для зовнішньої політики Росії є символічним: це єдина «військова база» Росії в Середземному морі і взагалі єдиний російський військовий об'єкт в «дальньому зарубіжжі» та за межами колишнього Радянського Союзу. Вважається, що існування цієї бази має продемонструвати військову присутність Росії в Середземному морі та на Близькому Сході. Російський прапор на території Сирії має символізувати впливовість Росії — Кремль прагне продемонструвати відновлення своєї сили[3]. «У Росії також є військово-морська база в сирійському порту Тартус — єдина, яка залишилася у неї в Середземномор'ї. Крім того, Москва є для Сирії основним постачальником зброї. База в Тартусі знову набуває великого військового значення: Сирія — одна з небагатьох країн світу, у яких були стабільні військові зв'язки як з Радянським Союзом, так і з Росією», — вважає старший науковий співробітник Програми з питань Росії та Євразії лондонського Королівського інституту міжнародних відносин Джеймс Шерр[4]. В той же час, більшість російських і міжнародних військових експертів вважають, що пункт матеріально-технічного забезпечення ВМФ Росії в Тартусі наразі не має воєнно-стратегічного значення[5][6][7].

Громадянська війна[ред.ред. код]

З початком та посиленням громадянської війни в Сирії російська військова база в Тартусі привернула до себе увагу громадськості. Припускали, що відмова Росії від згоди на жорсткі заходи проти режиму Ассада пов'язана з прагненням, серед іншого, зберегти свою базу. Попри невеликий розмір бази, політики та журналісти стали називати її «загрозою для стабільності в регіоні». Вперше з початку війни, 8 січня 2012 року корабельна авіаносна група ВМФ Росії здійснила діловий заход в порт[8]. До складу групи входив важкий авіаносний крейсер «Адмірал Кузнецов», великий протичовновий корабель «Адмірал Чабаненко», сторожовий корабель «Ладний», рятувальний буксир «Ніколай Чикер» і танкер «Лена». Російськими офіційними особами цей захід був пояснений необхідністю поповнити запаси провізії і палива, сирійська влада розцінила його як демонстрацію солідарності. Губернатор Тартусу Атфі Ад-Наддуф зустрів російських моряків та подякував Москві за «підтримку сирійського народу»[9]. На борт авіаносця піднялась сирійська військова делегація з міністром оборони Сирії[10].

За повідомленням газети «Независимая газета» від 24 серпня 2012 року, російські військові вирішили відмовитись від бази в Тартусі[11]. Також в серпні 2012 року стало відомо, про те, що Росія покидає пункт підтримки. За 350 км від Тартусу в той час відбувались важкі бої[12][13].

Однак, в жовтні 2012 року в ЗМІ було поширене повідомлення агентства DEBKA, що за словами наближеного до президента Сирії джерела в Дамаску, на бойове чергування у сирійському порту встали кораблі ВМФ РФ, на борту яких перебувають підрозділи морської піхоти[14]. Вважається, що завданням російських військових є так звана «дипломатія канонерок», — запобігання можливості збройної інтервенції у Сирії. Раніше Міноборони Росії повідомляло, що в Середземне море відправлений загін бойових кораблів. У складі спрямованого у Середземне море угруповання, входили великі десантні кораблі «Ніколай Фільченков», «Цезарь Куніков», «Олександр Отраковський», «Георгій Побідоносець» і «Кондопога». До складу зведеної ескадри так само входили великий протичовновий корабель «Адмірал Чабаненко», сторожові кораблі «Смєтлівий» і «Ярослав Мудрий», судна забезпечення «Микола Чикер», «Сергій Осіпов», танкер «Лена» і рятувальні буксири буксир «Шахтар» і СБ-5.

В ході війни в Тартус у масовому порядку перебираються прихильники Башара Ассада. Вважається, що у випадку якщо опозиція захопить Дамаск і сюди перебереться Ассад зі своїм оточенням, Тартус може стати столицею нової держави алавітів. Припускається, що якщо в Тарттус перебереться Башар Ассад то він може попросити притулку у російської військової бази або втекти за кордон на російському судні. Росія заявила, що відправила у Тартус десантні кораблі для того, щоб евакуювати своїх громадян, що живуть в Сирії. Але, за словами місцевих жителів, російські родини вже давно покинули військову базу. Тут залишилися лише військові офіцери[15].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в «В пригороде сирийского города Таблус находится единственная в дальнем зарубежье база ВМФ России» (рос.). Перший канал (Росія). 2002-11-12. Архів оригіналу за 2013-07-24. Процитовано 2013-07-09. 
  2. «Пункт базирования и ремонта российских кораблей в сирийском порту Тартус продолжает выполнять задачи в плановом режиме» (рос.). МО Росії. 2013-06-27. Архів оригіналу за 2013-07-24. Процитовано 2013-07-09. 
  3. Sebastian Bruns; Jasna Makdissi. «Naher Osten — Kehrt der Kalte Krieg in den Nahen Osten zurück — Russisches Kalkül und Großmachtambitionen (Повернення холодної війни на Близькому Сході назад — російський великодержавних амбіцій і прагнень)». http://www.globaldefence.net/ (нім.). GlobalDefence.net. Архів оригіналу за 2013-07-24. Процитовано 2013-07-09. 
  4. «Лавров заявил о готовности Асада к диалогу с оппонентами». http://www.bbc.co.uk/russian/ (рос.). Російська служба BBC. 2012-02-07. Архів оригіналу за 2013-07-24. Процитовано 2013-07-09. 
  5. «Пункт материально-технического обеспечения ВМФ РФ в Тартусе не имеет стратегического значения — Богданов» (рос.). International Service of the Swiss Broadcasting Corporation. 2013-06-21. Архів оригіналу за 2013-07-24. Процитовано 2013-07-09. 
  6. Михаэль Дорфман; Сергей Канчуков, Григорий Трофимчук (2013-06-27). «Россия вывела из Тартуса (Сирия) военный персонал: мнения» (рос.). Інформаційне агентство REX. Архів оригіналу за 2013-07-24. Процитовано 2013-07-09. 
  7. Фрэнк Гарднер (2012-06-29). «Так ли дорог России сирийский порт Тартус?». http://www.bbc.co.uk/russian/ (рос.). Російська служба BBC. Архів оригіналу за 2013-07-24. Процитовано 2013-07-09. 
  8. «Російські військові кораблі прибули у сирійський Тартус». УкрІнформ. 8 січня 2012. 
  9. Максим Юсин: ЛАГ заговорила голосом Москвы. Отчет арабских наблюдателей разочаровал сирийскую оппозицию. (цит. за газетою Коммерсантъ, № 1 (4786), 10 січня 2012)
  10. Крейсер «Адмирал Кузнецов» прибыл в Тартус
  11. «Russland lässt Marinestützpunkt in Syrien ruhen - Nesawissimaja Gaseta». РИА Новости. 2012-08-24. Архів оригіналу за 2013-07-24. 
  12. Russland plant keine Marine-Hilfe für Assad im Mittelmeer
  13. Rheinische Post 23. August 2012
  14. «Кораблі ВМФ Росії встали на бойове чергування у сирійському порту». Військова панорама. 2012-10-29. Архів оригіналу за 2013-07-24. 
  15. «Сторонники Асада выбрали Тартус новой столицей». http://inotv.rt.com/ (рос.). За матеріалами Нью-Йорк Таймс. 2012-12-23. Архів оригіналу за 2013-07-19. Процитовано 2013-07-09. 

Література[ред.ред. код]

  • На острие вектора «холодной войны» // Росийский Черноморский флот. Исторический очерк / Под редакцией вице-адмирала Клецкова А. Д. — Симферополь: ДИАЙПИ, 2008. — С. 353, 371. — 4000 прим. — ISBN 978-966-491-038-2 (рос.)
  • В годы холодной войны // Вспомогательный флот ЧФ России / Под редакцией капитана 1 ранга Наумова А. Я. — Симферополь: «Таврида», 2004. — С. 33, 39, 45. — 1000 прим. — ISBN 966-572-579-3 (рос.)