Очікує на перевірку

Синташтинська культура

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Синташтинська культура
Добарання бронза
Час існування2200–1900 BCE
Типова пам’яткаСинташта
Найбільші пам’яткиСинташта
Аркаїм
Петровка
ПриміткиШирока металургія міді та бронзи
Укріплені поселення
Складні поховання зброї
Найдавніші відомі колісниці
Попередня культуракультура шнурової кераміки
Полтавкинська культура
Абашевська культура
Наступна культураАндроновська культура, Зрубна культура, Савроматська культура[en]
CMNS: Синташтинська культура у Вікісховищі

Синташтинська культура — археологічна культура середньої бронзи Південного Уралу ,[1], датована періодом бл. 2200–1900 рр. до н.е. .[2][3] Це перша фаза Синташта–Петрівського комплексу [4] бл. 2200-1750 рр. до н.е. Культура названа на честь археологічної стоянки Синташта в Челябінській області, Росія, і поширюється на Оренбурзьку область, Башкортостан і Північний Казахстан. Ймовірно популяція Синташтинської культури є східною міграцією народів із культури шнурової кераміки. [5] [6] [7][8] Цю популяцію вважають джерелом індоіранських мов [9][10]),[11][12][13] носії яких спочатку були називали себе аріями. [14][15] Найдавніші відомі колісниці були знайдені в похованнях Синташтинської культури, і ця культура вважається найімовірнішим кандидатом на джерело походження технології, яка поширилася по всій Євразії та відіграла важливу роль у стародавніх війнах. [16][17][18][19] Поселення Синташтинської культури вирізняються також інтенсивністю видобутку міді та бронзовою металургією, що є незвичним для степової культури. [20] Серед головних особливостей Синташтинської культури — високий рівень мілітаризму та великі укріплені поселення, яких відомо 23. [21]

Походження

[ред. | ред. код]
За даними Allentoft et al. (2015), Синташтинська культура, ймовірно, принаймні частково походить від культури шнурової кераміки

Через труднощі ідентифікації залишків городищ Синташтиської культури під залишками пізніших поселень культуру відрізнили від андроновської лише в 1990-х роках. [22] Тоді вона була визнана окремою культурою, яка є частиною «андроновського горизонту». Л.М.Корякова (1998) на основі своїх археологічних знахідок зробила висновок, що Синташтанська культура виникла в результаті взаємодії двох попередниць Полтавкинської та Абашевської культур. Аллентофт (2015) на основі своїх генетичних результатів дійшли висновку, що Синташтинська культура виникнула в результаті міграції на схід народів із культури шнурової кераміки. [23] Крім того, Narasimshan et al. (2019) стверджують, що «морфологічні дані були інтерпретовані як такі, що припускають, що скелети і Федорівки, і Алакуля схожі на групи Синташти, що, своєю чергою, може відображати домішку неолітичних лісових мисливців-збирачів і степових скотарів, нащадків катакомбної та полтавкинкської культур». [24]

Синташтинська культура виникла в період кліматичних змін, у результаті яких і без того посушливий казахський степовий регіон став ще холоднішим і сухішим. Заболочені низовини навколо річок Урал і верхів'я Тоболу, які раніше використовувалися як зимові притулки, ставали все важливішими для виживання. Під цим тиском і полтавськинські, і абашевські скотарі осіли в фортецях у річкових долинах, уникаючи краще захищених оборонних місць на вершинах пагорбів. [25]

Її безпосередньою попередницею в Урало-Тобольському степу була полтавськинська культура, відгалуження скотарського ямного горизонту, який просунувся на схід у регіон у 2800 — 2600 рр. до н. е. Кілька синташтинських городищ було побудовано над давнішими полтавськинськими поселеннями або поблизу полтавськинських могильників, і полтавськинські мотиви поширені на синташтинській кераміці. [26]

Матеріальна Синташтинська культура також зазнає вплив пізньої абашевської культури, що походить від Фатьяново-Балановської культури, низки поселень шнурової кераміки в лісостеповій зоні на північ від регіону Синташта, які також були переважно скотарськими. [26]

Хронологія

[ред. | ред. код]

Радіовуглецеве датування показує, що Синташтинська культура датується 2200 — 1750 рр. до н. е., [27][28][29] та приблизно сучасна спорідненим абашевській і петрівській культурам. [30][31][32] Деякі автори датують петрівську культуру дещо пізніше, від бл. 1900 до н. е.. .[31][33][34]

У Передураллі поховання Березове і Танаберген II визначено як Синташтинська культура, засновану там у  2290 — 1750 рр. до н.е. (імовірність 68,2%), [35][36] і найдавніші значення цієї культури, в Заураллі, на могильниках Синташта II і Кам'яний Амбар-5 (Курган 2) — бл.  2200 — 2000 рр. до н.е. [37]

Колісниці з'являються в південному Заураллі в середній і пізній фазах культури, бл. 2050 — 1750 роки до н. е. [38]

Blöcher et al. (2023) вважають, що Синташта-Петрівський період завершився в Заураллі бл. 1900 — 1800 рр. до н.е. [39]

Спільнота

[ред. | ред. код]
Краєвид на Аркаїм з висоти пташиного польоту
Модель колісниці, Аркаїмський музей

Поселення Синташтинської культури, за оцінками, мали населення 200 — 700 осіб [40] з економікою, базовану на одомашнені великій рогатій худобі, вівцях і козах разом із кіньми з випадковим полюванням на дику фауну». [41]

Мовна ідентичність

[ред. | ред. код]
Докладніше: Праіндоіранська мова та Індоіранці
Див. також: Індоіранські мови

Anthony (2007) припускає, що, ймовірно, люди Синташтинської культури розмовляли «загальноіндоіранською мовою». Це ототожнення ґрунтується головним чином на схожості між розділами Рігведи, релігійного тексту, який містить давні індоіранські гімни, записані ведійським санскритом, і похоронними ритуалами Синташтинської культури, як виявлено археологією. [12] Було виявлено, що деякі культурні схожості з Синташтинською культурою були спільними для Скандинавської бронзової доби. [42]

Існують лінгвістичні докази взаємодії між фінно-угорськими та індоіранськими мовами, що демонструє вплив індоіранців на фінно-угорську культуру. [43][44]

Від локалізації Синташтинської культури індоіранці прямували міграціями індоіранців до Анатолії, Іранського плато та Індостанського субконтиненту. [45][46] Починаючи з IX ст. до н. е., іранські мови також мігрували на захід разом зі скіфами назад до понтійських степів, звідки прийшли протоіндоєвропейці. [46]

Військова справа

[ред. | ред. код]
Коней одомашнили в Понтійсько-Каспійському степу [47]

Попередня абашевська культура вже мала міжплемінні війни; [48] посилені навантаженням на навколишнє середовище на і конкуренцією за ресурси в період Синташтинської культури. Це спонукало до безпрецедентного масштабу будівництва укріплень і нововведень у військовій техніці, таких як винайдення бойової колісниці. Посилення конкуренції між племінними групами також може пояснити екстравагантні жертвоприношення, які спостерігаються в похованнях Синташтинської культури, оскільки суперники прагнули перевершити один одного в демонстративному споживанні, аналогічне північноамериканській традиції потлача. [25]

Типи артефактів зі знахідок Синташтинської культури, такі як наконечники списів, трилопатеві наконечники стріл, долота та великі сокири з отворами для древка, були привезені на схід. [49] Багато могил Синташтинської культури оснащені зброєю, хоча композитний лук, пов’язаний пізніше з колісницею, не з’являється. До могил вищого статусу відносяться колісниці, а також сокири, наконечники булав, наконечники списів і нащочники. На стоянках Синташтинської культури знайдені артефакти з рогу та кістки (руків'я, сагайдак, кінці лука, петлі для тятив) луків; немає вказівок на те, що гнучі частини цих луків включали щось, крім дерева. [50] ​​Також зустрічаються наконечники стріл, виготовлені з каменю чи кістки, а не з металу. Ці стріли короткі, 50–70 см завдовжки, відповідно короткими могли бути й самі луки. [50]

Синташтинська культура та колісниці також тісно пов’язані з предками сучасних домашніх коней, популяцією DOM2. Коні DOM2 походять зі степів Західної Євразії, особливо нижнього Волго-Дону, але не з Анатолії, кінця IV та початку III тис. до н.е. Їх гени можуть демонструвати відбір для легшого одомашнення та міцнішої спини. [51]

Виробництво металу

[ред. | ред. код]

Економіка Синташтинської культури базувалась на металургії міді. Мідні руди з прилеглих копалень (таких як Воровська Яма) вивозили в поселення Синташтинської культури для перероблення в мідь і миш'якову бронзу. Це відбувалося в промислових масштабах: усі розкопані будівлі на стоянках Синташта, Аркаїм і Устьє містили залишки плавильних печей і шлаки. [25] Близько 10% могил, переважно дорослих чоловіків, містили артефакти, пов’язані з металургією бронзи (форми, керамічні насадки, залишки руди та шлаку, металеві бруски та краплі). Однак ці могильні вироби, пов’язані з виробництвом металу, рідко зустрічаються разом із могилами вищого статусу. Ймовірно, це означає, що ті, хто займався виробництвом металу, не були на вершині соціальної ієрархії, хоча поховання на кладовищі свідчить про певний вищий статус. [52]

Велика частина металу Синташтинської культури була призначена для експорту в міста Бактрійсько-Маргіанського археологічного комплексу (BMAC) у Центральній Азії. Торгівля металами між Синташтою та BMAC вперше з’єднала степовий регіон зі стародавніми міськими цивілізаціями Близького Сходу: імперії та міста-держави сучасного Ірану та Месопотамії забезпечили великий ринок для металів. Пізніше ці торговельні шляхи стали транспортними коридорами, через які коні, колісниці та, зрештою, індоіраномовне населення потрапляли на Близький Схід зі степу. [53][54]

Галерея

[ред. | ред. код]
  • Розкопки та часткова реконструкція будівлі в Аркаїмі
    Розкопки та часткова реконструкція будівлі в Аркаїмі
  • Краєвид на Аркаїм і навколишній ландшафт
    Краєвид на Аркаїм і навколишній ландшафт
  • Синташташтинська кераміка та вилиці кінської вуздечки
    Синташташтинська кераміка та вилиці кінської вуздечки
  • Артефакти Синташтинської культури
    Артефакти Синташтинської культури
  • Артефакти Синташтинської культури
    Артефакти Синташтинської культури
  • Плани поселень Аркаїм і Синташта
    Плани поселень Аркаїм і Синташта

Генетика

[ред. | ред. код]
Див. також: Культура шнурової кераміки#Генетика, Фатьяново-Балановська культура#Генетика, Андроновська культура#Генетика та Зрубна культура#Генетика
Ранні міграції індоєвропейців з Понтійських степів поширили предків західних степових скотарів[en] Ямної культури та індоєвропейські мови на значних теренах Євразії.[55][56]
Пропорції домішок Синташташтинської популяцій — східноєвропейські мисливці-збирачі[en] (  EHG), кавказькі мисливці-збирачі[en] (  CHG), ранньоєвропейські землероби[en] ( ) і західоєвропейські мисливці-збирачі[en] (  WHG).[57]

Allentoft та ін., 2015 проаналізували останки чотирьох осіб, віднесених до Синташтинської культури. Один чоловік мав Y-гаплогрупу R1a і mt-J1c1b1a[en], а інший — Y-R1a1a1b і mt- J2b1a2a. Дві жінки мали U2e1e[en] та U2e1h відповідно. [23][58] Дослідження виявило тісний аутосомний генетичний зв’язок між народами культури шнурової кераміки та Синташтинської культури, що «вказує на подібні генетичні джерела обох», і може означати, що «популяції Синташтинської культури походить безпосередньо від міграції на схід народів культури шнурової кераміки». [23] Носії Синташтинської культури та представники культури шнурової кераміки мали відносно вищу частку предків, що походять із Центральної Європи, і обидва помітно відрізнялися таким походженням від населення Ямної культури та більшості представників Полтавськинської культури, які передували Синташтинській культурі в тому самому географічному регіоні. [a] Також виявилося, що представники культури дзвоноподібних келихів, унетицької культури та скандинавських культур тісно генетично пов’язані із популяціями культури шнурової кераміки. [59] Особливо висока толерантність до лактози була виявлена ​​серед популяцій культури шнурової кераміки та тісно пов’язаної з ними популяціями Скандинавської бронзової доби. [60] Крім того, дослідження виявило, що популяції Синташтинської культури тісно генетично пов’язані з наступною андроновською культурою. [61]

Популяції Синташтинської культури ( ) в Південному Сибіру, бл.  800-200 рр. до н.е. Популяції саків мали генофонд західно-євразійських мисливців-збирачів (Популяції Синташтинської культури), BMAC та давнього населення північно-східної Азії[en]

Narasimhan та ін., 2019 проаналізували останки кількох осіб, пов’язаних із Синташтинською культурою. мтДНК виділено у двох жінок, похованих на городищі Петрівка. Було виявлено, що вони мають субклади U2 і U5 . Проаналізовано останки п’ятдесяти осіб з укріпленого поселення Синташтинської культури Кам’яний Амбар. Це був найбільший зразок стародавньої ДНК, коли-небудь взятий з одного місця. У тридцяти чоловіків було вилучено Y-ДНК. Вісімнадцять мали R1a та різні його субклади (зокрема субклади R1a1a1 ), п’ять мали субклади R1b (зокрема субклади R1b1a1a), два мали Q1a[en] та його субклад, один мав I2a1a1a, а чотири мали невизначені клади R1. Більшість зразків мтДНК належали до різних субклад U[en], а також зустрічалися W[en], J[en], T[en], H[en] і K[en]. Було виявлено, що чоловік Синташтинської культури, похований в Самарі, мав субклади R1b1a1a2 та J1c1b1a. Автори дослідження виявили, що більшість жителів Синташти (приблизно 80%) генетично тісно пов’язані з людьми культури шнурової кераміки, зрубної, потапівської та андроновської культур. Було виявлено, що вони мають змішане походження від народів ямної культури та центральноєвропейського середнього неоліту, (культура кулястих амфор). [62] Решта відібраних особин Синташтинської культури належали до різних типів предків, відмінних від більшості населення, зі спорідненістю до раніших популяцій, таких як зразки енеоліту, зібрані в Хвалинську, і мисливці-збирачі з Тюменської області в Західному Сибіру. Це свідчить про те, що поселення Синташтинської культури Кам’яний Амбар було космополітичним місцем, яке об’єднувало генетично різнорідне населення в єдину соціальну групу. [63][64]

Оцінки, засновані на DATES (Розподіл родоводів еволюційних сигналів), припускають, що генетичні характеристики, типові для Синташтинської культури, сформовано бл. 3200 р. до н. е. [65]

Генетика коней

[ред. | ред. код]

Розповсюдження генетичної лінії DOM2, яка вважається предком усіх сучасних одомашнених коней, пов’язана з популяціями, які передували культурі Синташтинській культурі, та їх розширенням. Генетичне дослідження, опубліковане в 2021 році, свідчить про те, що ці коні були вибірково розведені для отримання бажаних рис, зокрема покірності, стресостійкості, витривалості в бігу та вищих порогів перенесення ваги. [66]

Пояснення

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Allentoft et al. (2015) проаналізували давню ДНК, знайдену з останків у чотирьох місцях Синташтинської культури. П'ять проаналізованих зразків містили гаплогрупи мітохондріальної ДНК U2e, J1, J2 і N1a. Обидва чоловіки мали гаплогрупи R1a1 Y-хромосоми. [23]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Lindner, 2020, p. 362: «Публікація нової серії радіовуглецевих даних з окремих місць поховань на Південно-Східному Уралі допомогла встановити набагато точнішу хронологію для Синташта-Петровського комплексу пізньої середньої бронзової доби».
  2. ↑ Tkachev, 2020, с. 31, "Автор представляє результати радіовуглецевого датування поховань з могильника Синташта біля гори Березової (Буланово) і Танаберген II у степовому Передураллі. Серія складається з 10 каліброваних радіовуглецевих дат, три з яких отримані за допомогою прискореної технології AMS. У результаті проведення статистичних процедур встановлено хронологічний інтервал функціонування некрополів у межах прибл. 2200–1770рр. до н. е.".
  3. ↑ Epimakhov, Zazovskaya та Alaeva, 2023, p. 6: «Найраніші датування в серії належать до Синташтинської культури (Синташта II [рання фаза], Кам’яний Амбар-5 [Курган 2]) — 2200–2000 рр. до н.е.».
  4. ↑ Lindner, 2020, p. 362: "Набагато точніша хронологія для Синташта-Петрівського комплексу пізньої середньої бронзи".
  5. ↑ Allentoft та ін., 2015, «Тисна спорідненість, яку ми спостерігаємо між народами культур шнурової кераміки та синташтинсткої, свідчить про подібні генетичні джерела обох. [...] Хоча ми не можемо офіційно перевірити, чи популяція синташтинсткої культури походить безпосередньо від міграції народів культури шнурової кераміки на схід, чи вони мають спільне походження з більш раннім степовим населенням, присутність предків європейського неоліту як у культурі шнуровій кераміці, так і в Синташтинській культурі, у поєднанні з відсутністю неолітичних предків у популяцій ранньої Ямної культури, припускає, що перше є більш імовірним [...] Загадкова Синташташтинска культура неподалік від Уралу має генетичну схожість із культурою шнурової кераміки і, отже, ймовірно, була міграцією на схід до Азії, коли ця культура поширилася на Алтай, вона еволюціонувала в андроновську культуру".
  6. ↑ Mathieson, 2015, Додатковий матеріал: «Населення Синташти та Андроново мали спорідненість із більш західними популяціями з Центральної та Північної Європи, такими як популяції культури шнурової кераміки і пов’язані з ними культури. [...] популяції Зрубна/Синташта/Андроново нагадувала населення пізнього неоліту/бронзової доби з материкової Європи. ".
  7. ↑ Narasimhan та ін., 2019, Додаткові матеріали: "Ми спостерігали популяцію з 41 особини Синташта, які були генетично схожі на популяції культур Зрубна, Потапівська , і Андроново в тому, що добре моделюється як суміш популяцій 'Ямної культури пов'язаної з популяціями анатолійських (європейських) землеробів" (с.40) [...] "Додаткові робота задокументувала генетичну схожість людей комплексу шнурової кераміки з представниками обох археологічних культур Синташта і Зрубна в західному Степу». (p.243).
  8. ↑ Chintalapati, Patterson та Moorjani, 2022, p. 13: "Популяції CWC поширилися на схід, утворивши археологічні комплекси Синташта, Зрубна, Андроново та культури БА Казахстану»..
  9. ↑ Rowlett, Ralph M. "Research Directions in Early Indo-European Archaeology." (1990): 415-418.
  10. ↑ Heggarty, Paul. "Prehistory by Bayesian phylogenetics? The state of the art on Indo-European origins." Antiquity 88.340 (2014): 566-577.
  11. ↑ Mallory та Mair, 2008, с. 261.
  12. ↑ а б Anthony, 2007, с. 408—411
  13. ↑ Lubotsky, 2023, с. 259, «І серед археологів, і лінгвістів постає консенсус щодо того, що культура Синташта–Петрівська (2100–1900 рр. до н. е.) у Південному Заураллі була населена носіями протоіндоіранської мови»..
  14. ↑ Schmitt, 1987: «Назва «арійці» — самоназва народів Стародавньої Індії та Стародавнього Ірану, які розмовляли арійськими мовами, на відміну від «неарійських» народів цих «арійських» країн».
  15. ↑ Anthony, 2007, с. 408.
  16. ↑ Chechushkov, I.V.; Epimakhov, A.V. (2018). Eurasian Steppe Chariots and Social Complexity During the Bronze Age. Journal of World Prehistory. 31 (4): 435—483. doi:10.1007/s10963-018-9124-0. S2CID 254743380.
  17. ↑ Raulwing, Peter (2000). Horses, Chariots and Indo-Europeans – Foundations and Methods of Chariotry Research from the Viewpoint of Comparative Indo-European Linguistics. Archaeolingua Alapítvány, Budapest. ISBN 9789638046260.
  18. ↑ Anthony, 2007, с. 402, «Було отримано вісім радіовуглецевих дат із п’яти могил Синташтинської культури, що містять відбитки коліс зі спицями, у тому числі три в Синташті (могильник СМ, гр. 5, 19, 28), одне в Кривому Озері (к. 9, гр. 1) і один у Кам'яному Амбарі 5 (k. 2, gr. 8) (3760 ± 120 рр. до н.е., 3740 ± 50 рр. до н.е та 3700 ± 60 рр. до н.е), з розподілами ймовірностей, які припадають переважно до 2000 р. до н. е. найдавніші колісниці, ймовірно, з’явилися в степах до 2000 р. до н. е. (table 15.1 [p. 376]).".
  19. ↑ Holm, Hans J. J. G. (2019): Найдавніші знахідки колеса, їх археологія та індоєвропейська термінологія в часі та просторі та ранні міграції навколо Кавказу. Series Minor 43. Budapest: ARCHAEOLINGUA ALAPÍTVÁNY. ISBN 978-615-5766-30-5
  20. ↑ Hanks та Linduff, 2009.
  21. ↑ Semyan, Ivan, and Spyros Bakas, (2021). "Archaeological Experiment on Reconstruction of the 'Compound' Bow of the Sintashta Bronze Age Culture from the Stepnoe Cemetery", in EXARC Journal Issue 2021/2, Introduction.
  22. ↑ Koryakova, 1998a.
  23. ↑ а б в г Allentoft та ін., 2015.
  24. ↑ Narasimhan та ін., 2019, Supplementary Information, p. 62: «Морфологічні дані були інтерпретовані як такі, що свідчать про схожість скелетів Федорівки та Алакуля з групами Синташти, які, своєю чергою, можуть відзначати домішки неолітичних лісових мисливців-збирачів і степових скотарів, нащадків катакомбної та полтавкинської культур»..
  25. ↑ а б в Anthony, 2007, с. 390—391
  26. ↑ а б Anthony, 2007, с. 386—388.
  27. ↑ Chernykh, 2009, с. 136, "Синташтинська культура надає 44 дати, Абашевська 22 дати, а Петрівка 9, [...] діапазон імовірності (68%), [...] хронологічний діапазон Абашево-Сінташта [знаходиться] між XXII та XVIII-XVII ст. до н. е.".
  28. ↑ Tkachev, 2020, с. 31, "Автор представляє результати радіовуглецевого датування поховань з могильника Синташта біля гори Березової (Буланово) і Танаберген II у степовому Передураллі. Серія складається з 10 каліброваних радіовуглецевих дат, три з яких отримані за допомогою прискореної технології AMS. У результаті проведення статистичних процедур було встановлено хронологічний інтервал функціонування некрополів у межах прибл. 2200–1770 рр. до н. е..
  29. ↑ Grigoriev, 2021, p. 27: «[якщо вся вибірка дат Синташти потрапляє в діапазон 2200–1650 рр. до н.е. (з наявністю явно ненадійних ранніх дат), що, загалом, відповідає датам Абашево (Chernykh, 2007, с. 86) , використовуючи переважно дати AMS, ми отримуємо більш правильний інтервал 2010–1770 рр. до н. е. (Molodin et al., 2014, p. 140)".
  30. ↑ Chernykh, 2009, с. 128—133.
  31. ↑ а б Grigoriev, 2021.
  32. ↑ Degtyareva та Kuzminykh, 2022, Анотація: «Нещодавно введені в науковий обіг 27 дат AMS 14C (поселення Степне та могильники Степне 1, 7 і 25) встановлюють більш ранній інтервал петрівської серії — 2133–1631 рр. до н. е. і вказують на [синхронність] культури на північній периферії району Синташта в локальному мікрорегіоні Південного Зауралля».
  33. ↑ Lindner, 2020, с. 364, «Дійсно, нова радіовуглецева серія підтвердила розташування петрівського ярусу в XIX — XVIII ст. до н. е. (Krause et al. 2019). Останні дослідження поселення Кам’яний Амбар у долині річки Карагайли-Аджат (Челябінська область) підтверджують цю думку, ці стратиграфічні докази, засновані на існуванні різних фаз поселення...".
  34. ↑ Kuzminykh та ін., 2023, p. 53: «Представлені знаряддя праці та зброя з міді та бронзи Петрівської культури Північного Казахстану XIX — XVIII ст. до н. е., що походять переважно з комплексів пам’яток, досліджених у 1970 — 1980-х рр. G.B. Zdanovich and S. I. Zdanovich".
  35. ↑ Tkachev, 2020, point 28: «Графік був побудований із широким діапазоном датувань 2290 — 1750 рр. до н. е. [68,2%, 1-сигма], 2480 — 1430 рр. до н. е. утворена датами з могильника на горі Березової та поховання Танаберген II: 7/23 (Le-8840). Пізню групу утворюють дати з поховань Танаберген II: 7/22, 30, 36 (Le-9675, Le). -8841, Le-8842)".
  36. ↑ Tkachev, 2020, Fig. 5.
  37. ↑ Epimakhov, Zazovskaya та Alaeva, 2023, p. 6:«Найраніші значення в серії належать до культури Синташта (Синташта II [рання фаза], Кам’яний Амбар-5 [Курган 2]) — 2200–2000 рр. до н.е.».
  38. ↑ Lindner, 2020, с. 367.
  39. ↑ Blöcher та ін., 2023, Додаткова інформація: «Після залишення укріплених поселень періоду Синташта-Петровка (приблизно 1900/1800 рр. до н. е.), так звані «поселення з відкритими рядами» або «поселення з ямами» виникли [на Заураллі] в Добу пізньої бронзи» (стор. 3).
  40. ↑ Ventresca Miller, Alicia R., et al., (2020 b). "Ecosystems Engineering Among Ancient Pastoralists in Northern Central Asia", in Frontiers in Earth Science, Volume 8, Article 168, 2 June 2020, p. 6: «...Люди середньої бронзової доби (2400–1800 рр. до н. е.), часто згадувані як Синташта, будували поселення чисельність населення коливалась від 200 до 700 осіб...»
  41. ↑ Ventresca Miller, A. R., et al., (2020 a). «Ретельне утримання овець у стародавній Центральній Азії: докази годівлі, перегону та подовженого сезону ягнення протягом бронзової та залізної доби», in STAR, Science & Technology of Archaeological Research, p. 2.
  42. ↑ Allentoft та ін., 2015, Supplementary Information, p. 5: «Існує багато схожості між ритуалами Синташтта/Андровоно та ритуалами, описаними в Рігведі, і така схожість поширюється навіть на скандинавську бронзову добу»..
  43. ↑ Early Indo-Iranic loans in Uralic: Sounds and strata (PDF). Martin Joachim Kümmel, Seminar for Indo-European Studies.
  44. ↑ Kuzmina, 2007, с. 222.
  45. ↑ Anthony, 2007.
  46. ↑ а б Beckwith, 2009.
  47. ↑ Librado, Pablo (2021). The origins and spread of domestic horses from the Western Eurasian steppes. Nature. 598 (7882): 634—640. Bibcode:2021Natur.598..634L. doi:10.1038/s41586-021-04018-9. PMC 8550961. PMID 34671162.
  48. ↑ Anthony, 2007, с. 383—384
  49. ↑ Rawson, Jessica (Autumn 2015). Steppe Weapons in Ancient China and the Role of Hand-to-hand Combat. The National Palace Museum Research Quarterly. 33 (1): 49: See reference 33 – E. N. Chernykh, Ancient Metallurgy in the USSR, The Early Metal Age, 225, fig. 78.
  50. ↑ а б Bersenev, Andrey; Epimakhov, Andrey; Zdanovich, Dmitry (2011). Bow and arrow. The Sintasha bow of the Bronze Age of the south Trans-Urals, Russia. У Marion Uckelmann; Marianne Modlinger; Steven Matthews (ред.). Bronze Age Warfare: Manufacture and Use of Weaponry. European Association of Archaeologists. Annual Meeting. Archaeopress. с. 175—186. ISBN 978-1-4073-0822-7.
  51. ↑ Librado, P., Khan, N., Fages, A. et al. The origins and spread of domestic horses from the Western Eurasian steppes. Nature 598, 634–640 (2021). https://doi.org/10.1038/s41586-021-04018-9
  52. ↑ Metal-Production, Mortuary Ritual, and Social Identity: The Evidence of Sintashta Burials, Southern Urals (брит.). Процитовано 2 листопада 2022.
  53. ↑ Anthony, 2007, с. 391.
  54. ↑ Anthony, 2007, с. 435—418.
  55. ↑ Gibbons, Ann (10 червня 2015). Nomadic herders left a strong genetic mark on Europeans and Asians. Science. AAAS.
  56. ↑ Narasimhan, Vagheesh M.; Patterson, Nick; Moorjani, Priya (6 вересня 2019). The formation of human populations in South and Central Asia. Science (англ.). 365 (6457). doi:10.1126/science.aat7487. ISSN 0036-8075. PMC 6822619. PMID 31488661.
  57. ↑ Wang, Chuan-Chao; Reinhold, Sabine; Kalmykov, Alexey (4 лютого 2019). Ancient human genome-wide data from a 3000-year interval in the Caucasus corresponds with eco-geographic regions. Nature Communications (англ.). 10 (1): 590. Bibcode:2019NatCo..10..590W. doi:10.1038/s41467-018-08220-8. ISSN 2041-1723. PMC 6360191. PMID 30713341.
  58. ↑ Mathieson, 2015.
  59. ↑ Allentoft та ін., 2015, p. 168–169:«Популяції європейських культур пізнього неоліту та бронзової доби, такі як шнурової кераміки, дзвоноподібних келихів, унетице та скандинавських культур, генетично дуже схожі одна на одну [...] Тісна спорідненість, яку ми спостерігаємо між народами культури шнурової кераміки та Синташтинської культури, свідчить про подібні генетичні джерела обох...".
  60. ↑ Allentoft та ін., 2015, p. 171: «Серед європейців бронзової доби найвищу частоту толерантності до лактози було виявлено в популяціях культури шнурової кераміки та тісно пов’язаних з нею скандинавських культурах бронзової доби»..
  61. ↑ Allentoft та ін., 2015, p. 169: «Андроновська культура, яка виникла в Центральній Азії в пізню бронзову добу, генетично тісно пов’язана з народами Синташтинської культури та чітко відрізняється як від популяцій Ямної, так і Афанасьєвської культур. Таким чином, Андроновська культура є часовим та географічним розширення генофонду Синташтинської культури»..
  62. ↑ Narasimhan та ін., 2019, Додаткові матеріали. стор. 62: «Генетичний аналіз показує, що особини в нашому дослідженні, класифіковані як такі, що належать до андроновського комплексу, генетично подібні до основних кластерів «Потапівка», «Сінташта» та «Зрубна», оскільки добре моделюються як суміш походження, пов’язаного з [...]Ямною культурою, і ранньоєвропейськими або анатолійськими землеробами»..
  63. ↑ Narasimhan та ін., 2019, p. 7:«Наш аналіз 50 індивідуумів із могильника Синташтинської культури на Кам’яному Амбарі 5 виявив численні групи, які ми безпосередньо датували радіовуглецевим методом як сучасників основного кластера, але які також були генетично відмінними, що вказує на те, що це було космополітичне місце».
  64. ↑ Narasimhan та ін., 2019, Додаткові матеріали, стор. 41: «Той факт, що ці особи були поховані одночасно в тих самих могильних ямах з особами з основного кластера осіб Синташтинської культури, підкреслює генетичну неоднорідність спільнот Синташтинської культури, які, тим не менш, були організовані як єдині соціальні групи».
  65. ↑ Chintalapati, Patterson та Moorjani, 2022.
  66. ↑ Librado, Pablo; Khan, Naveed; Fages, Antoine; Kusliy, Mariya A.; Suchan, Tomasz; Tonasso-Calvière, Laure; Schiavinato, Stéphanie; Alioglu, Duha; Fromentier, Aurore; Perdereau, Aude; Aury, Jean-Marc (2021). The origins and spread of domestic horses from the Western Eurasian steppes. Nature (англ.). 598 (7882): 634—640. Bibcode:2021Natur.598..634L. doi:10.1038/s41586-021-04018-9. ISSN 1476-4687. PMC 8550961. PMID 34671162.

Джерела

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Vasil'ev, I. B., P. F. Kuznetsov, and A. P. Semenova. "Potapovo Burial Ground of the Indo-Iranic Tribes on the Volga" (1994).

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Синташтинська_культура&oldid=42426112