Бандера Андрій Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бандера.
Слуга Божий
о. Андрій Бандера
о. Андрій Бандера
Народження11 грудня 1882(1882-12-11)
Стрий
Смерть10 липня 1941(1941-07-10) (58 років)
Київ
КраїнаЗУНР ЗУНР
Приналежність УГА
Освітабогословський факультет Львівського університетуd
Званнякапелана 9-го полку 3-ї бригади 2-го корпусу
Війни / битвипольсько-українська війна
ДітиБандера Василь Андрійович, Бандера Олександр Андрійович і Степан Бандера
CMNS: Бандера Андрій Михайлович у Вікісховищі

о. Андрі́й Миха́йлович Банде́ра (11 грудня 1882, Стрий, Львівщина — 10 липня 1941, Київ) — священник УГКЦ, капелан, культурно-громадський діяч, політик Західноукранської Народної Республіки, ветеран польсько-української війни. Член Наукового товариства Тараса Шевченка.

Батько Богдана, Василя, Володимири, Марти-Марії, Оксани, Олександра і Степана Бандерів.

Репресований московсько-більшовицьким режимом.

Життєпис

[ред. | ред. код]
Родинний дім Андрія Бандери у Старому Угринові
Церква у Старому Угринові, в якій служив о. Андрій

Народився 1882 року в місті Стрий на Львівщині. Батько — Михайло, мати — Євфрозина.

Андрій Бандера в 1898 році з відзнакою закінчив IVa клас цісарсько-королівської Стрийської гімназії[1], у 1899 — V клас із першим ступенем[2]. За даними звіту дирекції цього навчального закладу, у 1902 році він закінчив VIII клас[3], склав випускні іспити, отримавши свідоцтво зрілості[4] (в електронних варіантах статей про о. Андрія Бандеру в «Енцилопедії історії України» та «Енциклопедії сучасної України» — що закінчив у 1905 році). Богословський факультет Львівського університету Андрій Бандера закінчив у 1906 році. У тому самому році в листопаді[5] висвятився, а перед цим одружився з дочкою священника Мирославою Глодзінською[6].

Мав активну політичну позицію ще під час свого навчання в гімназії — вступив до лав УНДП. Під час виборів займався політичною роз'яснювальною роботою серед селян. Член Наукового товариства Тараса Шевченка з 1910 р.[7] У домі о. Бандери часто з'їжджалися активні учасники українського національного життя Галичини, зокрема: Павло Ґлодзінський — один з основників «Маслосоюзу» і «Сільського Господаря» (українські господарські установи), Ярослав Весоловський — посол до Віденського парламенту, скульптор Михайло Гаврилко та інші.

У жовтні — листопаді 1918 року о. Андрій Бандера належав до організаторів української влади в Калуському повіті. Формував зі селян довколишніх сіл військові відділи, озброєнні захованою в 1917 році зброєю.

У 1919 р. делегат Української Національної Ради ЗУНР у Станиславові від Калуського повіту,[8] голосував за Акт злуки. Під час Польсько-української війни добровільно вступив в Українську Галицьку армію, де в 1919–1920 роках служив капеланом 9-го полку Третьої Бережанської бригади УГА 2-го корпусу.

Від 28 травня до 8 червня 1919 р. разом із сім'єю проживав у Бучачі (в домі родини Гафтковичів[9]), згодом переїхав до с. Ягільниця (нині Чортківського району Тернопільської області).[7]

Влітку 1920 р. повернувся до Галичини. Деякий час переховуватися від польських офіційних органів, з огляду на переслідування ними українських політичних діячів. У 1922 р. від туберкульозу горла померла дружина о. Андрія Мирослава[10].

У 1920–1930 — парох у Старому Угринові[11], співпрацював у калуській філії «Сільського господаря». У 1930–1936 — парох у с. Воля-Задеревацька. У 1936–1941 — парох с. Тростянець Долинського повіту.

Андрій Бандера. Світлину зроблено після арешту НКВС, 1941 р.

У ніч з 22 на 23 травня[7] або 23 травня 1941[12] заарештований як батько «руководителя краковского центра ОУН Степана Андреевича Бандери». П'ять днів перебував у Станіславській тюрмі, місяць і 13 — у київській.

2 липня 1941 року слідство у справі отця Андрія Бандери завершилося. В обвинувальному висновку, складеному слідчими, йшлося про переховування нелегала, наявність націоналістичної літератури, націоналістичні переконання підслідного. Проте першим, отже — головним — звинуваченням священника, було те, що він, «будучи батьком керівника закордонного проводу антирадянської націоналістичної організації ОУН Бандери Степана Андрійовича, підтримував з ним до останнього часу систематичний зв'язок». 7 липня відбувся «суд», який тривав менше двох годин. Відповідаючи на питання суддів про своїх дітей, отець Андрій Бандера гордо відповів: «Я своїм дітям дав належне виховання, прививаючи їм любов до України. Світогляди моїх синів і доньок однакові».

Після численних катувань був засуджений до розстрілу 8 липня[7] і через три дні розстріляний. Перед смертю написав «Мої особисті зізнання» (кримінальна справа № 61112) — сповідь про себе, свою родину і суспільно-політичне життя в Західній Україні 40-х pp. XX ст. Жодної інформації про місце його поховання справа не містить. Ймовірно, він знайшов останній спочинок у Биківні, де протягом 1937–1941 років ховали розстріляних НКВС у Києві.

Реабілітований 8 листопада 1992 року.

Вшанування

[ред. | ред. код]

У віконній ніші святилища церкви Успіння Пресвятої Богородиці в Козові на Тернопільщині в 2015 році, а також у церкві села Старого Угринова, де він служив, встановили вітражі із зображенням о. Андрія Бандери[13][14].

При Народному Домі села Середній Угринів створено Парохіяльний молодіжний волонтерський осередок імені отця Андрія Бандери[15]

15 жовтня 2019 року на фасаді СШ № 5 міста Івано-Франківська урочисто відкрили анотаційну дошку, присвячену о. Андрію Бандері. У цьому приміщення отець був ув'язненим протягом п'яти днів.[16]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Gimnazyum w Stryju za rok szkolny 1898 [Архівовано 8 травня 2022 у Wayback Machine.]. — Stryj, 1898. — S. 44 [69]. (пол.)
  2. ↑ Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Gimnazyum w Stryju za rok szkolny 1899. — Stryj, 1899. — S. 41 [70]. (пол.)
  3. ↑ Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Gimnazyum w Stryju za rok szkolny 1902. — Stryj, 1902. — S. 47 [81]. (пол.)
  4. ↑ Там само, с. 27.
  5. ↑ Львівські архіепархіяльні відомості, ч. 12 за 20 листопада 1906 [Архівовано 4 листопада 2021 у Wayback Machine.]. — С. 143.
  6. ↑ О. Андрій Бандера — батько, що виховав Степана Бандеру [Архівовано 22 червня 2012 у Wayback Machine.].
  7. ↑ а б в г Мельничук Б. Бандера Андрій Михайлович… — С. 73.
  8. ↑ Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАН України; видавнича фірма «Олір», 1995. — іл. — C. 83. — ISBN 5-7707-7867-9.
  9. ↑ Шподарунок І. Шлях родини Бандерів проліг через Бучач // Бучаччина: історія сучасності «Береги свободи слова». — Тернопіль : ВАТ «ТВПК „Збруч”», 2008. — С. 111—112. — ISBN 978-966-528-289-1.
  10. ↑ Отець Андрій Бандера — лікар людських душ [Архівовано 23 лютого 2014 у Wayback Machine.].
  11. ↑ Старовинні ікони зі Старого Угринова, які зберіг батько Степана Бандери, потребують реставрації [Архівовано 20 квітня 2021 у Wayback Machine.].
  12. ↑ Дем'ян Г. Бандера Андрій Михайлович… — C. 190.
  13. ↑  На Тернопільщині у храмі встановили вітраж із зображенням батька Степана Бандери на YouTube // ТСН. — 2015. — 19 серпня.
  14. ↑ У Старому Угринові освятили вітражне зображення отця Андрія Бандери.
  15. ↑ На Калущині створять парохіяльний молодіжний волонтерський осередок імені отця Андрія Бандери [Архівовано 10 січня 2017 у Wayback Machine.].
  16. ↑ У Франківську відкрили анотаційну дошку Андрію Бандері. ФОТО. mi100.info (українською) . Місто. Архів оригіналу за 16 листопада 2019.

Література

[ред. | ред. код]
Капеланство
у сестринських Вікіпроєктах
П: Портал «Католицтво»
Родовід: Генеалогія на Родоводі?
П: Проєкт «Католицтво»
CMNS: Капеланство у Вікісховищі?

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бандера_Андрій_Михайлович&oldid=38916524