Розорення Києва (1416)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Розорення Києва
Литовсько-ординські війни
З Лицевого літописного зводу
З Лицевого літописного зводу
З Лицевого літописного зводу
Дата: 1416
Місце: Київ
Результат: Перемога ординців
Сторони
Литовсько-Руська держава Золота Орда
Командувачі
невідомо Едигей
Військові сили
невідомо невідомо
Втрати
невідомо невідомо

В першій половині літа 1416 року золотоординські війська, очолювані темником (еміром) Едигеєм, вчинили масштабний набіг на руські землі ВКЛ. Цього разу татари завдали удар не з південного сходу, як зазвичай, а з півдня. Згідно з донесенням лівонського магістра Ландера фон Спангейма, вони здобули місто і замок Swyna horda (певно, Звенигород), а також обложили інші городи. Відтак нападники розорили Київ, захопивши Поділ й Верхнє місто, за винятком замку на горі, що його обороняв гарнізон з русинів та поляків.

Напад, ймовірно, був спричинений тим, що Київ сприймався базою для нащадків золотординського хана Тохтамиша, з якими ворогував Едигей і яких підтримував литовсько-руський князь Олександр-Вітовт Кейстутович[1].

Під час нападу ординці сплюндрували Київщину: «поплєни Рꙋськꙋю ꙁємлю, и Киѥвъ, и Пєчєрскый манастыръ сожжє и со ꙁємлєю соровна»[1][2]. Нападники захопили Поділ і Верхнє місто, але не змогли здобути на Замковій горі: «но єдиначє ꙁамкꙋ тогда нє можє взѧти въ Кыѥвѣ»[3].

Руйнування міста були настільки великі, що Густинський літопис відзначав: «ꙍттолє Киѥвъ погꙋби красотꙋ свою, и дажє досєлє ꙋжє нє можє быти таковъ»[2]. Ординці знищили Київську ротонду[4]; імовірно, постраждав і Софійський собор[5]. В архівних документах згадується про те, що тоді було спалено чимало навколишніх сіл. Після цього розгрому православний митрополит Київський і всієї Русі Григорій Цамблак переїхав до Вільни[1]. Розорення Києва було найбільшим після погрому 1240 року[6].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в Івакін, 1996:91.
  2. а б Густинская летопись. — С. 353.
  3. Густинская летопись. — С. 354.
  4. Івакін, 1996:113-4.
  5. Івакін, 1996:123.
  6. Івакін, 1996:173, 189.

Джерела

[ред. | ред. код]