С-400

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зенітно-ракетний комплекс С-400 «Тріумф»
ЗРК С-400 Триумф (SA-21) на репетиции 4 мая 2010.jpg
ЗРК С-400 Тріумф (SA-21) на репетиції 4 травня 2010
Тип: зенітна ракетна система (ЗРС) великої і середньої дальності
Походження: Росія Росія
Історія служби
Термін використання 2007 — сьогодення
Використання у Росія Росія
Історія виробництва:
Конструктор НПО «Алмаз» ім. О. О. Расплєтіна

Commons-logo.svg С-400 у Вікісховищі

С-400 («Тріумф», спочатку — С-300ПМ3, індекс УВ ППО — 40Р6, за кодифікацією НАТО — SA-21 Growler, буквально «Буркотун») — російська зенітно-ракетна система великого і середнього радіусу дії, зенітний ракетний комплекс (ЗРК) нового покоління. Створений для ураження всіх сучасних і перспективних засобів повітряно-космічного нападу — літаків-розвідників, літаків стратегічної та тактичної авіації, тактичних, оперативно-тактичних балістичних ракет, балістичних ракет середньої дальності, гіперзвукових цілей, встановлювачів перешкод, літаків радіолокаційного дозору і наведення та інших. Кожна ЗРС забезпечує одночасний обстріл до 80 цілей (за наявності 8 ЗРК) з наведенням на них до 160 ракет[1][2][3].

Номенклатура ракет[ред. | ред. код]

40Н6Е[ред. | ред. код]

На початку липня 2018 року інформаційна агенція ТАРС повідомило про успішне завершення державних випробувань далекобійної ракети 40Н6Е (40N6E) для системи С-400. Нова ракета начебто здатна вражати цілі на максимальній відстані 400 км та висоті до 185 км. За твердженнями з відкритих джерел ця ракета начебто здатна перехоплювати бойові частини балістичних ракет середньої дальності (3000-3500 км) в надатмосферній (екзоатмосферній) висоті в термінальній ділянці траєкторії, що рухаються зі швидкістю до 4800 м/с[4].

Оголошена ТАРС стеля для ураження цілей ракетою 40Н6Е могла бути навмисно занижена, адже будь вона трохи вища, це означатиме що російські збройні сили здатні збивати супутники на орбіті висотою 200 км над Землею[5]. Хоча навіть із оголошеною стелею ракета імовірно буде здатна уражати супутники на низькій навколоземній орбіті (від 160 км над Землею).

Слід зазначити, що поширена ТАРС інформація про характеристики ракети 40Н6Е не була офіційно підтверджена ані російськими збройними силами, ані її виробником. З відкритих джерел лише відомо, що вона двоступенева, має активну голівку самонаведення, що вмикається на завершальній ділянці траєкторії польоту. Перший тестовий зразок був виготовлений в 2013 році, а в 2015 році була вперше уражена повітряна ціль на випробуваннях (без зазначення відстані, висоти, чи інших параметрів[5].

До появи 40Н6Е максимальна відстань ураження комплексу С-400 становила 250 км.

Ракета була прийнята на озброєння російської армії у вересні 2018 року. До 2027 року має бути виготовлено та передано до армії понад 1000 одиниць цих ракет. Окрім комплексів С-400 вони будуть використані й у комплексах С-500[6].

В серпні 2018 року «Алмаз-Антей» оприлюднив такі ТТХ зенітних керованих ракет 40Н6Е:[7]

  • Максимальна дальність ураження аеродинамічних цілей, км: 380;
  • Максимальна дальність ураження балістичних ракет середньої дальності, км: 15;
  • Мінімальна дальність ураження цілей, км: 5;
  • Максимальна висота ураження цілей, км: 30;
  • Мінімальна висота ураження цілей, км: 0,01;
  • Середня швидкість польоту ракети, м/с: 1190;
  • Маса ЗКР в ТПК, кг: 2600;
  • Стартова маса, кг: 1893;
  • Габарити ТПК, мм: 7825×1000;
  • Попередньо призначений термін служби, років: 15.

Бойове застосування[ред. | ред. код]

Громадянська війна в Сирії[ред. | ред. код]

РЛС всевисотного виявлення 96Л6 на задньому плані (крайній з права) на авіабазі «Хмеймім»
Дві пускові установки 5П85СМ та радар наведення 92Н6 комплексу С-400 на авіабазі «Хмеймім»
Зона ураження балістичними ракетами з комплексу Іскандер-М (до 700 км) та ракетами 40Н6 комплексу С-400 (до 400 км) розгорнутими на авіабазі «Хмеймім»

На поширених на початку листопада 2015 року російським міністерством оборони фото знімках з авіабази «Хмеймім» був помічений радар 96Л6. Радари цієї моделі входять до складу комплексу С-400 «Тріумф», також можуть бути використані в системах С-300ПМ/ПМУ/ПМУ1 та С-300ПМУ2[8].

Збиття російського Су-24 турецькими ВПС 25 листопада 2015 року стало зручним приводом до наступного витка акції залякування: вже через добу після збиття Су-24, міністр оборони Росії Сергій Шойгу повідомив про розгортання комплексу С-400 «Тріумф» в Латакії[9][10]. На підтвердження розгортання комплексу С-400 російське міністерство оборони поширило відео та фотографії з яких випливало, що в Сирії розгорнута нетипова модифікація системи на шасі МАЗ-543М[11]. Крім того, на поширених фотографіях були показані дві транспортно-пускові установки, радар виявлення 96Л6, проте на них не був показаний радар наведення ракет та командний центр 92Н6 (92Н2), без якого система недієздатна[12].

Знаходження радару наведення ракет 92Н6 було підтверджене російським міноборони 6 грудня та на супутникових знімках наступного дня. Таким чином, було завершене комплектування системи до її повністю дієздатного складу[13]. Крім того, в жовтні 2016 року міністерство оборони Росії визнало, що направило до Сирії батарею С-300 (без уточнення, про яку саме модифікацію йдеться) для прикриття військової бази в Тартусі а також кораблів, що знаходяться у прибережній зоні від атак з повітря[14].

Теоретично, встановлений на базі комплекс С-400 здатен вражати цілі над більшою частиною Сирії, півднем Туреччини, східною частиною Середземного моря, більшою частиною Ізраїлю, британською авіабазою Акротирі на Кіпрі[15]. Також наказ на вихід в море з порту Тартус та знищення всіх цілей, що становитимуть загрозу отримав ракетний крейсер «Москва»[10].

Однак, попри такі можливості, Ізраїльські ВПС й надалі завдавали ударів по об'єктах в Сирії. Так, 20 грудня 2015 року Ізраїльські літаки завдали удару по будівлі в Джерамана де знищили терориста з угрупування Хезболла Саміра Кантара разом з його поплічниками. Ізраїльський уряд відмовився офіційно визнавати участь в цьому ударі. За однією з версій, цей удар став можливим завдяки попереднім домовленостям між прем'єр-міністром Беньяміном Нетаньягу та Володимиром Путіним[16][17][18].

23 січня 2018 року до російської військової бази в порту Тартус прибув великий десантний корабель проекту 775 Ямал (№ 156). Ним були доставлений радар 96Л6, декілька пускових установок комплексу С-400 (найімовірніше з пусковими контейнерами ракет 48Н6ДМ) а також тягачі з БАЗ-69092-021 та Урал-4320 з невстановленим обладнанням (або командними пунктами) на причепах[19].

Оператори[ред. | ред. код]

Дійсні
  • Росія Росія
  • Алжир Алжир
  • КНР КНР: перший іноземний замовник, контракт підписаний в 2014, перший полковий комплект отриманий в 2018 році[20].
  • Туреччина Туреччина: 12 липня 2019 року було отримано першу частину комплекту техніки замовлених раніше комплексів С-400[21].

Китай[ред. | ред. код]

Китай став першим іноземним замовником зенітно-ракетного комплексу С-400, контракт на які було підписано у 2014 році[20].

18 січня 2018 року ТАСС з посиланням на «авторитетне» джерело повідомила про початок надходження перших комплексів С-400 до Китаю за контрактом 2014 року[22]. Проте згодом російські логістичні служби визнали, що під час транспортування обладнання комплексу С-400 (за неофіційними даними йдеться про командний пункт, радарах, тощо) човен потрапив у шторм в районі протоки Ла-Манш в якому було пошкоджено вантаж. Тому довелось повертатись назад до Росії аби фахівці могли оцінити втрати та відправити до замовника лише справні системи[23]. Але в той же час у південнокорейському виданні Dong-A Ilbo з'явилась інформація про розгортання перших комплексів С-400 у провінції Шаньдун, неподалік Корейського півострова[24].

Вже в квітні 2018 року було офіційно повідомлено про успішну доставку першого полкового комплекту С-400[20].

У вересня 2018 року Сполучені Штати включили[Куди?] Департамент розвитку обладнання Китаю (EDD) та його керівника через, в тому числі, придбання ракет для комплексу С-400[25].

Туреччина[ред. | ред. код]

Наприкінці серпня 2017 року в інтерв'ю російській газеті «Коммерсантъ» голова Федеральної служби з військово-технічного співробітництва Росії Дмитро Шугаєв заявив, що Росія й Туреччина досягли згоди у постачанні ППО С-400 «Триумф» й питання вже готове до розв'язання[26]. Наприкінці вересня 2017 року заступник міністра оборони Туреччини повідомив, що поки тривають перемовини, але він сподівається, що Росія почне постачання системи протягом наступних двох років[27]. Радник президента РФ, натомість, підтвердив отримання Росією авансового платежу[28].

В квітні 2018 року сторони начебто домовились пришвидшити процес виробництва і закупівлі та розпочати постачання перших комплектів вже в липні 2019 року[29]. Однак в жовтні 2018 року міністр оборони Туреччини Гулусі Акар повідомив, що початок надходження комплексів С-400 запланований на жовтень 2019 року. Перед тим, на початку 2019 року до Росії буде відправлено турецьких військових для навчання роботи з цим комплексом[30].

Рішення Туреччини придбати комплекси С-400 відбувались на тлі погіршення американо-турецьких відносин. Зокрема і через це рішення в серпні 2018 року Сполученими Штатами було накладено мораторій на передачу літаків F-35 Туреччині[31][32].

12 липня 2019 року Міноборони Республіки Туреччина оголосило про початок поставок російських ЗРК С-400 для потреб турецької армії. Перші компоненти С-400 були доставлені на авіабазу Мюртед біля Анкари транспортними літаками[21].

Можливі[ред. | ред. код]

Індія[ред. | ред. код]

Індія Індія: в грудні 2015 року уряд ухвалив рішення придбати 5 батальйонів С-400 та ракети до них за $4,5 млрд[33]. Також розглядалась можливість спільного виробництва окремих складових системи (радари, системи управління)[34]. Очікується, що остаточно контракт буде підписаний в грудні 2017 року.

Індія має намір придбати 5 полкових комплектів С-400 за понад $6 млрд. Перші комплекти мають надійти на початку 2020 року. Кожен полковий комплект має дві батареї по 4 пускові установки кожна. Таким чином, буде отримано 40 пускових установки в складі 5 полкових комплектів. Також Індія отримає 1200 ракет наддалекого (40Н6) та далекого (48Н6) радіусу дії але жодної меншого радіусу дії. Придбані комплекси будуть розгорнуті для захисту двох-трьох основних міст країни, включно зі столицею, Нью Делі[35].

Проте переговори стосовно цієї угоди тривали й влітку 2018 року. До того ж виникли проблеми через застосовані до російського військово-промислового комплексу санкції з боку Сполучених Штатів (так званий англ. Countering America’s Adversaries through Sanctions Act або CAATSA). Індійський уряд повідомив про спільні з Росією спроби розробити схему обходу цих санкцій та завершення переговорів із підписанням протягом чотирьох місяців контракту[36].

В серпні 2018 року заступник міністра оборони США Рендал Шрівер повідомив, що Сполучені Штати не виключають можливість накладення санкцій на Індію у випадку успішного придбання нею російських комплексів ППО С-400[37].

5 жовтня 2018 року під час візиту президента Росії Володимира Путіна у Делі був підписаний контракт на придбання Індією 5 полкових комплекстів С-400 загальною вартістю понад $5 млрд[38].

Саудівська Аравія[ред. | ред. код]

Саудівська Аравія Саудівська Аравія: 5 жовтня 2017 року Міністерство оборони Саудівської Аравії та російський уряд підписали угоди про придбання систем С-400, ПТРК Корнет-ЕМ, реактивних вогнеметів ТОС-1А «Солнцепек», автоматичних гранатометів АГС-30 та автоматів АК-103. При цьому Рособоронекспорт має передати частину технологій та налагодити виробництво запасних деталей, необхідних для підтримання зазначених зразків техніки у працездатному стані[39]. Проте, попри гучне висвітлення події у російських ЗМІ, конкретних деталей про зміст підписаних контрактів громадськості не повідомляли, й вони можуть свідчити радше про наміри, а не конкретні результати[40].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://dokwar.ru/publ/vooruzhenie/pvo_i_rvsn/zrs_s_400_triumf/16-1-0-54
  2. http://ria.ru/defense_safety/20100430/228581189.html
  3. http://ria.ru/infografika/20100217/209523539.html
  4. Russia completes state trials of S-400’s long-range missile. Defence blog. 2018-07-03. 
  5. а б Rosyjskie rakiety z opóźnieniem. S-400 przeciwko satelitom?. Defence24. 2018-07-06. 
  6. Rakiety dalekiego zasięgu dla S-400 w służbie. DEFENCE 24 - Siły zbrojne. 2018-10-23. 
  7. Характеристики зенитной управляемой ракеты большой дальности 40Н6. Неофіційний блог центру АСТ. 2018-07-24. 
  8. David Cenciotti (13 листопада 2015). This Infographic Provides Lots of Details about Russia’s S-400 Advanced Air Defense Systems allegedly deployed to Syria. The Aviationist. 
  9. Judah Ari Gross (26 листопада 2015). Russia deploys S-400 missile battery in Syria, state media says. The Times of Israel. 
  10. а б David Cenciotti (25 листопада 2015). After the Turkish Air Force shot down a Russian Su-24, Moscow has decided to deploy some air defense systems to western Syria. The Aviationist. 
  11. Новейший российский зенитный комплекс С-400 в Сирии оказался на древнейшем шасси. Фото. AutoConsulting. 26 листопада 2015. 
  12. Ігор Сутягін (4 грудня 2015). S-400s to Syria: Now You See Them, Now You Don’t. RUSI. 
  13. Sean O'Connor, Jeremy Binnie (10 December 2015). Russia deploys additional Su-34s to Syria. IHS Jane's Defence Weekly. 
  14. Минобороны подтвердило отправку в Сирию батареи С-300. Interfax.RU. 4 жовтня 2016. 
  15. Russia deploys missile system able to hit Tel Aviv planes. Arutz Sheva. 13 листопада 2015. 
  16. Lebanese militant killed in airstrike in Damascus. Deutsche Welle. 20.12.2015. 
  17. Dana Regev (21.12.2015). Kantar's death throws spotlight on Israeli 'targeted killings'. Deutsche Welle. 
  18. Nazir Majli (Tuesday, 22 Dec, 2015). Israeli Sources on the Assassination of Kantar: Moscow Ignored 3 Similar Attacks. Asharq al-Awsat. 
  19. RussianDefence.com (2018-01-23). Black Sea Fleet's Project 775 large landing ship Yamal(156) delivers #96L6 surveillance radar, a couple of: S-400 TELs (w/ most prob. 48N6DM missile containers), BAZ-69092-021 & Ural 4320 trucks to the Russian naval facility in #Tartus, #Syira. Source: https://www.youtube.com/watch?v=GlRX9LzUg1Y. twitter.com. 
  20. а б в КИТАЙ ОТРИМАВ ПЕРШИЙ ПОЛКОВИЙ КОМПЛЕКТ ЗРК С-400. Український мілітарний портал. 2018-04-04. 
  21. а б До Туреччини доставлені перші компоненти С-400. Український мілітарний портал. 2019-07-12. 
  22. China receives first S-400 Air Defense Missile Systems. Army Recognition. 18 січня 2018. 
  23. Maksymilian Dura (2018-01-22). Elementy S-400 dla Chin uszkodzone podczas transportu. Defence 24. 
  24. China Deploys S-400 Missile Defence System: Korean Newspaper Claims. Defense World. 2018-01-23. 
  25. США ЗАПРОВАДИЛИ САНКЦІЇ ПРОТИ КИТАЮ ЧЕРЕЗ КУПІВЛЮ РОСІЙСЬКИХ ЛІТАКІВ І РАКЕТ. Оборонно-промисловий кур'єр. 2018-09-21. 
  26. Москва и Анкара договорились по поставкам ПВО С-400 «Триумф». Коммерсантъ. 28.08.2017. 
  27. Russia to start delivering S-400 Air defense systems to Turkey within two years. Army Recognition. 29 вересня 2017. 
  28. After Paying Advance, Turkey Wants Early Delivery of S-400 Missile System. Defense World. 29 вересня 2017. 
  29. S-400 Missile Defence Systems Delivery to Turkey in July 2019. Defense World. 2018-04-04. 
  30. Dylan Malyasov (2018-10-25). Turkey disclose some details about Russian S-400 purchase. Defence Blog. 
  31. President Trump Blocks Sale of F-35s to Turkey, Deepens Rift in Turkish/U.S. Relations. The Aviationist. 2018-08-15. 
  32. Krok w stronę zamrożenia dostaw myśliwców F-35 do Turcji. Defence24.pl. 2018-07-27. 
  33. Franz-Stefan Gady (21 грудня 2015). India Cleared Purchase of Russian S-400 Missile Defense System. The Diplomat. 
  34. India's Reliance, Russian Almaz-Antey in S-400 Missile Partnership. Defense World. December 24, 2015. 
  35. Decks Cleared For the Contract Signing of S-400 ADMS in December. Force. October 17, 2017. 
  36. Vivek Raghuvansh (2018-05-29). India, Russia team up to overcome US sanctions on defense deals. Defense News. 
  37. Indie i S-400. Waszyngton rozważa wprowadzenie sankcji. Defence24.pl. 2018-09-02. 
  38. Індія купує російські ЗРК С-400. Український мілітарний портал. 2018-10-05. 
  39. Saudi Arabia Signs Agreement With Russia To Buy S-400 Air Defence System, Other Weapons. Defense World Net. 5 жовтня 2017. 
  40. Szymon Kardaś, Witold Rodkiewicz (2017-10-11). The Russian-Saudi summit. Ośrodek Studiów Wschodnich im. Marka Karpia. 

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]