Либідська площа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Либідська площа
Київ
Місцевість Нова Забудова
Район Голосіївський
Розміщення між Великою Васильківською вулицею, вулицею Джона Маккейна, бульваром Дружби народів, Залізничним шосе, вулицею Антоновича і провулком Руслана Лужевського
Назва на честь Либідь
Колишні назви
Площа Дзержинського
Координати 50°24′46″ пн. ш. 30°31′28″ сх. д. / 50.41278° пн. ш. 30.52444° сх. д. / 50.41278; 30.52444Координати: 50°24′46″ пн. ш. 30°31′28″ сх. д. / 50.41278° пн. ш. 30.52444° сх. д. / 50.41278; 30.52444
Транспорт
Найближчі станції метро  «Либідська»
Автобуси А 20, 27, 51, 52
Тролейбуси Тр 1, 12, 42, 43, 50, 91Н
Маршрутні таксі Мт 212, 239, 303, 305, 412, 422, 444, 450, 457, 470, 507, 519, 520, 539, 546, 557, 590, 726, 729, 736, 739, 801, 812, 825
Найближчі залізничні станції Київ-Деміївський
Зовнішні посилання
Код у реєстрі 10431
У проєкті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Мапа
Мапа
CMNS: Либідська площа у Вікісховищі

Либідська пло́ща — площа в Голосіївському районі міста Києва, місцевість Нова Забудова. Розташована між Великою Васильківською вулицею, вулицею Джона Маккейна, бульваром Дружби народів, Залізничним шосе, вулицею Антоновича і провулком Руслана Лужевського.

Історія

Площа виникла в середині XX століття. З середини 1950-х років мала назву площа Дзержинського, на честь радянського партійного та державного діяча Фелікса Дзержинського.

Після здобуття Україною незалежності на деяких мапах часто називалася як Либідська площа (від станції метро «Либідська»), хоча офіційного рішення щодо її перейменування на той момент ще не приймалося[1].

Сучасна назва — з 2015 року, на честь легендарної засновниці Либідь[2].

Установи та заклади

19 листопада 2012 року на території площі було відкрито найбільший в Україні торговельно-розважальний центр «Океан Плаза».

Також з іншої сторони площі існує торговельний центр «Інтервал-Плаза».

Пам'ятники та меморіальні дошки

У сквері посередині площі 1967 року було споруджено пам'ятник Чекістам, автори — скульптор Василь Бородай та архітектор Анатолій Ігнащенко. Його було визнано пам'яткою історії місцевого значення.[3] На виконання закону про декомунізацію пам'ятник передбачалося демонтувати та передати музею. Натомість 2016 року його було вщент зруйновано із застосуванням важкої будівельної техніки.

Див. також

Примітки

Джерела