Азосполуки

Хімічна формула.

А́зосполу́ки — органічні сполуки, у складі яких є азогрупа -N=N- , зв'язана з двома вуглеводневими радикалами. Відомі азосполуки з двома та більше азогрупами. Це похідні діазену (дііміду) HN=NH, коли обидва атоми Н заміщені на гідрокарбільні групи. Алiфатичнi похiднi нестабiльнi на вiдмiну вiд відносно стiйких ароматичних замiщених. Пр., азобензен або дифенілдіазен PhN=NPh.

Азосполуки — кристалічні забарвлені речовини.

Обидва атоми N в цій групі мають sp2-гiбридизацiю. Азосполукам притаманна геометрична iзомерiя. цис-Азоарени нестійкі, утворюються при опроміненні транс-азоаренів ультрафіолетом.

Мають слабкi основнi властивостi Багато з них не реагує з кислотами та лугами. Вiдновлюються до гiдразосполук (пр., амонiйсульфiдом), сильними вiдновниками (солями Ti(III), Cr(II)) — до амiнiв. Окиснюються (надкислотами) до азоксисполук RN(O)–NR.

Азосполуки одержують відновленням нітросполук, взаємодією нітрозобензолу з ароматичними амінами та діазосполуками. Їх також отримують окисненням похідних гідразину:

${\ce {R-NH-NH-R +I2 ->R-N=N-R +2HI}}$

Азосполуки використовують як барвники, в медицині та в інших застосуваннях.

Значний внесок у вивчення азосполук зробив український хімік Петро Петрович Алексєєв (1840—1891).

Див. також

• Азокопуляція

Джерела

• Глосарій термінів з хімії / уклад. Й. Опейда, О. Швайка ; Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім. Л. М. Литвиненка НАН України, Донецький національний університет. — Дон. : Вебер, 2008. — 738 с. — ISBN 978-966-335-206-0.
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1977. — Т. 1 : А — Борона. — 542, [2] с., [38] арк. іл. : іл., табл., портр., карти с. — С. 96.

Посилання

• Азосполуки // Велика українська енциклопедія : у 30 т. / проф. А. М. Киридон (відп. ред.) та ін. — 2016. — Т. 1 : А — Акц. — 592 с. — ISBN 978-617-7238-39-2.
• АЗОСПОЛУКИ // Фармацевтична енциклопедія