Битва під Пилявцями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Битва під Пилявцями
Хмельниччина
Битва під Пилявцями.jpg
Битва під Пилявцями М.В. Добрянський
Дата: 21 - 23 вересня, 1648 року
Місце: Пилявці, тепер Пилява, Хмельницька область, Україна
Результат: перемога козацько-татарського війська
Сторони
Flag of the Cossack Hetmanat.svg Гетьманщина
Flag of the Crimean Tatar people.svg Кримський ханат
Chorągiew królewska króla Zygmunta III Wazy.svg Річ Посполита
Командувачі
Alex K Chmelnitskyi.svg Богдан Хмельницький
Максим Кривоніс
Іван Чорнота, Карпо Півторакожуха
Alex K Ostorzhskyi.svg Домінік Заславський
Herb Nałęcz mały.svg.png Микола Остророг
Олександр Конецпольський
Військові сили
30 тисяч (козаки)
4 тисячі (татарська кіннота)
32 тисячі шляхти і жовнірів, 8 тисяч німців, 40 — 50 тисяч озброєних слуг і челяді, 92 гармати
Втрати
Не більше 3 тисяч Половина війська, 92 гармати і весь обоз

Битва під Пилявцями (11 — 13 (21 — 23) вересня 1648 року) — переможна битва української козацької армії, очоленої гетьманом Богданом Хмельницьким, проти військ Речі Посполитої під Пилявцями (тепер — село Пилява Старосинявського району Хмельницької області).

Передумови[ред.ред. код]

Невдовзі після блискучих перемог української армії у битві під Жовтими Водами (29 квітня — 16 травня 1648 року) і Корсунській битві (25 — 26 травня 1648 року) національно-визвольний рух охопив усю Україну, внаслідок чого влітку 1648 року Київське, Брацлавське, Чернігівське і частина Подільського воєводства була звільнена з-під влади Речі Посполитої. Значно активізувалися дії повстанців у Галичині і на Волині. На початку травня 1648 року, порушуючи умови перемир'я (від 2 червня 1648 р.) у Правобережну Україну вдерлися каральні загони магната Я. Вишневецького, до якого приєдналися підрозділи шляхтичів Януша Тишкевича, командира королівської гвардії[1] Самуеля Осинського, Заславського та інших. У боях під Махнівкою (16 — 18 липня 1648) та Старокостянтиновом (25 — 27 липня 1648) козацькі полки на чолі з Максимом Кривоносом розгромили шляхетські загони і визволили частину Поділля і Волині. Протягом серпня 1648 р. уряд Речі Посполитої для придушення всенародного повстання в Україні сформував армію в районі Глинян (поблизу Львова) та навколо замку Човганський Камінь (тепер — Теофіполь Хмельницької області). Це військо мало 100 гармат і налічувало 32 тис. шляхетського ополчення, 8 тис. німецьких найманців і 40 — 50 тис. шляхетських слуг та обозної «челяді». Річ Посполита переживала період міжкоролів'я, а відсутність твердої влади виявилась у неспроможності панівних кіл створити єдине командування каральними військами. Для керівництва військом було обрано трьох полководців (реґіментарів): князя Домініка Заславського, коронного підчашого Миколая Остророга і зовсім юного коронного хорунжого Александра Конецпольського. Проте жоден із них не був досвідченим полководцем. Князь Домінік був відомий своїм багатством і зманіженістю, Миколай Остроруг пишався вченістю. Хмельницький глумливо іменував цих воєначальників «перина», «латина» і «дитина».[2] Регіментарі не були одностайні у своїх рішеннях і не мали авторитету серед війська, якому бракувало єдности і дисципліни. На початку вересня коронне військо виступило з місць свого базування на Волинь. Назустріч йому з району Маслового Ставу (тепер — село Маслівка Київської області) через Білу Церкву — Паволоч — Погребище — Хмільник на Старокостянтинів рушила українська армія (близько 30 тис. чоловік) і загін буджацьких татар (бл. 600 чоловік).

Хід битви[ред.ред. код]

«Битва під Пилявцями» О. І. Сіренко

Під Пилявцями, на правому березі річки Іква (за іншими даними — Пилява) українське військо збудувало добре укріплений табір. Окремо, на лівому фланзі головних сил української армії, розташувалась кіннота Максима Кривоноса. Козацька піхота зайняла греблю, яка сполучала обидва береги річки, і збудувала на ній шанці. 9 (19) вересня 1648 р. надійшло королівське військо і стало табором на протилежному березі річки. Вирішальна битва розпочалась 11 (21) вересня 1648 р. запеклими боями за греблю через Ікву. Корогви Речі Посполитої під командуванням Януша Тишкевича, Йордана, Самуеля Осінського, Аксака[3] розпочали штурм українського табору і зуміли відкинути козацькі застави, які обороняли греблю. Коронні підрозділи відразу ж через неї почали переходити на правий берег і утворили плацдарм для подальшого наступу.

Протягом другого дня козацька піхота відбила свої позиції на греблі. У ніч на 13 (23) вересня 1648 у козацький табір прибув на допомогу 4-тисячний загін буджацьких татар, очолюваний Айтимир-мурзою та Адлаєт-мурзою (на думку деяких дослідників, татари прибули лише 15 (25) вересня 1648, а гучні вигуки і мушкетна стрілянина у козацькому таборі начебто на честь прибулих союзників мали, за задумом Б. Хмельницького, ввести в оману командування Речі Посполитої. Вранці 13 (23) вересня 1648 українська армія (лівим флангом командував Кривоніс, центром  Іван Чорнота, правим — Карпо Півторакожух) вишикувалась у бойові лади на полі бою. Першими нанесла удар шляхетська кіннота. Витримавши потужний натиск ворожих хоругов, українська піхота при підтримці артилерії розпочала контрнаступ. Козацькі полки швидко повністю оволоділи греблею, перейшли на лівий берег і почали шикуватись у бойові лади. Не витримавши натиску і піддавшись всезростаючій паніці, війська Речі Посполитої почали безладно відступати. Щоб уникнути повного розгрому, командування Речі Посполитої відкликало з поля бою всі підрозділи і розпорядилось підготуватись до відходу табором. Під вечір у погоні за ворогом українська піхота на чолі з самим гетьманом Б. Хмельницьким дійшла аж до перших рядів табору Речі Посполитої. В ніч на 14 (24) вересня 1648 командування Речі Посполитої розпочало відступ, який незабаром перетворився у панічну втечу.

Місце битви під Пилявцями

Наслідки битви[ред.ред. код]

Українська армія захопила всю ворожу артилерію (92 гармати) та величезний обоз із матеріальними цінностями. Загальна вартість трофеїв перевищувала 7 млн злотих. Блискуча перемога української армії у Пилявецькій битві мала велике воєнно-політичне значення. В результаті Пилявецької битви армію Речі Посполитої було розгромлено, повністю звільнено Волинь і Поділля, створилися сприятливі умови для визволення всіх західноукраїнських земель. Після перемоги під Пилявцями шляхту Речі Посполитої в Україні ще довго глузливо називали «пилявчиками».

Примітки[ред.ред. код]

  1. Дмитро Вирський. Анонімний «Катафалк рицерський»… С. 181.
  2. Чугуєнко М. В. Моя Україна. Ілюстрована енциклопедія для дітей. — Харків: Веста: Видавництво «Ранок», 2006. — 128 с. іл.
  3. Дмитро Вирський. Анонімний «Катафалк рицерський»… С. 179.

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]