Бей Юймін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бей Юймін
貝聿銘

При народженні кит. 貝聿銘
Народження 26 квітня 1917(1917-04-26)[1][2][…]
Ґуанчжоу, Республіка Китай (1912—1949)
Смерть 16 травня 2019(2019-05-16)[4][2][…] (102 роки)
  Мангеттен, Нью-Йорк, США[4]
Країна  США
 Тайвань
Навчання Гарвардська вища школа дизайнуd, MIT School of Architecture and Planningd і Пенсільванський університет
Діяльність архітектор
Напрямок інтернаціональний стиль
Працівник Webb and Knappd
Член Американська академія мистецтв та літератури, Китайська інженерна академіяd, Королівська академія мистецтв, Американська академія мистецтв і наук, Académie d'architectured[5] і Committee of 100d
Твори Піраміда Лувру, Зала слави рок-н-ролу, Башта Банку Китаю, Mastercard International Global Headquartersd, Luce Memorial Chapeld[6], Bali Refuse Incineration Plantd[6] і The Garden Hotel, Guangzhoud
Батько Tsuyee Peid
У шлюбі з Eileen Lood
Роботи в колекції Художній інститут Чикаго
Нагороди
CMNS: Бей Юймін у Вікісховищі

Бей Юймін (кит. 貝聿銘, англ. Ieoh Ming Pei; 26 квітня 1917 — 16 травня 2019) — американський архітектор китайського походження. Вчився в Массачусетському технологічному інституті і в Гарвардському університеті у Вальтера Гропіуса. Продовжувач традицій «інтернаціонального стилю» Міс ван дер Рое. Один з п'яти перших лауреатів Прітцкерівської премії.

Біографія[ред. | ред. код]

Бей Юймін народився на півдні Китаю в провінції Гуандун. У 17 років він вирушив до США на навчання. Його батько сподівався, що він вчитиметься бухгалтерської справи. Але сам Бей Юймін, зваживши на свої схильності, вступив на архітектурний факультет Університету штату Пенсильванія в США. За словами Бей Юйміна, його інтерес до архітектури з'явився тоді, коли він, ще зовсім молодий, побачив найвищу в Шанхаї будівлю — двадцятиповерховий готель Гоцзі.

У перші роки в США консервативні погляди викладачів Університету штату Пенсильванія дуже розчарували Бей Юйміна. Він перевівся на архітектурний факультет Гарвардського університету, а потім вчився у Массачусетсі.

У 1948 році Бей Юймін увійшов до архітектурних кругів США. Він розробив немало проєктів адміністративних і житлових будівель, що допомогло йому згодом здобути популярність у США, яка заклала міцний фундамент для його майбутньої успішної діяльності. А будівля «Державного центру з дослідження атмосфери», побудована в 60-ті роки в долині штату Колорадо, стала першим досвідом у проєктуванні громадських будівель.

1979 рік був названий у США роком Бей Юйміна. Архітектурний інститут США того ж року вручив йому золоту медаль.

Найбільші роботи[ред. | ред. код]

Галерея робіт[ред. | ред. код]

  • Піраміда Лувра (1989)
    Піраміда Лувра (1989)
  • Банк OCBC в Сінгапурі
    Банк OCBC в Сінгапурі
  • Ґейтвей в Сінгапурі
    Ґейтвей в Сінгапурі
  • Фаунтейн-плейс в Далласі
    Фаунтейн-плейс в Далласі
  • Національний центр атмосферних досліджень, Булдер, Колорадо
    Національний центр атмосферних досліджень, Булдер, Колорадо
  • Зал слави рок-н-роллу
    Зал слави рок-н-роллу
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Бей Юймін


Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Structurae — Ratingen: 1998.
  2. ↑ а б Енциклопедія Брокгауз
  3. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ а б https://www.nytimes.com/2019/05/16/obituaries/im-pei-dead.html
  5. ↑ http://academie-architecture.fr/academiciens/
  6. ↑ а б 貝聿銘102歲辭世 羅浮宮金字塔盛名永流傳 // Central News Agency — 2019.

Посилання[ред. | ред. код]

Філіп Джонсон (1979) • Луїс Барраґан (1980) • Джеймс Стерлінг (1981) • Кевін Рош (1982) • Бей Юймін (1983) • Річард Меєр (1984) • Ганс Голляйн (1985) • Готфрід Бем (1986) • Танге Кендзо (1987) • Гордон Баншафт та Оскар Німеєр (1988) • Френк Гері (1989) • Альдо Россі (1990) • Роберт Вентурі (1991) • Алвару Сіза (1992) • Фуміхіко Макі (1993) • Крістіан де Портзампарк (1994) • Тадао Андо (1995) • Рафаель Монео (1996) • Сверре Фен (1997) • Ренцо Піано (1998) • Норман Фостер (1999) • Рем Колгас (2000) • Херцог і де Мерон (2001) • Ґлен Маркатт (2002) • Йорн Утзон (2003) • Заха Хадід (2004) • Том Мейн (2005) • Паулу Мендес да Роша (2006) • Річард Роджерс (2007) • Жан Нувель (2008) • Петер Цумтор (2009) • Кадзуйо Седзіма та Рюе Нісідзава/SANAA (2010) • Едуарду Соуту де Моура (2011) • Ван Шу (2012) • Тойоо Іто (2013) • Сігеру Бан (2014) • Фрай Отто (2015) • Алєхандро Аравена (2016) • Рафаель Аранда, Карме Пігем та Рамон Вілалта (2017) • Балкрішна Доши (2018) • Ісодзакі Арату (2019) • Івонн Фаррелл та Шеллі Макнамара (2020) • Анн Лакатон та Жан-Філіпп Вассал (2021)

Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бей_Юймін&oldid=40557941