Координати: 48°35′35.000000101597″ пн. ш. 26°58′44.000000100397″ сх. д. / 48.59306° пн. ш. 26.97889° сх. д. / 48.59306; 26.97889
Очікує на перевірку

Бакота

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бакота

Координати 48°35′35.000000101597″ пн. ш. 26°58′44.000000100397″ сх. д. / 48.59306° пн. ш. 26.97889° сх. д. / 48.59306; 26.97889

Країна  Україна
Адмінодиниця Кам'янець-Подільський район
Перша згадка 1240
Часовий пояс UTC+2
GeoNames 712946
Бакота. Карта розташування: Україна
Бакота
Бакота
Бакота (Україна)
Мапа

Ба́кота — затоплене село в Україні, в Кам'янець-Подільському районі Хмельницької області. Давніше місто, столиця Пониззя княжих часів.[1] Через будівництво Дністровського гідровузла рішенням облвиконкому від 27 жовтня 1981 року виключено з облікових даних.

Географія

[ред. | ред. код]

Село Бакота було розташоване в долині каньйону річки Дністер за 55 кілометрів автошляхами від залізничної станції Кам'янець-Подільський, недалеко від селища Стара Ушиця і села Колодіївка.

Клімат

[ред. | ред. код]

За даними метеорологів, у цьому районі існує своєрідний унікальний мікроклімат — середньорічна кількість тепла на 1 кв. м тут рівнозначна ялтинській, а скелі й ліси захищають узбережжя Дністра від північних повітряних потоків.

Історія

[ред. | ред. код]
Бакота на мапі 1554 р.
Скельний чоловічий монастир
Ранкова панорама над Бакотою

Археологічні розкопки свідчать, що здавна вздовж берегів Дністра на цьому місці було розташовано безліч язичницьких святилищ та капищ, а також кургани з жіночими похованнями, що свідчить про густе заселення цих територій починаючи з доісторичних часів.

Бакота вперше згадується у літописі 1240 року. У XIII столітті — велике місто, найважливіший політично-адміністративний центр Дністровського ПониззяXIV століття — Поділля), яке входило до Галицько-Волинського князівства. У XII столітті Бакота займала площу близько 10 гектарів з кількістю населення близько 2,5 тисяч чоловік.[джерело?]

Першу згадку про скельний чоловічий монастир зафіксовано у київській Книзі 1362 року, де той згадується як «давно існуючий». Засновником монастиря був преподобний старець Антоній (засновник Києво-Печерської Лаври). За Іпатіївським літописом, в 1255 році містом заволоділи монголо-татари. Монахи і жителі міста сховалися від них в лабіринті монастирських печер. Загарбники пропонували вийти, здатися і відректися від віри, але не досягнувши успіху в переговорах, засипали вихід величезними каменями, тим самим заживо похоронивши населення в його притулку. У 1258 році татарами був зруйнований Бакотський замок.

У 1430 році Бакота була центром Бакотської волості.[2] У 1431 році Бакота стає нейтральною прикордонною територією як наслідок перемир'я між Королівством Польським та Литвою. У цьому році жителі міста організовують повстання, вбивають поміщиків і проголошують незалежність. Через три роки польські війська жорстоко придушили бунт, покарали керівників, спалили будинки, зруйнували замок і порозганяли населення. Після цього Бакота назавжди перестала бути містом.

Бакота на мапі Зигмунда Герстмана

У Бакоті було укладено мирну угоду (трактат) між Королівством Польським та Молдавським князівством; сторону Корони представляв Миколай Сенявський.[3]

Протягом останніх століть свого існування життя в Бакоті було спокійним і нормальним. Після 1918 року містечко стало прикордонним — вздовж річки була побудована двометрова кам'яна стіна, а по той бік Дністра починалася територія Румунії. Голод 1933 року обійшов Бакоту стороною, але монастир був закритий, а трохи пізніше зупинено будівництво нової церкви. Бойових дій Другої Світової війни на території Бакоти не було. І лише голод 1947 року зменшив кількість населення Бакоти втричі. На початку 1960-х років служба в храмі монастиря була зупинена. Останні ченці померли або пішли в інші монастирі. Ікони, хрести та книги були знищені, церква зруйнована.

Історія Бакоти закінчилася в 1981 році, коли в ході будівництва Новодністровської ГЕС населення було виселено в сусідні міста, а сам населений пункт повністю затоплений водою, як і три інші літописні міста Студениця, Калюс, Ушиця (з 1826 Стара Ушиця).

Докладніше: Бакотська затока

У 1996 році обвал верхньої скелі Білої гори знищив основну масу печер та усипальницю з настінними розписами і фресками XI—XIII століть. Лише в одному місці збереглися залишки келій і поховань монахів, нечисленні руїни Михайлівської церкви і покинуті фруктові сади.

Сьогодні Бакотою умовно називаються місця вздовж берега Дністра, розташовані поблизу залишків монастиря. Мальовнича природа і романтичний імідж[джерело?] цих місць приваблюють сюди численні потоки паломників і мандрівників.

Відомі люди

[ред. | ред. код]

Народилися

[ред. | ред. код]

Світлини

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]
Зовнішні відеофайли
1. БАКОТА та водоспад БУРБУН з висоти пташиного польоту. Хмельницька область // «GoFly»

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Михайловський В. Васальні стосунки князів Коріатовичів із Казимиром ІІІ та Людовіком Угорським // Український історичний журнал. — К., 2010. — № 4 (493) (лип.—серп.). — С. 5. — ISSN 0130-5247.
  2. Михайло Грушевський. Матеріали до історії суспільно-політичних і економічних відносин Західньої України. Серія перша (ч. 1-80) (1361—1530). — С. 24. Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 23 грудня 2019.
  3. Sypayłłówna M. Boratyński Piotr, h. Korczak (1509—1558) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Polska Akademia Umiejętności, Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1936. — T. II/1, zeszyt 1. — Beyzym Jan — Brownsford Marja.— S. 310. (пол.)

Література

[ред. | ред. код]
  • Бакота: Наш край // Прапор Жовтня. — 1971. — 26 червня. — С. 4.
  • Винокур І., Горішний П. Бакота. Столиця давньоруського Пониззя. — Кам'янець-Подільський, 1994. — 364 с.
  • Гарнага І. Бакота: Звідки пішла назва // Прапор Жовтня. — 1972. — 28 жовтня. — С. 4.
  • Горбняк Тарас Бакота — затоплена доля. — Хмельницький: Поділля, 2004. — 56 с.
  • Горбняк Тарас Бакотський скарб // Подільський кур'єр. — 2006. — 5—11 січня. — С. 14.
  • Гуменюк С. К., Морський М. Д. Туристські маршрути Хмельниччини: Путівник. — Львів, 1983. — С. 59-60.
  • Зеленецька І. Б. Бакота, археологічна пам'ятка // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 169. — ISBN 966-00-0734-5.
  • А чому Сокіл — Сокіл?…: Історія рідного краю / Підготувала Катерина Квятковська // Сім днів. — 2004. — 30 січня. — С. 3.
  • Bakota // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 85. (пол.)
  • Bakota // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1900. — Т. XV, cz. 1. — S. 70. (пол.)

Посилання

[ред. | ред. код]
Зовнішні відеофайли
Бакота — західноукраїнський Крим на YouTube // Олександр Гудима. — 2017. — 7 серпня.