Авіаносні крейсери проекту 1143

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Авіаносні крейсери проекту 1143
Novorossijsk Kiev-class 1986.jpg
тавкр «Новоросійськ», 1986 рік
Служба
Тип/клас авіаносні крейсери
Держава прапора СРСР СРСР
Належність Naval Ensign of the Soviet Union.svg ВМФ СРСР
Верф Чорноморський суднобудівний завод, Миколаїв
Введено в експлуатацію 1970 (головний «Київ»)
Статус кораблі базового проекту списані, модифікацій 1143.4-6 по одному у ВМФ Росії, ВМС Індії і Китаю
Параметри
Тоннаж стандартний — 31 900 т,
повний — 37 000 т
Довжина 273,1 м
Ширина по ватерлінії 31 м
по злітній палубі — 51 м
Осадка 8,95 м
Технічні дані
Силова установка ГЕУ Паротурбінна: 4 парові турбіни по 45000 к.с. (8 котлів КВН 98/64) та ЕЕУ 6 турбогенераторів по 1500 кВт і 4 дизель-генератори по 1500 кВт
Гвинти 4 гвинти
Швидкість повного ходу — 30,4 вузли
економічного ходу — 18,2 вузлів
Автономність плавання 7 160 миль при 18 вузлах
автономність по запасам провіанту — 30 діб
Екіпаж 1600 чол. (у тому числі 430 — авіагрупа)
Озброєння
Артилерія 2×2 76-мм АУ АК-726
Торпедно-мінне озброєння 1×1 РПК-1 (16 ракето-торпед 82Р), 2×12 РБУ-6000 (144 РГБ-60)
Ракетне озброєння 4×2 ПУ ПУ ПКРК П-500 «Базальт»
Зенітне озброєння 2×2 ПУ ЗРК М-11 «Шторм» (96 ракет), 8×6 30-мм ЗАК АК-630
Авіація 18 літаків Як-38, 18 вертольотів Ка-25, Ка-27

Авіаносні крейсери проекту 1143 (шифр «Кречет», англ. Kiev class за класифікацією НАТО) — базовий проект радянських авіаносних протичовнових крейсерів і його наступні модифікації. Єдиний в СРСР проект корабля, здатного нести літальні апарати з непорушним крилом. Інколи називаються «радянськими авіаносцями»[1].

Бойове призначення[ред.ред. код]

Авіаносні крейсери проекту 1143 призначені для надання бойової стійкості оперативним з'єднанням військово-морського флоту у віддалених районах Світового океану[2]. Їхнім завданнями є[3]:

Історія проектування[ред.ред. код]

Важкий протичовновий крейсер проекту 1143 розроблявся як розвиток відкоригованого проекту протичовнового крейсера проекту 1123М Невським проектно-конструктроським бюро у Ленінграді: досвід будівництва і експлуатації перших радянських протичовнових крейсерів проекту 1123 вимагав розробки більш досконалого корабля такого класу — для забезпечення ефективного виконання покладених на крейсер завдань було потрібно збільшити кількісний склад корабельної авіагрупи, посилити озброєння, поліпшити морехідні якості корабля і умови розміщення особового складу. Крім того, командування ВМФ вирішило оснастити новий корабель літаками вертикального зльоту і посадки[2].

В СРСР ідея застосування літаків вертикального зльоту і посадки (ЛВЗП) як палубного літака виходила від секретаря ЦК КПРС Дмитра Федоровича Устинова, який координував на цій посаді роботу наукових установ, конструкторських бюро та промислових підприємств оборонно-промислового комплексу. Командування Військово-Морським Флотом, і особисто командувача ВМФ СРСР Сергія Горшкова, перспектива отримання флотом авіаносних кораблів цілком влаштовувала. В результаті, постановою Ради міністрів СРСР від 2 вересня 1968 було припинене будівництво третього крейсера проекту 1123 і прийняте рішення будувати на «нульовому» стапелі суднобудівного заводу № 198 в Миколаєві крейсер «Київ» за новим проектом 1143. Постанова вимагала від Міністерства оборони СРСР протягом місяця видати тактико-технічне завдання на новий корабель, у 1969 році розробити ескізний і технічний проекти[2].

Головним конструктором корабля, що отримав шифр «Кречет», став Аркадій Васильович Маринич, який до того проектував пкр проекту 1123М. Було розроблено дев'ять варіантів ескізного проекту, у тому числі шість проектів згідно з ТТЗ і три ініціативних, опрацьовані варіанти компоновки кораблів з урахуванням використання перспективних систем озброєнь. Врахувавши пропозиції та доповнення, які надійшли в ході розгляду ескізного проекту, було прийняте рішення про озброєння корабля найпотужнішим на той час протикорабельним ракетним комплексом П-500 «Базальт», а також про зменшення конструктивного захисту та збільшення водотоннажності до 30 000 тонн. Технічний проект 1143 був розроблений у вкрай стислі терміни і затверджений 30 квітня 1970 року. Новий крейсер мав зміщену як у авіаносця до правого борту надбудову, польотну палубу з консольним звісом, міг нести авіакрило з 22 літальних апаратів: в літаковому варіанті 20 ЛВЗП типу Як-38 і 2 рятувальних вертольоти Ка-25ПС, у вертолітному — 20 вертольотів Ка-25ПЛ і 2 рятувальних Ка-25ПС[4].

Програма будівництва[ред.ред. код]

Протичовнові крейсери проекту 1143 будувалися на суднобудівному заводі № 198 в Миколаєві. Головним будівельником і головним відповідальним здавачем перших двох — «Києва» і «Мінська» був призначений Іван Йосипович Вінник[5], наступних — «Новоросійська» і «Баку» — Ігор Миколайович Овдієнко[6].

Головний корабель проекту (будівельний номер С-101) був закладений 21 липня 1970 року, через півтора роки, у грудні 1972-го, спущений на воду, і наприкінці 1975 року під ім'ям «Київ» увійшов до складу Військово-Морського Флоту. Відразу після спуску на воду 26 грудня 1972 року корпусу першого корабля проекту відбулася закладка другого борту — крейсера «Мінськ».

Перші чотири кораблі «Київ», «Мінськ», «Новоросійськ» і «Баку» в ході будівництва були розбиті на 10 технологічних будівельних районів. Точно так само по районам випускалися робочі креслення. Технологічний розрив при проектуванні між різними конструкторськими спеціалізаціями був 3-6 місяців, що було обумовлене з неодноразовою зміною даних, виданих контрагентами — в ході серійного будівництва в проект було внесено близько 12 тисяч змін[7].

Графік будівництва протичовнових крейсерів проекту 1143 і його модифікацій (у червні 1977 року всі кораблі проекту 1143 були перекласифіковані з протичовнових крейсерів у важкі авіаносні крейсери — тавкр[8]) приведений в таблицях нижче[9].

Проект 1143 (1143М)
Назва Зав. № Дата закладки Спуск на воду Включення у склад ВМФ Виключення зі складу флоту
«Київ»
101
21 липня 1970 26 грудня 1972 28 грудня 1975 (ПФ) 30 червня 1993
«Мінськ»
102
28 грудня 1972 30 вересня 1975 27 вересня 1978 (ТОФ) 30 червня 1993
«Новоросійськ»
103
30 вересня 1975 26 грудня 1978 14 серпня 1982 (ТОФ) 30 червня 1993

Після призначення Д. Ф. Устинова міністром оборони СРСР було прийняте рішення будувати на базі корпусу проекту 1143 модернізований авіаносний крейсер проекту 1143.4 з удосконаленим радіоелектронним озброєнням, головним призначенням якого було забезпечення корабельного базування надзвукових літаків з вертикальним зльотом і посадкою Як-141. Корабель проектувався Невським ПКБ, головний конструктор — В. Ф. Анікієв. Єдиний побудований корабель проекту, — «Баку» (заводський № 104), — закладений на стапелі Чорноморського суднобудівного заводу 17 лютого 1978 року. Спущений на воду в квітні 1982-го (за планом — кінець 1981 р.). З 2 червня по 1 грудня 1986 року пройшов швартові, й 9 січня 1987-го вийшов на ходові випробування. Державні випробування «Баку» розпочалися 21 квітня. Акт прийомки ВМФ СРСР підписаний 11 грудня 1987 року. Будівництво другого корабля серії із заводським номером 105 було розпочате в грудні 1980 року, але через півтора роки, після збірки кількох секцій корпусу, припинене[10].

Проект 1143.4
Назва Зав. № Дата закладки Спуск на воду Включення у склад ВМФ Виключення зі складу флоту Сучасний статус
«Баку»
104
17 лютого 1978 1 квітня 1982 11 грудня 1987 (ПФ) 5 березня 2004 авіаносець ВМС Індії «Вікрамадітья»

У листопаді 1977 року в Головному штабі ВМФ СРСР було розглянуто основні напрямки поетапного вдосконалення важких авіаносних крейсерів проекту 1143. За результатами цієї наради Невському ПКБ було доручено розробити технічну пропозицію, а НДІ ВМФ і ВПС — тактико-технічне завдання на авіаносний корабель, оснащений катапультами і аерофінішерами, який би мав у складі авіагрупи, крім вертольотів і літаків вертикального зльоту і посадки, також літаки з горизонтальним злетом і посадкою. Головним конструктором проекту 1143.5 був призначений О. П. Ефимов (влітку 1979 року його змінив А. Б. Морін, в грудні 1979-го — В. Ф. Анікієв, у 1986-му — П. О. Соколов, 1989-му — Л. В. Бєлов)[3].

Новий проект, яким практично став корабель, передбачав встановлення в носовій частині корпусу трампліна з двома стартовими позиціями: ближньою (для літаків з високою стартовою тягооснащеністю) і дальньою (для літаків з меншою потужністю двигунів). Для розміщення трампліна ударне озброєння, розташоване раніше в носі корабля, переносилося на надбудову і в корму. В іншому надбудова зберігалася аналогічна проекту 1143М. Корабель оснащувався чотирма тросовими аерофінішерами і аварійним бар'єром. Чисельність авіагрупи збільшувалася до 40 літаків Як-141, Су-27К, МіГ-29К і вертольотів Ка-27. При цьому стандартний тоннаж корабля збільшувався до 46 540 тонн[3].

Архітектура нового тавкр в порівнянні з попередниками стала «авіаносною» — з наскрізною польотної палубою площею 14800 м², трампліном з кутом сходу в 14,3° в носовій частині, двома бортовими 40-тонними підйомниками по правому борту в ніс і корму від острівної надбудови. Наявність розвинених спонсонів і зсув надбудови вправо дозволили збільшити ширину польотної палуби до 67 метрів. Посадкова ділянка польотної палуби розмірами 205×26 метрів разом зі спонсоном лівого борту розташовувалася під кутом 7° до діаметральної площини корабля[3].

Проект 1143.5
Назва Зав. № Дата закладки Спуск на воду Включення у склад ВМФ Статус Примітки
«Тбілісі»
105
1 вересня 1982 4 грудня 1985 25 грудня 1990 (ПФ) в складі ВМФ РФ тавкр «Адмірал флоту Радянського Союзу Кузнєцов»
«Варяг»
106
6 грудня 1985 25 листопада 1988
недобудований проданий Китаю в квітні 1998, включений в склад НВАК 25.09.2012 авіаносець ВМС Китаю «Ляонін»

Будівництво авіаносного крейсера проекту 1143.5 із заводським номером 105, як і його попередників, здійснювалося на Чорноморському суднобудівному заводі в Миколаєві. Корабель був закладений 1 вересня 1982 року. Роботи здійснювалися за новою прогресивною технологією формування корпусу з великих блоків масою до 1400 тонн. При цьому основний корпус розбивався на 21 блок довжиною до 32 м, висотою 13 м і шириною, рівній ширині корпусу корабля. Надбудова становила 22-й блок. Тавкр, який після декількох перейменувань, отримав назву «Тбілісі», був спущений на воду 4 грудня 1985 року і включений у склад ВМФ СРСР 25 грудня 1990-го[3].

Другий корабель проекту 1143.5, закладений 6 грудня 1985 року, спочатку повністю повторював головний корабель, але в червні 1986-го постановою Ради міністрів СРСР були внесені проектні зміни: змінилася форма надбудови корабля («острова») і кормової частини палуби, а також оновлене деяке радіоелектронне озброєння. Проект отримав новий номер 1143.6. Останній авіаносний крейсер СРСР так і не був добудований[3]

Порівняльна оцінка проекту[ред.ред. код]

В ході проектування, будівництва і експлуатації кораблів проекту 1143 відбувалася їхня еволюція від спеціалізованих кораблів протичовнової оборони в бік авіаносців, які на той час стали основою надводних сил більшості флотів розвинених держав — від модифікації до модифікації збільшувався тоннаж, чисельність авіагрупи, розширювалися її функції. Кораблі представляли собою значний крок вперед у порівнянні з їхніми попередниками крейсерами-вертольотоносцями проекту 1123[11].

Порівняльна таблиця основних характеристик модифікацій проекту
«Київ» «Мінськ» «Новоросійськ» «Баку» «Тбілісі» «Варяг»
Aircraft carrier "Kiev" in 1985.jpeg
Aircraft carrier "Minsk" in 1986 (2).jpeg
Aircraft carrier "Novorossiysk" in 1986.JPEG
Aircraft carrier "Baku" in 1988 (3).jpeg
Kuznetsov 960111-N-9085M-001.jpg
USNWC Varyag02.jpg
Водотоннажність
30 530 т
30 535 т
31 900 т
44 490 т
59 100 т
59 500 т
Авіагрупа, од.
18
18
18
20+16
26+24
26+24
Ударний комплекс
4×2 П-500 «Базальт»
4×2 П-500 «Базальт»
4×2 П-500 «Базальт»
6×2 П-500 «Базальт»
6×2 П-700 «Граніт»
6×2 П-700 «Граніт»

Авіаносні крейсери проекту 1143 важко вважати повністю вдалими. При значних розмірах і тоннажі кораблів, їхні можливості як авіаносців дуже обмежені навіть в порівнянні з легкими авіаносцями: відсутність у складі авіагрупи літаків ДРЛВ, РЕР і РЕБ, повітряних заправників значно обмежувала радіус застосування корабельної ударної зброї і авіації.

Слід зазначити, що між радянськими авіаносними крейсерами і класичними американськими авіаносцями не можна поставити знака рівності. У ВМФ СРСР кораблі класифікувалися за спеціалізацією, водотоннажністю і озброєнням. Зокрема тавкр відрізняється від багатоцільового авіаносця вдвічі меншим авіакрилом, але переважає його за ударним ракетним озброєнням. Таким чином, певною мірою, слабкість авіакрила крейсерів проекту компенсується його потужним арсеналом протикорабельних ракет, але компенсувати нездатність завоювання панування в повітрі й досі виявилося неможливим[11].

Порівняльна таблиця основних характеристик тавкр пр.1143 з іноземними аналогами
Клас, тип, держава, роки експлуатації Водотоннажність, т Авіакрило, літаків Озброєння
Kuznetsov 960111-N-9085M-001.jpg
важкий авіаносний крейсер
«Адмірал флоту СРСР Кузнєцов» (екс «Тбілісі»)
Росія, 1991–досі
59 100
26
6×2 ПКРК П-700 «Граніт», 4×6 ЗРК «Кинжал», 4×2 ЗРАК «Кортик», 6×6 ЗАК АК-630, 2×10 РБУ-12000
USS Forrestal-600px.jpg
багатоцільовий авіаносець
«Форрестол»
США, 1955–1993
80 678
90
3×8 ПУ ЗРК «Сі Спарроу», 3×6 ЗАК «Вулкан-Фаланкс» Mk.15, 8×1 127-мм АУ Mk.42
HMS Invincible (R05) Dragon Hammer 90.jpg
легкий авіаносець
«Інвінсібл»
Велика Британія, 1977–2005
20 600
22
1×2 ПУ ЗРК «Сі Дарт», 2×6 ЗАК «Вулкан-Фаланкс» Mk.15

Доля «радянських авіаносців» після розпаду СРСР[ред.ред. код]

З кінця XX століття, через відсутність судноремонтної бази і недостатнє фінансування ВМФ, половина кораблів проекту 1143, не вислуживши встановлені терміни експлуатації, були виключені зі складу флоту[11]:

«Київ» був проданий КНР. На початку 1994 року його відбуксирували в Ціньхуандао, де переобладнали, як було оголошено офіційно, під музей, а насправді під розважальний атракціон. У вересні 2003 року корабель перешвартовали в Тяньцзіні, де він став частиною тематичного парку. Пізніше авіаносець був повністю переобладнали в розкішний готель[12]. Списаний «Мінськ» наприкінці 1995 року відбуксирували в Південну Корею начебто для утилізації. Пізніше корабель був перепроданий китайській компанії в Шеньчжені, де він також став експонатом парку розваг в стилі мілітарі[13]. «Новоросійськ», як і його сістершип, у 1994 році був проданий південнокорейській компанії. В січні 1996-го він відбуксований в порт Пусан для розборки на металобрухт.

Краще склалася доля трьох інших кораблів проекту.

«Тбілісі», після введення в експлуатацію 20 січня 1991 року, здійснив перехід з Чорного моря на Північний флот, де у складі ВМФ Російської Федерації отримав нову назву «Адмірал флоту Радянського Союзу Кузнєцов» на честь головкомандувача ВМФ СРСР з 1939 до 1946 року Миколи Герасимовича Кузнецова. Він і досі залишається єдиним російським авіаносним кораблем[14].

Недобудований «Варяг» у квітні 1998 року був проданий китайській компанії за 20 млн. доларів США[15]. Відбуксований до Китаю і добудований як авіаносець. 25 вересня 2012 року увійшов до складу ВМФ НВАК під ім'ям «Ляонін», де став першим авіаносцем збройних сил держави[16].

«Баку», який у ВМФ Російської Федерації був перейменований на «Адмірал флоту Радянського Союзу Горшков», після великої пожежі 2 лютого 1994 року тривалий час перебував у консервації. У жовтні 2000 року був підписаний контракт між «Рособоронекспортом» і урядом Індії про модернізацію корабля і добудову його як авіаносця для індійських ВМС[17]. На початок 2013 року корабель після повної перебудови введений до складу ВМС Індії в якості авіаносця «Вікрамадітья» і знаходиться на добудові на плаву на Північному машинобудівному підприємстві (Сєверодвінськ, Росія).

Примітки[ред.ред. код]

  1. «ТАКР — тяжелые авианесущие крейсеры. Официальный статус советских авианосцев.». на сайті Валерія Бабича «Наши авианосцы» (рос.). Архів оригіналу за 2013-08-27. Процитовано 2013-04-02. 
  2. а б в «Проект 1143 «Кречет» (Kiev class)». на сайті «АТРИНА» (рос.). Архів оригіналу за 2011-09-14. Процитовано 2013-04-02. 
  3. а б в г д е «Проект 11435 (Kuznetsov class)». на сайті «АТРИНА» (рос.). Архів оригіналу за 2012-03-10. Процитовано 2013-04-02. 
  4. «Проект 1143 «Кречет» (Kiev)». на сайті «Militaryrussia. Отечественная военная техника» (рос.). Архів оригіналу за 2013-08-27. Процитовано 2013-04-02. 
  5. «Главный строитель авианесущих кораблей Иван Иосифович Винник». на сайті Валерія Бабича «Наши авианосцы» (рос.). Архів оригіналу за 2013-08-27. Процитовано 2013-04-02. 
  6. «Главный строитель ТАКР «Новорроссийск» и ТАКР «Баку» И. Н. Овдиенко». на сайті Валерія Бабича «Наши авианосцы» (рос.). Архів оригіналу за 2013-08-27. Процитовано 2013-04-02. 
  7. «Проектирование авианосцев. Невское проектно-конструкторское бюро (Невское ПКБ)». на сайті Валерія Бабича «Наши авианосцы» (рос.). Архів оригіналу за 2013-08-27. Процитовано 2013-04-02. 
  8. «Проект 1143 «Кречет»». на сайті «Энциклопедия кораблей» (рос.). Архів оригіналу за 2013-08-27. Процитовано 2013-04-02. 
  9. Таблиці складені за даними онлайн-енциклопедії «Russian-Ships.info. Авианесущие корабли ВМФ» (рос.)
  10. «Проект 11434 (Modified Kiev)». на сайті «Militaryrussia. Отечественная военная техника» (рос.). Архів оригіналу за 2013-08-27. Процитовано 2013-04-02. 
  11. а б в Доценко В. Д. Флоты XX века. Период ракетно-ядерных флотов. // История военно-морского искусства. — М.: ЭКСМО, 2003. — Т. 2. — С. 398-404. — ISBN 5-699-04858-8
  12. Бабич Валерій. Китайский авианосец «Киев» // Южная правда. — (18.05. 2006) (54) С. 4. Процитовано 2013-04-03.
  13. Бабич Валерій. Китайский авианосец «Минск» // Вечерний Николаев. — (31.07. 2003) (85) С. 3,4. Процитовано 2013-04-03.
  14. «Російський авіаносець Адмірал Кузнєцов.». 1х1 NEWSxPICTURES. Наука & технологія. Архів оригіналу за 2013-08-27. Процитовано 2013-04-03. 
  15. Скобельский Віталій. Врагу не сдается наш гордый «Варяг»... // Голос України. — (08.09. 2011). Процитовано 2013-04-03.
  16. «Перший китайський авіаносець вийшов у море.». УНІАН. 2011-08-10. Архів оригіналу за 2013-08-27. Процитовано 2013-04-03. 
  17. «Авианосец николаевской постройки готовится стать индийским флагманом.». Губернская неделя. (рос.). 2012-12-24. Архів оригіналу за 2013-08-27. Процитовано 2013-04-03. 

Література[ред.ред. код]

  • Бабич В. В. Наши авианосцы на стапелях и в дальних походах. — Николаев: Атолл, 2003. — 544 с. с. — ISBN 966-7726-69-X
  • Балакин С. А., Заблоцкий В. П. Советские авианосцы. Авианесущие крейсера адмирала Горшкова. — М.: ЭКСМО, 2007. — С. 240. — ISBN 978-5-699-20954-5
  • Шунков В. Н. Авианесущие корабли и морская авиация. — М.: Попурри, 2003. — 576 с. — ISBN 985-438-979-0