Ціп'як свинячий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ціп'як свинячий
Голівка (сколекс) свинячого ціп'яка
Голівка (сколекс) свинячого ціп'яка
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Плоскі черви (Platyhelminthes)
Клас: Цестоди (Cestoda)
Ряд: Циклофілліди (Cyclophyllidea)
Родина: Ціп'яки (Taeniidae)
Рід: Taenia
Вид: Ціп'як свинячий
Біноміальна назва
Taenia solium
Linnaeus, 1758
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Taenia solium
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Taenia solium
EOL logo.svg EOL: 3247842
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 6204

Ціп'як свинячий (лат. Taenia solium, також (раніше — ланцюгова глиста[1]; озброєний ціп'як, солітер[2]) — вид цестод родини Ціп'яки (Taeniidae), ряду Циклофілліди (Cyclophyllidea). Паразит ссавців. Як проміжних хазяїв використовує свиней, собак, зайців, кролів, верблюдів і людину. Остаточний хазяїн — тільки людина. В залежності від стадії життєвого циклу, на якій відбувається зараження, свинячий ціп'як спричинює у хазяїна теніоз (зараження на стадії статевозрілої особини) або цистицеркоз (зараження на стадії личинки).

Етимологія[ред.ред. код]

Назва Taenia solium утворена комбінацією слів лат. Taеnia — стрічка, solium — сидіння. Переклад назви роду Taenia у ранніх українських медичних словниках означав «би́нда», «биндо́ва глиста»[1], тоді як в подальшому — «стрічка», «стрічковий глист»[2])

Будова[ред.ред. код]

Ультрастуктурна будова проглотиди Taenia solium (малюнок).

Ціп'як свинячий має довжину тіла 2-4 метри. Має стрічкоподібну форму, а тіло гельмінта (стробіла) складається з тісно пов'язаних сегментів (проглотид). Ці проглотиди об'єднані в ланцюжок і прикріплені до голівки (сколекса). У свинячого ціп'яка є від 800 до 900 проглотид. На сколексу (голівці) свинячого ціп'яка є чотири присоски і два ряди з 22-32 коротких (до 120 мкм) і протяжних (до 180 мкм) гачків, які розташовані по колу і нагадують корону. Сколекс Taenia solium настільки досконало сформований, що дозволяє гельмінту міцно триматися у кишках і ефективно протидіяти хвилям перистальтики, які прагнуть викинути його назовні. Через наявність у нього не тільки присосок, а й гачків, його називають озброєним (на відміну від неозброєного бичачого ціп'яка). До того свинячий ціп'як прикріплюється значно міцніше від бичачого, через що практично не міняє свого розташування у кишечнику і спричиняє у місці прикріплення сильне запалення з нерідким больовим відчуттям.

Статева система[ред.ред. код]

Кожна проглотида свинячого ціп'яка містить в собі самостійну систему статевих органів, які розвиваються у певній послідовності. Спочатку утворюються зародки чоловічої, а потім жіночої статевої системи, через що проглотиди мають гермафродитні риси. Запліднення відбувається або перехресно (між сусідніми проглотидами) або частіше в одній й тій же проглотиді, де є обидва статеві апарати. По мірі подальшого зростання проглотид чоловічі залози дегенерують, а жіночі сягають цілковитого розвитку і формують зрілі яйця, які скупчуються у спеціальному органі — матці. У найбільш дальніх від сколексу проглотидах, які містять матку, що переповнена яйцями, зникають і жіночі залози. Такі проглотиди містять матку, яка переповнена яйцями, здатні відокремлюватися від стробіли і пасивно виходити з випорожненнями у зовнішнє середовище з кишечника. На відміну від бичачого ціп'яка, проглотиди якого мають самостійну рухливість, проглотиди свинячого ціп'яка не виходять активно поза актом дефекації, а виділяються з випорожненнями групами по 4-5 проглотид. Перезрілі проглотиди здатні розкритися у кишечнику і вивільнити свій вміст у його просвіті, через що яйця можуть попасти з антиперистальтичними хвилями у тонкий кишечник і шлунок, а також разом з фекаліями назовні. Яйця здатні виживати у навколишньому середовищі до двох місяців. Зрілі проглотиди за забарвленістю та формою нагадують домашню локшину, розмірами довжиною до 1,5 см, шириною до 0,3-0,4 см, містять всередині понад 50 тисяч яєць. Яйця кругло-овальної форми, всередині знаходиться зародок (онкосфера). Яйця свинячого ціп'яка морфологічно неможливо відрізнити при світловій мікроскопії від яєць інших теніїд, тому для діагностиці гельмінтоза потрібне дослідження виключно окремих проглотид або обривків стробіли.

Нервова система[ред.ред. код]

Свинячий ціп'як, як й інші цестоди, не має порожнин тіла, а внутрішні органи містяться у пухкій клітинній паренхімі, нервову систему складають головний нервовий сколексний вузол та поздовжні нервові стовбури.

Живлення[ред.ред. код]

Травна система у свинячого ціп'яка відсутня, як й у інших цестод, поживні речовини всмоктуються усією поверхнею тіла за допомогою мікроворсинок, що покривають всю стробілу гельмінта ззовні. В його тканинах присутні особливі протеолітичні ферменти, які допомогають перетравленню тієї їжі, яка поступає в кишечник людини. Таким чином, сформований свинячий ціп'як здатний забрати у людини багато поживних речовин, які можуть призвести навіть до утворення аліментарної дистрофії. Екскреція решток їжі з тіла бичачого ціп'яка відбувається за допомогою складної системи збиральних трубок. Здоровий сформований свинячий ціп'як виділяє антикіназу, яка нейтралізує ферменти підшлункової залози людини, через що гельмінт успішно протистоїть перетравленню людської травної системи, але будь-яке пошкодження гельмінта (в тому числі, параліч рухливості його проглотид) призводить до втрати такої стійкості, та такий ціп'як буде перетравлений.

Життєвий цикл[ред.ред. код]

Статевозріла форма паразита мешкає лише в тонкій кишці людини, куди потрапляє при вживанні м'яса домашніх свиней, в м'язах яких розвиваються личинки цього гельмінта — фінни. В організмі людини можуть паразитувати як статевозрілі форми свинячого ціп'яка (в кишечнику), так і його личинки-цистицерки. Цистицерк у діаметрі 5-8 мм. Паразитування цистицерків відбувається при проковтуванні яєць ціп'яка свинячого при недотриманні гігієнічних вимог. Потрапляючи в шлунок, яйця свинячого ціп'яка звільняються від оболонок. Личинки, що вилупилися з яєць свинячого ціп'яка, швидко проникають крізь стінку шлунку в кровоносні судини, і потоком крові розносяться по всьому організму. Вони можуть осісти в скелетних м'язах, в серці, підшкірній клітковині, в оці, в головному мозку. Зростаючі цистицерки давлять на тканину, спричинюючи симптоми — запалення, в подальшому, переродження і дегенерацію м'язів з втратою функціональних здібностей, усихання м'язового корсета; виникають набуті пороки серця; вузли щитовидної залози; втрата зору на тлі непередбачуваних дефектів в роботі оптики очей, оскільки личинки ціп'яка свинячого завдають суттєвих уражень органам зору; хронічний головний біль, епілептиформні напади, які породжені місцевою дією в ЦНС личинками ціп'яка свинячого. Може супроводжуватися порушенням циркуляції цереброспінальної рідини, гідроцефалією. Живуть личинки декілька років. Велике значення має механічне здавлювання тканин паразитами. В очах цистицерки розташовуються під сітківкою та у скловидному тілі.

Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Цестоди.

Клінічні прояви у людини, які спричинює паразитування Taenia solium[ред.ред. код]

На ранньому етапі може бути певна булімія, в подальшому розвиваються ураження травної системи. Заражена людина вбачає у фекаліях проглотиди.

Докладніше у статті Теніоз
Докладніше у статті Цистицеркоз

Лікування і профілактика[ред.ред. код]

Боротьбу з поширенням гельмінта проводять шляхом виявлення й лікування хворих людей, а також за допомогою проведення загальних санітарно-побутових заходів. Велике значення має виявлення й вибракування заражених цистицерками свиней, що вбивають на бойні. Ці ж міри сприяють запобіганню зараженню тварин личинковими формами паразита. З метою викорінення цієї хвороби необхідно виявляти і лікувати хворих людей з обов'язковим додатковим знезаражуванням фекалій, не використовувати м'ясо, яке не пройшло ветеринарно-санітарного контролю, піддавати термічній обробці м'ясо, яким планують харчуватися, проводити санітарно-просвітницьку роботу серед населення.

Докладніше у статті Теніоз
Докладніше у статті Цистицеркоз

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б МЕДИЧНИЙ Латинсько-український словник Д-р. мед. М. Галин Вид."Спілки Українських Лікарів в Чехословаччині" під ред. проф. д-ра мед. Б. І Матюшенка і д-ра В. Наливайка Прага. 1926 р. — 302 с.
  2. а б М. Ф. Кніпович Словник медичної термінології. 20 000 слів. Київ, Держмедвидав УРСР, 1948 р., 442 с. Друге фенотипичне видання. Детройт, 1985 р.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Інфекційні хвороби (підручник) (за ред. О. А. Голубовської). — Київ: ВСВ «Медицина». — 2012. — С. 778 — 12с. кольор. вкл. (О. А. Голубовська, М. А. Андрейчин, А. В. Шкурба та ін.) ISBN 978-617-505-214-3
  • Возіанова Ж. І.  Інфекційні і паразитарні хвороби: В 3 т. — К.:"Здоров'я",2008. — Т.1.; 2-е вид., перероб. і доп. — 884 с. ISBN 978-966-463-012-9
  • Паразитарные болезни человека (Шабловская Е. А., Падченко И. К., Мельник М. Н. и др.). — К.:Здоров'я, 1984. — 160 с.
  • Зюков А. М. (за участі Падалки Б. Я.) Гострі інфекційні хвороби та гельмінтози людини. К. 1940, 2-е видання — 1947 р., Держмедвидав УРСР, тираж 10 000, 392 с.;
  • А. М. Бронштейн, А. К. Токмалаев. Паразитарные болезни человека: Протозоозы и гельминтозы. — Москва: Издательство Российского университета дружбы народов, 2004. — 206 с.

Посилання[ред.ред. код]