Битва під Жовтими Водами

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Битва під Жовтими Водами
Хмельниччина
Битва під Жовтими водами Саницький.jpg
Битва під Жовтими Водами. Ю.О. Саницький
48°28′23″ пн. ш. 33°30′06″ сх. д. / 48.47305555999999882° пн. ш. 33.501944440000002601° сх. д. / 48.47305555999999882; 33.501944440000002601
Дата: 29 квітня16 травня 1648
Місце: північна околиця П'ятихатокЖовтоолександрівка[1]
Результат: перемога козацько-татарського війська
Сторони
Flag of the Cossack Hetmanat.svg Гетьманщина
Flag of the Crimean Tatar people.svg Кримський ханат
Chorągiew królewska króla Zygmunta III Wazy.svg Річ Посполита
Командувачі
Alex K Chmelnitskyi.svg Богдан Хмельницький
Тугай-Бей
POL Pilawa COA.svg Стефан Потоцький
Herb Ponińskich mały.PNG Стефан Чарнецький
Військові сили
8 000 запорозьких козаків,
1 000 кримців,
1 500 реєстрових козаків
11-12 тисяч [джерело?]
Втрати
Незначні загін знищено повністю
Пам'ятник «Героям Визвольної війни». Жовті Води.

Би́тва під Жо́втими Во́дами (19 (29) квітня 1648 — 6 (16) травня 1648) — битва між військами Речі Посполитої з одного боку і українськими козацько-селянськими військами Богдана Хмельницького та його татарськими союзниками з другого під Жовтими Водами в ході національно-визвольної війни 1648 — 1657 років.

Передумови[ред. | ред. код]

Покинувши під зиму Чигирин, Б. Хмельницький потайки вирушив на Січ. З ним були: син Тиміш, реєстровий сотник Бурлай, охорона — усіх коло двох десятків кінних. 25 січня запорожці на чолі з Б.Хмельницьким вдало нападають на урядову залогу біля острова Хортиця, більша частина реєстровців перейшла на бік запорожців. Полковник Гурський з драгунами втік до Крилова, втративши понад 30 чоловік убитими.[2] Незабаром Б.Хмельницького обрали гетьманом Війська Запорозького. З Січі новий гетьман звернувся з універсалами до українського народу, закликаючи його повстати проти чужоземних гнобителів. Заручившись підтримкою Османської імперії, в лютому-березні 1648 р. у Бахчисараї українські посли уклали угоду з Кримським ханом Іслам-Ґіреєм ІІІ про військову допомогу у війні проти Речі Посполитої. 22 квітня Хмельницький вирушив з Січі проти поляків, з-поміж старшин відомі тоді тільки два: Максим Кривоніс[3] і Михайло Криса. Потоцькі посилали шпигунів-«під'їздів», всі вони не повертались. Про це подбав Тугай-Бей, від них Хмельницький дізнався про переділ війська Речі Посполитої, на 2 частини. Одна частина 12000 тисяч людей під проводом 26-річного Стефана Потоцького повинні були розбити 9-тисячне козацьке військо. До них повинні були приєднатися 6000 реєстрових козаків.

Коли начальники коронного війська, що стояло на Київщині, між Корсунем і Черкасами, гетьмани Миколай Потоцький і Марцін Калиновський дізналися про повстанські задуми Б.Хмельницького, вирішили зразу навесні йти на Запорожжя, задушити бунт у самому зародку, не допускаючи перекидання на всю Україну.

У квітні 1648 р. М.Потоцький-«Ведмежа лапа» послав на приборкання повстанців військо, яке було поділене на дві частини: 4 тис. реєстровців та 1200 німецьких найманців пересувалися на човнах по Дніпру, а решта загонів пішла суходолом. У повстанців з’явився шанс розгромити ці сили окремо. Такий поділ війська став помилкою польської стратегії, котрою вміло скористався Б. Хмельницький. Частину реєстрових козаків на байдаках Дніпром під проводом полковників Станіслава Кричевського, Вадовського й Гурського та військових осавулів Іляша Караїмовича й Івана Барабаша, відділ німецької піхоти (насправді навербованої з українців, в обмундируванні та із зброєю німецького зразка). Вони мали з'єднатися біля Кодака з відділом, який рушив 21 квітня «полем» під проводом гетьманового сина Стефана Потоцького. В цьому відділі була решта реєстровців — близько 2500 чоловік під проводом комісара Яцека Шемберґа, близько 1500 жовнірів із кварцяного (королівського) війська. Це був авангард, слідом за яким рушило через кілька днів з-під Корсуня й головне військо, в якому було близько 11-12 тисяч людей.

Іди, - сказав старший Потоцький своєму сину Стефану, - і нехай історія напише тобі славу.

Хід битви[ред. | ред. код]

План-схема Жовтоводської битви

Напередодні козацькі розвідники затримали двох жовнірів, полонені розповіли, що Стефан Потоцький з військом перейшов Жовті Води. Богдан Хмельницький швидко вирушив йому назустріч.

29 квітня поляки насамперед стали табором, окопавшись. С.Потоцький сподівався утримати свої позиції до приходу головних сил. Козаки підійшли під самі шанці Речі Посполитої, підкопалися, підвезли гармати, порох, почали приступ. Поляки мали сильнішу артилерію, відбили напад запорожців. Розпочалася позиційна боротьба. Повстанці замкнули звідусіль табір Речі Посполитої, почали його обстрілювати та періодично йшли на нього приступом: «день і ніч боротьба з ними була, і по кілька разів на день».

30 квітня 1648 року штурм табору Речі Посполитої розпочався наступом української піхоти при підтримці татарської кінноти. Питома вага татарської кінноти у штурмі табору Речі Посполитої була мінімальною, але перебування навколо табору її полків, готових до бою, стримувало проведення контратак кавалерії Речі Посполитої проти наступаючої козацької піхоти. Але поки що козацький штурм не мав успіху. У поляків на вежах було 10 гармат. Б.Хмельницький мав на той час всього 3 гармати-фальконети малого калібру. Бойові дії 30 квітня1 травня 1648 року показали, що такою силою табір Речі Посполитої не здобути.

8 — 9 травня татарська кіннота залишила Жовті Води, пішла в район зосередження на Інгульці (нині північна околиця міста П'ятихатки), де хан збирав усі сили для допомоги Богдану Хмельницькому.

Табір Речі Посполитої залишався в облозі козаків. Богдан Хмельницький знав, що Дніпром проти нього йдуть не самі поляки, а реєстрові козаки, послані ними, тобто такі ж православні козаки, лише зобов'язані службою королю Речі Посполитої. Запорозький воєначальник зважився вплинути на їхні почуття, аби відірвати від поляків. Богдан Хмельницький відправив один із загонів, щоб залучити на свій бік реєстрових козаків, які рухалися по Дніпру на човнах до Січі. 2–3 травня їм було повідомлено про становище польського війська і запропоновано приєднатися до повстанського війська для спільної боротьби за відновлення козацьких прав та вольностей. Богдан Хмельницький зумів пробудити у реєстрових козаків таку ненависть до поляків, що вони повстали, ледь прийшовши до Кам'яного Затону, перебили своїх начальників І.Барабаша, Вадовського, І.Караїмовича та інших (полковнику Кричевському — як особистому другу Хмельницького — зберегли життя і свободу), вибрали наказним гетьманом Филона Джалалія, 4 травня 1648 р. реєстрове військо неподалік Микитинської Січі оголосило себе частиною армії Хмельницького.

13 травня прибули до Жовтих Вод 3500 реєстровців водного відділу, які 4 травня під Микитиним Рогом (тепер поблизу Нікополя) перейшли на сторону повстанців. 14 травня під час переговорів Хмельницький і Потоцький-молодший (його змусили вести перемовини власні вояки[4]) домовилися: поляки передають козакам всю артилерію з порохом та клейноди, їм дають можливість відступити до Крилова. За даними польського дослідника Вєслава Маєвскі, після цього козаки зірвали перемовини, затримали послів Речі Посполитої (в тому числі Стефана Чарнєцкі), а козацькі заручники втекли. Насправді в табір приїхав сотник Кривоніс. Домовились про те, що він залишається в заручниках, а Стефан віддає всі гармати. Стефан розумів: без підтримки батька важко буде впоратись. Після цього поляки почали пригощати козаків горілкою, в табір йшли козаки, їх поїли, однак надвечір не було ні козаків, ні заручників.

Вєслав Маєвскі: …15 травня татари почали перемовини, вимагаючи особистої участі С.Потоцького в них; він мав вести розмову з Тугай-беєм між таборами. Виїхавши на них, С.Потоцький в полі побачив, що це була пастка особисто для нього. Союзники (татари) почали напад на табір поляків, які заховались у відокремлених шанцях: одними командував Шемберк, іншими С.Потоцький. Напад був відбитий ціною значних втрат. Шемберк полишив свій шанець, перебираючись до іншого, був поранений.[4]

Вночі з 15 травня на 16 військо Речі Посполитої вишикувалося для здійснення маршу до урочища Княжі Байраки в умовах козацького оточення не «табором» з возовою рухомою обороною, а в інший похідно-бойовий порядок — так званого «старого польського шикування». Це шикування мало вигляд великого, порожнього всередині кінного чотирикутника, готового з кожного боку до негайної кавалерійської атаки. Стефан Потоцький просунувся на 8-12 км уздовж урочища Княжі Байраки.

С.Потоцький не здогадувався, що в його тилу проходить татарське військо. На шляху відходу Кривоніс перекопав дорогу, приготувався у засідці. Коли на світанку Стефан почав рух, позаду почувся дикий крик, хмара стріл. По опису очевидця, стріли нищили і нівечили людей і коней; перший напад був відбитий, другим табір поляків було розірвано[4]. Почавши бігти вперед, Стефан потрапив на загін Кривоноса. Почалась битва, у якій «вода змішалась з кров'ю».

Стефан був поранений (вогнепальне(і) та різані рани[4]), потрапив до татарського полону, помер від гангрени 19 травня. Врятувався тільки один жовнір, який переодягнувшись в селянина, подав знак батьку М.Потоцькому про загибель сина.

Висновки[ред. | ред. код]

Битва на Жовтих Водах мала велике політичне і воєнне значення, адже стала першою великою перемогою Війська Запорозького під час Хмельниччини Перша перемога породила надії українського народу до виходу з-під ярма Речі Посполитої. Перехід реєстрових козаків на бік повстанців зробив вагомий внесок у перемогу військ повстанців. Надбанням військового мистецтва Богдана Хмельницького є застосування загону, сформованого з татарської кінноти, що прикривала головні сили козацької армії, i розгрому ворога частинами.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

У літературі[ред. | ред. код]

У музиці[ред. | ред. код]

Монумент на честь розгрому запорізькими козаками на чолі з Б. Хмельницьким польських гнобителів у січні 1648 р.

Картину поля битви опiсля розгрому й загибелi польського вiйска змальовує епічна украïнська iсторична дума:

«

Чи не той то хміль, що коло тичин в'ється?
Гей, той то Хмельницький, що з ляхами б'ється.
Гей, поїхав Хмельницький ік Жовтому Броду,
Гей, не один лях лежить головою в воду.
Не пий, Хмельницький, дуже той Жовтої Води:
Іде ляхів сорок тисяч хорошої вроди.
«А я ляхів не боюся і гадки не маю,
За собою великую потугу я знаю,
Іще й орду за собою веду:
А все, вражі ляхи, на вашу біду».
Утікали ляхи — погубили шуби…
Гей, не один лях лежить, вищиривши зуби
Становили ляхи дубовії хати,
Прийдеться ляшенькам в Польщу утікати!
Утікали ляхів де якії повки,
Їли ляхів собаки і сірії вовки.
Гей, там поле, а на полі цвіти,—
Не по однім ляху заплакали діти.
Гей, там річка, через річку глиця,—
Не по однім ляху зосталась вдовиця!

»

У кінематографі[ред. | ред. код]

Битву під Жовтими Водами детально описано у фільмах:

У комп'ютерних іграх[ред. | ред. код]

Битва під Жовтими Водами детально описана в кампанії за Україну у грі Козаки: Європейські війни.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. * На землі, на рідній... (Біля витоків. Кн.4) // І. Стороженко. «Жовтоводська битва 1648 року у світлі нових досліджень». с. 25—33
  2. Lipiński W. Z dziejów Ukrainy. C. 497 — 498; Chrząszcz J. Pierwszy okres … C. 7.
  3. Chrząszcz J. Pierwszy okres… — C. 266.
  4. а б в г W.Majewski. Potocki Stefan h. Pilawa (1648)… S. 177

Джерела та література[ред. | ред. код]

  1. Порожнє посилання на джерело‎ (довідка)