Кандидати в добрі статті

Попель Степан Михайлович: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
вікіфікація
Рядок 109: Рядок 109:
}}</ref>. Писав про шахи в столичних газетах{{sfn|І. Яремко|2009|с=30}}.
}}</ref>. Писав про шахи в столичних газетах{{sfn|І. Яремко|2009|с=30}}.


У квітні 1947 Попель посів 4-те місце у міжнародному турнірі, організованому музеєм [[Лувр]]. Крім нього в змаганнях брали участь такі відомі шахісти, як [[Ксавери Тартаковер]], {{нп|Ніколас Россолімо|||Nicolas Rossolimo}}, {{нп|Зноско-Боровський Євген Олександрович|Євген Зноско-Боровський|ru|Зноско-Боровский, Евгений Александрович}}, Бараца, {{нп|Роже Даніель|Даніель|ru|Даниэль, Роже}}, {{нп|Сезар Бутвіль|||César Boutteville}}, Губер, Шернецький, Мольнар{{sfn|Ю. Семенко|1993|с=84}}.
У квітні 1947 Попель посів 4-те місце у міжнародному турнірі, організованому музеєм [[Лувр]]. Крім нього в змаганнях брали участь такі відомі шахісти, як [[Ксавери Тартаковер]], {{нп|Ніколас Россолімо|||Nicolas Rossolimo}}, [[Зноско-Боровський Євген Олександрович|Євген Зноско-Боровський]], Бараца, [[Роже Даніель]], [[Сезар Бутвіль]], Губер, Шернецький, Мольнар{{sfn|Ю. Семенко|1993|с=84}}.


Ставав {{нп|Чемпіонат Парижа з шахів|чемпіоном Парижа|fr|Championnat d'échecs de Paris}} 1951, 1953 і 1954 років{{sfn|В. Батура|2016|с=109}}. У 1951 набрав 8,5 очка з 10 можливих, 2-3-тє місце поділили Роель і Табура (по 7)<ref>[http://heritageechecsfra.free.fr/paris1951.htm Чемпіонат Парижа 1951]{{ref-fr}}</ref>. 1953 набрав 9 очок з 11 можливих, 2-3-тє місця поділили Жорж Норадунгвян і Жак Планте (по 7)<ref>[http://heritageechecsfra.free.fr/paris1953.htm Чемпіонат Парижа 1953]{{ref-fr}}</ref>. 1954 року Попель і Гі Маццоні набрали по 8 очок у 9 партіях. У додаткових 4-х партіях перемогу здобув Попель з рахунком 2,5:1,5<ref>[http://heritageechecsfra.free.fr/paris1954.htm Чемпіонат Парижа 1954]{{ref-fr}}</ref>.
Ставав {{нп|Чемпіонат Парижа з шахів|чемпіоном Парижа|fr|Championnat d'échecs de Paris}} 1951, 1953 і 1954 років{{sfn|В. Батура|2016|с=109}}. У 1951 набрав 8,5 очка з 10 можливих, 2-3-тє місце поділили Роель і Табура (по 7)<ref>[http://heritageechecsfra.free.fr/paris1951.htm Чемпіонат Парижа 1951]{{ref-fr}}</ref>. 1953 набрав 9 очок з 11 можливих, 2-3-тє місця поділили Жорж Норадунгвян і Жак Планте (по 7)<ref>[http://heritageechecsfra.free.fr/paris1953.htm Чемпіонат Парижа 1953]{{ref-fr}}</ref>. 1954 року Попель і Гі Маццоні набрали по 8 очок у 9 партіях. У додаткових 4-х партіях перемогу здобув Попель з рахунком 2,5:1,5<ref>[http://heritageechecsfra.free.fr/paris1954.htm Чемпіонат Парижа 1954]{{ref-fr}}</ref>.


Погодився тренувати провідну французьку шахістку {{нп|Шанталь Шоде де Сілан|||Chantal Chaudé de Silans}}, яка стала учасницею [[Чемпіонат світу із шахів серед жінок 1956#Кандидатський турнір 1955 року|Московського турніру претенденток на шахову корону]] 1955 року. Мав можливість приїхати до Радянського Союзу, аби відвідати родину. Втім, через відсутність французького громадянства не зважився на цей крок{{sfn|І. Яремко|2009|с=30}}.
Погодився тренувати провідну французьку шахістку [[Шанталь Шоде де Сілан]], яка стала учасницею [[Чемпіонат світу із шахів серед жінок 1956#Кандидатський турнір 1955 року|Московського турніру претенденток на шахову корону]] 1955 року. Мав можливість приїхати до Радянського Союзу, аби відвідати родину. Втім, через відсутність французького громадянства не зважився на цей крок{{sfn|І. Яремко|2009|с=30}}.


Поділив 4-6-те місця (серед 10) у міжнародному [[Гастінгс (турнір)|турнірі в Гастінґсі]] ([[Велика Британія]]) 1951/1952<ref>[https://web.archive.org/web/20080421145939/http://pagesperso-orange.fr/eric.delaire/Tournois/Hastings.htm#1951 Palmarès des tournois de Hastings]{{ref-fr}}</ref>, де виступали такі всесвітньовідомі майстри, як [[Светозар Глігорич]], [[Даніель Яновський]], [[Ян Гейн Доннер]] та інші<ref>[https://web.archive.org/web/20080103100051/http://www.btinternet.com/~john.saunders14/dgt/hast1950s/dgt_chesstheatre.htm BRITISH CHESS GAME ARCHIVE]{{ref-en}}</ref>. {{нп|Англійська шахова федерація|Британська шахова федерація|en|English Chess Federation}} поставила його на 82-ге місце у своєму рейтингу шахістів Європи разом з СРСР{{sfn|І. Яремко|2009|с=67}}<ref name="Вільний_світ"/>.
Поділив 4-6-те місця (серед 10) у міжнародному [[Гастінгс (турнір)|турнірі в Гастінґсі]] ([[Велика Британія]]) 1951/1952<ref>[https://web.archive.org/web/20080421145939/http://pagesperso-orange.fr/eric.delaire/Tournois/Hastings.htm#1951 Palmarès des tournois de Hastings]{{ref-fr}}</ref>, де виступали такі всесвітньовідомі майстри, як [[Светозар Глігорич]], [[Деніел Абрагам Яновський|Деніел Яновський]], [[Ян Гейн Доннер]] та інші<ref>[https://web.archive.org/web/20080103100051/http://www.btinternet.com/~john.saunders14/dgt/hast1950s/dgt_chesstheatre.htm BRITISH CHESS GAME ARCHIVE]{{ref-en}}</ref>. {{нп|Англійська шахова федерація|Британська шахова федерація|en|English Chess Federation}} поставила його на 82-ге місце у своєму рейтингу шахістів Європи разом з СРСР{{sfn|І. Яремко|2009|с=67}}<ref name="Вільний_світ"/>.


1956 року переїхав до США. У 1956-му взяв участь у [[Відкритий чемпіонат США з шахів|Відкритому чемпіонаті США]] в [[Оклагома-Сіті]], де зіграв унічию з 13-річним [[Боббі Фішер]]ом, майбутнім чемпіоном світу. Поділив з ним 4-8-ме місця{{sfn|І. Яремко|2009|с=140}}<ref>{{cite news
1956 року переїхав до США. У 1956-му взяв участь у [[Відкритий чемпіонат США з шахів|Відкритому чемпіонаті США]] в [[Оклагома-Сіті]], де зіграв унічию з 13-річним [[Боббі Фішер]]ом, майбутнім чемпіоном світу. Поділив з ним 4-8-ме місця{{sfn|І. Яремко|2009|с=140}}<ref>{{cite news
Рядок 183: Рядок 183:
}}</ref>.
}}</ref>.


В югославському журналі «Шаховскі гласнік» (1953) зазначалось, що дядьком Степана Попеля був шаховий майстер{{sfn|І. Яремко|2009|с=107}}. Йдеться про найсильнішого львівського шахіста кінця 19-го&nbsp;— початку 20-го століття {{нп|Ігнац фон Попель|Ігнаца фон Попеля|en|Ignatz von Popiel}}. Таку ж думку висловлював й Ксавери Тартаковер у своїх спогадах{{sfn|І. Яремко|2009|с=53}}<ref name="Тартаковер"/>. Згодом ці дані поширили інші видання. Насправді вони не були родичами<ref name="В. Гінда_2017"/>. Вони, справді, зустрічалися за шахівницею, але вже тоді, коли найкращі роки Ігнаца минули, й перемогу здобув молодший Попель. Як згадував Євген Чучман, «очевидно&nbsp;— молодість перемогла, а тоді сміялися із старого, що «трафіл Попєль на Попеля». Але старушок мимо цього був дуже задоволений, бо вірив, що раніше чи пізніше мистецький лавровий вінок дістанеться на голову його однойменника&nbsp;— хоч і «русіна»{{sfn|І. Яремко|2009|с=15}}<ref>{{cite book
В югославському журналі «Шаховскі гласнік» (1953) зазначалось, що дядьком Степана Попеля був шаховий майстер{{sfn|І. Яремко|2009|с=107}}. Йдеться про найсильнішого львівського шахіста кінця 19-го&nbsp;— початку 20-го століття [[Ігнац фон Попель|Ігнаца фон Попеля]]. Таку ж думку висловлював й Ксавери Тартаковер у своїх спогадах{{sfn|І. Яремко|2009|с=53}}<ref name="Тартаковер"/>. Згодом ці дані поширили інші видання. Насправді вони не були родичами<ref name="В. Гінда_2017"/>. Вони, справді, зустрічалися за шахівницею, але вже тоді, коли найкращі роки Ігнаца минули, й перемогу здобув молодший Попель. Як згадував Євген Чучман, «очевидно&nbsp;— молодість перемогла, а тоді сміялися із старого, що «трафіл Попєль на Попеля». Але старушок мимо цього був дуже задоволений, бо вірив, що раніше чи пізніше мистецький лавровий вінок дістанеться на голову його однойменника&nbsp;— хоч і «русіна»{{sfn|І. Яремко|2009|с=15}}<ref>{{cite book
|автор = Л. Левицька, І. Бодревич
|автор = Л. Левицька, І. Бодревич
|заголовок = Лев Туркевич
|заголовок = Лев Туркевич

Версія за 19:13, 7 грудня 2019

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Попель.
Степан Михайлович Попель

Попель Степан Михайлович
Країна Польща Польща / США США
Народження 15 липня 1907(1907-07-15)
Комарники, Турківський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Смерть 27 грудня 1987(1987-12-27) (80 років)
Фарґо, штат Північна Дакота,
США США
Піковий
рейтинг 		бл. 2378 (кінець 1960-х)

Степа́н Анто́н Миха́йлович По́пель (нар. 15 липня 1907, Комарники, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині Турківський район, Львівська область — пом. 27 грудня 1987, Фарго, Північна Дакота, США) — український філолог і юрист, український та американський шахіст. Чемпіон Львова 1929, 1943, чемпіон українців Західної України 1944. Емігрувавши після Другої світової війни на Захід, відзначався і закордоном: чемпіон Парижа у 1951, 1953 і 1954 роках. Один із провідних шахістів української діаспори у США: чемпіон Української Спортової Централі Америки й Канади 1969, багаторазовий чемпіон різних штатів.

Життєпис

Степан Попель народився 15 серпня 1907 року в селі Комарники Турківського повіту в сім'ї священника Михайла[1] та Ольги (з Калинських)[2]. Батько Степана помер, коли сину виповнилося 9 років[1].

У шахи Степана навчив грати батько[1]. У віці 12 років уперше взяв участь у шаховому турнірі[3][4].

Студіював у єзуїтському коледжі в Есхені (Бельгія)[1], також у Брюсселі та Парижі (1924); згодом — магістр франко-латинської філології Львівського університету (1931), магістр права (1938). Професор французької та латини однієї з львівських гімназій (1931—1939), асистент професора Львівського педагогічного інституту (1939—1941) та Львівської політехніки (1941—1944)[5].

Був поліглотом, окрім української володів англійською, грецькою, латинською, німецькою, польською, російською та французькою мовами[6]. Приватний секретар Митрополита Андрея Шептицького (1929—1944). Вживав псевдо А. С. Сулима[5].

До Другої світової війни працював редактором львівських часописів «Szachista»[7] і «Спортові вісти»[8]. Дописував у них статті про шахи[3][4].

1943 року у Львові вийшла друком книжка Попеля «Початки шахіста» (Львів, 1943)[9]. Згодом Ксавери Тартаковер так про це писав. Німецька влада викликала Попеля до себе й зажадала пояснити, чому він у вступі згадав Емануїла Ласкера (що був євреєм), але нічого не сказав про Зіґберта Тарраша. На це шахіст відповів, що неможливо писати історію філософії, не згадавши Баруха Спінозу, як історія християнства неможлива без Ісуса Христа. За це його на кілька місяців запроторили до в'язниці[10][11][12]. Щоправда, документальних підтверджень цієї історії не існує. Її, за словами Тартаковера, розповів йому сам Попель[13].

Наступ радянських військ на Львів (1944) застав С.Попеля на змаганнях у Сяноці, організованих місцевим спортивним клубом «Лемко». Не бажаючи жити під радянським режимом, шахіст виїхав на Захід[14][5], в американську зону окупації Німеччини[15]. Декілька місяців перебував у Кракові, потім переїхав до Парижа[16].

Після війни оселився в Парижі[17]. Тримав магазин жіночого одягу[18][19].

З 1948 року одружений з колишньою киянкою[20] Валентиною Шаповал, діти — Володимир (пасинок), Ольга та Олекса[5]. Станом на кінець 1970-х років дружина працювала бібліотекаркою в Університеті Північної Дакоти. Донька Ольга закінчила медичні студії у Фарґо та в Університеті Сан-Франциско[en][3][4], згодом працювала лікаркою[14]. Син Олекса працював полісменом[21][22].

Не отримавши французького громадянства, 1956 року переїхав до США[23].

Спершу, в 1957—1961 роках, працював викладачем іноземних мов у Вищій публічній школі в Детройті[5]. 1961 року отримав американське громадянство[5]. Після цього перейшов працювати професором французької мови й літератури в Університеті штату Північна Дакота[en] у Фарґо (з 1961 до пенсії). Мешкав у Північній Дакоті[5].

Знесилений хворобами та операцією, помер 27 грудня 1987 в місті Фарґо (Північна Дакота)[23], де й похований[24][25].

Шахова кар'єра

1924 року[26], коли йому було 17[1], Степан Попель став чемпіоном Львівського університету[26].

1926 року став ініціатором заснування клубу «Шаховий коник», незабаром перейменованого й офіційно зареєстрованого як Товариство Українських Шахістів[23][27]. Це товариство надалі об'єдналось із шаховою секцією Спортового товариства «Україна» і стало найбільшою українською шаховою організацією міжвоєнної Польщі[7]. На першій шахівниці за Товариство грав Степан[28].

Грав за команду Львова в 1-му (1929 рік, 3 з 5 очок[18][19]) і 2-му (1934 рік[18][19]) командних чемпіонатах Польщі[2]. До 2-ї світової війни й під час неї вважався найсильнішим українським шахістом Західної України[29], переможцем чемпіонатів Львова 1929 (8 з 9 очок, випередив Е. Кауфмана, Генрика Фрідмана й Оскара Пйотровського)[18][19].

Коли 1941 року нацисти окупували Львів, спортивне життя завмерло, але через рік поступово почало оживати. Влітку 1943 року організовано чемпіонат Львова (брали участь лише українські шахісти). На ньому Степан Попель поділив перше місце з Мирославом Турянським, а третє посів Михайло Романишин. У додаткових партіях перемогу здобув Попель[13]. У вересні 1943 року в Самборі відбувся чемпіонат дистрикту Галичина. На ньому Степан Попель посів друге місце, позаду Ярослава Шевчика[13]. Звання найсильнішого шахіста Західної України Попель підтвердив 1944 року в Сяноку[26], де випередив Є. Яніва, М. Романишина і Я.Шевчика[28].

У липні в Кракові проводив засекречений матч із шести партій проти чемпіона УРСР та СРСР Федора Богатирчука. Під час п'ятої партії за рахунку 2:2[26] матч довелося перервати через поліційну годину[30].

Оселившись у Парижі[17], від 1945 року виступав у найкращому шаховому клубі «Каїсса»[fr], був його передовим членом[31][32]. Писав про шахи в столичних газетах[17].

У квітні 1947 Попель посів 4-те місце у міжнародному турнірі, організованому музеєм Лувр. Крім нього в змаганнях брали участь такі відомі шахісти, як Ксавери Тартаковер, Ніколас Россолімо●, Євген Зноско-Боровський, Бараца, Роже Даніель, Сезар Бутвіль, Губер, Шернецький, Мольнар[30].

Ставав чемпіоном Парижа[fr] 1951, 1953 і 1954 років[26]. У 1951 набрав 8,5 очка з 10 можливих, 2-3-тє місце поділили Роель і Табура (по 7)[33]. 1953 набрав 9 очок з 11 можливих, 2-3-тє місця поділили Жорж Норадунгвян і Жак Планте (по 7)[34]. 1954 року Попель і Гі Маццоні набрали по 8 очок у 9 партіях. У додаткових 4-х партіях перемогу здобув Попель з рахунком 2,5:1,5[35].

Погодився тренувати провідну французьку шахістку Шанталь Шоде де Сілан, яка стала учасницею Московського турніру претенденток на шахову корону 1955 року. Мав можливість приїхати до Радянського Союзу, аби відвідати родину. Втім, через відсутність французького громадянства не зважився на цей крок[17].

Поділив 4-6-те місця (серед 10) у міжнародному турнірі в Гастінґсі (Велика Британія) 1951/1952[36], де виступали такі всесвітньовідомі майстри, як Светозар Глігорич, Деніел Яновський, Ян Гейн Доннер та інші[37]. Британська шахова федерація[en] поставила його на 82-ге місце у своєму рейтингу шахістів Європи разом з СРСР[3][4].

1956 року переїхав до США. У 1956-му взяв участь у Відкритому чемпіонаті США в Оклагома-Сіті, де зіграв унічию з 13-річним Боббі Фішером, майбутнім чемпіоном світу. Поділив з ним 4-8-ме місця[38][39].

Виграв чемпіонат штату Мічиґан тричі поспіль — у 1957, 1958 і 1959 роках[40]. Вигравав також чемпіонати штатів Міннесота, Іллінойс, Небраска. У Північній Дакоті (де постійно мешкав протягом останніх десятиліть життя) й багато років поспіль очолював Шахову асоціацію штату[26][9]. Цей штат був далеко від великих шахових центрів, що не сприяло розвитку його майстерності: там у нього не було сильних конкурентів[41], і від 1965 до 1980 року аж 11 разів перемагав у чемпіонаті штату[42] Входив до п'ятдесятки найкращих шахістів США[16]. Найбільшого рейтингу в США досягнув у 1960-х роках — 2378 пунктів[9]. Шахова федерація США[en] надала йому довічний титул майстра за досягнення 2200 пунктів у 300 змаганнях[3].

У 1955 році спортивні товариства українців у Канаді та США об'єдналися в «Українську Спортову Централю Америки й Канади» (УСЦАК)[43]. 1966 року шахіст Орест Попович заснував при УСЦАК Ланку шахів[44] і відтоді щороку товариство проводило чемпіонат серед українських шахістів США і Канади[45].

На чемпіонаті УСЦАК 1966 року Степан Попель посів друге місце, набравши 5,5 із семи можливих очок. На очко його випередив Орест Попович, на третьому місці — Мирослав Турянський (5)[46]. Вирішальною стала перемога Поповича над Попелем[47].

Чемпіонат УСЦАК 1969 року пройшов від 30 травня до 1 червня в головній залі Українсько-американського осередку при 2250 Вест 14-ій вулиці. Шістнадцять учасників змагалися в шість турів за швейцарською системою. Степан Попель виграв турнір з результатом 5,5 очок, перемігши таких суперників: Михайло Паньків, Мирослав Турянський, Лев Блонарович, Михайло Парута та Тома Возьний. Єдину партію зіграв унічию проти Ореста Поповича, що посів друге місце[48][49].

Від 25 до 28 листопада 1982 року у Філадельфії відбувся турнір, на який було запрошено найкращих українських шахістів на еміграції. Втім, не всі змогли прибути. Шестеро учасників грали у два кола. Набравши 3 очки Степан Попель посів друге місце, на пів очка позаду Степана Стойка. Третє і четверте місце поділили Орест Попович та Лев Блонарович з результатом 2,5 очка. Замкнули таблицю Маріан Процик (2 очки) та Сидір Новаківський (1,5 очка)[50][51].

Степан Попель був першим, кого включили до Шахової зали слави Північної Дакоти (англ. North Dakota Chess Hall of Fame) — у 1983 році[7][52].

Одними з його улюблених були Дебют Реті за білих і Скандинавська партія за чорних[53].

Орест Попович так згадував про Степана Попеля[38]:

Професор не був шаховим аскетом, а товариським чоловіком з гумором: любив розказувати анекдоти, з'їсти-випити в товаристві, любив життя. Але шахи любив з пристрастю, так якби не міг ними насититися. Йому замало було самих турнірових партій, він грав і перед регулярними раундами, і після них, і вдень, і вночі. Любив викликати всіх і вся на швидкі партії "бліц". Шаховий стиль Попеля був не клясичного теоретика, а прагматичного боєвика; його підхід до партії нагадував не стратегію пруського генерала, а радше партизанську війну. Сам маестро називав себе "романтиком".

Посмертне вшанування

Від 29 листопада до 8 грудня 1996 року у Львові пройшов Перший міжнародний турнір пам'яті Степана Попеля. 10 учасників змагалися в одне коло. Переможцем став львівський гросмейстер Андрій Максименко[23], набравши 6,5 очка. На пів очка відстав Олег Романишин і ще на пів — Адріян Михальчишин[54].

У другому міжнародному турнірі пам'яті Попеля, що пройшов у Львові від 22 вересня до 1 жовтня 1999 року, перемогу здобув Олександр Мотильов з результатом 6,5 очок. Друге місце посів Андрій Максименко (6), третє — Адріян Михальчишин (5)[26][55][56].

Третій міжнародний турнір пам'яті професора Степана Попеля пройшов у Львові від 20 до 28 січня 2008 року. Перемогу здобув Сергій Клімов, набравши 6,5 очка. Друге місце посів М.Казаков (6), третє — Орест Грицак (5,5)[57].

Цікаві факти

Деякі ЗМІ поширювали версію про те, що провідник ОУН Степан Бандера у повоєнній Німеччині користувався паспортом шахіста Степана (Штефана) Попеля[23][14]. Оригінал цього документу наразі зберігається в Історико-меморіальному музеї С. Бандери, й завідувач музею Степан Лесів спростовував цю легенду. За його словами, не збігаються дата та місце народження власника документу (там значиться 1 вересня 1909 року, місто Ярослав) з відповідними даними шахіста С.Попеля. Власник паспорта свого часу перебував у концтаборі Маутгаузен (шахіст Попель у німецьких концтаборах ніколи не був)[58].

В югославському журналі «Шаховскі гласнік» (1953) зазначалось, що дядьком Степана Попеля був шаховий майстер[59]. Йдеться про найсильнішого львівського шахіста кінця 19-го — початку 20-го століття Ігнаца фон Попеля. Таку ж думку висловлював й Ксавери Тартаковер у своїх спогадах[11][12]. Згодом ці дані поширили інші видання. Насправді вони не були родичами[58]. Вони, справді, зустрічалися за шахівницею, але вже тоді, коли найкращі роки Ігнаца минули, й перемогу здобув молодший Попель. Як згадував Євген Чучман, «очевидно — молодість перемогла, а тоді сміялися із старого, що «трафіл Попєль на Попеля». Але старушок мимо цього був дуже задоволений, бо вірив, що раніше чи пізніше мистецький лавровий вінок дістанеться на голову його однойменника — хоч і «русіна»[60][61].

Тарас Мигаль у своєму романі «Пробуджене місто», про часи нацистської окупації Львова, присвятив шахістові кілька сторінок, змінивши прізвище на «Пупель». Автор зобразив його радянофілом і марксистом, що не відповідає дійсності[62]. Вигадав він і інші обставини життя шахіста[63][58].

Лише єдиний раз Степан Попель опускався нижче позначки 2200 пунктів у рейтингу Шаховової федерації США. Сталося це після турніру Ворлд опен 1975. Там було заборонено палити, тому затятому курцеві Попелю доводилось для цього покидати ігрову залу. За часом він тоді втратив 260 пунктів[64][4].

Степан Попель пропонував називати найважливішу шахову фігуру «цар», а не «король», тому що, за його словами, слово «король» не українського походження, а похідні від «цар» вживають навіть у молитвах[65].

Найбільші досягнення

Примітки

  1. ↑ а б в г д І. Яремко, 2009, с. 28.
  2. ↑ а б І. Яремко, 2009, с. 144.
  3. ↑ а б в г д І. Яремко, 2009, с. 67.
  4. ↑ а б в г д А. Курдидик (16 липня 1979). Шкода, що С. Попель буде в нас так коротко... Вільний світ.
  5. ↑ а б в г д е ж І. Яремко, 2009, с. 27.
  6. ↑ В. Батура, 2016, с. 108-109.
  7. ↑ а б в Львівський hetman шахів. Новий погляд. 19 серпня 2011. Архів оригіналу за 26 жовтня 2011. Процитовано 6 грудня 2019.
  8. ↑ Історія шахів у Львові
  9. ↑ а б в Ю. Семенко, 1993, с. 85.
  10. ↑ І. Яремко, 2009, с. 29-30.
  11. ↑ а б І. Яремко, 2009, с. 53.
  12. ↑ а б Dr. S. G. Tartakover (21 березня 1953). From my chess memoirs. Chess Review[en].
  13. ↑ а б в г В. Гінда (30 вересня 2013). Галицькі шахи за німецької влади. Збруч. Архів оригіналу за 19 липня 2014. Процитовано 6 грудня 2019.
  14. ↑ а б в І. Яремко, 2009, с. 98.
  15. ↑ Ю. Семенко, 1993, с. 95.
  16. ↑ а б Володимир Гінда. Львівський шахіст — тричі чемпіон Парижа // Zbruch, 15.08.2017
  17. ↑ а б в г І. Яремко, 2009, с. 30.
  18. ↑ а б в г І. Яремко, 2009, с. 197.
  19. ↑ а б в г Томаш Ліссовський[pl] (січень 2004). Jeden z Lwowiego grodu. Panorama Szachowa[pl].
  20. ↑ І. Яремко, 2009, с. 108.
  21. ↑ І. Яремко, 2009, с. 206.
  22. ↑ В. Комарницький (2005). Комарники - село на руському путі. Львів: Камула. с. 287—290.
  23. ↑ а б в г д е І. Яремко, 2009, с. 31.
  24. ↑ Ю. Семенко, 1993, с. 86.
  25. ↑ І. Яремко, 2009, с. 145.
  26. ↑ а б в г д е ж и к л В. Батура, 2016, с. 109.
  27. ↑ Ю. Семенко, 1993, с. 83.
  28. ↑ а б І. Яремко, 2009, с. 36.
  29. ↑ а б О. Попович, 1996, с. 124.
  30. ↑ а б Ю. Семенко, 1993, с. 84.
  31. ↑ І. Яремко, 2009, с. 55.
  32. ↑ Е. Онищук (12 лютого 1955). Наші першуни - шахісти. Гомін України.
  33. ↑ Чемпіонат Парижа 1951(фр.)
  34. ↑ Чемпіонат Парижа 1953(фр.)
  35. ↑ Чемпіонат Парижа 1954(фр.)
  36. ↑ Palmarès des tournois de Hastings(фр.)
  37. ↑ BRITISH CHESS GAME ARCHIVE(англ.)
  38. ↑ а б І. Яремко, 2009, с. 140.
  39. ↑ О. Попович (4 лютого 1988). Незабутній майстер королівської гри. Свобода.
  40. ↑ а б Stefan Popiel…Chess Master (North Dakota Public Radio, 23 вересня 2004) [Архівовано 15 жовтень 2008 у Wayback Machine.](англ.)
  41. ↑ О. Попович, 1996, с. 127.
  42. ↑ а б Чемпіони Північної Дакоти (Сторінка Шахової асоціації Пн. Дакоти)(англ.)
  43. ↑ О. Попович, 1996, с. 112.
  44. ↑ І. Яремко, 2009, с. 112.
  45. ↑ О. Попович, 1996, с. 118-121.
  46. ↑ О. Попович, 1996, с. 118.
  47. ↑ О. Попович, 1996, с. 128.
  48. ↑ І. Яремко, 2009, с. 62-64.
  49. ↑ К. Ружинський (28 червня 1969). Проф. Ст. Попель переміг. Гомін України.
  50. ↑ І. Яремко, 2009, с. 80.
  51. ↑ Степан Стойко став шаховим майстром українців на еміграції. Америка. 2 грудня 1982.
  52. ↑ Шахова зала слави Північної Дакоти (Сторінка Шахової асоціації Пн. Дакоти)(англ.)
  53. ↑ Партії Cтепана Попеля в базі Chessgames
  54. ↑ І. Яремко, 2009, с. 149.
  55. ↑ І. Яремко, 2009, с. 161.
  56. ↑ О. Попович (8 січня 2000). У Львові відбувся 2-й міжнародний турнір пам'яті С. Попеля. Америка.
  57. ↑ І. Яремко, 2009, с. 185.
  58. ↑ а б в В. Гінда (15 серпня 2017). Львівський шахіст — тричі чемпіон Парижа. Збруч. Архів оригіналу за 24 серпня 2017. Процитовано 6 грудня 2019.
  59. ↑ І. Яремко, 2009, с. 107.
  60. ↑ І. Яремко, 2009, с. 15.
  61. ↑ Л. Левицька, І. Бодревич (1965). Лев Туркевич. Канада: Торонто. с. 287—291.
  62. ↑ І. Яремко, 2009, с. 27-28.
  63. ↑ І. Яремко, 2009, с. 42-49.
  64. ↑ І. Яремко, 2009, с. 67-68.
  65. ↑ Ю. Семенко, 1993, с. 72.
  66. ↑ І. Яремко, 2009, с. 139.
  67. ↑ Ю. Семенко, 1993, с. 82.

Література

  • Ю. Семенко (1993). Шахи в Україні : нариси з історії шахової гри на українській землі і в діаспорі (вид. 2-ге, допов). Львів: Каменяр. с. 222. ISBN 978-966-361-748-0.
  • І. Яремко (2009). Романтик шахів та його епоха. Степан Попель. Львів: Євросвіт. с. 240. ISBN 978-966-8364-28-0.
  • * О. Попович (1996). Партії та розповіді шахіста з Америки. Львів: Академічний експрес. с. 153. ISBN 966-7094-10-3.
  • Безпалько П. Шахісти української діаспори. — Київ: Задруга, 1998. — 199 с. : іл.
  • Лось Й., Мікльош К., Заремба Р., Михалюк Ю. Спортове Товариство «Україна». До 80-річчя заснування: Альманах. — Львів: Світ, 1991. — 136 с. ISBN 5-7773-0083-9
  • В. Батура (2016). Шаховий енциклопедичний словник у 2-х томах. Т. 2 (О-Я). Луцьк: Вежа-Друк. с. 756. ISBN 978-966-361-748-0.

Посилання


Ця стаття є кандидатом у добрі статті. Обговорення номінації відбувається на сторінці пропозицій.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Попель_Степан_Михайлович&oldid=26713992