Буринь

Буринь
Герб Бурині
Основні дані
Країна	Україна
Регіон	Сумська область
Район	Конотопський район
Тер. громада	Буринська міська громада
Засноване	XIV століття
Перша згадка	1392
Статус міста	від 1964 року
Населення	▼ 8787 (01.01.2017)
- повне	▼ 8787 (01.01.2017)
Площа	16,63 км²
Густота населення	709 осіб/км²
Поштові індекси	41700—41708
Телефонний код	+380-5454
Координати	51°11′45″ пн. ш. 33°49′36″ сх. д.
Висота над рівнем моря	150 м
Водойма	р. Чаша
Відстань
Найближча залізнична станція	Путивль
До обл./респ. центру
- фізична	100 км
- залізницею	82 км
- автошляхами	86,7 км
До Києва
- залізницею	268 км
- автошляхами	292 км
Міська влада
Рада	Буринська міська рада
Адреса	41700, м. Буринь, вул. Першотравнева, 1
Вебсторінка	http://buryn-miskrada.gov.ua
Буринь у Вікісховищі Мапа Буринь Буринь Буринь

Бури́нь (МФА: [bʊˈrɪɲ] ( прослухати)) — місто районного підпорядкування в Україні, у Сумській області, центр району. Розташоване на річці Чаші, за 86 км від обласного центру (автошлях Р44). Населення — 9134 ос. (2013).

Географія

Залізнична станція Путивль

Вулицями міста

Місто Буринь знаходиться на березі річки Чаша, яка через 8 км впадає в річку Сейм. Вище за течією на відстані 2 км розташоване село Михайлівка, нижче за течією на відстані 1 км розташоване село Червона Слобода. На річці та її притоках зроблено кілька великих загат.

Через місто проходить залізниця, на якій знаходиться станція Путивль Південно-Західної залізниці. З моменту побудови вона мала назву Красне (за назвою близького села Красна Слобода). До Бурині ведуть автомобільні дороги Т 1908, Т 1910 і Т 1916.

Етимологія

Походження назви міста Буринь невідомо, хоча існують деякі припущення. Деякі асоціюють давньоруське місто Бирин, що згадується у «Списку руських міст далеких і близьких» XIV століття, із Буринню, проте археологічними знахідками ця теорія не підтверджена. Існує також версія, що Буринь була заселена у XVII ст. переселенцями з селища Бориня (нині смт Турківського району Львівської області), адже і нині у Борині та Бурині живуть представники давніх родів: Гайдуки (Гайдукови), Сипливі, Бойки тощо.

Історія

Перша письмова згадка про село Боринь (у деяких інших рукописних джерелах відома також як Баринь) датована 1688 роком, про що свідчить «Географический энциклопедический словарь» під редакцією А. Ф. Трьошнікова (Москва, видавництво «Советская энциклопедия», 1989, с.88). Вона була осаджена вільними черкасами (так тоді московіти звали українців) на землях пустоші Часького та Ослецького городищ, що мали назву «дикого поля» і належали попам путивльської церкви Миколи Чудотворця Великорецького.

Згідно з даними 6-ї ревізії у церковному поселенні мешкало 1080 осіб чоловічої статі.

Згодом Буринь стала слободою та центром волості Путивльського повіту Курської губернії. У 80-ті роки XVII ст. село перебувало у володінні церкви, а з 1769 р. належало різним поміщикам. Населення Бурині в основному займалось землеробством та тваринництвом. Розвивались гончарство та млинарство, а також торгівля.

У середині XIX ст. землі Буринської волості належали поміщикам Черепову, Головіну, графу Апраксіну. Місто було волосним центром, а 1926 р. стало центром району.

За даними на 1862 рік у казенному та власницькому селі Путивльського повіту Курської губернії мешкало 2893 особи (1412 чоловіків та 1481 жінка), налічувалось 360 дворових господарств, існували православна церква та училище.

Велике значення для розвитку Бурині мало будівництво в середині XIX ст. залізниці. У 1869 р. було побудовано залізничну станцію Красне (нині носить назву Путивль).

Станом на 1880 рік у колишньому державному та власницькому селі, центрі Буринської волості, мешкало 3011 осіб, налічувалось 479 дворових господарств, існували 2 православні церкви, школа, поштова станція, 5 лавок, 5 постоялих дворів, 47 вітряних млинів, вівчарний завод та цегельний завод.

Наприкінці XVIII ст. в Бурині проживало 1001 чол., в 1860 р. — 2893 чол., в 1895 р. — 4192 чол., а напередодні Першої світової війни — 5911 чол.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 90 жителів міста.

2013 року виповнилося 325 років першій письмовій згадці про Буринь.

27 жовтня 2018 року Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет в Бурині звершив чин освячення новозбудованого храму на честь святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії.

Економіка

Серед провідних підприємств міста — ВАТ «Буринський завод сухого молока», продукція якого відома не лише в Україні, а і в Росії, Грузії, Вірменії. На Буринському елеваторі можна розмістити 124 тисячі тонн продукції. Це одне з найбільших підприємств району, яке працює стабільно.

Пам'ятки природи

Віковий дуб у міському парку

• «Віковий дуб в м. Буринь» — ботанічна пам'ятка природи
• «Гайдукова криниця» — гідрологічна пам'ятка природи

Відомі люди

Народилися

• Анохін Василь Сергійович (1915—1975) — український прозаїк, драматург, педагог.
• Каніщенко Леонід Олексійович (нар. 1929) — український вчений-економіст, педагог, громадський діяч.
• Іван Степанович Коноплін (1894—1953) — російськомовний прозаїк, поет, драматург, критик, публіцист, кадровий військовий, репресований агент ОГПУ-НКВС.
• Колесник Раїса Самсонівна (нар. 1939) — українська оперна, камерна співачка, лірико-колоратурне сопрано.
• Кравченко Віталій Миколайович (1976—2015) — капітан Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Кривопишин Володимир Іванович (1959—2012), шоумен, гуморист, активіст ККВ, науковець. Закінчив Сумське музичне училище та Сумську філію Харківського політехнічного інституту. 17 років викладав у рідному виші, займався науковою роботою. Автор 12 наукових публікацій та 14 винаходів. Працював також в гімназії № 1 м. Суми.
• Лавошник Юрій Миколайович (1977—2014) — капітан Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Овчинников Михайло Михайлович (1930) — проректор з учбової роботи, декан лісоінженерного факультету, завідувач кафедри водного транспорту лісу та гідравліки Санкт-Петербузької лісотехнічної академії з 1991 р.; випускник Ленінградської лісотехнічної академії 1954 р., доктор технічнких наук, професор; академік РАЕН (1995); член Всеросійського бюро секції наук про ліс РАЕН, голова Північно-Західного відділення РАЕН по секції наук про ліс; нагороджений срібною медаллю РАЕН «Автору наукового відкриття» (1996).
• Павлов Йосиф Володимирович, генерал-майор імператорської армії, народився 24.09.1866 р. (за ст. ст.) у селі Буринь Путивльського повіту Курської губернії у родині місцевого поміщика підпоручика Володимира Володимировича Павлова та його дружини Єлизавети Петрівни. Хрещеними батьками були поміщик с. Червоної Слободи губернський секретар Никанор Васильович Масалітінов та вдова колезька радниця Єлизавета Іванівна Полякова. Таїнство хрещення здійснив священик буринської Вознесенської церкви о. Симеон Коренський за участі дячка Андрія Ємельянова. (ДАСО, фонд 1191, опис 1, справа 1, аркуш 433/зворот)
• Павлов Всеволод Володимирович (1898—1972) — радянський вчений-єгиптолог.
• Педан Адольф Мелентійович (1930—1999) — український художник-мультипликатор.

Навчалися

• Богопольський Арнольд Олександрович (?—?) — випускник СДПІ ім. А. С. Макаренка, талановитий викладач фізики, заслужений вчитель України (1991), автор посібника «Електрика та магнетизм», який нині живе в Ізраїлі.

Проживали

• Рева Василь Лаврентійович (1919—1981) — Герой Радянського Союзу, командир танка Т-34 1-го танкового батальйону 3-ї танкової Чаплинської Червонопрапорної бригади 23-го танкового корпусу 2-го Українського фронту, молодший лейтенант. Нагорождений орденом Леніна, орденом Червоної Зірки, медалями.
• У маєтку, один будинок якого зберігся досьогодні при в'їзді на міській пляж, жив дворянин Василь Митрофанович Вечерко з дружиною Вірою Василівною, у яких 31 травня 1894 року народилася донька Ольга (ДАСО, фонд 1191, опис 3, справа 23, стор.15/зворот).
• У Бурині жив з дружиною Мотроною Михайлівною і працював земським лікарем Леонід Іванович Яновський, у яких 3 листопада 1895 року народився син Віктор (ДАСО, фонд 1191, опис 3, справа 23, стор.185/зворот).
• Пилип Сергійович Рудь народився 5 грудня 1910 р. в с. Бистрику Кролевецького повіту Чернігівської губернії. Працював у Кролевецькому РК ЛКСМУ, з 1928 р. — на журналістській роботі. У 1930-32 рр. працював секретарем редакції районної газети «Колективіст Буринщини» та редактором багатотиражки «За більшовицькі темпи» при Буринських цукропісковому та рафінадному заводах. Заочно закінчив Ленінградський інститут журналістики. Член КПРС. На початку війни був у діючій армії. Восени 1941 р. потрапив у полон, а вирвавшись із концтабору, приєднався до Путивльського партизанського загону. 6 жовтня 1942 р. загинув у бою. Друкуватись почав як сількор 1927 р., як поет — наступного року. Посмертно прийнятий у Спілку письменників України. З творчого доробку П. Рудя відомо мало — те, що було надруковане в періодиці (його архів згорів у Чернігові під час нальоту фашистської авіації). Вірші присвячені соціалістичному будівництву в країні, творенню нового життя, їм притаманні пафосні лади, мажорне світосприйняття. Збірка: «Звитяжна молодість» (1960). (ДАСО, фонд П-394, опис 1, справа 26, стор.30-31)

Галерея

• 
  Аеросвітлина міста
• 
  Алея в Буринському парку
• 
  Церква Успенка
• 
  Локомотив-пам'ятник на вокзалі
• 
  Могила воїна-афганця Анатолія Олихненка

Див. також

• Буринський
• Буринський цукровий завод

Джерела

• Облікова картка^{[недоступне посилання з червня 2019]}
• Буринь
• Географический энциклопедический словарь под редакцией А. Ф. Трёшникова, Москва, «Советская энциклопедия», 1989
• ДАСО, фонд П-394, опис 1, справа 26, арк.30-31

Посилання

• Бажан О. Г.. Буринь // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 411. — ISBN 966-00-0734-5.
• Новаченко О. С.. Буринь // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.