82 Алкмена

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
82 Алкмена
Відкриття
Відкривач Роберт Лютер
Місце відкриття Дюссельдорф
Дата відкриття 27 листопада 1864
Позначення
Позначення 82 Alkmene
Названа на честь Алкмена
Тимчасові назви 1952 BB,
1963 OA,
1973 GO
Категорія малої планети Астероїд головного поясу
Епоха 4 листопада 2013 (2 456 600,5 JD)
Велика піввісь 2,765396840065 а. о.
Перигелій 2,161085490378 а. о.
Афелій 3,369708189752 а. о.
Ексцентриситет 0,218526086719
Орбітальний період 1679,711208630 д
Середня орбітальна швидкість 0,214322556252 °/д
Середня аномалія 106,9295526767°
Нахил орбіти 2,828720972147°
Довгота висхідного вузла 25,52517324187°
Аргумент перицентру 111,2007192263°
Фізичні характеристики
Розміри 60,96 км
Маса 2,4×1017 кг
Прискорення вільного падіння
на поверхні
0,0170 м/с²
Друга космічна швидкість 0,0322 км/с
Період обертання 12,999 год
Альбедо 0,2075
Температура ~168 K
Спектральний тип S (Толен)
Sq (SMASS)
Стандартна зоряна величина 8,40

82 Алкме́на (82 Alkmene) — астероїд головного поясу, відкритий 27 листопада 1864 року німецьким астрономом Робертом Лютером в Дюссельдорфі, Німеччина. Астероїд названий на честь Алкмени, дочки мікенського царя Електріона у давньогрецькій міфології. [2]

Період обертання астероїда був визначений у 1984 році. [3] За результатами аналізу зміни кривої блиску, опублікованими в 1985 році, у астероїда було припущено наявність супутника. [4] Проте, наступні спостереження поки це не підтвердили. [5]

Алкмена належить до спектрального типу S не перетинає орбіту Землі й обертається навколо Сонця за 4,59 юліанських років.

Тіссеранів параметр щодо Юпітера — 3,301.

Примітки[ред.ред. код]

  1. «База даних малих космічних тіл JPL: 82 Алкмена» (англ.). Процитовано 2013.12.26.  Останнє спостереження 2013.06.17.
  2. Lutz D. Schmadel. (2003). Dictionary of minor planet names. Springer. ISBN 978-3-540-00238-3. (англ.)
  3. Harris, A. W.; Young, J. W.; Scaltriti, F.; Zappala, V. (1984). «Lightcurves and phase relations of the asteroids 82 Alkmene and 444 Gyptis». Icarus 57. с. 251–258. 
  4. Cellino, A., Pannunzio, R., Zappala, V., Farinella, P., & Paolicchi, P. (1985). «Do we observe light curves of binary asteroids?». Astronomy and Astrophysics 144. с. 355–362. 
  5. «Asteroids with Satellites by Wm. Robert Johnston». Архів оригіналу за 2012-03-19. Процитовано 2009-09-30. 

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]