Lophopsittacus mauritianus

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
† Lophopsittacus mauritianus
Ілюстрація Генріка Грьонвольд[en], 1907
Ілюстрація Генріка Грьонвольд[en], 1907
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Папугоподібні (Psittaciformes)
Родина: Папугові (Psittacidae)
Підродина: Справжні папуги (Psittacinae)
Рід: † Lophopsittacus
Newton, 1875
Вид: † Маврикійський чубатий папуга
Біноміальна назва
Lophopsittacus mauritianus
Owen, 1866
Ареал виду
Ареал виду
Синоніми
Psittacus mauritianus Owen, 1866
Посилання
Вікісховище: Lophopsittacus mauritianus
EOL: 7236492
МСОП: 22728847
Fossilworks: 370882

Lophopsittacus mauritianus (Маврикійський чубатий папуга) — великий вимерлий птах родини папугові, ендемік Маскаренського острова Маврикій в Індійському океані на схід від Мадагаскару. Невідомо, який вид є найближчим родичем Lophopsittacus mauritianus, однак розглянутий таксон був поміщений до триби справжніх папуг як і інші маскаренські папуги. Цей вид був схожий з Necropsittacus borbonicus[en], який можливо був найближчим родичем.

Голова птаха була великою по відношенню до тулуба, а на лобі був присутній виразний чубчик. Птах мав дуже великий дзьоб, порівнюваний за розміром з тим, що був у гіацинтового ара і що дозволяв би йому розкривати тверде насіння. Субфосилії кісток вказують на те, що вид мав краще виражений статевий диморфізм тіла і голови, ніж будь-який інший вид з живих папуг. Точне забарвлення невідоме, але в сучасному описі вказується на те, що птах мав синю голову, сірий або чорний тулуб і, можливо, червоний дзьоб. Припускається, що птах погано літав.

Папугу вперше згадують як «індійських ворон» у голландських суднових журналах з 1598 року. Відомо лише кілька коротких описів сучасників і три зображення. Науково птах був вперше описаний за останками нижньої щелепи в 1866 році, але робота не посилалася на старі повідомлення, поки не був знайдений відповідний детальний нарис 1601 року. Птахи вимерли в XVII столітті через збезлісення, хижацтво з боку інвазивних видів, а також імовірне полювання на них.

Таксономія[ред. | ред. код]

Гравюра на дереві 1601 року з першим опублікованим описом Lophopsittacus mauritianus, який сидить високо на дереві під номером 5

Найбільш ранні з відомих описів птаха, були залишені голландськими мандрівниками під час другої голландської експедиції до Індонезії на чолі з адміралом Якобом Корнелісом ван Неком[en] у 1598 році. Вони представлені в доповідях, опублікованих у 1601 році, які також містять перші ілюстрації птаха разом з маврикійським дронтом. Голландські моряки, які відвідали Маврикій, розглядали птахів окремо від папуг, згадуючи їх як «індійські ворони» без детального опису, що викликало в подальшому розгубленість під час вивчення старих суднових журналів.[1]

Англійський натураліст Г'ю Едвін Стрікланд помістив «індійських воронів» в рід гомраї, оскільки він трактував виріст на чолі як недорозвинений ріг.[1] Голландці та французи протягом XVII століття також згадували південноамериканських ара як «індійських ворон», а голландськими, французькими та англійськими поселенцями в Ост-Індії подібна назва навіть застосовувалося до птахів-носорогів.[2] Сер Томас Герберт[en] в 1634 році з описом «птахи, такі ж вперті й енергійні як папуги» згадував вид як «какаду», проте натураліст не знав, що це один і той же таксон.[1] Навіть після збігу останків Lophopsittacus mauritianus з їх знайденими описами французький зоолог Еміль Устале стверджував, що «індійські ворони» були птахами-носорогами, останки яких очікували відкриття. Франц Штауб[en] до кінця 1993 року підтримував цю ідею. На жодному з океанських островів будь-яких останків птахів-носорогів крім вимерлих видів з Нової Каледонії не виявлялося.[2]

Першими відомими останками папуги були субфосилії дзьоба, зібраного разом з першою партією кісток маврикійського дронта, знайдених у болоті Мар о Сонж[en].[3] Річард Овен у 1866 році зробив опис нижньої щелепи, власника якої він визначив серед великого виду папуг, якому він дав латинську і основну назву птаха Psittacus mauritianus і «маврикійський чубатий папуга».[4] Типові екземпляри цього виду наразі втрачено.[2] У 1868 році незабаром після повторного відкриття суднового журналу корабля «Гелдерланд» з Голландської Ост-Індської компанії 1601 року Герман Шлегель в цьому документі досліджував чорнильний ескіз птаха. Розуміючи, що на малюнку, який приписують художнику Ерісу Юстенсу Лерлю, зображений папуга, описаний Овеном, Шлегель виявив зв'язок з описом старого журналу. У 1875 році через істотні відмінності між кістками і чубчиком викопного виду з видами роду жако Альфред Ньютон відніс птаха в окремий рід під назвою Lophopsittacus.[5] Lophos — давньогрецьке слово, що означає «гребінь», а «psittakos» — «папуга».[6][7]

У 1973 році на основі останків, зібраних Луї Етьєном Тіріу на початку XX століття, Холіоук помістив маленького викопного маврикійського папугу в той же рід, що й Lophopsittacus mauritianus, назвавши його Lophopsittacus bensoni.[8] У 2007 році на основі порівнянь останків з описами XVII і XVIII століть Г'юм помістив вид у рід кільчастих папуг, назвавши його Psittacula bensoni.[2] Раніше Джеймс Грінвей[en] припускав, що повідомлення про сірих маврикійських папугах відносяться до розглянутого виду.[9]

Еволюція[ред. | ред. код]

Викопна нижня щелепа, 1866

Таксономічний родовід птаха суперечливий. Беручи до уваги великий дзьоб і інші остеологічні особливості виду, Едвард Ньютон і Ганс Гадов[en] припустили, що птах є близьким родичем Necropsittacus borbonicus[en], але не могли визначити, чи належать таксони до одного й того ж роду, оскільки відомо, що гребінь мав лише останній.[10]

Велика кількість ендемічних маскаренських птахів, у тому числі і маврикійський дронт, походять від південно-азійських предків, тому англійський палеонтолог Джуліан Г'юм[en] припустив, що цей випадок міг відноситься і до всіх папугових. У плейстоцені рівень моря був низьким, тому у видів була можливість колонізувати менш ізольовані острови.[11] Хоча більшість вимерлих маскаренських папуг недостатньо вивчені, останки демонструють, що вони мали такі спільні риси, як великі голови та щелепи, редуковані кістки в районі великого грудного м'яза і міцні кінцівки. Г'юм згідно з радіаційною еволюцією припустив, що вони походять від справжніх папуг, посилаючись на морфологічні особливості та колонізацію представників триби безлічі ізольованих островів в Індійському океані.[2] Можливо справжні папуги потрапляли в цей район кілька разів, оскільки багато видів були настільки пристосованими, що могли суттєво змінитися на островах з гарячих точок до виходу Маскаренських островів у відкрите море.[11] Вивчення генів у 2011 році замість цього показало, що найближчим родичем маскаренського папуги з Реюньйона є малий папуга-ваза з Мадагаскару і сусідніх островів, таким чином, підриваючи теорію про походження від справжніх папуг.[12]

Опис[ред. | ред. код]

Художня адаптація на основі кальки з ескізу птаха в судновому журналі корабля «Гелдерланд»

Птах на лобі мав помітний пір'яний гребінь. Чубчики на черепі вказували на те, що гребінь був надійно закріплений і птах на відміну від какаду не міг їм ворушити.[6] У 2003 році ескіз птаха 1601 року був досліджений Г'юмом, який порівнював чорнильне зображення з основним олівцевим нарисом, і виявив, що останній мав додаткові особливості. На олівцевому малюнку зображені гребінь у вигляді клаптика округлих пір'їв, які з'єднувалися з чолом біля основи дзьоба, а також первинне покривне пір'я, великі махові пера і злегка роздвоєний хвіст.[13] Вимірювання кісток, відомих з 1893 року, вказують, що нижня щелепа була 65-78 мм завдовжки і 65 мм завширшки, стегнова кістка — 58-63 мм, велика гомілкова кістка — 88-99 мм, а плесна — 35 мм.[10] На відміну від інших маскаренських папуг птах мав плаский череп.[6]

Останки показують, що самці були більші за самиць, відповідно завдовжки 55-65 см і 45-55 см, і що обидві статі мали непропорційно великі голови і дзьоби. Статевий диморфізм у розмірах черепів самця і самиці найпомітніший серед папуг.[6] Відмінності в кістках інших частин і кінцівок менш виражені; тим не менш, птах має найпомітніший статевий диморфізм у розмірі тіла, ніж будь-який живий на сьогоднішній день папуга. Через цю особливість і могли бути відмінності в розмірах між двома птахами в ескізі 1601 року.[14] Звіт Рейєра Корнеліса 1602 року зазвичай трактується як єдина сучасна згадка про різницю в розмірах Lophopsittacus mauritianus, виділяючи «великих і маленьких індійських воронів» серед острівних тварин. Повна розшифровка вихідного тексту була опублікована лише в 2003 році, і показала, що кома в англійському перекладі була розміщена неправильно; замість «індійських воронів» «великі та маленькі» посилалися на «польових курей», якими, можливо, були рудий маврикійський пастушок.[15]

Забарвлення[ред. | ред. код]

Ескіз птаха з суднового журналу корабля «Гелдерланд»

З приводу забарвлення птаха деякий час була плутанина.[16] Доповідь з експедиції Ван Нека 1589, опублікована 1601 року, містила першу ілюстрацію папуги з таким описом:

№5 — птах, якого ми назвали індійським вороном, крупніший, ніж 2 великих папуги, дво- або триколірна.

— Ван Нек, [17]

Останнє повідомлення і єдина згадка забарвлення виду належить Йогану Крістіану Гоффману в 1673-75:

Серед гусей, фламінго, трьох різнокольорових видів голубів, плямистих і зелених папуг є з загнутими дзьобами і синіми головами руді ворони, які насилу літають і мають від голландців прізвисько «індійський ворон».

— Йоганн Гоффман, [17]

Голова очевидно була синьою, а дзьоб, можливо, червоним, що характерно для справжніх папуг. Решта оперення, можливо, було сіруватим або чорним, яке також зустрічається серед інших представників справжніх папуг.[6] Незважаючи на згадку про забарвлення такі автори, як Волтер Ротшильд заявив, що в журналі «Гелдерланда» птах описувався повністю синьо-сірим, тому в його книзі 1907 під назвою Вимерлі птахи[en] реконструкція забарвлення виду була представлена таким чином.[18] Пізніше дослідження журналу показало, що в ньому містився лише опис маврикійського дронта. Чітко промальований трафарет голови міг мати окремий колір.[13] Було висловлено припущення про те, що крім статевого диморфізму в розмірі, самець і самиця можливо мали різне забарвлення, яке могло б пояснити деякі невідповідності в старовинних описах.[19]

Поведінка і середовище проживання[ред. | ред. код]

Ескіз Сера Томаса Герберта 1634 року, на якому показані Lophopsittacus mauritianus, пастушок іржастий і маврикійський дронт

Хоча птахи можливо харчувалися на землі і погано літали, їх цівки були короткими і міцними, натякаючи на пересування по деревах. Брати Ньютони і багато авторів після них зробили висновок про те, що птах був нелітаючим через помітні короткі крила і великі розміри, показаних на ескізі 1601 року. На думку Г'юма, олівцевий нарис, що лежить в основі, насправді показує, що крила не особливо короткі. Вони здаються широкими, оскільки птахи були пристосовані до життя в лісі, а крильце — великим, що характерно для повільно літаючих птахів. Кіль птаха був зменшеним, але не був пристосований для бігу, оскільки літаючі Cyanoramphus теж мають таку ж особливість, як і какапо, здатний до планерування.[6] Крім того, повідомлення Гоффмана свідчить, що папуга міг літати, але насилу, і вперше опублікована ілюстрація показує, що птах на верхівці дерева, малоймовірному місці для нелітаючих птахів.[13]

Статевий диморфізм у розмірі дзьоба міг впливати на поведінку птаха. Такий тип диморфизма, звичайний серед інших папуг, таких як чорнодзьобий какаду і кака[6][20], використовується особинами для добування їжі різних розмірів, виконання певних ролей в період розмноження й турботи про потомство чи шлюбних ігор. Крім того, значна різниця між розмірами голів самця і самки, можливо, були відображенням екології кожної статі, хоча її і неможливо визначити.[6]

Масауджі Хачісука припустив, що папуга вів нічний спосіб життя, як какапо і нічний папуга[en], два існуючих наземних папуги. Сучасні звіти не підтверджують це, а очниці мають такі ж розміри як і в інших великих денних папуг.[6] Lophopsittacus mauritianus було зареєстровано на посушливій навітряній стороні острова Маврикій, яка була найбільш доступною для людей, і було відзначено, що поблизу узбережжя знаходилася велика кількість птахів, яка могла свідчити про різноманітність фауни в цих областях. Птах можливо гніздився в дуплах або скелях як і кубинський амазон.[6]

Статуї Psittacula exsul і Lophopsittacus mauritianus в Угорщині

Терміни «ворон» або «ворона» можливо натякали на різкий голос птаха, звички в поведінці або прямо на темне оперення. Такий опис Якоба Гранета 1666 вказує на лісове середовище проживання і можливо на поведінку птаха:

У лісі живуть папуги, черепахи і інші дикі голуби, пустотливі і надзвичайно великі ворони (чубаті папуги), соколи, кажани та інші птахи, назви яких я не знаю, оскільки ніколи не бачив їх раніше.

— Якоб Гранет, [21]

З початком заселення Маврикія вимерло багато ендеміків цього острова, оскільки була сильно пошкоджена його екосистема, яка важко піддається відновленню. Спочатку острів був повністю покритий лісами, які майже повністю були вирубані.[22] Вціліла ендемічна фауна раніше знаходиться в серйозній небезпеці. Lophopsittacus mauritianus сусідив з іншими нині вимерлими птахами, такими як пастушок іржастий, маврикійський дронт, папуга Psittacula bensoni[en], маврикійський синій голуб[en], сова Mascarenotus sauzieri, маскаренська лиска, гуска Alopochen mauritianus[en], маврикійська качка[en] і маврикійська кваква. У число вимерлих маврикійських рептилій входять гігантські представники сухопутних черепах (рід Маскаренські черепахи), ящірок (гігантський сцинк Leiolopisma mauritiana) і змій (Bolyeria multocarinata). Чорнувата летюча лисиця і равлик Tropidophora carinata[en] жили на Маврикії і Реюньйоні, але також вимерли на обох островах. Деякі рослини, такі як Casearia tinifolia і Angraecum palmiforme[en], також вимерли.[23]

Харчування[ред. | ред. код]

Насіння латанії Лоддігеза[en], які можливо були частиною раціону птаха

Види, морфологічно схожі на Lophopsittacus mauritianus, такі як гіацинтовий ара і чорнодзьобий какаду, могли б дати уявлення про екологію птаха. Гіацинтові ара, які є типовими наземними мешканцями, харчуються досить міцними пальмовими горіхами.[6] Карлос Ямашита припустив, що ці папуги колись перебували в залежності від нині вимерлої південноамериканської мегафауни і пізніше переключилися на домашню худобу, поїдаючи фрукти і поширюючи насіння. Аналогічним чином чорний какаду з Австралії харчувався насінням, яке залишалося в посліді казуарів.[6] Ямашита припустив, що маскаренські черепахи, які водилися в достатку, і додо виконували ті ж функції на Маврикії, і що Lophopsittacus mauritianus від них залежали, отримуючи від них насіння.[24] Багато видів пальм і подібні їм рослини на Маврикії мали тверді насіння, які їли чубаті папуги, в тому числі Latania loddigesii[en], Mimusops maxima[en], Дерево додо, хурма і пандан корисний[en].[6]

Субфосильні останки, включаючи мандибула, описані в 1893 році

На основі рентгенографії Голіоук стверджував, що нижня щелепа папуги була слабкою, і припустив, що птах годувалися м'якими фруктами, а не твердим насінням.[25] Як доказ він вказував на широко розкриті внутрішні трабекули, беручи до уваги широку верхню частину дзьоба і вузьку піднебінну кістку і той факт, що не збереглося відкритого верхнього рострума, який був ознакою витонченості.[26] Проте Сміт відзначив, що чотири роди (Cyanoramphus, хвилясті папужки, лучні папужки і Psephotus), яких використовував Голіоук як приклади з «сильним дзьобом», насправді мають слабкі щелепи, і що морфологія за Голіоуку не вказує на міцність дзьоба.[27] Г'юм з цього часу зазначав, що морфологія щелепи чубатого папуги аналогічна тій, що у найбільш великих папуг. Наприклад, гіацинтовий ара з легкістю розколює пальмові горіхи. Таким чином, ймовірно, що Lophopsittacus mauritianus добували корм у такий самий спосіб.[28]

Вимирання[ред. | ред. код]

Хоча Маврикій в Середньовіччі раніше відвідували араби і португальські кораблі між 1507 і 1513 роках, вони не створювали поселень на острові.[29] Нідерландська імперія здобула острів у 1598 році, перейменувавши його в честь Моріца Оранського, і надалі використовувала його для провізії торгових кораблів Голандської Ост-Індської компанії.[30] Голландські моряки, які відвідували Маврикій з 1598 і надалі, фауною цікавилися в основному заради приготування їжі.[16]

З восьми папуг, так званих ендеміків Маскаренских островів, вижив лише Psittacula echo[en]. Всі інші ймовірно вимерли через поєднання надмірного полювання і вирубки лісів. Через погану здатність до польоту, великі розміри і довірливість чубаті папуги ставали легкою здобиччю для моряків, які жили на Маврикії, а їхні гнізда були дуже вразливими з боку хижацтва Macaca fascicularis і пацюків. Вважається, що птах вимер до 1680-х років, коли пальми йшли на лісозаготівлю у великій кількості. На відміну від інших папуг, яких часто брали моряки як домашніх вихованців, записів про перевезення з Маврикію чубатих папуг не існує, можливо через стигматизацію, пов'язану з воронами.[6] Птах у будь-якому випадку не міг би вижити під час такої подорожі, якби вони нічого не їли, крім насіння.[24]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Cheke and Hume, 2008, с. 23–25 (англ.).
  2. ↑ а б в г д Hume, 2007, с. 4–17 (англ.).
  3. ↑ Hume, J. P.; Walters, M. (2012). Extinct Birds. London: A & C Black. с. 180—181. ISBN 1-4081-5725-X. (англ.)
  4. ↑ Owen, R. (1866). Evidence of a species, perhaps extinct, of large parrot (Psittacus mauritianus, Owen), contemporary with the Dodo, in the island of Mauritius. Ibis. 8 (2): 168—171. doi:10.1111/j.1474-919X.1866.tb06084.x. (англ.)
  5. ↑ Newton, E. (1876). XXVII.-On the psittaci of the Mascarene Islands. Ibis. 18 (3): 281—289. doi:10.1111/j.1474-919X.1876.tb06925.x. Архів оригіналу за 10 січня 2015. Процитовано 23 травня 2015. (англ.)
  6. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р Hume, 2007, с. 4-17 (англ.).
  7. ↑ Jobling, J. A (2012). The Helm Dictionary of Scientific Bird Names. London: Christopher Helm: 230. ISBN 978-1-4081-2501-4. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 23 травня 2015. (англ.)
  8. ↑ Holyoak, D. T. (1973). An undescribed extinct parrot from Mauritius. Ibis. 115 (3): 417—419. doi:10.1111/j.1474-919X.1973.tb01980.x. (англ.)
  9. ↑ Greenway, J. C. (1967). Extinct and Vanishing Birds of the World. New York: American Committee for International Wild Life Protection 13. с. 126. ISBN 0-486-21869-4. (англ.)
  10. ↑ а б Newton, E.; Gadow, H. (1893). IX. On additional bones of the Dodo and other extinct birds of Mauritius obtained by Mr. Theodore Sauzier (PDF). The Transactions of the Zoological Society of London. 13 (7): 281—302. doi:10.1111/j.1469-7998.1893.tb00001.x. Архів оригіналу (PDF) за 20 березня 2014. Процитовано 23 травня 2015. (англ.)
  11. ↑ а б Cheke and Hume, 2008, с. 71 (англ.).
  12. ↑ Kundu, S.; Jones, C. G.; Prys-Jones, R. P.; Groombridge, J. J. (2011). The evolution of the Indian Ocean parrots (Psittaciformes): Extinction, adaptive radiation and eustacy. Molecular Phylogenetics and Evolution. 62 (1): 296—305. doi:10.1016/j.ympev.2011.09.025. PMID 22019932. (англ.)
  13. ↑ а б в Hume, J. P. (2003). The journal of the flagship Gelderland – dodo and other birds on Mauritius 1601. Archives of Natural History. 30 (1): 13—27. doi:10.3366/anh.2003.30.1.13. (англ.)
  14. ↑ Hume, 2007, с. 51 (англ.).
  15. ↑ Cheke, A. S. (2013). A single comma in a manuscript alters Mauritius avian history. Phelsuma. 21: 1—3. (англ.)
  16. ↑ а б Fuller, E. (2001). Extinct Birds (вид. revised). New York: Comstock. с. 230—231. ISBN 0-8014-3954-X. (англ.)
  17. ↑ а б Cheke and Hume, 2008, с. 172 (англ.).
  18. ↑ Rothschild, W. (1907). Extinct Birds (PDF). London: Hutchinson & Co. с. 49. (англ.)
  19. ↑ Cheke, A. S. (1987). Diamond (ed.), A. W. (ред.). Studies of Mascarene Island Birds. Cambridge: 44—47. doi:10.1017/CBO9780511735769.003. ISBN 978-0521113311. {{cite journal}}: Проігноровано |chapter= (довідка) (англ.)
  20. ↑ Forshaw, J. M. (2006). Parrots of the World; an Identification Guide. Illustrated by Frank Knight[en]. Princeton University Press. plate 23. ISBN 0-691-09251-6. (англ.)
  21. ↑ Hume, 2007, с. 172 (англ.).
  22. ↑ Cheke, A. S. (1987). The legacy of the dodo—conservation in Mauritius. Oryx. 21 (1): 29—36. doi:10.1017/S0030605300020457. (англ.)
  23. ↑ Cheke and Hume, 2008, с. 371–373 (англ.).
  24. ↑ а б Cheke and Hume, 2008, с. 38 (англ.).
  25. ↑ Holyoak, D. T. (1971). Comments on the extinct parrot Lophopsittacus mauritianus. Ardea. 59: 50—51. (англ.)
  26. ↑ Holyoak, D. T. (1973). Comments on taxonomy and relationships in the parrot subfamilies Nestorinae, Loriinae and Platycercinae. Emu. 73 (4): 157. doi:10.1071/MU973157. (англ.)
  27. ↑ Smith, G. A. (1975). Systematics of parrots. Ibis. 117: 17—18. doi:10.1111/j.1474-919X.1975.tb04187.x. (англ.)
  28. ↑ Hume, J. P.; R. P. Prys-Jones, R. P. (2005). New discoveries from old sources, with reference to the original bird and mammal fauna of the Mascarene Islands, Indian Ocean. Zoologische Mededelingen. 79 (3): 85—95. Архів оригіналу (PDF) за 24 вересня 2015. Процитовано 23 травня 2015. (англ.)
  29. ↑ Fuller, E. (2002). Dodo – From Extinction To Icon. London: HarperCollins. с. 16–26. ISBN 978-0-00-714572-0. (англ.)
  30. ↑ Schaper, M. T.; Goupille, M. (2003). Fostering enterprise development in the Indian Ocean: The case of Mauritius. Small Enterprise Research. 11 (2): 93. doi:10.5172/ser.11.2.93. (англ.)

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]


Бази даних таксонів
Lophopsittacus mauritianus
Psittacus mauritianus
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Lophopsittacus_mauritianus&oldid=42164103