Dicrocoelium dendriticum

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Dicrocoelium dendriticum
Dicrocoelium-adult-fresh.jpg
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Плоскі черви (Plathelminthes)
Клас: Трематоди (Trematoda)
Підклас: Дігенеї (Digenea)
Ряд: Plagiorchiida
Родина: Dicrocoeliidae
Рід: Dicrocoelium
Вид: D. dendriticum
Біноміальна назва
Dicrocoelium dendriticum
(Rudolphi, 1819)
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Dicrocoelium
EOL logo.svg EOL: 491658
ITIS logo.svg ITIS: 56582
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 57078

Dicrocoelium dendriticum — гельмінт з підкласу дігеней, кінцевим хазяїном є великі травоїдні ссавці, зокрема велика рогата худоба. Відомі окремі випадки зараження людини. Проміжними хазяями є сухопутні черевоногі молюски та мурахи. Поширений в Європі, західній частині Азії, Північній Америці.

Опис[ред. | ред. код]

Дорослі особини є гермафродитами.

Розміри дочірніх спороцист коливаються між 560 і 4160 мкм.[1]

Життєвий цикл[ред. | ред. код]

Дорослі особини відкладають яйця, які потрапляють до травного тракту ссавця й виводяться з фекаліями назовні. Черевоногі молюски (близько 70 видів) з'їдають ці яйця та стають проміжними хазяями: з яєць виходить личинка мірацидій, що мігрує у печінку, де перетворюється на материнську спороцисту. Спороциста розмножується партеногенетично, утворюючи дочірні спороцисти. Після метаморфозу утворюються личинки 4-ї стадії, церкарії, які мігрують до повітроносних шляхів молюска, там інцистуються та виходять у вигляді слизових кульок з організму равлика.[2] Розвиток усередині молюска триває 3-5 місяців.

Слиз молюсків споживають мурахи, в організмі яких з цисти виходить метацеркарія.[3] Метацеркарії інкапсулюються в порожнині тіла, тоді як одна з них прямує до підглоткового ганглію мурахи, де впливає на нервову систему, примушуючи мураху ввечері досягти верхівки трав'янистої рослини та завмерти там до ранку. Вночі мураху з'їдають травоїдні ссавці, в організмі яких метацеркарії перетворюються на статевозрілі особини. Метаморфоз у додатковому хазяїні, мурасі, триває 1-2 місяці.

Якщо в конкретну ніч мураху не з'їдає копитна тварина, то вранці мураха може відчепитися від рослини та повернутися до мурашника, виконуючи свої звичайні функції. Але вже ввечері інфікована комаха знову піднімається на травинку. Вважається, що регулятором поведінки є температура повітря: якщо вона залишається нижче +20°C, то мураха не відпускає рослину до наступної ночі (процес може тривати аж до 7 діб), але якщо стає тепліше, то робоча особина повертається до нормального життя.[4]

Проміжні хазяї[ред. | ред. код]

Дослідження молюсків у Іспанії виявило 26 видів черевоногих, що належали до 21 роду та 13 родин у ряді Stylommatophora підкласу легеневих та один вид з роду Cochlostoma[en] (родина Cyclophoridae, ряд Mesogastropoda, підклас Prosobranchia)[5]. Серед молюсків-хазяїв дикроцеліума Cochlicopa lubrica[en][6], Xerolenta obvia[en][7], Helicella itala[en][8], Xerotricha corderoi[en][5], Chondrina kobelti[5], Pyramidula rupestris[en][5], Cernuella virgata[en][5], Cernuella vestita[5], Xerosecta cespitum[en][5], Candidula intersecta[en][9], Zebrina detrita[en][10].

В Україні поширеними проміжними хазяями є цепея австрійська, равлик-монах чагарниковий, равлик тризубий [3].

Серед мурах других хазяїв гельмінта Formica rufibarbis[en], Formica pratensis[en][11], Formica fusca[en][8], Formica cunicularia[en][5], Formica sanguinea[en][5], Formica polyctena[en][10].

Вплив метацеркарії на нервову систему мурахи[ред. | ред. код]

Життєвий цикл дикроцеліума сильно залежить від поведінки зараженої мурахи. Тому нейробіологи намагаються зрозуміти, які механізми впливу личники на підглотковий ганглій комахи. Висувалися механічна та нейрохімічна гіпотеза. Механічна стверджує, що метацеркарія прикріплюється до суворо визначеного місця у мозку робочої мурахи та прямою дією на групу нейронів викликає зміни поведінки. Нейрохімічна гіпотеза пропонує наявність певних хімічних речовин, які виділяє личинка та які впливають на роботу різних груп нервових клітин мурахи. Друга гіпотеза краще пояснює температуро-залежність поведінки інфікованої мурахи вдень, але жодна з цих гіпотез не має надійного підтвердження через брак надійної методики, що б дозволяла вивчати процес у лабораторних умовах.[4]

Дикроцеліоз[ред. | ред. код]

Дикроцеліоз — це захворювання худоби, а зрідка й людини, яке викликано інвазією Dicrocoelium dendriticum. Найчастіше зустрічається в овець, зокрема в печінці однієї вівці може бути більше 50 тисяч гельмінтів, які викликають блокування жовчних протоків, цироз печінки, анемію, втрату ваги та, в особливо важких випадках, бути причиною смерті тварини.[12]

Діагностують захворювання худоби при розтині посмертно або за аналізом фекалій.

У людини захворювання травляється рідко, в Європі, Канаді, Туреччині фіксують окремі випадки[13][14][15]. Але в азійських країнах, зокрема Саудівській Аравії[16], Киргизстані[17] та інших територіях з поширенням традиційного скотарства в дітей та дорослих знаходять яйця паразита частіше.

Боротьба з дикроцеліозом[ред. | ред. код]

Для знищення дикроцелій в організмі худоби використовують празиквантел та бензімідазол[en].[12]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Ross Canales & Austin Mancosky (2014). Form & Function. BioWeb. (англ.)
  2. Manga-González, M. Y.; González-Lanza, C.; Cabanas, E.; Campo, R. (2003). Contributions to and review of dicrocoeliosis, with special reference to the intermediate hosts of Dicrocoelium dendriticum. Parasitology 123 (07). ISSN 0031-1820. doi:10.1017/S0031182001008204. 
  3. а б Т. П. Білопольська. Роль проміжних та додаткових хазяїв у поширенні збудника дикроцеліозу серед великої рогатої худоби // Науковий вісник Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій ім. Ґжицького. — 2014. — Т. 16, вип. 3(1). — С. 45-50.
  4. а б Martín-Vega, Daniel; Garbout, Amin; Ahmed, Farah; Wicklein, Martina; Goater, Cameron P.; Colwell, Douglas D.; Hall, Martin J. R. (2018). 3D virtual histology at the host/parasite interface: visualisation of the master manipulator, Dicrocoelium dendriticum, in the brain of its ant host. Scientific Reports 8 (1). ISSN 2045-2322. doi:10.1038/s41598-018-26977-2. 
  5. а б в г д е ж и к Manga-González, M.Y.; González-Lanza, C. (2005). Field and experimental studies on Dicrocoelium dendriticum and dicrocoeliasis in northern Spain. Journal of Helminthology 79 (4): 291–302. ISSN 0022149X. doi:10.1079/JOH2005323. 
  6. KRULL, WENDELL H., and CORTLAND R. MAPES. "Studies on the biology of Dicrocoelium dendriticum (Rudolphi, 1819) looss, 1899 (Trematoda: Dicrocoeliidae), including its relation to the intermediate host, Cionella lubrica (Müller). VII. The second intermediate host of Dicrocoelium dendriticum." Cornell Veterinarian 42.4 (1952): 603-604.(англ.)
  7. Schuster, R. (1993). Infection patterns in the first intermediate host of Dicrocoelium dendriticum. Veterinary Parasitology 47 (3-4): 235–243. ISSN 03044017. doi:10.1016/0304-4017(93)90025-I. (англ.)
  8. а б Tarry, D. W. (2009). Dicrocoelium dendriticum: The Life Cycle in Britain. Journal of Helminthology 43 (3-4): 403. ISSN 0022-149X. doi:10.1017/S0022149X00004971. 
  9. Alunda, J.-M.; Rojo-Vazquez, F.-A. (1984). Some new molluscan hosts of Dicrocoelium dendriticum in Spain. Annales de Parasitologie Humaine et Comparée 59 (1): 57–62. ISSN 0003-4150. doi:10.1051/parasite/1984591057. 
  10. а б Spindler, E. -M.; Zahler, M.; Loos-Frank, B. (1986). Behavioural aspects of ants as second intermediate hosts ofDicrocoelium dendriticum. Zeitschrift für Parasitenkunde Parasitology Research 72 (5): 689–692. ISSN 0044-3255. doi:10.1007/BF00925492. 
  11. Martínez-Ibeas, A. M.; Martínez-Valladares, M.; González-Lanza, C.; Miñambres, B.; Manga-González, M. Y. (2011). Detection of Dicrocoelium dendriticum larval stages in mollusc and ant intermediate hosts by PCR, using mitochondrial and ribosomal internal transcribed spacer (ITS-2) sequences. Parasitology: 1–8. ISSN 0031-1820. doi:10.1017/S0031182011001375. (англ.)
  12. а б Dicrocoelium dendriticum: The Lancet Fluke of Sheep. Department of Natural Resources. Animal Health Division. March, 2010. (англ.)
  13. Bengtsson, Elias; Hässler, Lars; Holtenius, Paul; Nordbring, Folke; Thorén, Gunnar (2009). INFESTATION WITH DICROCOELIUM DENDRITICUM - THE SMALL LIVER FLUKE - IN ANIMALS AND HUMAN INDIVIDUALS IN SWEDEN. Acta Pathologica Microbiologica Scandinavica 74 (1): 85–92. ISSN 03655555. doi:10.1111/j.1699-0463.1968.tb03458.x. (англ.)
  14. Schweiger, Franzjosef; Kuhn, Magdalena (2008). Dicrocoelium DendriticumInfection in a Patient with Crohn’s Disease. Canadian Journal of Gastroenterology 22 (6): 571–573. ISSN 0835-7900. doi:10.1155/2008/912791. (англ.)
  15. Yilmaz, Hasan; Dulger, AhmetCumhur; Cicek, Mutalip; Cengiz, ZeynepTas (2010). Human infection with Dicrocoelium dendriticum in Turkey. Annals of Saudi Medicine 30 (2): 159. ISSN 0256-4947. doi:10.4103/0256-4947.60525. 
  16. Moshira M. F. Helmy, Ebtesam M. Al-Mathal (April 2003). Human infection with Dicrocoelium dendriticum in Riyadh district (Saudi Arabia). Journal of the Egyptian Society of Parasitology 33 (1): 139–144. PMID 12739807. (англ.)
  17. Jeandron, Aurelie; Rinaldi, Laura; Abdyldaieva, Gulnara; Usubalieva, Jumagul; Steinmann, Peter; Cringoli, Giuseppe; Utzinger, Jürg (2011). Human Infections with Dicrocoelium dendriticum in Kyrgyzstan: The Tip of the Iceberg?. Journal of Parasitology 97 (6): 1170–1172. ISSN 0022-3395. doi:10.1645/GE-2828.1. (англ.)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Manga-González, M. Y.; González-Lanza, C.; Cabanas, E.; Campo, R. (2003). Contributions to and review of dicrocoeliosis, with special reference to the intermediate hosts of Dicrocoelium dendriticum. Parasitology 123 (07). ISSN 0031-1820. doi:10.1017/S0031182001008204. 

Посилання[ред. | ред. код]