Очікує на перевірку

Вінцент Корвін-Госевський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вінцент Корвін-Госевський
Народився1620
Вовчин, Берестейський повіт, Берестейське воєводство, Велике князівство Литовське, Річ Посполита
Помер29 листопада 1662(1662-11-29)[1][2]
Острина, Лідський повіт, Віленське воєводство, Велике князівство Литовське, Річ Посполита
ПохованняChurch of St. Casimir, Vilniusd
Країна Велике князівство Литовське
Річ Посполита
Діяльністьдипломат
Alma materПадуанський університет
Посадастароста ошмянськийd[3], польний гетьман литовський[4][5], підскарбій великий литовський[6], Маршалок Сейму Речі Посполитої, староста Пунськийd, стольник великий литовський[7], Великий писар Литовський, Генерал артилерії литовської[8], староста марковськийd, Велізький старостаd, Q66201170?, учасник виборів короля Польщіd і посол Сейму Речі Посполитої[d]
Військове званнягенерал
РідHouse of Gosiewskid
БатькоОлександр Корвін-Госевський[9]
МатиЄва Пацd[9]
У шлюбі зMagdalena Konopackad
ДітиТереза Корвін-Госевська[10] і Bogusław Korwin Gosiewskid

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Корвін-Госевський.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Корвін (значення).

Вінцент Корвін-Госевський, чи Гонсевський (лит. Vincentas Aleksandras Korvinas Gosievskis, пол. Wincenty Korwin Gosiewski ; ~ 1620, Волчин — 29 листопада 1662, Острина) — воєначальник і державний діяч Великого князівства Литовського у Речі Посполитій, представник шляхетського роду гербу Сліповрон.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився в родині відомого дипломата Олександра Госевського, воєводи смоленського. Навчався в Болонському університеті.

Брав участь у придушенні повстання Хмельницького, зокрема в битві під Лоєвом 1649.

Був обраний маршалком сейму у Варшаві 21 листопада - 24 грудня 1650 року.

15 вересня[11] 1651 року разом з Адамом Киселем, смоленським воєводою Юрієм Глібовичем, брацлавським підсудком Миколаєм Коссаковським у супроводі 600 драгунів прибули до Білої Церкви для проведення перемовин з Б. Хмельницьким та його старшиною. Перемовини з Б. Хмельницьким тривали недовго, домовились щодо більшої частини умов Корони, які були менш вигідні, ніж Зборівські угоди. 19 вересня[11] разом з Ю. Глібовичем прибули для укладення остаточного миру. Після початку прочитання укладених домовленостей, де йшлось про відновлення влади шляхти та панщини, прості козаки та повстанці підняли бунт, в тому числі проти гетьмана, тому він з послами заховався у замку, а потім вийшов врукопашну втихомирювати натовп, Іван Виговський вказував, що серед послів немає поляків — тільки русини та литвини. Також натовп втихомирювали Адам Хмелецький, Матвій Гладкий, Іван Богун, Михайло Громика, полковники.[11] Незадоволені почали обстріл вікон (одна татарська стріла ледь не потрапила А. Киселю в голову) та кидали каміння. Посли вибрались із замку під прикриттям гетьмана та старшини, які змушено використали зброю (гетьман булавою вбив кілька бунтівників). Супровід залишив послів тільки посеред степу, вважаючи їх становище безпечним. Однак натовп селян і татар догнав А. Киселя та послів, висадив з екіпажів, забрав у них речі, дороцінності, обдер обшивку ридванів. Кисіль з Косаковським оцінили збитки в 30000 зл., Глібович з Гонсевським — по 100000.[12]

Після початку Московсько-польської війни (1654–1667 років) Госевський діяв зі своїм військом в литовській частині держави, де зазнав поразки при облозі Могильова (1655). Під час «Шведського потопу» Госевський спочатку керував командуванням литовськими військами на боці шведського короля Карла X Густава, слідуючи політиці Януша і Богуслава Радзивіллів (котрі перейшли на бік шведів), але пізніше повстав проти них зі своїм військом і знову приєднався до Речі Посполитої.

У боротьбі зі шведами дійшов до Варшави. Учасник облоги Тикоцинa та невдалої битви під Варшавою (1656), за якою шведи знову зайняли столицю Польщі. 8 жовтня 1656 у битві під Простками вщент розбив бранденбурзьке та шведське військо. Взяв у полон князя Богуслава Радзівілла. Наступна битва під Філіпповим (22 жовтня 1656) закінчилася поразкою, під час хаосу битви Богуславу Радзивіллу пощастило втекти. У 1658 боровся зі шведами в Інфляндії та Жемайтії.

Після відновлення військових дій проти Московського Царства восени 1658 року потрапив до полону у битві під Верками і провів в ув'язненні чотири роки. Після звільнення отримав знову всі займані ним посади, ставши одним з прихильників короля Яна II Казимира в його протистоянні з бунтуючою шляхтою. У 1662 був схоплений опозиційними королю литовськими конфедератами і розстріляний.

Посади

[ред. | ред. код]

Стольник (1646), підскарбій і писар великий литовський (1652), генерал артилерії литовської (1651), польний гетьман литовський (1654).

Нащадки

[ред. | ред. код]

У шлюбі з Магдаленою Конопацькою (? — 1694) мав сина і двох дочок:

Після смерті Вінцента вдова вийшла заміж за краківського підкоморія князя Януша Кароля Чорторийського.

Вінцент
у сестринських Вікіпроєктах
Родовід: Генеалогія на Родоводі?
CMNS: Вінцент у Вікісховищі?

Зображення

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Internetowy Polski Słownik Biograficzny
  2. ↑ а б Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 156, 188.
  3. ↑ Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. I, Województwo wileńskie XIV‒XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: Wydawnictwo DiG, 2004. — 764 с. — ISBN 83-7181-305-8
  4. ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 156.
  5. ↑ St. Ptaszycki Dzieje rodów litewskich jako materyał do archeologii historycznéj // Ateneum: Pismo naukowe i literackie — 1887. — С. 530.
  6. ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 188.
  7. ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 319.
  8. ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 214.
  9. ↑ а б Pacowie : materyjały historyczno-genealogiczne / за ред. J. Wolff — Petersburg: 1885. — С. 94. — 377 с.
  10. ↑ Гісторыя Сапегаў : жыццяпісы, маёнткі, фундацыі — Мінск: Віктар Хурсік, 2017. — С. 63. — 586 с. — ISBN 978-985-7025-75-6
  11. ↑ а б в Юрій Мицик. Іван Виговський. Архів оригіналу за 1 жовтня 2015. Процитовано 30 вересня 2015.
  12. ↑ Новицький Іван. Адам Кисіль, воєвода київський // В. Щербак (упорядник, автор передмови). Коли земля стогнала. — К.: Наукова думка, 1995. — 432 с. — — С. 369—370. ISBN 5-319-01072-9 (рос.)

Джерела

[ред. | ред. код]
Воєначальник Це незавершена стаття про військового діяча або діячку.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вінцент_Корвін-Госевський&oldid=42652677