Косач-Борисова Ізидора Петрівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Косач-Борисова Ізидора Петрівна
Народилася 21 березня 1888(1888-03-21)
Колодяжне, Ковельський район, Волинська область, Українська Радянська Соціалістична Республіка
Померла 12 квітня 1980(1980-04-12) (92 роки)
Піскатавей
Поховання Цвинтар святого Андрія
Громадянство Російська імперія →  УНР →  УРСР → США США
Національність українка
Діяльність мемуаристка, викладачка, перекладачка, діячка культури, агроном
Сфера роботи агрономія[1], перекладацтво[d][1], Мемуарна літератураd[1] і публіцистика[1]
Alma mater НТУУ КПІ ім. Ігоря Сікорського
Мова творів українська
Рід Косачі
Батько Петро Косач
Мати Олена Пчілка
Брати, сестри Косач Микола Петрович, Косач Михайло Петрович, Косач-Кривинюк Ольга Петрівна, Леся Українка і Косач-Шимановська Оксана Петрівна
У шлюбі з Борисов Юрій Григорович
Діти Сергіїв Ольга (Олеся) Юріївна
CMNS: Косач-Борисова Ізидора Петрівна у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Косач-Борисова Ізидора Петрівна (9 (21) березня 1888(18880321), с. Колодяжне, Ковельський район, Волинська область — 12 квітня 1980, Піскатавей, штат Нью-Джерсі, США) — українська мемуаристка, викладачка, перекладачка, діячка культури, агроном за фахом. Член-кореспондент УВАН, почесна членкиня Союзу Українок Америки.

Наймолодша рідна сестра Лесі Українки, Михайла Косача, Ольги Косач-Кривинюк, Оксани Косач-Шимановської, Миколи Косача.

Жертва сталінського терору.

Життєпис

Дитинство

Народилася 9 (21) березня 1888(18880321), селі Колодяжне на Волині в родині Петра Антоновича та Ольги Петрівни Косачів, була шостою наймолодшою дитиною в родині.

Ізидора Косач-Борисова в народному вбранні

Ґрунтовну початкову освіту Ізидора здобула вдома, зокрема, старша сестра Леся Українка навчала малу Дору французької мови та гри на фортеп'яні, це дозволило дівчині легко перейти до четвертого класу 5-ї гімназії в Києві.

Після закінчення гімназії (1905 р.) навчалася на Жіночих сільськогосподарських курсах ім. Стебута у Петербурзі. Восени 1906 р. перевелася на агрономічний відділ сільськогосподарського факультету Київського політехнічного інституту, який почав приймати жінок (була однією з шістнадцяти перших студенток), і закінчила його у січні 1911 р., здобувши фах агронома.

Дитячі прізвиська Ізидори в родині Косачів: Дроздік, Дроздик, Дроздишка, Дроздоньо, Дробішка, Дора, Донна Дора, Патя, Біла Гусь, Гусик, Гусиня, Гусінька, Гуся; колективні прізвиська (разом із братом Миколою та сестрою Оксаною): Гуси, Тигри-Негри.

Юність

22 квітня 1912 року Ізидора обвінчалась із Юрієм Борисовим у Благовіщенській церкві в Києві. Свідками від нареченого були Світозар Драгоманов і Григорій Борисов. Від нареченої — Петро Тесленко-Приходько та Михайло Кривинюк.

З 1911 р. працювала на дослідній станції виноградарства і виноробства Кишиневі, а з 1913 р. переїхала до чоловіка в Кам'янець-Подільський.

23 липня 1914 р. у Києві в подружжя народилась дочка Ольга.

У 1914—1918 рр. жила в Києві, Гадячі, Катеринославі.

1918 року, після звільнення чоловіка Юрія з австрійського полону, повернулась у Кам'янець-Подільський, де викладала хімію в гімназії та агротехнікумі.

До 1925 р. з родиною, матір'ю та родиною сестри Ольги Косач-Кривинюк мешкає у Могилеві-Подільському.

Зрілість

З 1925 р. мешкала в Києві, працювала агрономом на Київщині, викладала в Агроінженерному інституті (Біла Церква), у Сільськогосподарському інституті (Київ) на кафедрі фізіології рослин була асистенткою акад. Є. П. Вотчала. Наприкінці 1920-х років співпрацювала з Державним видавництвом України (ДВУ), перекладаючи з французької Е. Золя.

1929 р. уповноважений Державного політичного управління УСРР Гніздовський здійснив трус у київському помешканні сестер Ольги та Ізидори Косач, які мешкали разом з матір'ю по вулиці Овруцькій, 16 (нині 6); було конфісковано листування Косачів і ледве не заарештовано немічну 80-літню Олену Пчілку у справі приналежності її до «контрреволюційної» організації «СВУ».

1930 — вислано до Вологодської області її чоловіка — Ю. Г. Борисова, який повернувся до Києва у жовтні 1933 року.

У роки сталінського терору Ізидору Косач-Борисову було репресовано: у вересні 1937 — заарештовано й ув'язнено в Лук'янівській тюрмі за участь у контрреволюційному націоналістичному угрупуванні та контрреволюційній діяльності, а також за зв'язки з родичами за кордоном. Ізидора навідріз відмовлялася визнавати себе винною, проте не спростовувала наявність родичів за кордоном (з 1913 р. старша сестра Оксана мешкала в Празі). 20 листопада 1937 року трійка винесла рішення, у якому І. Косач звинувачувалась у тому, що вела серед студентів Київського сільгоспінституту «контрреволюційну націоналістичну діяльність, поширюючи провокаційні чутки». Вирок було винесено на підставі свідчень двох її студентів і без пояснень Ізидору Петрівну засуджено на 8 років виправно-трудових таборів (ВТТ).

4 лютого 1938 р. вислано відбувати покарання на лісоповалі до Онезьких таборів «Онеглаг». 1 березня 1938 р. вдруге було заарештовано органами НКВС УРСР і засуджено на 5 років виправно-трудових таборів (ВТТ) Ізидориного чоловіка. Термін Юрій відбував у м. Пінеги Архангельської обл., де згодом і загинув у сибірських таборах, найвірогідніше 1941 року.

У листопаді 1939 р. після багаторазових клопотань самої Ізидори, сестри Ольги й дочки Ольги (Олесі) Сергіїв та перегляду справи напередодні святкування 70-річчя від дня народження Лесі Українки Ізидору Косач-Борисову звільнили. Повернувшись до Києва на початку 1940 р. її разом з Ольгою Косач-Кривинюк влада залучила до проведення заходів, присвячених 70-річчю від дня народження їхньої видатної сестри. До 1941 року Косач-Борисова працювала у Другому Медичному інституті на кафедрі гістології.

У роки Другої світової війни перебувала в окупованому німцями Києві, працювала в органах місцевого самоврядування та тресті «Цукорцентраль», що розташовувався по вул. Михайлівській, 17-а. Була обрана до складу заснованої О. Ольжичем та іншими націоналістами Української національної ради (котра мала стати ядром майбутньої самостійної України), попри це, сама Ізидора не належала до жодної з українських національних партій або фракцій[2]. Мала зв'язки з підпіллям ОУН(м), і потрапила через це до гестапівської в'язниці (вул. Короленка) разом з іншими оунівцями. За деякий час поталанило звільнитися з ув'язнення.

Восени 1943 року разом із дочкою Ольгою (Олесею) та онуками Михайлом та Ольгою, не бачачи перспектив життя в тоталітарній системі, покинула Україну; старша сестра Ольга добиралася до сестри Оксани в Прагу іншим шляхом. «Хто мав 24 роки „райського життя“, — писала Ізидора Петрівна, вириваючись з більшовицької неволі, — хочеться лише, щоб всі близькі, дорогі люде вижили, щоб жити разом і щоб ніхто не займав»[3].

Біженці затрималися у Львові до весни 1944 р. Далі Ізидора з родиною та з іншими втікачами виїхала на Захід через Краків потягом, який організував Український центральний комітет у Берліні. У Німеччині перебувала в таборі для переміщених осіб у Новому Ульмі.

У грудні 1949 року прибула з родиною до США, оселилася у містечку Нью-Маркет (штат Нью-Джерсі). Працювала помивачкою посуду, вишивала для крамнички Союзу Українок Америки у Філадельфії. Написала спогади про Олену Пчілку, Лесю Українку, М. Лисенка, Колодяжне та Зелений Гай. Опублікувала в журналі «Наше життя», що був органом СУА, спогади про своє перебування на каторзі.

Співпрацювала з жіночими громадськими організаціями, була обрана почесною головою Комітету при УВАН у США для видання праці Ольги Косач-Кривинюк «Леся Українка. Хронологія життя і творчости».

Останні роки життя

Брала участь у діяльності української громади, багато розповідала про своїх батьків, братів і сестер, про родини Лисенків, Старицьких, Ольгу Кобилянську, Івана Франка, консультувала співробітників Музею Лесі Українки у м. Києві.

Померла 12 квітня 1980 року в містечку Піскатавей, штат Нью-Джерсі. Похована на українському цвинтарі св. Андрія в Савт-Бавнд-Бруку.

16 січня 1989 року Наказом Президії Верховної Ради СРСР Ізидора Петрівна Косач-Борисова була посмертно реабілітована. Її дочка Ольга Сергіїв у 1989—1991 рр. передала родинний архів в Україну.

Творчість

Переклала роман Еміля Золя «Провина абата Муре» (Київ, ДВУ, 1929, 332 с.).

Авторка спогадів:

  • «Про Людмилу Старицьку-Черняхівську»;
  • «Михайло Васильович Кривинюк»;
  • «Михайло Віталійович Лисенко в родинному та дружньому оточенні»;
  • «Про похорон Лесі Українки» (1963);
  • «Про історію написання поезії Лесі Українки „Impromptu“» (1963);
  • «Леся Українка в оточенні близьких — родини і друзів (спогади до 50-ліття її смерти)», (1964);
  • «Колодяжне (до біографії Лесі Українки)» (1952);
  • «Зелений Гай (спогад)» (1954);
  • «Як святкували Різдво в домі Лесі Українки» (1965);
  • «Про працю Леся Українка. Хронологія життя і творчости» (1970).

Див. також

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Косач-Борисова Ізидора Петрівна

Примітки

  1. ↑ а б в г Czech National Authority Database
  2. ↑ http://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/17623/file.pdf Величківський М. Сумні роки німецької окупації // Визвольний шлях, кн. 1(203), січень 1965, річник XVIII(XII), с. 46
  3. ↑ Чабан, Ірена (2002). “Листи так довго йдуть…”. 3надоби архіву Лесі Українки в Слов’янській бібліотеці у Празі (українська) . Нью-Йорк: Видання Союзу Українок Америки. с. 273.

Література та джерела

  • Жадько В. Байковий некрополь. — К., 2004. — С. 56.
  • Даниленко В. Ізидора, рідна сестра Лесі Українки: від сталінських таборів до еміграції. — К.: Смолоскип, 2011. — 255 с.
  • Трощинський В. Косач-Борисова Ізидора // Енциклопедія української діяспори / Гол. ред. В.Маркусь, спів-ред. Д.Маркусь. — Нью-Йорк — Чикаго, 2009. — Кн. 1. — С. 401.
  • Козак С. Ізидора Косач-Борисова // Літературна Україна. — 2010. — 23 вересня. — С. 2.
  • Коцарев О. Сестра Лесі Українки — Ізидора: портрет на тлі епохи // Літературна Україна. — 2011.- 2 червня. — С. 6.
  • Скрипка Т. Спогади про Лесю Українку. — К.: Темпора, 2017. — 368 с.: іл. — ISBN 978-617-569-208-0
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.

Посилання

Зовнішні аудіофайли
Аудіофайл, Ізидора Косач-Борисова читає спогади «Леся Українка в родинному колі» на Youtube, опубліковано 24.11.2020
Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Косач-Борисова_Ізидора_Петрівна&oldid=34308210