Море Дощів: відмінності між версіями
Перейти до навігації
Перейти до пошуку
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Виправлено джерел: 25; позначено як недійсні: 0. #IABot (v2.0beta10ehf1) |
Немає опису редагування |
||
| Рядок 25: | Рядок 25: | ||
'''Море Дощів''' ({{lang-la|Mare Imbrium}}) — [[місячне море|море]] на [[Місяць (супутник)|Місяці]], у північно-західній частині [[видимий бік Місяця|видимого боку]]. Друге за розміром місячне море після [[Океан Бур|Океану Бур]]: його діаметр — близько {{s|1150 км}}<ref name=gazetteer/>, а площа — близько мільйона км<sup>2</sup>{{ref+|За Whitford-Stark, 1982 — {{s|1 130 000 км<sup>2</sup>}}<ref name=Whitford_Stark_1982/>, за [[Антонін Рюкл|Rükl]], 2004 — {{s|830 000 км<sup>2</sup>}}<ref name=Rukl_2004/>, за Needham & Kring, 2017 — {{s|1 010 400 км<sup>2</sup>}}<ref name=Needham_2017/>.|прим.}}. Має круглу форму й оточене переривчастим кільцем гірських хребтів. |
'''Море Дощів''' ({{lang-la|Mare Imbrium}}) — [[місячне море|море]] на [[Місяць (супутник)|Місяці]], у північно-західній частині [[видимий бік Місяця|видимого боку]]. Друге за розміром місячне море після [[Океан Бур|Океану Бур]]: його діаметр — близько {{s|1150 км}}<ref name=gazetteer/>, а площа — близько мільйона км<sup>2</sup>{{ref+|За Whitford-Stark, 1982 — {{s|1 130 000 км<sup>2</sup>}}<ref name=Whitford_Stark_1982/>, за [[Антонін Рюкл|Rükl]], 2004 — {{s|830 000 км<sup>2</sup>}}<ref name=Rukl_2004/>, за Needham & Kring, 2017 — {{s|1 010 400 км<sup>2</sup>}}<ref name=Needham_2017/>.|прим.}}. Має круглу форму й оточене переривчастим кільцем гірських хребтів. |
||
Море Дощів лежить у величезному [[метеоритний кратер|кратері]] ([[імпактний басейн|імпактному басейні]]) — одному з найбільших та наймолодших басейнів Місяця<ref name= |
Море Дощів лежить у величезному [[метеоритний кратер|кратері]] ([[імпактний басейн|імпактному басейні]]) — одному з найбільших та наймолодших басейнів Місяця<ref name=Wood_2004_database/>. Частинами його валу є місячні [[Карпати (Місяць)|Карпати]], [[Апенніни (Місяць)|Апенніни]], [[Кавказ (Місяць)|Кавказ]], [[Альпи (Місяць)|Альпи]] та інші гори, що оточують море. Сліди викидів, що розлетілися при утворенні цього кратера, простежуються на більшій частині видимого боку супутника<ref name=Schultz_1995/><ref name=Wilhelms_1987_plates/>. Появою басейну Моря Дощів розпочався відрізок геологічної історії Місяця, названий за його іменем, — [[імбрійський період]]<ref name=Tanaka_2012/>. |
||
== Назва == |
== Назва == |
||
Сучасну назву цього моря, як і більшості місячних морів, запропонував [[Джованні Баттіста Річчолі|Джованні Річчолі]] 1651 року<ref>[[:commons:File:Riccioli1651MoonMap.jpg|Карта Місяця, яку склали Франческо Грімальді та Джованні Річчолі (1651)]].</ref><ref name=Rodionova_2009/>. Як і назви деяких інших морів {{comment|західної|на земному небі — східної}} половини видимого боку Місяця, вона пов'язана з похмурою погодою — ймовірно, внаслідок тодішніх уявлень про вплив Місяця на погоду<ref name=Rodionova_2009/>. 1935 року її разом із багатьма іншими традиційними місячними назвами затвердив [[Міжнародний астрономічний союз]]<ref name=gazetteer/>. |
Сучасну назву цього моря, як і більшості місячних морів, запропонував [[Джованні Баттіста Річчолі|Джованні Річчолі]] 1651 року<ref>[[:commons:File:Riccioli1651MoonMap.jpg|Карта Місяця, яку склали Франческо Грімальді та Джованні Річчолі (1651)]].</ref><ref name=Rodionova_2009/>. Як і назви деяких інших морів {{comment|західної|на земному небі — східної}} половини видимого боку Місяця, вона пов'язана з похмурою погодою — ймовірно, внаслідок тодішніх уявлень про вплив Місяця на погоду<ref name=Rodionova_2009/>. 1935 року її разом із багатьма іншими традиційними місячними назвами затвердив [[Міжнародний астрономічний союз]]<ref name=gazetteer/>. |
||
У давнину це море мало кілька інших назв. Ймовірно, саме його давньогрецький письменник [[Плутарх]] згадував під назвою «Святилище [[Геката|Гекати]]»<ref name=Whitaker_2003_Plutarch/> або «Провалля Гекати», вважаючи місцем покарання неправедних душ<ref name=Petrova_2000/><ref name=Plutarch_2000/>. Близько 1600 року англійський фізик [[Вільям Гілберт]] — автор першої відомої карти Місяця, де було запропоновані назви для деталей його поверхні, — назвав це море Великою Східною областю ({{lang-la|Regio Magna Orientalis}})<ref name=Whitaker_2003_Gilbert/><ref name=Rodionova_2009/>. 1645 року [[Міхаель Флоран ван Лангрен|Міхаель ван Лангрен]] дав йому назву «Австрійське море» (''Mare Austriacum'')<ref>[[:commons:File:Langrenus map of the Moon 1645.jpg|Карта Місяця, складена Міхаелем ван Лангреном (1645)]].</ref><ref name=Whitaker_2003_Langrenus/><ref name=Van_der_Krogt_2014/>. 1647 року [[Ян Гевелій]] назвав його разом із [[Море Хмар|Морем Хмар]] та частиною [[Океан Бур|Океану Бур]] [[Середземне море|Середземним морем]] (''Mare Mediterraneum''), а інші деталі поверхні Місяця — назвами географічних об'єктів Середземномор'я та його околиць<ref name=Hevelius_1647/><ref name=Whitaker_2003_Hevelius/>. |
У давнину це море мало кілька інших назв. Ймовірно, саме його давньогрецький письменник [[Плутарх]] згадував під назвою «Святилище [[Геката|Гекати]]»<ref name=Whitaker_2003_Plutarch/> або «Провалля Гекати», вважаючи місцем покарання неправедних душ<ref name=Petrova_2000/><ref name=Plutarch_2000/>{{ref+|За іншою версією — [[Океан Бур]]<ref name=Montgomery_1999/>.|прим.}}. Близько 1600 року англійський фізик [[Вільям Гілберт]] — автор першої відомої карти Місяця, де було запропоновані назви для деталей його поверхні, — назвав це море Великою Східною областю ({{lang-la|Regio Magna Orientalis}})<ref name=Whitaker_2003_Gilbert/><ref name=Rodionova_2009/>. 1645 року [[Міхаель Флоран ван Лангрен|Міхаель ван Лангрен]] дав йому назву «Австрійське море» (''Mare Austriacum'')<ref>[[:commons:File:Langrenus map of the Moon 1645.jpg|Карта Місяця, складена Міхаелем ван Лангреном (1645)]].</ref><ref name=Whitaker_2003_Langrenus/><ref name=Van_der_Krogt_2014/>. 1647 року [[Ян Гевелій]] назвав його разом із [[Море Хмар|Морем Хмар]] та частиною [[Океан Бур|Океану Бур]] [[Середземне море|Середземним морем]] (''Mare Mediterraneum''), а інші деталі поверхні Місяця — назвами географічних об'єктів Середземномор'я та його околиць<ref name=Hevelius_1647/><ref name=Whitaker_2003_Hevelius/>. |
||
<gallery mode="packed" heights="150px"> |
<gallery mode="packed" heights="150px"> |
||
| Рядок 59: | Рядок 59: | ||
=== Загальний опис === |
=== Загальний опис === |
||
Море Дощів лежить у велетенському [[метеоритний кратер|кратері]], що утворився від [[зіткнення космічних тіл|удару астероїда]] ([[імпактний басейн|імпактному басейні]]). Кільце гір та пагорбів, що його оточує, має діаметр близько 1160 км<ref name=Wilhelms_1987_4/>. Таким чином, це другий за розміром серед надійно виявлених |
Море Дощів лежить у велетенському [[метеоритний кратер|кратері]], що утворився від [[зіткнення космічних тіл|удару астероїда]] ([[імпактний басейн|імпактному басейні]]). Кільце гір та пагорбів, що його оточує, має діаметр близько 1160 км<ref name=Wilhelms_1987_4/>. Таким чином, це другий за розміром серед надійно виявлених басейнів Місяця (після вдвічі більшого [[басейн Південний полюс — Ейткен|басейну Південний полюс — Ейткен]])<ref name=Neumann_2015/><ref name=Wood_2004_database/> і найбільший із добре збережених<ref name=Bussey_1998/>. |
||
Всередині басейну є ще одне кільце — діаметром близько 670 км<ref name=Wilhelms_1987_4/>. Воно затоплене морською [[лава|лавою]] і лише подекуди виступає на поверхню у вигляді невеликих гір. Але майже по всій довжині його окреслюють [[гряда (астрогеологія)|гряди]] — «зморшки» лавового покриву<ref name=Yue_2015/><ref name=Wilhelms_1987_4/><ref name=Grego_2006/>. |
Всередині басейну є ще одне кільце — діаметром близько 670 км<ref name=Wilhelms_1987_4/>. Воно затоплене морською [[лава|лавою]] і лише подекуди виступає на поверхню у вигляді невеликих гір. Але майже по всій довжині його окреслюють [[гряда (астрогеологія)|гряди]] — «зморшки» лавового покриву<ref name=Yue_2015/><ref name=Wilhelms_1987_4/><ref name=Grego_2006/>. |
||
Форма цього басейну значно відхиляється від правильного набору концентричних кілець. Це добре видно на північному сході, де [[Альпи (Місяць)|Альпи]] та [[Кавказ (Місяць)|Кавказ]] справляють враження роздвоєння головного валу<ref name=Whitford_Stark_1981/>. Південна та східна частина валу ([[Карпати (Місяць)|Карпати]] — [[Апенніни (Місяць)|Апенніни]] — Кавказ) концентрична зі згаданим кільцем гряд<ref name=Hartmann_1964/>. Біля їх спільного центра (на північному заході моря, {{Coord|37|N|19|W|globe:Moon_scale:30000000|nogoogle=1|noosm=1|name=центр кільця гряд Моря Дощів}}) лежить і [[маскон]], а також головний центр розходження хребтів та долин, створених викидами басейну<ref name=Schultz_1995/><ref name=Schultz_2010/><ref name=Wood_2010/>. На всьому цьому ґрунтується версія, що в цьому місці (а не в центрі моря) і знаходиться центр басейну<ref name=Hartmann_1964/><ref name=Schultz_1995/>. Північний берег моря розташований значно ближче до кільця гряд, ніж південно-східний. Можливо, він є не продовженням останнього, а частиною ще одного, проміжного, кільця (до якого можуть належати й [[гори Архімеда]] та {{нп|гора Деліля|гора Деліля|en|Mons Delisle}}). У такому разі продовженням південно-східних хребтів є північний край [[Море Холоду|Моря Холоду]] та {{нп|гори Гарбінгер|гори Гарбінгер|en|Montes Harbinger}}<ref name=Wilhelms_1971/><ref name=Wilhelms_1987_10/><ref name=Schultz_2016/>. Було висловлене й припущення, що північний берег Моря Дощів — це частина головного кільця, але вона змістилася до центра басейну, лишивши після себе Море Холоду<ref name=Whitford_Stark_1981/>. Через складність рельєфу цього басейну кількість і розташування його кілець у різних авторів дуже різні; деякі дослідники нараховували у нього навіть 6 кілець<ref name= |
Форма цього басейну значно відхиляється від правильного набору концентричних кілець. Це добре видно на північному сході, де [[Альпи (Місяць)|Альпи]] та [[Кавказ (Місяць)|Кавказ]] справляють враження роздвоєння головного валу<ref name=Whitford_Stark_1981/>. Південна та східна частина валу ([[Карпати (Місяць)|Карпати]] — [[Апенніни (Місяць)|Апенніни]] — Кавказ) концентрична зі згаданим кільцем гряд<ref name=Hartmann_1964/>. Біля їх спільного центра (на північному заході моря, {{Coord|37|N|19|W|globe:Moon_scale:30000000|nogoogle=1|noosm=1|name=центр кільця гряд Моря Дощів}}) лежить і [[маскон]], а також головний центр розходження хребтів та долин, створених викидами басейну<ref name=Schultz_1995/><ref name=Schultz_2010/><ref name=Wood_2010/>. На всьому цьому ґрунтується версія, що в цьому місці (а не в центрі моря) і знаходиться центр басейну<ref name=Hartmann_1964/><ref name=Schultz_1995/>. Північний берег моря розташований значно ближче до кільця гряд, ніж південно-східний. Можливо, він є не продовженням останнього, а частиною ще одного, проміжного, кільця (до якого можуть належати й [[гори Архімеда]] та {{нп|гора Деліля|гора Деліля|en|Mons Delisle}}). У такому разі продовженням південно-східних хребтів є північний край [[Море Холоду|Моря Холоду]] та {{нп|гори Гарбінгер|гори Гарбінгер|en|Montes Harbinger}}<ref name=Wilhelms_1971/><ref name=Wilhelms_1987_10/><ref name=Schultz_2016/>. Було висловлене й припущення, що північний берег Моря Дощів — це частина головного кільця, але вона змістилася до центра басейну, лишивши після себе Море Холоду<ref name=Whitford_Stark_1981/>. Через складність рельєфу цього басейну кількість і розташування його кілець у різних авторів дуже різні; деякі дослідники нараховували у нього навіть 6 кілець<ref name=Wood_2004_database/><ref name=Chikmachev_2009/><ref name=Whitford_Stark_1981/><ref name=Neumann_2015/>. |
||
Подібно до інших круглих морів, Море Дощів має [[маскон]], розташований у межах внутрішнього кільця. За величиною «надлишкової» порівняно зі звичайними ділянками маси ({{s|2·10<sup>15</sup> т}}, або {{s|3·10<sup>−5</sup>}} маси Місяця)<ref name=Solomon_1980/><ref name=Wilhelms_1987_6/><ref name=Urey_1971/>, а також за діаметром ({{s|600-700 км}})<ref name=Neumann_2015/> він є найбільшим на супутнику. Як і маскони інших басейнів, він оточений зоною послабленої гравітації. Різниця значень {{нп|аномалія Буге|аномалії Буге|ru|аномалия Бугера}} між ними становить {{s|375 ± 37 м[[Гал (фізична одиниця)|Гал]]}} (що нижче за очікувану при такому діаметрі й менше, ніж у низки інших імпактних структур Місяця)<ref name=Neumann_2015/>. Маскон створений важкими породами місячної [[мантія планети|мантії]], які під центрами всіх басейнів при їх появі дещо підіймаються, утворюючи горб, а також морською лавою, що теж важча за сусідні материкові породи<ref name=Neumann_2015/><ref name=Watters_2010/>. |
Подібно до інших круглих морів, Море Дощів має [[маскон]], розташований у межах внутрішнього кільця. За величиною «надлишкової» порівняно зі звичайними ділянками маси ({{s|2·10<sup>15</sup> т}}, або {{s|3·10<sup>−5</sup>}} маси Місяця)<ref name=Solomon_1980/><ref name=Wilhelms_1987_6/><ref name=Urey_1971/>, а також за діаметром ({{s|600-700 км}})<ref name=Neumann_2015/> він є найбільшим на супутнику. Як і маскони інших басейнів, він оточений зоною послабленої гравітації. Різниця значень {{нп|аномалія Буге|аномалії Буге|ru|аномалия Бугера}} між ними становить {{s|375 ± 37 м[[Гал (фізична одиниця)|Гал]]}} (що нижче за очікувану при такому діаметрі й менше, ніж у низки інших імпактних структур Місяця)<ref name=Neumann_2015/>. Маскон створений важкими породами місячної [[мантія планети|мантії]], які під центрами всіх басейнів при їх появі дещо підіймаються, утворюючи горб, а також морською лавою, що теж важча за сусідні материкові породи<ref name=Neumann_2015/><ref name=Watters_2010/>. |
||
| Рядок 75: | Рядок 75: | ||
|caption2 = Берег [[Море Мрії|Моря Мрії]], порізаність якого може бути наслідком сходження там сейсмічних хвиль від удару, що створив басейн Моря Дощів<ref name=Schultz_1975/><ref name=Wilhelms_1987_10/>. Мозаїка знімків [[Lunar Reconnaissance Orbiter|LRO]] (ширина — 150 км). |
|caption2 = Берег [[Море Мрії|Моря Мрії]], порізаність якого може бути наслідком сходження там сейсмічних хвиль від удару, що створив басейн Моря Дощів<ref name=Schultz_1975/><ref name=Wilhelms_1987_10/>. Мозаїка знімків [[Lunar Reconnaissance Orbiter|LRO]] (ширина — 150 км). |
||
}} |
}} |
||
Від басейну Моря Дощів радіально розходяться численні хребти та борозни. Вони трапляються на більшій частині [[видимий бік Місяця|видимого боку Місяця]] (переважно на південному сході від цього моря<ref name=Schultz_2010/>). На морських ділянках їх не видно, оскільки там вони, за окремими винятками, залиті лавою. Подібний ландшафт оточує й інші великі молоді басейни Місяця<ref name=Hartmann_1964/><ref name=Hartmann_1981/><ref name=Head_1976/>. |
Від басейну Моря Дощів радіально розходяться численні хребти та борозни шириною {{s|1—12 км}} і довжиною від кількох десятків до {{s|100—200 км}}<ref name=Head_1976/>. Вони трапляються на більшій частині [[видимий бік Місяця|видимого боку Місяця]] (переважно на південному сході від цього моря<ref name=Schultz_2010/>). На морських ділянках їх не видно, оскільки там вони, за окремими винятками, залиті лавою. Подібний ландшафт оточує й інші великі молоді басейни Місяця<ref name=Hartmann_1964/><ref name=Hartmann_1981/><ref name=Head_1976/>. |
||
Ці форми рельєфу з'явилися від падіння викидів, що розлетілися при появі басейну моря, і складені цими викидами разом із місцевими породами. Вони називаються «імбрійською скульптурою» ({{lang-en|Imbrium sculpture}})<ref name=Wilhelms_1987_10/><ref name=Stoffler_2001/> і є важливим орієнтиром, що дає можливість розрізнити старші та молодші за них деталі поверхні Місяця<ref name=Wilhelms_1987_10/>. |
Ці форми рельєфу з'явилися від падіння викидів, що розлетілися при появі басейну моря, і складені цими викидами разом із місцевими породами. Вони називаються «імбрійською скульптурою» ({{lang-en|Imbrium sculpture}})<ref name=Wilhelms_1987_10/><ref name=Stoffler_2001/> і є важливим орієнтиром, що дає можливість розрізнити старші та молодші за них деталі поверхні Місяця<ref name=Wilhelms_1987_10/>. |
||
| Рядок 83: | Рядок 83: | ||
Сукупність викинутих із басейну Моря Дощів порід із домішкою [[автохтонні відклади|автохтонних]] порід, які разом утворюють перетятий нерівностями покрив, називають {{нп|формація Фра Мауро|формацією Фра Мауро|en|Fra Mauro formation}} ({{lang-en|Fra Mauro Formation}}) за назвою кратера, в околицях якого цей покрив добре виражений. Він поширений до відстані {{s|600-800 км}} від валу басейна і, ймовірно, початково був неперервним<ref name=Wilhelms_1987_10/><ref name=Stoffler_2001/>. На більших відстанях розповсюджені значно рівніші ділянки, теж укриті подрібненими ударом породами. Сукупність порід цих рівнин називають формацією Кейлі (''Cayley Formation''). Ймовірно, вони теж є викидами басейну Моря Дощів<ref name=Stoffler_2001/><ref name=Wilhelms_1987_10/>. |
Сукупність викинутих із басейну Моря Дощів порід із домішкою [[автохтонні відклади|автохтонних]] порід, які разом утворюють перетятий нерівностями покрив, називають {{нп|формація Фра Мауро|формацією Фра Мауро|en|Fra Mauro formation}} ({{lang-en|Fra Mauro Formation}}) за назвою кратера, в околицях якого цей покрив добре виражений. Він поширений до відстані {{s|600-800 км}} від валу басейна і, ймовірно, початково був неперервним<ref name=Wilhelms_1987_10/><ref name=Stoffler_2001/>. На більших відстанях розповсюджені значно рівніші ділянки, теж укриті подрібненими ударом породами. Сукупність порід цих рівнин називають формацією Кейлі (''Cayley Formation''). Ймовірно, вони теж є викидами басейну Моря Дощів<ref name=Stoffler_2001/><ref name=Wilhelms_1987_10/>. |
||
До відстаней не менше 3000 км від центра басейну поширені його {{нп|вторинний кратер|вторинні кратери|en|Secondary crater}}<ref name=Wilhelms_1987_10/>. Розмір інтерпретованих таким чином кратерів становить {{s|15-20}} (іноді до 30) км<ref name=Ambrose_2008/><ref name=Ambrose_2013/><ref name=Wilhelms_1987_10/>. Деякі з них утворюють [[ланцюжок кратерів|ланцюжки]]. Так, вторинними стосовно басейну Моря Дощів, ймовірно, є 130-кілометровий {{нп|ланцюжок Артамонова|ланцюжок Артамонова|en|Catena Artamonov}} та 80-кілометровий ланцюжок Дзевульського на зворотному боці Місяця<ref name=Wilhelms_1987_8/><!--розміри за даними Gazetteer of Planetary Nomenclature--><ref name=maps_gazetteer/>. |
До відстаней не менше 3000 км від центра басейну поширені його {{нп|вторинний кратер|вторинні кратери|en|Secondary crater}}<ref name=Wilhelms_1987_10/>. Розмір інтерпретованих таким чином кратерів становить {{s|15-20}} (іноді до 30) км<ref name=Ambrose_2008/><ref name=Ambrose_2013/><ref name=Wilhelms_1987_10/><ref name=Wilhelms_1980/>. Деякі з них утворюють [[ланцюжок кратерів|ланцюжки]]. Так, вторинними стосовно басейну Моря Дощів, ймовірно, є 130-кілометровий {{нп|ланцюжок Артамонова|ланцюжок Артамонова|en|Catena Artamonov}} та 80-кілометровий ланцюжок Дзевульського на зворотному боці Місяця<ref name=Wilhelms_1987_8/><!--розміри за даними Gazetteer of Planetary Nomenclature--><ref name=maps_gazetteer/>. |
||
=== Рельєф на протилежному боці Місяця === |
=== Рельєф на протилежному боці Місяця === |
||
У місці, протилежному Морю Дощів (навколо точки {{Coord|34.7|S|165.1|E|globe:moon|nogoogle=1|noosm=1|name=антипод Моря Дощів}}), спостерігається своєрідний перетятий ландшафт. Краї басейну [[Море Мрії|Моря Мрії]], де розташована ця точка, та інші нахилені поверхні порізані численними борознами. Зміни рельєфу помітні й у менших кратерів, а проміжки між кратерами всіяні дрібними пагорбами й западинами. Це може бути наслідком того, що в цій області зійшлися [[сейсмічні хвилі]] від [[зіткнення космічних тіл|удару]], що створив басейн Моря Дощів. Подібний рельєф видно і в місцях, протилежних [[Море Східне|Морю Східному]], [[Море Криз|Морю Криз]] та [[Море Ясності|Морю Ясності]] на Місяці, а також [[Рівнина Спеки|рівнині Спеки]] на [[Меркурій (планета)|Меркурії]]<ref name=Schultz_1975/><ref name=Wilhelms_1987_10/>. |
У місці, протилежному Морю Дощів (навколо точки {{Coord|34.7|S|165.1|E|globe:moon|nogoogle=1|noosm=1|name=антипод Моря Дощів}}), спостерігається своєрідний перетятий ландшафт. Краї басейну [[Море Мрії|Моря Мрії]], де розташована ця точка, та інші нахилені поверхні порізані численними борознами. Зміни рельєфу помітні й у менших кратерів, а проміжки між кратерами всіяні дрібними пагорбами й западинами. Це може бути наслідком того, що в цій області зійшлися [[сейсмічні хвилі]] від [[зіткнення космічних тіл|удару]], що створив басейн Моря Дощів. Подібний рельєф видно і в місцях, протилежних [[Море Східне|Морю Східному]], [[Море Криз|Морю Криз]] та [[Море Ясності|Морю Ясності]] на Місяці, а також [[Рівнина Спеки|рівнині Спеки]] на [[Меркурій (планета)|Меркурії]]<ref name=Schultz_1975/><ref name=Wilhelms_1987_10/>. |
||
== Лавовий покрив == |
|||
{{Multiple image |
{{Multiple image |
||
|align = right |direction = vertical |width = 242 |
|align = right |direction = vertical |width = 242 |
||
|image1 = |
|image1 = Lunar sample 15016 S71-45477.jpg |
||
|caption1 = Зразок [[базальт]]у з пухирцями з [[Болото Гниття|Болота Гниття]] на краю Моря Дощів, доставлений «[[Аполлон-15|Аполлоном-15]]» |
|||
|caption1 = Застиглі [[лавовий потік|лавові потоки]] на заході моря. Знімок «[[Аполлон-15|Аполлона-15]]», 1971 (ширина — близько {{s|75 км}}). |
|||
|image2 = Lava flows in Mare Imbrium (AS15-M-1558).png |
|||
|caption2 = Застиглі [[лавовий потік|лавові потоки]] на заході моря. Знімок «[[Аполлон-15|Аполлона-15]]», 1971 (ширина — близько {{s|75 км}}). |
|||
}} |
}} |
||
[[Імпактний басейн|Басейн]] Моря Дощів заповнений застиглою [[базальт]]овою [[лава|лавою]] майже цілком. Головний виняток становить місцевість біля його південно-східного краю (навколо [[Болото Гниття|Болота Гниття]]), де стоять [[гори Архімеда]]. Крім того, подекуди над лавовими рівнинами моря височіють менші гори. Товщина шару лави сягає, за різними оцінками, від 1,1 до {{s|6 км}}<ref name=Wood_2004/><ref name=Chikmachev_2009/><ref name=Thomson_2009/><ref name=Gong_2016/>. Висота поверхні моря зменшується з південного заходу на північ — північний схід. На південному заході поверхня моря лежить на 1,1 км нижче за середній рівень місячної поверхні, а на півночі — на 3 км<ref name=Thiessen_2014/>. Подекуди лавовий покрив утворює невисокі [[гряда (астрогеологія)|гряди]]{{Перехід|#Гряди}} та порізаний звивистими борознами{{Перехід|#Звивисті_борозни}}. |
|||
== Лавовий покрив == |
|||
[[Імпактний басейн|Басейн]] Моря Дощів заповнений застиглою [[базальт]]овою [[лава|лавою]] майже цілком. Головний виняток становить місцевість біля його південно-східного краю (навколо [[Болото Гниття|Болота Гниття]]), де стоять [[гори Архімеда]]. Крім того, подекуди над лавовими рівнинами моря височіють менші гори. Товщина шару лави сягає, за різними оцінками, від 1,1 до {{s|6 км}}<ref name=Wood_2004_database/><ref name=Chikmachev_2009/><ref name=Thomson_2009/><ref name=Gong_2016/>. Висота поверхні моря зменшується з південного заходу на північ — північний схід. На південному заході поверхня моря лежить на 1,1 км нижче за середній рівень місячної поверхні, а на півночі — на 3 км<ref name=Thiessen_2014/>. Подекуди лавовий покрив утворює невисокі [[гряда (астрогеологія)|гряди]]{{Перехід|#Гряди}} та порізаний звивистими борознами{{Перехід|#Звивисті_борозни}}. |
|||
У південно-західній частині Моря Дощів простежуються окремі [[лавовий потік|потоки застиглої лави]], що досі зберегли рельєф, — найбільш виразні з подібних потоків на Місяці<ref name=Garry_2010/><ref name=Garry_2014/><ref name=Schaber_1976/>. Їх видно навіть на знімках із Землі<ref name=Wood_2005/>. Довжина деяких потоків сягає 1200 км, а висота над навколишньою місцевістю — {{s|35 м}}<ref name=Wilhelms_1987_5/>. Потоки різного віку дещо відрізняються складом (і, як наслідок, кольором): молода лава багатша на [[титан (хімічний елемент)|титан]], ніж стара, і її колір дещо ближчий до синього<ref name=Thiessen_2014/><ref name=Hiesinger_2000/><ref name=Schaber_1973/><ref name=Schaber_1976/>. |
У південно-західній частині Моря Дощів простежуються окремі [[лавовий потік|потоки застиглої лави]], що досі зберегли рельєф, — найбільш виразні з подібних потоків на Місяці<ref name=Garry_2010/><ref name=Garry_2014/><ref name=Schaber_1976/>. Їх видно навіть на знімках із Землі<ref name=Wood_2005/>. Довжина деяких потоків сягає 1200 км, а висота над навколишньою місцевістю — {{s|35 м}}<ref name=Wilhelms_1987_5/>. Потоки різного віку дещо відрізняються складом (і, як наслідок, кольором): молода лава багатша на [[титан (хімічний елемент)|титан]], ніж стара, і її колір дещо ближчий до синього<ref name=Thiessen_2014/><ref name=Hiesinger_2000/><ref name=Schaber_1973/><ref name=Schaber_1976/>. |
||
| Рядок 110: | Рядок 113: | ||
|caption4 = [[Карпати (Місяць)|Карпати]] — хребет на південному березі моря. Видно темні породи, інтерпретовані як [[пірокластичні породи|пірокластичні]]<ref name=Robinson_2018/><ref name=Gaddis_2003/>. Знімок [[Lunar Reconnaissance Orbiter|LRO]], 2017 (ширина — близько 30 км). |
|caption4 = [[Карпати (Місяць)|Карпати]] — хребет на південному березі моря. Видно темні породи, інтерпретовані як [[пірокластичні породи|пірокластичні]]<ref name=Robinson_2018/><ref name=Gaddis_2003/>. Знімок [[Lunar Reconnaissance Orbiter|LRO]], 2017 (ширина — близько 30 км). |
||
|image5 = Dorsum Zirkel A15-M-1554.jpg |
|image5 = Dorsum Zirkel A15-M-1554.jpg |
||
|caption5 = [[Гора Ла Гіра]] та гряда Ціркеля над внутрішнім кільцем басейну моря. Знімок «[[Аполлон-15|Аполлона-15]]», 1971 (ширина — близько {{s|130 км}}). |
|caption5 = [[Гора Ла Гіра]] та гряда Ціркеля над внутрішнім кільцем басейну моря. Вгорі видно довгий лавовий потік<ref name=Wood_2004_flow/>. Знімок «[[Аполлон-15|Аполлона-15]]», 1971 (ширина — близько {{s|130 км}}). |
||
|image6 = Montes Apenninus AS15-M-1423.jpg |
|image6 = Montes Apenninus AS15-M-1423.jpg |
||
|caption6 = Південно-східний край басейну моря: [[Болото Гниття]] та [[Апенніни (Місяць)|Апенніни]]. Видно звивисту борозну Гедлі та кілька [[грабен]]ів (більш прямих борозен). Знімок «Аполлона-15», 1971 (ширина — близько {{s|240 км}}). |
|caption6 = Південно-східний край басейну моря: [[Болото Гниття]] та [[Апенніни (Місяць)|Апенніни]]. Видно звивисту борозну Гедлі та кілька [[грабен]]ів (більш прямих борозен). Знімок «Аполлона-15», 1971 (ширина — близько {{s|240 км}}). |
||
}} |
}} |
||
=== Гори імпактного походження === |
=== Гори імпактного походження === |
||
Крім згаданих вище великих хребтів, що оточують Море Дощів, у ньому є чимало невеликих гір та масивів, які теж з'явилися разом із його басейном. Особливо багато таких гір на сході та півночі моря; найбільші з них отримали назви. Внутрішнє (670-кілометрове) кільце басейну, виступаючи з-під лави, утворює [[Прямий Хребет (Місяць)|Прямий Хребет]], [[Тенерифе (Місяць)|гори Тенерифе]] та {{нп|гора Піко|гору Піко|en|Mons Pico}} на півночі моря, {{нп|гори Шпіцберген (Місяць)|гори Шпіцберген|en|Montes Spitzbergen}} на сході, [[гора Ла Гіра|гору Ла Гіра]] на південному заході{{ref+|Більшість дослідників вважають гору Ла Гіра частиною внутрішнього кільця басейну Моря Дощів, але існує й версія про її вулканічне походження<ref name=Hawke_2003/><ref name=Raitala_1999/>.|прим.}}, а також кілька безіменних гір у різних місцях. Між внутрішнім кільцем та краєм басейну стоять {{нп|гора Пітон|гора Пітон|en|Mons Piton}} на північному сході моря та [[гори Архімеда]] на південному сході. На південно-західному краї Моря Дощів, на межі з [[Океан Бур|Океаном Бур]], розташовані [[гора Виноградова]] та {{нп|гора Деліля|гора Деліля|en|Mons Delisle}}, а дещо західніше — {{нп|гори Гарбінгер|гори Гарбінгер|en|Montes Harbinger}}, які, ймовірно, є частиною головного кільця басейну моря<ref name=Wilhelms_1971/><ref name=maps_gazetteer/><ref name=Westfall_2000/><ref name=Grego_2006/><ref name=Chikmachev_2009/>. |
Крім згаданих вище великих хребтів, що оточують Море Дощів, у ньому є чимало невеликих гір та масивів, які теж з'явилися разом із його басейном. Особливо багато таких гір на сході та півночі моря; найбільші з них отримали назви. Внутрішнє (670-кілометрове) кільце басейну, виступаючи з-під лави, утворює [[Прямий Хребет (Місяць)|Прямий Хребет]], [[Тенерифе (Місяць)|гори Тенерифе]] та {{нп|гора Піко|гору Піко|en|Mons Pico}} на півночі моря, {{нп|гори Шпіцберген (Місяць)|гори Шпіцберген|en|Montes Spitzbergen}} на сході, [[гора Ла Гіра|гору Ла Гіра]] на південному заході{{ref+|Більшість дослідників вважають гору Ла Гіра частиною внутрішнього кільця басейну Моря Дощів, але існує й версія про її вулканічне походження<ref name=Hawke_2003/><ref name=Raitala_1999/>.|прим.}}, а також кілька безіменних гір у різних місцях. Між внутрішнім кільцем та краєм басейну стоять {{нп|гора Пітон|гора Пітон|en|Mons Piton}} на північному сході моря та [[гори Архімеда]] на південному сході. На південно-західному краї Моря Дощів, на межі з [[Океан Бур|Океаном Бур]], розташовані [[гора Виноградова]] та {{нп|гора Деліля|гора Деліля|en|Mons Delisle}}, а дещо західніше — {{нп|гори Гарбінгер|гори Гарбінгер|en|Montes Harbinger}}, які, ймовірно, є частиною головного кільця басейну моря<ref name=Wilhelms_1971/><ref name=maps_gazetteer/><ref name=Westfall_2000/><ref name=Grego_2006/><ref name=Chikmachev_2009/>. |
||
| Рядок 124: | Рядок 128: | ||
{{якір|Звивисті_борозни}}Басейн Моря Дощів багатий на звивисті борозни, які інтерпретують як русла [[лавовий потік|лавових потоків]] або обвалені [[лавові тунелі]]. Там виявлено близько 50 таких об'єктів, що становить 28 % усіх знайдених на Місяці (результати дослідження знімків апаратів [[Lunar Reconnaissance Orbiter|LRO]] та [[SELENE]] 2013 року). Найбільше їх по краях моря — як біля берегів, так і біля межі з [[Океан Бур|Океаном Бур]]<ref name=Hurwitz_2013/>. У [[Болото Гниття|Болоті Гниття]] на південному сході Моря Дощів тягнеться одна з найбільших звивистих борозен Місяця — борозна Гедлі довжиною близько 150 км і шириною до 2 км, яку досліджував «[[Аполлон-15]]»<ref name=Spudis_1988/>. Багато подібних об'єктів є в околицях {{нп|гори Гарбінгер|гір Гарбінгер|en|Montes Harbinger}} на західній межі моря та на сусідньому «{{comment|плато Аристарха|не затверджена Міжнародним астрономічним союзом назва}}» в Океані Бур. Інші примітні звивисті борозни басейну Моря Дощів — безіменна борозна в {{Нп|Альпійська долина (Місяць)|Альпійській долині|en|Vallis Alpes}} на північному сході басейну, борозна Платона на півночі, а також борозни Ейлера, Брейлі, Діофанта та Деліля на південному сході<ref name=Hurwitz_2013/>. |
{{якір|Звивисті_борозни}}Басейн Моря Дощів багатий на звивисті борозни, які інтерпретують як русла [[лавовий потік|лавових потоків]] або обвалені [[лавові тунелі]]. Там виявлено близько 50 таких об'єктів, що становить 28 % усіх знайдених на Місяці (результати дослідження знімків апаратів [[Lunar Reconnaissance Orbiter|LRO]] та [[SELENE]] 2013 року). Найбільше їх по краях моря — як біля берегів, так і біля межі з [[Океан Бур|Океаном Бур]]<ref name=Hurwitz_2013/>. У [[Болото Гниття|Болоті Гниття]] на південному сході Моря Дощів тягнеться одна з найбільших звивистих борозен Місяця — борозна Гедлі довжиною близько 150 км і шириною до 2 км, яку досліджував «[[Аполлон-15]]»<ref name=Spudis_1988/>. Багато подібних об'єктів є в околицях {{нп|гори Гарбінгер|гір Гарбінгер|en|Montes Harbinger}} на західній межі моря та на сусідньому «{{comment|плато Аристарха|не затверджена Міжнародним астрономічним союзом назва}}» в Океані Бур. Інші примітні звивисті борозни басейну Моря Дощів — безіменна борозна в {{Нп|Альпійська долина (Місяць)|Альпійській долині|en|Vallis Alpes}} на північному сході басейну, борозна Платона на півночі, а також борозни Ейлера, Брейлі, Діофанта та Деліля на південному сході<ref name=Hurwitz_2013/>. |
||
На південному та східному краях басейну моря трапляються плями темних відкладів, які інтерпретують як [[пірокластичні породи]] від [[експлозія|вибухових |
На південному та східному краях басейну моря трапляються плями темних відкладів, які інтерпретують як [[пірокластичні породи]] від [[експлозія|вибухових]] або [[лавовий фонтан|фонтаноподібних]] вивержень. Їх виявлено в [[Карпати (Місяць)|Карпатах]], у морі поруч, в околицях [[гори Архімеда|гір Архімеда]] (біля кратера {{нп|Бер (місячний кратер)|Бер|ru|Бэр (лунный кратер)}}), навколо звивистих борозен у [[Болото Гниття|Болоті Гниття]] (борозни Гедлі та «{{comment|борозни Моцарта|не затверджена Міжнародним астрономічним союзом назва}}»), навколо одного з сусідніх із ними грабенів (борозен Френеля) та в кількох місцях на підніжжі [[Апенніни (Місяць)|Апеннін]]<ref name=Gaddis_2003/><ref name=Gustafson_2012/><ref name=Blewett_2001/><ref name=Coombs_1988/>. |
||
По краях Моря Дощів виявлено кілька «меніскових западин» ({{lang-en|meniscus hollows, irregular mare patches}}) — дрібних об'єктів загадкового, але, за більшістю версій, теж пов'язаного з вулканізмом походження (див. [[Іна (кратер)|Іна]]). Більшість із них лежать на межі моря з Океаном Бур, а одна — біля підніжжя Апеннін<ref name=Stooke_2012/><ref name=Braden_2014/><ref name=Robinson_2014_volcanism/>. |
|||
=== Тектонічні об'єкти === |
=== Тектонічні об'єкти === |
||
| Рядок 132: | Рядок 138: | ||
==== Грабени ==== |
==== Грабени ==== |
||
На незатоплених ділянках басейну моря (навколо [[Болото Гниття|Болота Гниття]]) видно численні [[грабен]]и, які можуть продовжуватися під лавою і в інших місцях. Вони тягнуться переважно паралельно берегу і з'явилися після початку затоплення басейну<ref name=Solomon_1980/><ref name=ASU_2008/>. |
На незатоплених ділянках басейну моря (навколо [[Болото Гниття|Болота Гниття]]) видно численні [[грабен]]и, які можуть продовжуватися під лавою і в інших місцях. Вони тягнуться переважно паралельно берегу і з'явилися після початку затоплення басейну<ref name=Solomon_1980/><ref name=ASU_2008/>. Їх появу пов'язують із просіданням поверхні під тиском лавових нашарувань<ref name=Wilhelms_1987_11/><ref name=Solomon_1980/>. |
||
Грабеном може бути й {{Нп|Альпійська долина (Місяць)|Альпійська долина|en|Vallis Alpes}} — легко доступний для спостережень, але загадковий об'єкт, що прорізає [[Альпи (Місяць)|місячні Альпи]] перпендикулярно берегу моря<ref name=Wilhelms_1987_6/><ref name=Wilkinson_2010/><ref name=Brent_2009/><ref name=Wood_2004_valley/>. |
Грабеном може бути й {{Нп|Альпійська долина (Місяць)|Альпійська долина|en|Vallis Alpes}} — легко доступний для спостережень, але загадковий об'єкт, що прорізає [[Альпи (Місяць)|місячні Альпи]] перпендикулярно берегу моря<ref name=Wilhelms_1987_6/><ref name=Wilkinson_2010/><ref name=Brent_2009/><ref name=Wood_2004_valley/>. |
||
=== Кратери === |
=== Кратери === |
||
Найбільший — 260-кілометровий — [[метеоритний кратер|кратер]] Моря Дощів розташований на його північно-західному краю, залитий лавою і утворює [[Затока Райдуги|Затоку Райдуги]]. Поряд із північним краєм моря лежить (однак не з'єднується з ним) 100-кілометровий кратер [[Платон (кратер)|Платон]]. На сході моря є 81-кілометровий кратер {{нп|Архімед (кратер)|Архімед|ru|Архимед (кратер)}} та 57-кілометровий кратер [[Кассіні (місячний кратер)|Кассіні]]. |
Найбільший — 260-кілометровий — [[метеоритний кратер|кратер]] Моря Дощів розташований на його північно-західному краю, залитий лавою і утворює [[Затока Райдуги|Затоку Райдуги]]. Поряд із північним краєм моря лежить (однак не з'єднується з ним) 100-кілометровий кратер [[Платон (кратер)|Платон]]. На сході моря є 81-кілометровий кратер {{нп|Архімед (кратер)|Архімед|ru|Архимед (кратер)}} та 57-кілометровий кратер [[Кассіні (місячний кратер)|Кассіні]], а на півдні — 56-кілометровий {{s|Ламберт R}}. Усі ці кратери теж більшою чи меншою мірою залиті лавою. Наступні за розміром кратери Моря Дощів — 54-кілометровий {{нп|Аристілл (кратер)|Аристілл|ru|Аристилл (лунный кратер)}}, 39-кілометровий {{нп|Автолік (кратер)|Автолік|ru|Автолик (лунный кратер)}} та 34-кілометровий {{нп|Тимохаріс (кратер)|Тимохаріс|ru|Тимохарис (лунный кратер)}} — молодші за лавовий покрив і примітні значною яскравістю та системами променів. Це стосується й менших кратерів {{нп|Піфей (кратер)|Піфей|ru|Пифей (лунный кратер)}} та {{нп|Ейлер (кратер)|Ейлер|en|Euler (crater)}}. Всього в Морі Дощів 23 кратери діаметром {{s|>10 км}} (не враховуючи той, що містить Затоку Райдуги)<ref name=Thomson_2009/><ref name=maps_gazetteer/>. |
||
Два маленькі кратери на берегах моря мають ознаки [[концентричний кратер|концентричних]]: 7-кілометровий кратер {{нп|Макміллан (кратер)|Макміллан|ru|Макмиллан (лунный кратер)}} біля [[гори Архімеда|гір Архімеда]] та безіменний напівзруйнований 8-кілометровий кратер на північному березі {{s|({{Coord|50.08|N|21.26|W|globe:Moon|nogoogle=1|noosm=1|name=Можливий концентричний кратер}})}}{{ref+|Див. [[:c:file:Concentric crater near Laplace E.png|знімок апарата Lunar Reconnaissance Orbiter]].|прим.}}<ref name=Wood_1978_conc/><ref name=Trang_2016/>. |
|||
У Морі Дощів є три найменовані [[ланцюжок кратерів|ланцюжки кратерів]]: ланцюжок Тимохаріса, ланцюжок Юрія та ланцюжок П'єра<ref name=maps_gazetteer/>. Південна частина моря вкрита довгими яскравими променями сусіднього кратера [[Коперник (місячний кратер)|Коперник]]<ref name=NASA_1978/>. |
|||
У Морі Дощів є три найменовані [[ланцюжок кратерів|ланцюжки кратерів]]: ланцюжок Тимохаріса, ланцюжок Юрія та ланцюжок П'єра<ref name=maps_gazetteer/>. |
|||
<gallery mode="packed" heights="200px"> |
<gallery mode="packed" heights="200px"> |
||
Archimedes (LRO).png|Частково залитий лавою кратер {{нп|Архімед (кратер)|Архімед|ru|Архимед (кратер)}} на сході Моря Дощів (діаметр — 81 км) |
Archimedes (LRO).png|Частково залитий лавою кратер {{нп|Архімед (кратер)|Архімед|ru|Архимед (кратер)}} на сході Моря Дощів (діаметр — 81 км) |
||
Lambert R (AS17-M-2286).png|Повністю залитий лавою кратер {{s|Ламберт R}} на півдні Моря Дощів (діаметр — |
Lambert R (AS17-M-2286).png|Повністю залитий лавою кратер {{s|Ламберт R}} на півдні Моря Дощів (діаметр — 56 км) |
||
Autolycus crater Aristillus crater AS15-M-1538.jpg|Кратери {{нп|Автолік (кратер)|Автолік|ru|Автолик (лунный кратер)}} (39 км, нижній) та {{нп|Аристілл (кратер)|Аристілл|ru|Аристилл (лунный кратер)}} (54 км, верхній) на сході Моря Дощів. На горизонті — [[Альпи (Місяць)|Альпи]] та {{нп|гора Пітон|гора Пітон|en|Mons Piton}}. |
Autolycus crater Aristillus crater AS15-M-1538.jpg|Кратери {{нп|Автолік (кратер)|Автолік|ru|Автолик (лунный кратер)}} (39 км, нижній) та {{нп|Аристілл (кратер)|Аристілл|ru|Аристилл (лунный кратер)}} (54 км, верхній) на сході Моря Дощів. На горизонті — [[Альпи (Місяць)|Альпи]] та {{нп|гора Пітон|гора Пітон|en|Mons Piton}}. |
||
</gallery> |
</gallery> |
||
| Рядок 149: | Рядок 158: | ||
{{Multiple image |
{{Multiple image |
||
|align = right |direction = vertical |width = 242 |
|align = right |direction = vertical |width = 242 |
||
|image1 = |
|image1 = New crater on the Moon (17 March 2013).png |
||
|caption1 = 18-метровий кратер у Морі Дощів, що з'явився 17 березня 2013. Спалах при його появі, що сягнув 3-ї [[видима зоряна величина|зоряної величини]], був відзнятий із Землі, ставши рекордно яскравим серед зареєстрованих на той час<ref name=Robinson_2013_lroc/><ref name=Robinson_2014_crater/><ref name=Suggs_2014/>. Знімок зонда [[Lunar Reconnaissance Orbiter|LRO]] (28 липня 2013). |
|||
|caption1 = Зразок [[базальт]]у з пухирцями з [[Болото Гниття|Болота Гниття]] на краю Моря Дощів, доставлений «[[Аполлон-15|Аполлоном-15]]» |
|||
|image2 = New crater on the Moon (17 March 2013).png |
|||
|caption2 = 18-метровий кратер у Морі Дощів, що з'явився 17 березня 2013. Спалах при його появі, що сягнув 3-ї [[видима зоряна величина|зоряної величини]], був відзнятий із Землі, ставши рекордно яскравим серед зареєстрованих на той час<ref name=Robinson_2013_lroc/><ref name=Robinson_2014/><ref name=Suggs_2014/>. Знімок зонда [[Lunar Reconnaissance Orbiter|LRO]] (28 липня 2013). |
|||
}} |
}} |
||
[[Імпактний басейн|Басейн]] Моря Дощів — один із наймолодших на Місяці<ref name=Wood_2004_database/>. За даними [[радіоізотопне датування|радіоізотопного датування]] порід, інтерпретованих як його ударний розплав, він з'явився близько {{s|3,9 млрд}} років тому<ref name=Merle_2014/><ref name=Han_2018/>. Це мало більші наслідки для сучасного вигляду супутника, ніж будь-яка інша окрема подія<ref name=Wilhelms_1980/>, і стало початком названого за іменем моря [[імбрійський період|імбрійського періоду]] геологічної історії Місяця<ref name=Tanaka_2012/>. |
|||
[[Імпактний басейн|Басейн]] Моря Дощів — один із наймолодших на Місяці<ref name=Wood_2004/>. За даними [[радіоізотопне датування|радіоізотопного датування]] порід, інтерпретованих як його ударний розплав, він з'явився близько {{s|3,9 млрд}} років тому<ref name=Merle_2014/><ref name=Han_2018/>. Це стало початком [[імбрійський період|імбрійського періоду]] геологічної історії Місяця, названого за іменем цього моря. Його поділяють на [[ранньоімбрійська епоха|ранньоімбрійську]] та [[пізньоімбрійська епоха|пізньоімбрійську]] епоху<ref name=Tanaka_2012/>. |
|||
Асиметрія басейну Моря Дощів та поля його викидів, а також деяка витягнутість його внутрішнього кільця, вказує на те, що [[астероїд]], який створив цей басейн, летів із північного заходу під кутом близько 30° до горизонталі<ref name=Schultz_1995/><ref name=Schultz_2001/><ref name=Schultz_2010/>. Його розмір оцінюють у приблизно 250 км (цей результат ґрунтується на геометричних параметрах хребтів та долин, що розходяться від басейну моря)<ref name=Schultz_2016/>. |
Асиметрія басейну Моря Дощів та поля його викидів, а також деяка витягнутість його внутрішнього кільця, вказує на те, що [[астероїд]], який створив цей басейн, летів із північного заходу під кутом близько 30° до горизонталі<ref name=Schultz_1995/><ref name=Schultz_2001/><ref name=Schultz_2010/>. Його розмір оцінюють у приблизно 250 км (цей результат ґрунтується на геометричних параметрах хребтів та долин, що розходяться від басейну моря)<ref name=Schultz_2016/>. |
||
| Рядок 161: | Рядок 167: | ||
Можливо, саме цей [[зіткнення космічних тіл|удар]] спричинив масштабні виливи [[лава|лави]] на видимому боці Місяця протягом наступних кількох сотень мільйонів років<ref name=Wlasuk_2000/><ref name=Watters_2010/>. У будь-якому випадку невдовзі після утворення басейну Моря Дощів (в межах 100 млн років) його почала заливати лава<ref name=Thiessen_2014/><ref name=Hiesinger_2000/>. У цьому морі можна розрізнити десятки окремих її потоків, що відрізняються віком та хімічним складом: молода лава містить більше [[титан (хімічний елемент)|титану]], ніж стара<ref name=Thiessen_2014/><ref name=Hiesinger_2000/>. Більшу частину об'єму моря займає відносно стара лава ({{s|3,5—3,8 млрд}} років), але на поверхні лежить переважно молодша<ref name=Solomon_1980/>. Більше половини сучасної поверхні моря утворено лавою [[пізньоімбрійська епоха|пізньоімбрійського віку]], а дещо менше (переважно в західній частині) — [[ератосфенівський період|ератосфенівського]]<ref name=Stoffler_2001/><ref name=Wilhelms_1971/>. [[Абсолютна геохронологія|Абсолютний вік]] лави на поверхні моря, визначений за [[підрахунок кратерів|підрахунком кратерів]], лежить у межах {{s|2,0—3,6 млрд}} років. Отже, вулканічна активність там тривала дуже довго — не менш ніж 1,6 млрд років<ref name=Hiesinger_2011/>. Наймолодші — ератосфенівські — потоки беруть початок з невеликої ділянки біля кратера {{нп|Ейлер (кратер)|Ейлер|en|Euler (crater)}} на південному заході моря. Величезна довжина деяких потоків {{s|(до 1200 км)}} вказує на те, що в'язкість лави була дуже малою, а швидкість виверження — великою<ref name=Schaber_1973/>; ймовірно, вони утворилися протягом кількох діб<ref name=Schaber_1976/>. На краю моря вивергалася й більш в'язка лава, яка {{s|3,7—3,8 млрд}} років тому утворила вулканічні гори {{нп|гора Груйтуйзен-Гамма|Груйтуйзен-Гамма|en|Mons Gruithuisen Gamma}} та [[гора Груйтуйзен-Дельта|Груйтуйзен-Дельта]]<ref name=Lena_2013_Gruithuisen/><ref name=Ivanov_2016/>. |
Можливо, саме цей [[зіткнення космічних тіл|удар]] спричинив масштабні виливи [[лава|лави]] на видимому боці Місяця протягом наступних кількох сотень мільйонів років<ref name=Wlasuk_2000/><ref name=Watters_2010/>. У будь-якому випадку невдовзі після утворення басейну Моря Дощів (в межах 100 млн років) його почала заливати лава<ref name=Thiessen_2014/><ref name=Hiesinger_2000/>. У цьому морі можна розрізнити десятки окремих її потоків, що відрізняються віком та хімічним складом: молода лава містить більше [[титан (хімічний елемент)|титану]], ніж стара<ref name=Thiessen_2014/><ref name=Hiesinger_2000/>. Більшу частину об'єму моря займає відносно стара лава ({{s|3,5—3,8 млрд}} років), але на поверхні лежить переважно молодша<ref name=Solomon_1980/>. Більше половини сучасної поверхні моря утворено лавою [[пізньоімбрійська епоха|пізньоімбрійського віку]], а дещо менше (переважно в західній частині) — [[ератосфенівський період|ератосфенівського]]<ref name=Stoffler_2001/><ref name=Wilhelms_1971/>. [[Абсолютна геохронологія|Абсолютний вік]] лави на поверхні моря, визначений за [[підрахунок кратерів|підрахунком кратерів]], лежить у межах {{s|2,0—3,6 млрд}} років. Отже, вулканічна активність там тривала дуже довго — не менш ніж 1,6 млрд років<ref name=Hiesinger_2011/>. Наймолодші — ератосфенівські — потоки беруть початок з невеликої ділянки біля кратера {{нп|Ейлер (кратер)|Ейлер|en|Euler (crater)}} на південному заході моря. Величезна довжина деяких потоків {{s|(до 1200 км)}} вказує на те, що в'язкість лави була дуже малою, а швидкість виверження — великою<ref name=Schaber_1973/>; ймовірно, вони утворилися протягом кількох діб<ref name=Schaber_1976/>. На краю моря вивергалася й більш в'язка лава, яка {{s|3,7—3,8 млрд}} років тому утворила вулканічні гори {{нп|гора Груйтуйзен-Гамма|Груйтуйзен-Гамма|en|Mons Gruithuisen Gamma}} та [[гора Груйтуйзен-Дельта|Груйтуйзен-Дельта]]<ref name=Lena_2013_Gruithuisen/><ref name=Ivanov_2016/>. |
||
Близько 3,5 млрд років тому виверження в Морі Дощів відіграли головну роль у найбільшому в історії Місяця сплеску вулканічної активності. За оцінкою 2017 року, вивержені гази (переважно [[монооксид вуглецю]], пари [[сірка|сірки]] та [[вода|води]]) утворювали [[атмосфера Місяця|атмосферу]] з тиском до 0,01 [[атмосфера (одиниця)|земного]], яка могла зберігатися декілька десятків мільйонів років<ref name=Needham_2017/><ref>{{cite web|url=http://www.astrosvit.in.ua/novyny/inshi-novyny/nove-doslidzhennia-pokazuie-misiats-kolys-mav-atmosferu|website=Український астрономічний портал|title=Нове дослідження показує — Місяць колись мав атмосферу|date=9 жовтня 2017|author=Георгій Ковальчук|accessdate=27 |
Близько 3,5 млрд років тому виверження в Морі Дощів відіграли головну роль у найбільшому в історії Місяця сплеску вулканічної активності. За оцінкою 2017 року, вивержені гази (переважно [[монооксид вуглецю]], пари [[сірка|сірки]] та [[вода|води]]) утворювали [[атмосфера Місяця|атмосферу]] з тиском до 0,01 [[атмосфера (одиниця)|земного]], яка могла зберігатися декілька десятків мільйонів років<ref name=Needham_2017/><ref>{{cite web|url=http://www.astrosvit.in.ua/novyny/inshi-novyny/nove-doslidzhennia-pokazuie-misiats-kolys-mav-atmosferu|website=Український астрономічний портал|title=Нове дослідження показує — Місяць колись мав атмосферу|date=9 жовтня 2017|author=Георгій Ковальчук|accessdate=27 січня 2019|archiveurl=https://web.archive.org/web/20171119125907/http://astrosvit.in.ua/novyny/inshi-novyny/nove-doslidzhennia-pokazuie-misiats-kolys-mav-atmosferu|archivedate=19 листопад 2017|deadurl=no}}</ref>. |
||
Застигаючи й осідаючи під дією власної ваги, лавовий покрив зминався в [[гряда (астрогеологія)|гряди]], що почали утворюватися ще до припинення вивержень<ref name=Solomon_1980/>. Окремі потоки лави прорізали в поверхні звивисті борозни<ref name=Hurwitz_2013/>. Крім того, після появи басейну Моря Дощів, але до |
Застигаючи й осідаючи під дією власної ваги, лавовий покрив зминався в [[гряда (астрогеологія)|гряди]], що почали утворюватися ще до припинення вивержень<ref name=Solomon_1980/>. Окремі потоки лави прорізали в поверхні звивисті борозни<ref name=Hurwitz_2013/>. Крім того, після появи басейну Моря Дощів, але до закінчення вивержень лави в ньому з'явилися кратери, що зараз напівзатоплені, як-от {{нп|Архімед (кратер)|Архімед|ru|Архимед (кратер)}}, [[Кассіні (місячний кратер)|Кассіні]] та кратер, в якому лежить [[Затока Райдуги]]<ref name=Wilhelms_1987_10/><ref name=Wilkinson_2010/>. |
||
== Посадки космічних апаратів == |
== Посадки космічних апаратів == |
||
| Рядок 212: | Рядок 218: | ||
|bibcode = 2008LPI....39.1019A |
|bibcode = 2008LPI....39.1019A |
||
|url = https://www.lpi.usra.edu/meetings/lpsc2008/pdf/1019.pdf |
|url = https://www.lpi.usra.edu/meetings/lpsc2008/pdf/1019.pdf |
||
|accessdate = 24 січень 2019 |
|||
|archiveurl = https://web.archive.org/web/20180531111620/https://www.lpi.usra.edu/meetings/lpsc2008/pdf/1019.pdf |
|archiveurl = https://web.archive.org/web/20180531111620/https://www.lpi.usra.edu/meetings/lpsc2008/pdf/1019.pdf |
||
|archivedate = |
|archivedate = 2018-05-31 |
||
|deadurl = no |
|deadurl = no |
||
}}</ref> |
}}</ref> |
||
| Рядок 255: | Рядок 260: | ||
|url =https://onlinelibrary.wiley.com/doi/pdf/10.1111/j.1945-5100.2001.tb01909.x |
|url =https://onlinelibrary.wiley.com/doi/pdf/10.1111/j.1945-5100.2001.tb01909.x |
||
}}</ref> |
}}</ref> |
||
<ref name=Braden_2014>{{cite journal |
|||
|author =Braden S. E., Stopar J. D., Robinson M. S., Lawrence S. J., van der Bogert C. H., Hiesinger H. |
|||
|title =Evidence for basaltic volcanism on the Moon within the past 100 million years |
|||
|date =2014 |
|||
|journal =Nature Geoscience |
|||
|volume =7 |
|||
|issue =11 |
|||
|pages =787–791 |
|||
|doi =10.1038/ngeo2252 |
|||
|bibcode =2014NatGe...7..787B |
|||
}} ([https://web.archive.org/web/20141203195510/http://www.nature.com/ngeo/journal/v7/n11/extref/ngeo2252-s1.pdf Supplementary material]).</ref> |
|||
<ref name=Brent_2009>{{cite web |
<ref name=Brent_2009>{{cite web |
||
|url = http://lroc.sese.asu.edu/posts/55 |
|url = http://lroc.sese.asu.edu/posts/55 |
||
| Рядок 273: | Рядок 289: | ||
|bibcode = 1998LPI....29.1352B |
|bibcode = 1998LPI....29.1352B |
||
|url = http://www.lpi.usra.edu/meetings/LPSC98/pdf/1352.pdf |
|url = http://www.lpi.usra.edu/meetings/LPSC98/pdf/1352.pdf |
||
|accessdate = 1 березень 2015 |
|||
|archiveurl = https://web.archive.org/web/20141017224314/http://www.lpi.usra.edu/meetings/LPSC98/pdf/1352.pdf |
|archiveurl = https://web.archive.org/web/20141017224314/http://www.lpi.usra.edu/meetings/LPSC98/pdf/1352.pdf |
||
|archivedate = 17 жовтень 2014 |
|archivedate = 17 жовтень 2014 |
||
| Рядок 324: | Рядок 339: | ||
|bibcode = 2010LPI....41.2278G |
|bibcode = 2010LPI....41.2278G |
||
|url = http://www.lpi.usra.edu/meetings/lpsc2010/pdf/2278.pdf |
|url = http://www.lpi.usra.edu/meetings/lpsc2010/pdf/2278.pdf |
||
|accessdate = 1 березень 2015 |
|||
|archiveurl = https://web.archive.org/web/20150402093847/http://www.lpi.usra.edu/meetings/lpsc2010/pdf/2278.pdf |
|archiveurl = https://web.archive.org/web/20150402093847/http://www.lpi.usra.edu/meetings/lpsc2010/pdf/2278.pdf |
||
|archivedate = |
|archivedate = 2015-04-02 |
||
|deadurl = no |
|deadurl = no |
||
}}</ref> |
}}</ref> |
||
| Рядок 336: | Рядок 350: | ||
|bibcode = 2014LPI....45.2169G |
|bibcode = 2014LPI....45.2169G |
||
|url = http://www.hou.usra.edu/meetings/lpsc2014/pdf/2169.pdf |
|url = http://www.hou.usra.edu/meetings/lpsc2014/pdf/2169.pdf |
||
|accessdate = 1 березень 2015 |
|||
|archiveurl = https://web.archive.org/web/20150402120637/http://www.hou.usra.edu/meetings/lpsc2014/pdf/2169.pdf |
|archiveurl = https://web.archive.org/web/20150402120637/http://www.hou.usra.edu/meetings/lpsc2014/pdf/2169.pdf |
||
|archivedate = |
|archivedate = 2015-04-02 |
||
|deadurl = no |
|deadurl = no |
||
}}</ref> |
}}</ref> |
||
| Рядок 391: | Рядок 404: | ||
|allpages =285 |
|allpages =285 |
||
|isbn =978-1-846-28243-0 |
|isbn =978-1-846-28243-0 |
||
}}</ref> |
|||
<ref name=Gustafson_2012>{{cite journal |
|||
|author =Gustafson J. O., Bell J. F. III, Gaddis L. R., Hawke B. R., Giguere T. A. |
|||
|title =Characterization of previously unidentified lunar pyroclastic deposits using Lunar Reconnaissance Orbiter Camera data |
|||
|journal =Journal of Geophysical Research |
|||
|volume =117 |
|||
|issue =E12 |
|||
|date =2012 |
|||
|bibcode =2012JGRE..117.0H25G |
|||
|doi =10.1029/2011JE003893 |
|||
|url =http://onlinelibrary.wiley.com/doi/10.1029/2011JE003893/pdf |
|||
}}</ref> |
}}</ref> |
||
<ref name=Han_2018>{{cite journal |
<ref name=Han_2018>{{cite journal |
||
| Рядок 451: | Рядок 475: | ||
|doi =10.3931/e-rara-238 |
|doi =10.3931/e-rara-238 |
||
|посилання =http://www.e-rara.ch/zut/content/pageview/160524 |
|посилання =http://www.e-rara.ch/zut/content/pageview/160524 |
||
|archiveurl =https://web.archive.org/web/20180630104913/https://www.e-rara.ch/zut/content/pageview/160524 |
|||
}} (Mediterraneum Mare — у [http://www.e-rara.ch/zut/content/pageview/160531 списку назв на с. 232] ([https://web.archive.org/web/20150211123950/http://www.e-rara.ch/zut/content/pageview/160531 архів]); [https://books.google.com/books?id=USZhueHP2VgC&pg=PA232&dq=Mediterraneum та ж книга на Google Books]).</ref> |
|||
<ref name=Hiesinger_2000>{{cite journal |
<ref name=Hiesinger_2000>{{cite journal |
||
|author =Hiesinger H., Jaumann R., Neukam G., Head J. W. |
|author =Hiesinger H., Jaumann R., Neukam G., Head J. W. |
||
| Рядок 488: | Рядок 513: | ||
|bibcode = 2013P&SS...79....1H |
|bibcode = 2013P&SS...79....1H |
||
|url = http://web.archive.org/web/20131218082137/http://www.planetary.brown.edu/pdfs/4355.pdf |
|url = http://web.archive.org/web/20131218082137/http://www.planetary.brown.edu/pdfs/4355.pdf |
||
}} ([https://www.lpi.usra.edu/lunar/rilles/ Інтерактивна карта звивистих борозен Місяця за даними цієї роботи] |
}} ([https://www.lpi.usra.edu/lunar/rilles/ Інтерактивна карта звивистих борозен Місяця за даними цієї роботи]; [https://web.archive.org/web/20160303212431/http://www.lpi.usra.edu/lunar/rilles/ архів]).</ref> |
||
<ref name=Jones_2018_06>{{cite web |
<ref name=Jones_2018_06>{{cite web |
||
|url=https://gbtimes.com/the-change-3-lunar-lander-is-still-waking-up-after-nearly-five-years-on-the-moon |
|url=https://gbtimes.com/the-change-3-lunar-lander-is-still-waking-up-after-nearly-five-years-on-the-moon |
||
| Рядок 588: | Рядок 613: | ||
|archiveurl = https://web.archive.org/web/20181113075615/https://planetarynames.wr.usgs.gov/images/moon_nearside.pdf |
|archiveurl = https://web.archive.org/web/20181113075615/https://planetarynames.wr.usgs.gov/images/moon_nearside.pdf |
||
|archivedate = 2018-11-13 |
|archivedate = 2018-11-13 |
||
}} Див. також [https://planetarynames.wr.usgs.gov/Page/Moon1to1MAtlas карти Місяця з усіма чинними назвами деталей поверхні]([https://web.archive.org/web/20181003125352/https://planetarynames.wr.usgs.gov/Page/Moon1to1MAtlas архів]). Актуальні дані про назви |
}} Див. також [https://planetarynames.wr.usgs.gov/Page/Moon1to1MAtlas карти Місяця з усіма чинними назвами деталей поверхні] ([https://web.archive.org/web/20181003125352/https://planetarynames.wr.usgs.gov/Page/Moon1to1MAtlas архів]). Актуальні дані про назви деталей поверхні Місяця доступні також через безкоштовну програму [http://jmars.asu.edu JMARS].</ref> |
||
<ref name=Merle_2014>{{cite journal |
<ref name=Merle_2014>{{cite journal |
||
|author =Merle R. E., Nemchin A. A., Grange M. L., Whitehouse M. J., Pidgeon R. T. |
|author =Merle R. E., Nemchin A. A., Grange M. L., Whitehouse M. J., Pidgeon R. T. |
||
| Рядок 599: | Рядок 624: | ||
|doi =10.1111/maps.12395 |
|doi =10.1111/maps.12395 |
||
|bibcode =2014M&PS...49.2241M |
|bibcode =2014M&PS...49.2241M |
||
}}</ref> |
|||
<ref name=Montgomery_1999>{{книга |
|||
|заголовок =The Moon & the Western Imagination |
|||
|автор =Montgomery S. L. |
|||
|видавництво=University of Arizona Press |
|||
|рік =1999 |
|||
|isbn =9780816519897 |
|||
|посилання =http://books.google.com/books?id=esDRhhqoyhcC&pg=PA35&dq=Procellarum |
|||
|pages =34–35 |
|||
|allpages =265 |
|||
}}</ref> |
}}</ref> |
||
<ref name=Murphy_2011>{{cite journal |
<ref name=Murphy_2011>{{cite journal |
||
| Рядок 611: | Рядок 646: | ||
|bibcode = 2011Icar..211.1103M |
|bibcode = 2011Icar..211.1103M |
||
|arxiv = 1009.5720 |
|arxiv = 1009.5720 |
||
|url |
|url=https://web.archive.org/web/20140820122256/http://physics.ucsd.edu/~tmurphy/papers/Icarus-211-1103.pdf |
||
|archiveurl = https://web.archive.org/web/20140820122256/http://physics.ucsd.edu/~tmurphy/papers/Icarus-211-1103.pdf |
|||
|archivedate = 2014-08-20 |
|||
|accessdate = 2015-03-01 |
|||
|deadurl = no |
|||
}}</ref> |
}}</ref> |
||
<ref name=NASA_1978>{{книга |
<ref name=NASA_1978>{{книга |
||
| Рядок 656: | Рядок 687: | ||
|bibcode = 2015SciA....1E0852N |
|bibcode = 2015SciA....1E0852N |
||
|url = http://advances.sciencemag.org/content/advances/1/9/e1500852.full.pdf |
|url = http://advances.sciencemag.org/content/advances/1/9/e1500852.full.pdf |
||
|accessdate = 24 січень 2019 |
|||
|archiveurl = https://web.archive.org/web/20180806115210/http://advances.sciencemag.org/content/advances/1/9/e1500852.full.pdf |
|archiveurl = https://web.archive.org/web/20180806115210/http://advances.sciencemag.org/content/advances/1/9/e1500852.full.pdf |
||
|archivedate = |
|archivedate = 2018-08-06 |
||
|deadurl = no |
|deadurl = no |
||
}} ([http://advances.sciencemag.org/content/advances/suppl/2015/10/27/1.9.e1500852.DC1/1500852_SM.pdf Supplements] |
}} ([http://advances.sciencemag.org/content/advances/suppl/2015/10/27/1.9.e1500852.DC1/1500852_SM.pdf Supplements]; [https://web.archive.org/web/20170816104802/http://advances.sciencemag.org/content/advances/suppl/2015/10/27/1.9.e1500852.DC1/1500852_SM.pdf archive]).</ref> |
||
<ref name=Petrova_2000>{{книга |
<ref name=Petrova_2000>{{книга |
||
|частина =Природа души и мира в диалоге Плутарха «О лике, видимом на диске Луны» |
|частина =Природа души и мира в диалоге Плутарха «О лике, видимом на диске Луны» |
||
| Рядок 708: | Рядок 738: | ||
|accessdate = 2019-01-24 |
|accessdate = 2019-01-24 |
||
}}</ref> |
}}</ref> |
||
<ref name= |
<ref name=Robinson_2014_crater>{{cite journal |
||
|author = Robinson M. S., Boyd A. K., Denevi B. W., Lawrence S. J., Moser D. E., Povilaitis R. Z., Stelling R. W., Suggs R. M., Thompson S. D., Wagner R. V. |
|author = Robinson M. S., Boyd A. K., Denevi B. W., Lawrence S. J., Moser D. E., Povilaitis R. Z., Stelling R. W., Suggs R. M., Thompson S. D., Wagner R. V. |
||
|title = New Crater on the Moon and a Field of Secondaries |
|title = New Crater on the Moon and a Field of Secondaries |
||
| Рядок 715: | Рядок 745: | ||
|bibcode = 2014LPI....45.2164R |
|bibcode = 2014LPI....45.2164R |
||
|url = http://www.hou.usra.edu/meetings/lpsc2014/pdf/2164.pdf |
|url = http://www.hou.usra.edu/meetings/lpsc2014/pdf/2164.pdf |
||
|accessdate = 24 січень 2019 |
|||
|archiveurl = https://web.archive.org/web/20150419212945/http://www.hou.usra.edu/meetings/lpsc2014/pdf/2164.pdf |
|archiveurl = https://web.archive.org/web/20150419212945/http://www.hou.usra.edu/meetings/lpsc2014/pdf/2164.pdf |
||
|archivedate = |
|archivedate = 2015-04-19 |
||
|deadurl = no |
|deadurl = no |
||
}}</ref> |
|||
<ref name=Robinson_2014_volcanism>{{cite web |
|||
|url =http://lroc.sese.asu.edu/posts/818 |
|||
|title =New Evidence For Young Lunar Volcanism! |
|||
|author =Robinson M. |
|||
|publisher =NASA/GSFC/LROC, School of Earth and Space Exploration, Arizona State University |
|||
|date =2014-10-12 |
|||
|archiveurl =http://web.archive.org/web/20141028164859/http://lroc.sese.asu.edu/posts/818 |
|||
|archivedate=2014-10-28 |
|||
|deadurl =no |
|||
}}</ref> |
}}</ref> |
||
<ref name=Robinson_2018>{{cite web |
<ref name=Robinson_2018>{{cite web |
||
| Рядок 791: | Рядок 830: | ||
|bibcode = 1995LPI....26.1251S |
|bibcode = 1995LPI....26.1251S |
||
|url = http://www.lpi.usra.edu/meetings/lpsc1995/pdf/1626.pdf |
|url = http://www.lpi.usra.edu/meetings/lpsc1995/pdf/1626.pdf |
||
|accessdate = 1 березень 2015 |
|||
|archiveurl = https://web.archive.org/web/20150402110122/http://www.lpi.usra.edu/meetings/lpsc1995/pdf/1626.pdf |
|archiveurl = https://web.archive.org/web/20150402110122/http://www.lpi.usra.edu/meetings/lpsc1995/pdf/1626.pdf |
||
|archivedate = |
|archivedate = 2015-04-02 |
||
|deadurl = no |
|deadurl = no |
||
}}</ref> |
}}</ref> |
||
| Рядок 803: | Рядок 841: | ||
|bibcode = 2001LPI....32.1900S |
|bibcode = 2001LPI....32.1900S |
||
|url = http://www.lpi.usra.edu/meetings/lpsc2001/pdf/1900.pdf |
|url = http://www.lpi.usra.edu/meetings/lpsc2001/pdf/1900.pdf |
||
|accessdate = 1 березень 2015 |
|||
|archiveurl = https://web.archive.org/web/20150402125419/http://www.lpi.usra.edu/meetings/lpsc2001/pdf/1900.pdf |
|archiveurl = https://web.archive.org/web/20150402125419/http://www.lpi.usra.edu/meetings/lpsc2001/pdf/1900.pdf |
||
|archivedate = |
|archivedate = 2015-04-02 |
||
|deadurl = no |
|deadurl = no |
||
}}</ref> |
}}</ref> |
||
| Рядок 815: | Рядок 852: | ||
|bibcode = 2010LPI....41.2480S |
|bibcode = 2010LPI....41.2480S |
||
|url = http://www.lpi.usra.edu/meetings/lpsc2010/pdf/2480.pdf |
|url = http://www.lpi.usra.edu/meetings/lpsc2010/pdf/2480.pdf |
||
|accessdate = 1 березень 2015 |
|||
|archiveurl = https://web.archive.org/web/20150402122148/http://www.lpi.usra.edu/meetings/lpsc2010/pdf/2480.pdf |
|archiveurl = https://web.archive.org/web/20150402122148/http://www.lpi.usra.edu/meetings/lpsc2010/pdf/2480.pdf |
||
|archivedate = |
|archivedate = 2015-04-02 |
||
|deadurl = no |
|deadurl = no |
||
}}</ref> |
}}</ref> |
||
| Рядок 859: | Рядок 895: | ||
|bibcode = 2001SSRv...96....9S |
|bibcode = 2001SSRv...96....9S |
||
|doi = 10.1023/A:1011937020193 |
|doi = 10.1023/A:1011937020193 |
||
}}</ref> |
|||
<ref name=Stooke_2012>{{cite journal |
|||
|author =Stooke P. J. |
|||
|title =Lunar Meniscus Hollows |
|||
|journal =43rd Lunar and Planetary Science Conference, held March 19-23, 2012 at The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1659, id.1011 |
|||
|date =2012 |
|||
|bibcode =2012LPI....43.1011S |
|||
|url =http://www.lpi.usra.edu/meetings/lpsc2012/pdf/1011.pdf |
|||
}}</ref> |
}}</ref> |
||
<ref name=Suggs_2014>{{cite journal |
<ref name=Suggs_2014>{{cite journal |
||
| Рядок 913: | Рядок 957: | ||
|doi =10.1029/2009GL037600 |
|doi =10.1029/2009GL037600 |
||
|url=http://web.archive.org/web/20150301000106/http://www.bu.edu/remotesensing/files/2012/02/Thomson_GRL_2009.pdf |
|url=http://web.archive.org/web/20150301000106/http://www.bu.edu/remotesensing/files/2012/02/Thomson_GRL_2009.pdf |
||
}}</ref> |
|||
<ref name=Trang_2016>{{cite journal |
|||
|title =The origin of lunar concentric craters |
|||
|author =Trang D., Gillis-Davis J. J., Hawke B. R. |
|||
|date =2016 |
|||
|journal=Icarus |
|||
|volume =278 |
|||
|pages =62–78 |
|||
|doi =10.1016/j.icarus.2016.06.001 |
|||
|bibcode=2016Icar..278...62T |
|||
}}</ref> |
}}</ref> |
||
<ref name=Urey_1971>{{cite journal |
<ref name=Urey_1971>{{cite journal |
||
| Рядок 976: | Рядок 1030: | ||
|allpages =264 |
|allpages =264 |
||
|bibcode =2003mnm..book.....W |
|bibcode =2003mnm..book.....W |
||
}} ([https://web.archive.org/web/20180630052957/http://the-moon.wikispaces.com/file/view/Whitaker_Appendix_E-F_Hevelius.PDF P. 201—209]).</ref> |
|||
}}</ref> |
|||
<ref name=Whitaker_2003_Langrenus>{{книга |
<ref name=Whitaker_2003_Langrenus>{{книга |
||
|заголовок =Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature |
|заголовок =Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature |
||
| Рядок 987: | Рядок 1041: | ||
|allpages =264 |
|allpages =264 |
||
|bibcode =2003mnm..book.....W |
|bibcode =2003mnm..book.....W |
||
}} ([https://web.archive.org/web/20180630052936/http://the-moon.wikispaces.com/file/view/Whitaker_Appendix_A-D_van_Langren.PDF P. 191—200]).</ref> |
|||
}}</ref> |
|||
<ref name=Whitaker_2003_Plutarch>{{книга |
<ref name=Whitaker_2003_Plutarch>{{книга |
||
|заголовок =Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature |
|заголовок =Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature |
||
| Рядок 1029: | Рядок 1083: | ||
|archivedate = 2019-01-22 |
|archivedate = 2019-01-22 |
||
|deadurl = no |
|deadurl = no |
||
}} ([https://pubs.er.usgs.gov/publication/i703 Description] |
}} ([https://pubs.er.usgs.gov/publication/i703 Description]; [https://web.archive.org/web/20170104133503/https://pubs.er.usgs.gov/publication/i703 archive]).</ref> |
||
<ref name=Wilhelms_1980>{{книга |
|||
|автор = Wilhelms D. E. |
|||
|заголовок = Stratigraphy of part of the lunar near side |
|||
|серія = USGS Professional Paper 1046-A |
|||
|посилання = https://pubs.er.usgs.gov/publication/pp1046A |
|||
|місце = Washington |
|||
|видавництво = U.S. Government Printing Office |
|||
|рік = 1980 |
|||
|pages = A65 |
|||
|doi = 10.3133/pp1046A |
|||
}} ([https://books.google.com/books?id=fb5UAAAAYAAJ&pg=SL1-PA65&dq=Imbrium На Google Books]).</ref> |
|||
<ref name=Wilhelms_1987_4>{{книга |
<ref name=Wilhelms_1987_4>{{книга |
||
|частина =Chapter 4. Basin materials — Orientale |
|частина =Chapter 4. Basin materials — Orientale |
||
| Рядок 1084: | Рядок 1149: | ||
|pages =195–226 |
|pages =195–226 |
||
|archiveurl =http://web.archive.org/web/20131008091119/http://ser.sese.asu.edu/GHM/ghm_10txt.pdf |
|archiveurl =http://web.archive.org/web/20131008091119/http://ser.sese.asu.edu/GHM/ghm_10txt.pdf |
||
}}</ref> |
|||
<ref name=Wilhelms_1987_11>{{книга |
|||
|частина =Chapter 11. Upper Imbrian Series |
|||
|chapterurl =http://ser.sese.asu.edu/GHM/ghm_11txt.pdf |
|||
|заголовок =Geologic History of the Moon |
|||
|посилання =http://ser.sese.asu.edu/GHM |
|||
|автор =Wilhelms D. |
|||
|рік =1987 |
|||
|серія =United States Geological Survey Professional Paper 1348 |
|||
|archiveurl =http://web.archive.org/web/20130929065649/http://ser.sese.asu.edu/GHM/ghm_11txt.pdf |
|||
|pages =243–244 |
|||
}}</ref> |
|||
<ref name=Wilhelms_1987_plates>{{книга |
|||
|частина =Plate 3A (Geologic map of ringed basins) |
|||
|chapterurl =http://ser.sese.asu.edu/GHM/ghm_hplates.html |
|||
|заголовок =Geologic History of the Moon |
|||
|посилання =http://ser.sese.asu.edu/GHM |
|||
|автор =Wilhelms D. |
|||
|рік =1987 |
|||
|серія =United States Geological Survey Professional Paper 1348 |
|||
|archiveurl =http://web.archive.org/web/20140408085106/http://ser.sese.asu.edu/GHM/ghm_hplates.html |
|||
}}</ref> |
}}</ref> |
||
<ref name=Wilkinson_2010>{{книга |
<ref name=Wilkinson_2010>{{книга |
||
| Рядок 1099: | Рядок 1185: | ||
|заголовок =Observing the Moon |
|заголовок =Observing the Moon |
||
|volume =1 |
|volume =1 |
||
|посилання =http://books.google.com/books?id=TWtLIOlPwS4C&pg= |
|посилання =http://books.google.com/books?id=TWtLIOlPwS4C&pg=RA3-PP6&dq=Imbrium |
||
|автор =Wlasuk P. T. |
|автор =Wlasuk P. T. |
||
|рік =2000 |
|рік =2000 |
||
| Рядок 1107: | Рядок 1193: | ||
|isbn =978-1-852-33193-1 |
|isbn =978-1-852-33193-1 |
||
}}</ref> |
}}</ref> |
||
<ref name= |
<ref name=Wood_1978_conc>{{cite journal |
||
|author =Wood C. A. |
|||
|title =Lunar Concentric Craters |
|||
|journal =Lunar and Planetary Science IX |
|||
|pages =1264–1266 |
|||
|date =1978 |
|||
|bibcode =1978LPI.....9.1264W |
|||
|url =http://articles.adsabs.harvard.edu/full/1978LPI.....9.1264W |
|||
}}</ref> |
|||
<ref name=Wood_2004_database>{{cite web |
|||
|url = http://www.lpod.org/cwm/DataStuff/Lunar%20Basins.htm |
|url = http://www.lpod.org/cwm/DataStuff/Lunar%20Basins.htm |
||
|title = Impact Basin Database |
|title = Impact Basin Database |
||
| Рядок 1117: | Рядок 1212: | ||
|archivedate = 2014-08-07 |
|archivedate = 2014-08-07 |
||
|deadurl = yes |
|deadurl = yes |
||
}}</ref> |
|||
<ref name=Wood_2004_flow>{{cite web |
|||
|url =https://www2.lpod.org/wiki/July_20,_2015 |
|||
|title =The Best Lunar Lava Flow |
|||
|author =Wood C. A. |
|||
|publisher =Lunar Photo of the Day |
|||
|date =2004-07-19 |
|||
|archiveurl =https://web.archive.org/web/20150922142352/http://www2.lpod.org/wiki/July_20,_2015 |
|||
|archivedate=2015-09-22 |
|||
|deadurl =no |
|||
}}</ref> |
}}</ref> |
||
<ref name=Wood_2004_valley>{{cite web |
<ref name=Wood_2004_valley>{{cite web |
||
|url =https://www2.lpod.org/wiki/April_11,_2004 |
|url =https://www2.lpod.org/wiki/April_11,_2004 |
||
|title =Valley of the Alpes |
|title =Valley of the Alpes |
||
|author = |
|author =Wood C. A. |
||
|publisher =Lunar Photo of the Day |
|publisher =Lunar Photo of the Day |
||
|date =2004-04-11 |
|date =2004-04-11 |
||
| Рядок 1131: | Рядок 1236: | ||
|url =https://www2.lpod.org/wiki/April_23,_2005 |
|url =https://www2.lpod.org/wiki/April_23,_2005 |
||
|title =The Best Lava Flow on the Moon |
|title =The Best Lava Flow on the Moon |
||
|author =Wood C. (photo by Pau K. C.) |
|author =Wood C. A. (photo by Pau K. C.) |
||
|publisher =Lunar Photo of the Day |
|publisher =Lunar Photo of the Day |
||
|date =2005-04-23 |
|date =2005-04-23 |
||
| Рядок 1209: | Рядок 1314: | ||
|deadurl =no |
|deadurl =no |
||
}} |
}} |
||
* [http://wms.lroc.asu.edu/apollo?projection=ORTHO&c_lon=-17&c_lat=28&x=0&y=0&resolution=1472.991900675021&layers=LUNA_WAC_GLOBAL,ALL_APOLLO_METRICS Сторінка доступу до детальних знімків |
* [http://wms.lroc.asu.edu/apollo?projection=ORTHO&c_lon=-17&c_lat=28&x=0&y=0&resolution=1472.991900675021&layers=LUNA_WAC_GLOBAL,ALL_APOLLO_METRICS Сторінка доступу до детальних знімків, зроблених камерами для картування на «Аполлоні-15», 16 та 17]. |
||
* {{cite web |
|||
|url =http://lroc.sese.asu.edu/images?page=1&query=Imbrium |
|||
|title =Окремі знімки зонда Lunar Reconnaissance Orbiter із описами |
|||
|archiveurl =https://web.archive.org/web/20190212001105/http://lroc.sese.asu.edu/images?page=1&query=Imbrium |
|||
|archivedate=2019-02-12 |
|||
|deadurl =no |
|||
}} |
|||
* {{cite web |
* {{cite web |
||
|url =http://wms.lroc.asu.edu/apollo/view?image_id=AS15-M-1011 |
|url =http://wms.lroc.asu.edu/apollo/view?image_id=AS15-M-1011 |
||
| Рядок 1224: | Рядок 1336: | ||
|archiveurl=https://web.archive.org/web/20190128080520/http://www.planetology.ru/panoramas/lunokhod1.php?language=russian |
|archiveurl=https://web.archive.org/web/20190128080520/http://www.planetology.ru/panoramas/lunokhod1.php?language=russian |
||
|archivedate=2019-01-28 |
|archivedate=2019-01-28 |
||
|deadurl =no |
|||
}} |
}} |
||
* {{cite web |
* {{cite web |
||
Версія за 03:04, 14 лютого 2019
| Море Дощів | |
|---|---|
| лат. Mare Imbrium | |
.png) Мозаїка знімків зонда LRO (ширина — близько 1600 км) | |
| Координати центра |
34°42′ пн. ш. 14°54′ зх. д. / 34.7° пн. ш. 14.9° зх. д. |
| Розмір |
1150 км |
| Епонім |
дощ |
| Назву затверджено | 1935 |
.png)   Море Дощів на Вікісховищі | |
.jpg)
_cropped.jpg)
Ранок у Морі Дощів. На термінаторі — гори Юра та Затока Райдуги.
Південна частина Моря Дощів, погляд із півночі. Місцевість перетинають промені кратера Коперник, який видно вдалині. На передньому плані — кратер Піфей, на задньому — Карпати. Знімок «Аполлона-17» (1972).
Море Дощів (лат. Mare Imbrium) — море на Місяці, у північно-західній частині видимого боку. Друге за розміром місячне море після Океану Бур: його діаметр — близько 1150 км[1], а площа — близько мільйона км2[прим. 1]. Має круглу форму й оточене переривчастим кільцем гірських хребтів.
Море Дощів лежить у величезному кратері (імпактному басейні) — одному з найбільших та наймолодших басейнів Місяця[5]. Частинами його валу є місячні Карпати, Апенніни, Кавказ, Альпи та інші гори, що оточують море. Сліди викидів, що розлетілися при утворенні цього кратера, простежуються на більшій частині видимого боку супутника[6][7]. Появою басейну Моря Дощів розпочався відрізок геологічної історії Місяця, названий за його іменем, — імбрійський період[8].
Назва
Сучасну назву цього моря, як і більшості місячних морів, запропонував Джованні Річчолі 1651 року[9][10]. Як і назви деяких інших морів західної половини видимого боку Місяця, вона пов'язана з похмурою погодою — ймовірно, внаслідок тодішніх уявлень про вплив Місяця на погоду[10]. 1935 року її разом із багатьма іншими традиційними місячними назвами затвердив Міжнародний астрономічний союз[1].
У давнину це море мало кілька інших назв. Ймовірно, саме його давньогрецький письменник Плутарх згадував під назвою «Святилище Гекати»[11] або «Провалля Гекати», вважаючи місцем покарання неправедних душ[12][13][прим. 2]. Близько 1600 року англійський фізик Вільям Гілберт — автор першої відомої карти Місяця, де було запропоновані назви для деталей його поверхні, — назвав це море Великою Східною областю (лат. Regio Magna Orientalis)[15][10]. 1645 року Міхаель ван Лангрен дав йому назву «Австрійське море» (Mare Austriacum)[16][17][18]. 1647 року Ян Гевелій назвав його разом із Морем Хмар та частиною Океану Бур Середземним морем (Mare Mediterraneum), а інші деталі поверхні Місяця — назвами географічних об'єктів Середземномор'я та його околиць[19][20].
Розташування та суміжні об'єкти
.png)
Море Дощів. Мозаїка знімків LRO (ширина — 1500 км).
.gif)
Карта висот цієї ж ділянки (жовте — височини, синє — низовини)
Карта гравітаційного поля в Морі Дощів за даними GRAIL (червоне — області посиленої гравітації, синє — послабленої). Видно велику позитивну аномалію на північний захід від центра моря та меншу негативну — в Затоці Райдуги.
Уздовж краю Моря Дощів тягнеться кілька гірських хребтів. Це місячні Карпати на півдні, Апенніни на південному сході, Кавказ на сході, Альпи на північному сході та Юра на північному заході (навколо Затоки Райдуги)[21]. Разом вони утворюють найвидовищніший ланцюжок гірських хребтів видимого боку Місяця[22].
На південному заході Море Дощів широкою протокою зливається з Океаном Бур. На півдні (між Карпатами та Апеннінами) вужча протока з'єднує його з Затокою Спеки, а на сході (між Апеннінами та Кавказом) іще вужча — з Морем Ясності. На північному заході від Моря Дощів відходить Затока Райдуги, а на південному сході кілька височин виокремлюють із нього Болото Гниття. Ділянка моря поряд із цим болотом — між кратерами Архімед, Аристілл[ru] та Автолік — отримала назву «Затока Місячника»[21][23][24].
За височинами, що оточують Море Дощів, лежать Море Холоду (на півночі), Море Парів (на південному сході), Море Островів (на південному заході) та Затока Роси Океану Бур (на північному заході)[21].
Координати центра Моря Дощів — 34°42′ пн. ш. 14°54′ зх. д. / 34.7° пн. ш. 14.9° зх. д.Координати: 34°42′ пн. ш. 14°54′ зх. д. / 34.7° пн. ш. 14.9° зх. д.[1].
Басейн
Загальний опис
Море Дощів лежить у велетенському кратері, що утворився від удару астероїда (імпактному басейні). Кільце гір та пагорбів, що його оточує, має діаметр близько 1160 км[25]. Таким чином, це другий за розміром серед надійно виявлених басейнів Місяця (після вдвічі більшого басейну Південний полюс — Ейткен)[26][5] і найбільший із добре збережених[27].
Всередині басейну є ще одне кільце — діаметром близько 670 км[25]. Воно затоплене морською лавою і лише подекуди виступає на поверхню у вигляді невеликих гір. Але майже по всій довжині його окреслюють гряди — «зморшки» лавового покриву[28][25][22].
Форма цього басейну значно відхиляється від правильного набору концентричних кілець. Це добре видно на північному сході, де Альпи та Кавказ справляють враження роздвоєння головного валу[24]. Південна та східна частина валу (Карпати — Апенніни — Кавказ) концентрична зі згаданим кільцем гряд[29]. Біля їх спільного центра (на північному заході моря, 37° пн. ш. 19° зх. д. / 37° пн. ш. 19° зх. д.) лежить і маскон, а також головний центр розходження хребтів та долин, створених викидами басейну[6][30][31]. На всьому цьому ґрунтується версія, що в цьому місці (а не в центрі моря) і знаходиться центр басейну[29][6]. Північний берег моря розташований значно ближче до кільця гряд, ніж південно-східний. Можливо, він є не продовженням останнього, а частиною ще одного, проміжного, кільця (до якого можуть належати й гори Архімеда та гора Деліля[en]). У такому разі продовженням південно-східних хребтів є північний край Моря Холоду та гори Гарбінгер[en][23][32][33]. Було висловлене й припущення, що північний берег Моря Дощів — це частина головного кільця, але вона змістилася до центра басейну, лишивши після себе Море Холоду[24]. Через складність рельєфу цього басейну кількість і розташування його кілець у різних авторів дуже різні; деякі дослідники нараховували у нього навіть 6 кілець[5][34][24][26].
Подібно до інших круглих морів, Море Дощів має маскон, розташований у межах внутрішнього кільця. За величиною «надлишкової» порівняно зі звичайними ділянками маси (2·1015 т, або 3·10−5 маси Місяця)[35][36][37], а також за діаметром (600-700 км)[26] він є найбільшим на супутнику. Як і маскони інших басейнів, він оточений зоною послабленої гравітації. Різниця значень аномалії Буге[ru] між ними становить 375 ± 37 мГал (що нижче за очікувану при такому діаметрі й менше, ніж у низки інших імпактних структур Місяця)[26]. Маскон створений важкими породами місячної мантії, які під центрами всіх басейнів при їх появі дещо підіймаються, утворюючи горб, а також морською лавою, що теж важча за сусідні материкові породи[26][38].
Навколишній рельєф
.png)
Хребти та борозни біля Затоки Центральної, сформовані при падінні викидів басейну Моря Дощів (згодом частково залиті лавою). Край басейну розташований ліворуч угорі на відстані близько 400 км. Мозаїка знімків LRO (ширина — 125 км).
.png)
Від басейну Моря Дощів радіально розходяться численні хребти та борозни шириною 1—12 км і довжиною від кількох десятків до 100—200 км[40]. Вони трапляються на більшій частині видимого боку Місяця (переважно на південному сході від цього моря[30]). На морських ділянках їх не видно, оскільки там вони, за окремими винятками, залиті лавою. Подібний ландшафт оточує й інші великі молоді басейни Місяця[29][41][40].
Ці форми рельєфу з'явилися від падіння викидів, що розлетілися при появі басейну моря, і складені цими викидами разом із місцевими породами. Вони називаються «імбрійською скульптурою» (англ. Imbrium sculpture)[32][42] і є важливим орієнтиром, що дає можливість розрізнити старші та молодші за них деталі поверхні Місяця[32].
Продовження цих хребтів та западин спрямовані всередину Моря Дощів, але не сходяться в одній точці. Здебільшого вони тяжіють до центра внутрішнього кільця (на північному заході моря). Ще одна точка їх розходження вирізняється біля центра моря[6]. Ймовірно, наявність двох таких точок відображає різні стадії утворення басейну і є наслідком того, що удар відбувся під значним кутом до вертикалі[6][43][30][31].
Сукупність викинутих із басейну Моря Дощів порід із домішкою автохтонних порід, які разом утворюють перетятий нерівностями покрив, називають формацією Фра Мауро[en] (англ. Fra Mauro Formation) за назвою кратера, в околицях якого цей покрив добре виражений. Він поширений до відстані 600-800 км від валу басейна і, ймовірно, початково був неперервним[32][42]. На більших відстанях розповсюджені значно рівніші ділянки, теж укриті подрібненими ударом породами. Сукупність порід цих рівнин називають формацією Кейлі (Cayley Formation). Ймовірно, вони теж є викидами басейну Моря Дощів[42][32].
До відстаней не менше 3000 км від центра басейну поширені його вторинні кратери[32]. Розмір інтерпретованих таким чином кратерів становить 15-20 (іноді до 30) км[44][45][32][46]. Деякі з них утворюють ланцюжки. Так, вторинними стосовно басейну Моря Дощів, ймовірно, є 130-кілометровий ланцюжок Артамонова[en] та 80-кілометровий ланцюжок Дзевульського на зворотному боці Місяця[47][21].
Рельєф на протилежному боці Місяця
У місці, протилежному Морю Дощів (навколо точки 34°42′ пд. ш. 165°06′ сх. д. / 34.7° пд. ш. 165.1° сх. д.), спостерігається своєрідний перетятий ландшафт. Краї басейну Моря Мрії, де розташована ця точка, та інші нахилені поверхні порізані численними борознами. Зміни рельєфу помітні й у менших кратерів, а проміжки між кратерами всіяні дрібними пагорбами й западинами. Це може бути наслідком того, що в цій області зійшлися сейсмічні хвилі від удару, що створив басейн Моря Дощів. Подібний рельєф видно і в місцях, протилежних Морю Східному, Морю Криз та Морю Ясності на Місяці, а також рівнині Спеки на Меркурії[39][32].
.png)
Лавовий покрив
Басейн Моря Дощів заповнений застиглою базальтовою лавою майже цілком. Головний виняток становить місцевість біля його південно-східного краю (навколо Болота Гниття), де стоять гори Архімеда. Крім того, подекуди над лавовими рівнинами моря височіють менші гори. Товщина шару лави сягає, за різними оцінками, від 1,1 до 6 км[5][34][48][49]. Висота поверхні моря зменшується з південного заходу на північ — північний схід. На південному заході поверхня моря лежить на 1,1 км нижче за середній рівень місячної поверхні, а на півночі — на 3 км[50]. Подекуди лавовий покрив утворює невисокі гряди[⇨] та порізаний звивистими борознами[⇨].
У південно-західній частині Моря Дощів простежуються окремі потоки застиглої лави, що досі зберегли рельєф, — найбільш виразні з подібних потоків на Місяці[51][52][53]. Їх видно навіть на знімках із Землі[54]. Довжина деяких потоків сягає 1200 км, а висота над навколишньою місцевістю — 35 м[55]. Потоки різного віку дещо відрізняються складом (і, як наслідок, кольором): молода лава багатша на титан, ніж стара, і її колір дещо ближчий до синього[50][56][57][53].
Деталі поверхні
.png)
.png)
Гори Груйтуйзен-Гамма[en] (ліворуч) та Груйтуйзен-Дельта (праворуч) на заході моря. Мозаїка знімків LRO (ширина — 80 км).
_1.png)
Карпати — хребет на південному березі моря. Видно темні породи, інтерпретовані як пірокластичні[59][60]. Знімок LRO, 2017 (ширина — близько 30 км).
Гора Ла Гіра та гряда Ціркеля над внутрішнім кільцем басейну моря. Вгорі видно довгий лавовий потік[61]. Знімок «Аполлона-15», 1971 (ширина — близько 130 км).
Південно-східний край басейну моря: Болото Гниття та Апенніни. Видно звивисту борозну Гедлі та кілька грабенів (більш прямих борозен). Знімок «Аполлона-15», 1971 (ширина — близько 240 км).
Гори імпактного походження
Крім згаданих вище великих хребтів, що оточують Море Дощів, у ньому є чимало невеликих гір та масивів, які теж з'явилися разом із його басейном. Особливо багато таких гір на сході та півночі моря; найбільші з них отримали назви. Внутрішнє (670-кілометрове) кільце басейну, виступаючи з-під лави, утворює Прямий Хребет, гори Тенерифе та гору Піко[en] на півночі моря, гори Шпіцберген[en] на сході, гору Ла Гіра на південному заході[прим. 3], а також кілька безіменних гір у різних місцях. Між внутрішнім кільцем та краєм басейну стоять гора Пітон[en] на північному сході моря та гори Архімеда на південному сході. На південно-західному краї Моря Дощів, на межі з Океаном Бур, розташовані гора Виноградова та гора Деліля[en], а дещо західніше — гори Гарбінгер[en], які, ймовірно, є частиною головного кільця басейну моря[23][21][64][22][34].
Вулканічні об'єкти
На західному березі Моря Дощів, біля кратера Груйтуйзен, стоять гори Груйтуйзен-Гамма[en] та Груйтуйзен-Дельта. Це вулкани рідкісного для Місяця типу: вони вивергали породи, подібні не до морських, а до материкових — багаті на діоксид кремнію, світлі й у розплавленому стані в'язкі. З цим пов'язана дуже велика для Місяця висота цих вулканів — 1,4 км у першого та 1,7 км у другого. Розмір підніжжя у них становить 24×19 км і 35×18 км відповідно. Подібні, але менші, вулкани є в сусідній частині Океану Бур[65][66].
У Морі Дощів є й інші височини, що мають вулканічне або інтрузивне походження, але вони набагато нижчі, такі ж темні, як навколишнє море і тому менш помітні. На сході моря, біля кратера Аристілл A (33°17′ пн. ш. 5°40′ сх. д. / 33.28° пн. ш. 5.67° сх. д.), розташований куполоподібний пагорб шириною 54×35 км і висотою близько 85 м. У Затоці Райдуги є два подібні пагорби, що межують один з одним: один діаметром 9 км і висотою близько 125 м (47°10′ пн. ш. 28°40′ зх. д. / 47.17° пн. ш. 28.66° зх. д.) та один діаметром 10 км і висотою близько 95 м (47°05′ пн. ш. 29°10′ зх. д. / 47.08° пн. ш. 29.16° зх. д.)[67]. Принаймні три куполи є в Болоті Гниття (поблизу 26°06′ пн. ш. 1°12′ сх. д. / 26.1° пн. ш. 1.2° сх. д.); найбільший із них має висоту близько 90 м і діаметр близько 7 км[68][69]. Подібні об'єкти виявлено й в інших місцях моря[70].
Басейн Моря Дощів багатий на звивисті борозни, які інтерпретують як русла лавових потоків або обвалені лавові тунелі. Там виявлено близько 50 таких об'єктів, що становить 28 % усіх знайдених на Місяці (результати дослідження знімків апаратів LRO та SELENE 2013 року). Найбільше їх по краях моря — як біля берегів, так і біля межі з Океаном Бур[58]. У Болоті Гниття на південному сході Моря Дощів тягнеться одна з найбільших звивистих борозен Місяця — борозна Гедлі довжиною близько 150 км і шириною до 2 км, яку досліджував «Аполлон-15»[71]. Багато подібних об'єктів є в околицях гір Гарбінгер[en] на західній межі моря та на сусідньому «плато Аристарха» в Океані Бур. Інші примітні звивисті борозни басейну Моря Дощів — безіменна борозна в Альпійській долині[en] на північному сході басейну, борозна Платона на півночі, а також борозни Ейлера, Брейлі, Діофанта та Деліля на південному сході[58].
На південному та східному краях басейну моря трапляються плями темних відкладів, які інтерпретують як пірокластичні породи від вибухових або фонтаноподібних вивержень. Їх виявлено в Карпатах, у морі поруч, в околицях гір Архімеда (біля кратера Бер[ru]), навколо звивистих борозен у Болоті Гниття (борозни Гедлі та «борозни Моцарта»), навколо одного з сусідніх із ними грабенів (борозен Френеля) та в кількох місцях на підніжжі Апеннін[60][72][73][74].
По краях Моря Дощів виявлено кілька «меніскових западин» (англ. meniscus hollows, irregular mare patches) — дрібних об'єктів загадкового, але, за більшістю версій, теж пов'язаного з вулканізмом походження (див. Іна). Більшість із них лежать на межі моря з Океаном Бур, а одна — біля підніжжя Апеннін[75][76][77].
Тектонічні об'єкти
Гряди
Більшість гряд Моря Дощів утворюють неправильне кільце діаметром близько 670 км, яке лежить над внутрішнім кільцем його басейну. Кілька окремих гряд у південній частині кільця отримали назви: гряда Гайма, гряда Ціркеля, гряди Штілле, гряда Хігазі та гряда Грабау. Між Морем Дощів та Океаном Бур лежать гряда Бачера, гряди Аргана, гряда Ардуїно та гряда Тери[21]. Загальна довжина гряд Моря Дощів, виявлених на знімках зонда LRO в ході дослідження 2015 року, становить близько 3300 км — 13 % від загальної довжини виявлених гряд Місяця[28].
Грабени
На незатоплених ділянках басейну моря (навколо Болота Гниття) видно численні грабени, які можуть продовжуватися під лавою і в інших місцях. Вони тягнуться переважно паралельно берегу і з'явилися після початку затоплення басейну[35][78]. Їх появу пов'язують із просіданням поверхні під тиском лавових нашарувань[79][35].
Грабеном може бути й Альпійська долина[en] — легко доступний для спостережень, але загадковий об'єкт, що прорізає місячні Альпи перпендикулярно берегу моря[36][80][81][82].
Кратери
Найбільший — 260-кілометровий — кратер Моря Дощів розташований на його північно-західному краю, залитий лавою і утворює Затоку Райдуги. Поряд із північним краєм моря лежить (однак не з'єднується з ним) 100-кілометровий кратер Платон. На сході моря є 81-кілометровий кратер Архімед та 57-кілометровий кратер Кассіні, а на півдні — 56-кілометровий Ламберт R. Усі ці кратери теж більшою чи меншою мірою залиті лавою. Наступні за розміром кратери Моря Дощів — 54-кілометровий Аристілл[ru], 39-кілометровий Автолік та 34-кілометровий Тимохаріс[ru] — молодші за лавовий покрив і примітні значною яскравістю та системами променів. Це стосується й менших кратерів Піфей[ru] та Ейлер[en]. Всього в Морі Дощів 23 кратери діаметром >10 км (не враховуючи той, що містить Затоку Райдуги)[48][21].
Два маленькі кратери на берегах моря мають ознаки концентричних: 7-кілометровий кратер Макміллан[ru] біля гір Архімеда та безіменний напівзруйнований 8-кілометровий кратер на північному березі (50°05′ пн. ш. 21°16′ зх. д. / 50.08° пн. ш. 21.26° зх. д.)[прим. 4][83][84].
У Морі Дощів є три найменовані ланцюжки кратерів: ланцюжок Тимохаріса, ланцюжок Юрія та ланцюжок П'єра[21]. Південна частина моря вкрита довгими яскравими променями сусіднього кратера Коперник[85].
-
Частково залитий лавою кратер Архімед на сході Моря Дощів (діаметр — 81 км) -
Повністю залитий лавою кратер Ламберт R на півдні Моря Дощів (діаметр — 56 км) -
![Кратери Автолік● (39 км, нижній) та Аристілл[ru] (54 км, верхній) на сході Моря Дощів. На горизонті — Альпи та гора Пітон[en].](//upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/3/37/Autolycus_crater_Aristillus_crater_AS15-M-1538.jpg/310px-Autolycus_crater_Aristillus_crater_AS15-M-1538.jpg)
.png)
.png)
![Кратери Автолік● (39 км, нижній) та Аристілл[ru] (54 км, верхній) на сході Моря Дощів. На горизонті — Альпи та гора Пітон[en].](/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Autolycus_crater_Aristillus_crater_AS15-M-1538.jpg)
Геологічна історія
.png)
18-метровий кратер у Морі Дощів, що з'явився 17 березня 2013. Спалах при його появі, що сягнув 3-ї зоряної величини, був відзнятий із Землі, ставши рекордно яскравим серед зареєстрованих на той час[86][87][88]. Знімок зонда LRO (28 липня 2013).
Басейн Моря Дощів — один із наймолодших на Місяці[5]. За даними радіоізотопного датування порід, інтерпретованих як його ударний розплав, він з'явився близько 3,9 млрд років тому[89][90]. Це мало більші наслідки для сучасного вигляду супутника, ніж будь-яка інша окрема подія[46], і стало початком названого за іменем моря імбрійського періоду геологічної історії Місяця[8].
Асиметрія басейну Моря Дощів та поля його викидів, а також деяка витягнутість його внутрішнього кільця, вказує на те, що астероїд, який створив цей басейн, летів із північного заходу під кутом близько 30° до горизонталі[6][43][30]. Його розмір оцінюють у приблизно 250 км (цей результат ґрунтується на геометричних параметрах хребтів та долин, що розходяться від басейну моря)[33].
Можливо, саме цей удар спричинив масштабні виливи лави на видимому боці Місяця протягом наступних кількох сотень мільйонів років[91][38]. У будь-якому випадку невдовзі після утворення басейну Моря Дощів (в межах 100 млн років) його почала заливати лава[50][56]. У цьому морі можна розрізнити десятки окремих її потоків, що відрізняються віком та хімічним складом: молода лава містить більше титану, ніж стара[50][56]. Більшу частину об'єму моря займає відносно стара лава (3,5—3,8 млрд років), але на поверхні лежить переважно молодша[35]. Більше половини сучасної поверхні моря утворено лавою пізньоімбрійського віку, а дещо менше (переважно в західній частині) — ератосфенівського[42][23]. Абсолютний вік лави на поверхні моря, визначений за підрахунком кратерів, лежить у межах 2,0—3,6 млрд років. Отже, вулканічна активність там тривала дуже довго — не менш ніж 1,6 млрд років[92]. Наймолодші — ератосфенівські — потоки беруть початок з невеликої ділянки біля кратера Ейлер[en] на південному заході моря. Величезна довжина деяких потоків (до 1200 км) вказує на те, що в'язкість лави була дуже малою, а швидкість виверження — великою[57]; ймовірно, вони утворилися протягом кількох діб[53]. На краю моря вивергалася й більш в'язка лава, яка 3,7—3,8 млрд років тому утворила вулканічні гори Груйтуйзен-Гамма[en] та Груйтуйзен-Дельта[66][65].
Близько 3,5 млрд років тому виверження в Морі Дощів відіграли головну роль у найбільшому в історії Місяця сплеску вулканічної активності. За оцінкою 2017 року, вивержені гази (переважно монооксид вуглецю, пари сірки та води) утворювали атмосферу з тиском до 0,01 земного, яка могла зберігатися декілька десятків мільйонів років[4][93].
Застигаючи й осідаючи під дією власної ваги, лавовий покрив зминався в гряди, що почали утворюватися ще до припинення вивержень[35]. Окремі потоки лави прорізали в поверхні звивисті борозни[58]. Крім того, після появи басейну Моря Дощів, але до закінчення вивержень лави в ньому з'явилися кратери, що зараз напівзатоплені, як-от Архімед, Кассіні та кратер, в якому лежить Затока Райдуги[32][80].
Посадки космічних апаратів
- 14 вересня 1959 року на сході Моря Дощів (на краю Болота Гниття), приблизно на 29°06′ пн. ш. 0°00′ сх. д. / 29.1° пн. ш. 0.0° сх. д., впала «Луна-2» — перший апарат, що досяг Місяця[94]. На честь цієї події сусідню ділянку моря назвали Затокою Місячника[95].
- 17 листопада 1970 року на заході Моря Дощів (38°14′16″ пн. ш. 35°00′06″ зх. д. / 38.2378° пн. ш. 35.0017° зх. д.) м'яко приземлилася станція «Луна-17»[ru], що доправила туди перший у світі планетохід — «Луноход-1». За 10 місяців він проїхав 10,54 км і нині перебуває на 38°18′55″ пн. ш. 35°00′29″ зх. д. / 38.3152° пн. ш. 35.0080° зх. д.[96][97][98].
- 30 липня 1971 року в Болоті Гниття, біля підніжжя Апеннін (26°07′56″ пн. ш. 3°38′02″ сх. д. / 26.1322° пн. ш. 3.6339° сх. д.), сів місячний модуль «Аполлона-15», що стало четвертою висадкою людей на Місяць. За допомогою місячного автомобіля астронавти дослідили околиці на відстанях до 5 км і доставили на Землю 77,3 кг зразків каменю та ґрунту[99].
- 14 грудня 2013 року на півночі Моря Дощів (44°07′17″ пн. ш. 19°30′42″ зх. д. / 44.1214° пн. ш. 19.5116° зх. д.) сіла станція «Чан'е-3», що доправила туди місяцехід «Юйту»[100]. Останній пропрацював близько 2,5 років, проїхавши 114 м[101], а станція продовжує працювати й після 5 років (станом на грудень 2018), спостерігаючи небо в ультрафіолетових променях[102].
У культурі
Море Дощів згадується у поезії Ліни Костенко «І не минає, не минає!»[103].
Карти
Карти Моря Дощів та найближчих околиць, видані в 1962—1967 роках (Aeronautical Chart Information Center, United States Air Force)[104]:
Примітки
- Коментарі
- ↑ За Whitford-Stark, 1982 — 1 130 000 км2[2], за Rükl, 2004 — 830 000 км2[3], за Needham & Kring, 2017 — 1 010 400 км2[4].
- ↑ За іншою версією — Океан Бур[14].
- ↑ Більшість дослідників вважають гору Ла Гіра частиною внутрішнього кільця басейну Моря Дощів, але існує й версія про її вулканічне походження[62][63].
- ↑ Див. знімок апарата Lunar Reconnaissance Orbiter.
- Джерела
- ↑ а б в Mare Imbrium. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). 18 жовтня 2010. Архів оригіналу за 6 лютого 2015. Процитовано 6 лютого 2015.
- ↑ Whitford-Stark J. L. (May 1982). A preliminary analysis of lunar extra-mare basalts: Distribution, compositions, ages, volumes, and eruption styles. The Moon and the Planets. 23 (3): 323—338. Bibcode:1982M&P....26..323W. doi:10.1007/BF00928015. (Список морів за площею).
- ↑ Rükl A. Atlas of the Moon. — Cambridge : Sky Publishing Corp, 2004 (orig. publ. in 1990 in Czech). — P. 48. — ISBN 1-931559-07-4.
- ↑ а б Needham D. H., Kring D. A. (2017). Lunar volcanism produced a transient atmosphere around the ancient Moon. Earth and Planetary Science Letters. 478: 175—178. Bibcode:2017E&PSL.478..175N. doi:10.1016/j.epsl.2017.09.002.
- ↑ а б в г д Wood C. A. (14 серпня 2004). Impact Basin Database. lpod.org. Архів оригіналу за 7 серпня 2014. Процитовано 7 лютого 2015.
- ↑ а б в г д е Schultz P. H. (1995). Making the Man in the Moon: Origin of the Imbrium Basin (PDF). Abstracts of the Lunar and Planetary Science Conference, volume 26, page 1251, (1995). Bibcode:1995LPI....26.1251S. Архів (PDF) оригіналу за 2 квітня 2015.
- ↑ Wilhelms D. Plate 3A (Geologic map of ringed basins) // Geologic History of the Moon. — 1987. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) Архів оригіналу.
- ↑ а б Tanaka K. L., Hartmann W. K. Chapter 15 – The Planetary Time Scale // The Geologic Time Scale / F. M. Gradstein, J. G. Ogg, M. D. Schmitz, G. M. Ogg. — Elsevier Science Limited, 2012. — P. 275–298. — ISBN 978-0-444-59425-9. — DOI:
- ↑ Карта Місяця, яку склали Франческо Грімальді та Джованні Річчолі (1651).
- ↑ а б в Родионова Ж. Ф. Глава 5. История лунных карт // Путешествия к Луне / Ред.-сост. В. Г. Сурдин. — М. : Физматлит, 2009. — С. 195–196, 200–201. — 512 с. — ISBN 978-5-9221-1105-8.
- ↑ Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 6–8. — ISBN 9780521544146. — Bibcode:
- ↑ Петрова М. С. Природа души и мира в диалоге Плутарха «О лике, видимом на диске Луны» // Философия природы в античности и в Средние века / П. П. Гайденко, В. В. Петров. — М. : Прогресс-Традиция, 2000. — С. 122–131. — 608 с. — ISBN 5-89826-067-6.
- ↑ Плутарх. О лике, видимом на диске Луны (перевод Г. А. Иванова, примечания М. С. Петровой) // Философия природы в античности и в Средние века / П. П. Гайденко, В. В. Петров. — М. : Прогресс-Традиция, 2000. — С. 132–183. — 608 с. — ISBN 5-89826-067-6.
- ↑ Montgomery S. L. The Moon & the Western Imagination. — University of Arizona Press, 1999. — P. 34–35. — ISBN 9780816519897.
- ↑ Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 10–15. — ISBN 9780521544146. — Bibcode:
- ↑ Карта Місяця, складена Міхаелем ван Лангреном (1645).
- ↑ Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 198. — ISBN 9780521544146. — Bibcode: (P. 191—200).
- ↑ van der Krogt P., Ormeling F. (2014). Michiel Florent van Langren and Lunar Naming (PDF). Els noms en la vida quotidiana. Actes del XXIV Congrés Internacional d’ICOS sobre Ciències Onomàstiques. Annex (Biblioteca Tècnica de Política Lingüística; 11): 1851—1868. doi:10.2436/15.8040.01.190.
- ↑ Hevelius J. Selenographia sive Lunae descriptio. — Gedani : Hünefeld, 1647. — P. 226–227, 232. — DOI: Архів оригіналу. (Mediterraneum Mare — у списку назв на с. 232 (архів); та ж книга на Google Books).
- ↑ Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 205. — ISBN 9780521544146. — Bibcode: (P. 201—209).
- ↑ а б в г д е ж и Moon nearside (PDF). Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). Архів оригіналу (PDF) за 13 листопада 2018. Див. також карти Місяця з усіма чинними назвами деталей поверхні (архів). Актуальні дані про назви деталей поверхні Місяця доступні також через безкоштовну програму JMARS.
- ↑ а б в Grego P. The Moon and How to Observe It. — Springer Science & Business Media, 2006. — P. 30, 108–129. — ISBN 978-1-846-28243-0.
- ↑ а б в г Wilhelms D. E., McCauley J. F. (1971). I-703: Geologic Map of the Near Side of the Moon. Department of the Interior, United States Geological Survey. Архів оригіналу за 22 січня 2019. (Description; archive).
- ↑ а б в г Whitford-Stark J. L. (1981). Modification of multi-ring basins - the Imbrium model. In: Multi-ring basins: Formation and evolution; Proceedings of the Lunar and Planetary Science Conference, Houston, TX, November 10-12, 1980. (A82-39033 19-91) New York and Oxford, Pergamon Press, 1981.: 113—124. Bibcode:1981mrbf.conf..113W.
- ↑ а б в Wilhelms D. Chapter 4. Basin materials — Orientale // Geologic History of the Moon. — 1987. — P. 64–65, 81. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) Архів оригіналу.
- ↑ а б в г д Neumann G. A., Zuber M. T., Wieczorek M. A. та ін. (2015). Lunar impact basins revealed by Gravity Recovery and Interior Laboratory measurements (PDF). Science Advances. 1 (9). Bibcode:2015SciA....1E0852N. doi:10.1126/sciadv.1500852. Архів (PDF) оригіналу за 6 серпня 2018.
{{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у:|author=(довідка) (Supplements; archive). - ↑ Bussey D. B. J., Spudis P. D., Hawke B. R., Lucey P. G., Taylor G. J. (1998). Geology and Composition of the Apennine Mountains, Lunar Imbrium Basin (PDF). 29th Annual Lunar and Planetary Science Conference, March 16-20, 1998, Houston, TX, abstract no. 1352. Bibcode:1998LPI....29.1352B. Архів (PDF) оригіналу за 17 жовтень 2014.
- ↑ а б Yue Z., Li W., Di K., Liu Z., Liu J. (2015). Global mapping and analysis of lunar wrinkle ridges. Journal of Geophysical Research: Planets. 120 (5): 978—994. Bibcode:2015JGRE..120..978Y. doi:10.1002/2014JE004777.
- ↑ а б в Hartmann W. K. (1964). Radial Structures Surrounding Lunar Basins, I: The Imbium System (PDF). Communications of the Lunar and Planetary Laboratory. 2: 1—16. Bibcode:1964CoLPL...2....1H.
- ↑ а б в г Schultz P. H., Papamarcos S. (2010). Evolving Flowfields from Imbrium and Orientale Impacts (PDF). 41st Lunar and Planetary Science Conference, held March 1-5, 2010 in The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1533, p.2480. Bibcode:2010LPI....41.2480S. Архів (PDF) оригіналу за 2 квітня 2015.
- ↑ а б Wood C. A. (24 січня 2010). Radiating linears. Lunar Photo of the Day. Архів оригіналу за 10 січня 2019. Процитовано 22 січня 2019.
- ↑ а б в г д е ж и к л Wilhelms D. Chapter 10. Lower Imbrian Series // Geologic History of the Moon. — 1987. — P. 195–226. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) Архів оригіналу.
- ↑ а б Schultz P. H., Crawford D. A. (2016). Origin and implications of non-radial Imbrium Sculpture on the Moon. Nature. 535 (7612): 391—394. Bibcode:2016Natur.535..391S. doi:10.1038/nature18278.
- ↑ а б в Чикмачев В. И. Глава 3.6. Кольца Моря Дождей // Путешествия к Луне / Ред.-сост. В. Г. Сурдин. — М. : Физматлит, 2009. — С. 117–123. — 512 с. — ISBN 978-5-9221-1105-8.
- ↑ а б в г д Solomon S. C., Head J. W. (1980). Lunar mascon basins - Lava filling, tectonics, and evolution of the lithosphere. Reviews of Geophysics and Space Physics. 18 (1): 107—141. Bibcode:1980RvGSP..18..107S. doi:10.1029/RG018i001p00107.
- ↑ а б Wilhelms D. Chapter 6. Structure // Geologic History of the Moon. — 1987. — P. 113–117. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) Архів оригіналу.
- ↑ Urey H. C., Marti K., Hawkins J. W., Liu M. K. (1971). Model history of the lunar surface. Proceedings of the Lunar Science Conference. 2: 987—998. Bibcode:1971LPSC....2..987U.
- ↑ а б Watters T. R., Johnson C. L. Lunar Tectonics // Planetary Tectonics / T. R. Watters, R. A. Schultz. — Cambridge University Press, 2010. — P. 162, 166–168. — ISBN 978-0-521-76573-2.
- ↑ а б Schultz P. H., Gault D. E. (1975). Seismic effects from major basin formations on the Moon and Mercury. The Moon. 12 (2): 159—177. Bibcode:1975Moon...12..159S. doi:10.1007/BF00577875.
- ↑ а б Head J. W. (1976). Evidence for the sedimentary origin of Imbrium sculpture and lunar basin radial texture. The Moon. 15 (3-4): 445—462. Bibcode:1976Moon...15..445H. doi:10.1007/BF00562252.
- ↑ Hartmann W. K. (1981). Discovery of multi-ring basins: Gestalt perception in planetary science. Multi-ring basins: Formation and evolution; Proceedings of the Lunar and Planetary Science Conference, Houston, TX, November 10-12, 1980. (A82-39033 19-91): 79—90. Bibcode:1981mrbf.conf...79H.
- ↑ а б в г Stöffler D., Ryder G. (2001). Stratigraphy and Isotope Ages of Lunar Geologic Units: Chronological Standard for the Inner Solar System. Space Science Reviews. 96 (1-4): 9—54. Bibcode:2001SSRv...96....9S. doi:10.1023/A:1011937020193.
- ↑ а б Schultz P. H. (2001). Origin and Implications of the Imbrium Sculpture (PDF). 32nd Annual Lunar and Planetary Science Conference, March 12-16, 2001, Houston, Texas, abstract no.1900. Bibcode:2001LPI....32.1900S. Архів (PDF) оригіналу за 2 квітня 2015.
- ↑ Ambrose W. A. (2008). Origin, Distribution, and Chronostratigraphy of Asymmetric Secondary Craters Associated with Nearside Lunar Basins (PDF). 39th Lunar and Planetary Science Conference (Lunar and Planetary Science XXXIX), held March 10-14, 2008 in League City, Texas. Bibcode:2008LPI....39.1019A. Архів (PDF) оригіналу за 31 травня 2018.
- ↑ Ambrose W. A. (2013). Distribution and Origin of Imbrium Ejecta in the Cleomedes Quadrangle, North and Northwest Crisium Basin (PDF). 44th Lunar and Planetary Science Conference, held March 18-22, 2013 in The Woodlands, Texas. Bibcode:2013LPI....44.1050A.
- ↑ а б Wilhelms D. E. Stratigraphy of part of the lunar near side. — Washington : U.S. Government Printing Office, 1980. — P. A65. — (USGS Professional Paper 1046-A) — DOI: (На Google Books).
- ↑ Wilhelms D. Chapter 8. Pre-Nectarian System // Geologic History of the Moon. — 1987. — P. 156. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) Архів оригіналу.
- ↑ а б Thomson B. J., Grosfils E. B., Bussey D. B. J., Spudis P. D. (2009). A new technique for estimating the thickness of mare basalts in Imbrium Basin (PDF). Geophysical Research Letters. 36 (12). Bibcode:2009GeoRL..3612201T. doi:10.1029/2009GL037600.
- ↑ Gong S., Wieczorek M. A., Nimmo F., Kiefer W. S., Head J. W., Huang C., Smith D. E., Zuber M. T. (2016). Thicknesses of mare basalts on the Moon from gravity and topography. Journal of Geophysical Research: Planets. 121 (5): 854—870. Bibcode:2016JGRE..121..854G. doi:10.1002/2016JE005008.
- ↑ а б в г Thiessen F., Besse S., Staid M. I., Hiesinger H. (2014). Mapping lunar mare basalt units in Mare Imbrium as observed with the Moon Mineralogy Mapper (M³). Planetary and Space Science. 104: 244—252. Bibcode:2014P&SS..104..244T. doi:10.1016/j.pss.2014.10.003.
- ↑ Garry W. B., Robinson M. S., Lroc Team (2010). Observations of Flow Lobes in the Phase I Lavas, Mare Imbrium, the Moon (PDF). 41st Lunar and Planetary Science Conference, held March 1-5, 2010 in The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1533, p.2278. Bibcode:2010LPI....41.2278G. Архів (PDF) оригіналу за 2 квітня 2015.
- ↑ Garry W. B. (2014). The Mare Imbrium Flow Field: Regional Geologic Context of the Chang'e 3 Landing Site (PDF). 45th Lunar and Planetary Science Conference, held 17-21 March, 2014 at The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1777, p.2169. Bibcode:2014LPI....45.2169G. Архів (PDF) оригіналу за 2 квітня 2015.
- ↑ а б в Schaber G. G., Boyce J. M., Moore H. J. (1976). The scarcity of mappable flow lobes on the lunar maria - Unique morphology of the Imbrium flows. Proceedings of 7th Lunar Science Conference, Houston, Tex., March 15-19, 1976. Volume 3. (A77-34651 15-91) New York, Pergamon Press, Inc., 1976: 2783—2800. Bibcode:1976LPSC....7.2783S.
- ↑ Wood C. A. (photo by Pau K. C.) (23 квітня 2005). The Best Lava Flow on the Moon. Lunar Photo of the Day. Архів оригіналу за 23 січня 2019.
- ↑ Wilhelms D. Chapter 5. Mare materials // Geologic History of the Moon. — 1987. — P. 86. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) Архів оригіналу.
- ↑ а б в Hiesinger H., Jaumann R., Neukam G., Head J. W. (2000). Ages of mare basalts on the lunar nearside (PDF). Journal of Geophysical Research. 105 (E12): 29239—29276. Bibcode:2000JGR...10529239H. doi:10.1029/2000JE001244.
- ↑ а б Schaber G. G. (1973). Lava flows in Mare Imbrium: Geologic evaluation from Apollo orbital photography. Proceedings of the Lunar Science Conference. 4: 73—92. Bibcode:1973LPSC....4...73S.
- ↑ а б в г Hurwitz, D. M.; Head, J. W.; Hiesinger, H. (2013). Lunar sinuous rilles: Distribution, characteristics, and implications for their origin (PDF). Planetary and Space Science. 79: 1—38. Bibcode:2013P&SS...79....1H. doi:10.1016/j.pss.2012.10.019. (Інтерактивна карта звивистих борозен Місяця за даними цієї роботи; архів).
- ↑ Robinson M. (8 березня 2018). Montes Carpatus. NASA/GSFC/LROC, School of Earth and Space Exploration, Arizona State University. Архів оригіналу за 25 грудня 2018.
- ↑ а б Gaddis L. R., Staid M. I., Tyburczy J. A., Hawke B. R., Petro N. E. (2003). Compositional analyses of lunar pyroclastic deposits (PDF). Icarus. 161 (2): 262—280. Bibcode:2003Icar..161..262G. doi:10.1016/S0019-1035(02)00036-2.
- ↑ Wood C. A. (19 липня 2004). The Best Lunar Lava Flow. Lunar Photo of the Day. Архів оригіналу за 22 вересня 2015.
- ↑ Hawke B. R., Lawrence D. J., Blewett D. T., Lucey P. G., Smith G. A., Spudis P. D., Taylor G. J. (2003). Hansteen Alpha: A volcanic construct in the lunar highlands (PDF). Journal of Geophysical Research: Planets. 108 (E7). Bibcode:2003JGRE..108.5069H. doi:10.1029/2002JE002013.
- ↑ Raitala J., Kreslavsky M. A., Shkuratov Yu. G., Starukhina L. V., Kaydash V. G. (1999). Nonmare Volcanism on the Moon: Characteristics from the Clementine Data (PDF). 30th Annual Lunar and Planetary Science Conference, March 15-29, 1999, Houston, TX, abstract no. 1457. Bibcode:1999LPI....30.1457R.
- ↑ Westfall J. E. Atlas of the Lunar Terminator. — Cambridge University Press, 2000. — P. 124. — ISBN 978-0-521-59002-0.
- ↑ а б Ivanov M. A., Head J. W., Bystrov A. (2016). The lunar Gruithuisen silicic extrusive domes: Topographic configuration, morphology, ages, and internal structure (PDF). Icarus. 273: 262—283. Bibcode:2016Icar..273..262I. doi:10.1016/j.icarus.2015.12.015.
- ↑ а б Lena R., Wöhler C., Phillips J., Chiocchetta M. T. Lunar Domes: Properties and Formation Processes. — Springer Science & Business Media, 2013. — P. 5, 10–14, 46, 53–54, 61, 125–127, 151–152. — ISBN 9788847026377. — DOI:
- ↑ Lena R., Wöhler C., Phillips J., Chiocchetta M. T. Lunar Domes: Properties and Formation Processes. — Springer Science & Business Media, 2013. — P. 26, 119–121, 142. — ISBN 9788847026377. — DOI:
- ↑ Lena R., Wöhler C., Phillips J., Chiocchetta M. T. Lunar Domes: Properties and Formation Processes. — Springer Science & Business Media, 2013. — P. 105–107. — ISBN 9788847026377. — DOI:
- ↑ Tarsoudis G. Project record Lunar Domes. Lunar Captures. Архів оригіналу за 17 січня 2019. Процитовано 17 січня 2019. (Знімки куполів Болота Гниття: 1, 2, 3).
- ↑ Kapral C. A., Garfinkle R. A. (2005). GLR Lunar Domes Catalog. Geologic Lunar Research Group. Архів оригіналу за 6 вересня 2008. (Карта розташування місячних куполів за даними цього каталога).
- ↑ Spudis P. D., Swann G. A., Greeley R. (1988). The formation of Hadley Rille and implications for the geology of the Apollo 15 region. Lunar and Planetary Science Conference, 18th, Houston, TX, Mar. 16-20, 1987, Proceedings (A89-10851 01-91). Cambridge and New York/Houston, TX, Cambridge University Press/Lunar and Planetary Institute, 1988, p. 243-254. NASA-supported research. Bibcode:1988LPSC...18..243S.
- ↑ Gustafson J. O., Bell J. F. III, Gaddis L. R., Hawke B. R., Giguere T. A. (2012). Characterization of previously unidentified lunar pyroclastic deposits using Lunar Reconnaissance Orbiter Camera data. Journal of Geophysical Research. 117 (E12). Bibcode:2012JGRE..117.0H25G. doi:10.1029/2011JE003893.
- ↑ Blewett D. T., Hawke B. R. (2001). Remote sensing and geological studies of the Hadley-Apennine region of the Moon. Meteoritics & Planetary Science. 36 (5): 701—730. Bibcode:2001M&PS...36..701B. doi:10.1111/j.1945-5100.2001.tb01909.x.
- ↑ Coombs, C. R.; Hawke, B. R.; Wilson, L. (1988). Geologic and remote sensing studies of Rima Mozart. Lunar and Planetary Science Conference, 18th, Houston, TX, Mar. 16-20, 1987, Proceedings (A89-10851 01-91). Cambridge and New York/Houston, TX, Cambridge University Press/Lunar and Planetary Institute, 1988, p. 339-353. Bibcode:1988LPSC...18..339C.
- ↑ Stooke P. J. (2012). Lunar Meniscus Hollows (PDF). 43rd Lunar and Planetary Science Conference, held March 19-23, 2012 at The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1659, id.1011. Bibcode:2012LPI....43.1011S.
- ↑ Braden S. E., Stopar J. D., Robinson M. S., Lawrence S. J., van der Bogert C. H., Hiesinger H. (2014). Evidence for basaltic volcanism on the Moon within the past 100 million years. Nature Geoscience. 7 (11): 787—791. Bibcode:2014NatGe...7..787B. doi:10.1038/ngeo2252. (Supplementary material).
- ↑ Robinson M. (12 жовтня 2014). New Evidence For Young Lunar Volcanism!. NASA/GSFC/LROC, School of Earth and Space Exploration, Arizona State University. Архів оригіналу за 28 жовтня 2014.
- ↑ Featured Image - 08/19/2008. Features of the Rimae Fresnel Area. Apollo Image Archive. School of Earth and Space Exploration, Arizona State University. 19 серпня 2008. Архів оригіналу за 31 травня 2018.
- ↑ Wilhelms D. Chapter 11. Upper Imbrian Series // Geologic History of the Moon. — 1987. — P. 243–244. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) Архів оригіналу.
- ↑ а б Wilkinson J. The Moon in Close-up. — Springer Science & Business Media, 2010. — P. 237, 240, 261. — ISBN 9783642148057. — DOI:
- ↑ Brent G. (17 грудня 2009). Vallis Alpes. NASA/GSFC/LROC, School of Earth and Space Exploration, Arizona State University. Архів оригіналу за 21 квітня 2015. Процитовано 24 січня 2019.
- ↑ Wood C. A. (11 квітня 2004). Valley of the Alpes. Lunar Photo of the Day. Архів оригіналу за 23 січня 2019.
- ↑ Wood C. A. (1978). Lunar Concentric Craters. Lunar and Planetary Science IX: 1264—1266. Bibcode:1978LPI.....9.1264W.
- ↑ Trang D., Gillis-Davis J. J., Hawke B. R. (2016). The origin of lunar concentric craters. Icarus. 278: 62—78. Bibcode:2016Icar..278...62T. doi:10.1016/j.icarus.2016.06.001.
- ↑ Chapter 5: Craters (part 3) // Apollo over the Moon: a view from orbit / H. Masursky, G. W. Colton, F. El-Baz. — NASA Scientific and Technical Information Office, 1978. — (NASA Special Publication 362) Архів оригіналу.
- ↑ Robinson M. (14 грудня 2013). New Crater!. NASA/GSFC/LROC, School of Earth and Space Exploration, Arizona State University. Архів оригіналу за 15 січня 2016. Процитовано 24 січня 2019.
- ↑ Robinson M. S., Boyd A. K., Denevi B. W., Lawrence S. J., Moser D. E., Povilaitis R. Z., Stelling R. W., Suggs R. M., Thompson S. D., Wagner R. V. (2014). New Crater on the Moon and a Field of Secondaries (PDF). 45th Lunar and Planetary Science Conference, held 17-21 March, 2014 at The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1777, p.2164. Bibcode:2014LPI....45.2164R. Архів (PDF) оригіналу за 19 квітня 2015.
- ↑ Suggs R. M., Moser D. E., Cooke W. J., Suggs R. J. (2014). The flux of kilogram-sized meteoroids from lunar impact monitoring. Icarus. 238: 23—36. arXiv:1404.6458. Bibcode:2014Icar..238...23S. doi:10.1016/j.icarus.2014.04.032.
- ↑ Merle R. E., Nemchin A. A., Grange M. L., Whitehouse M. J., Pidgeon R. T. (2014). High resolution U-Pb ages of Ca-phosphates in Apollo 14 breccias: Implications for the age of the Imbrium impact. Meteoritics & Planetary Science. 49 (12): 2241—2251. Bibcode:2014M&PS...49.2241M. doi:10.1111/maps.12395.
- ↑ Han K. Y., Ding X. Z., Pang J. F. (2018). Geological Mapping of Sinus Iridum Area of the Moon Based on the Chang'e-1 Data of China (PDF). 47th Lunar and Planetary Science Conference, held March 21-25, 2016 at The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1903, p.1825. Bibcode:2016LPI....47.1825H.
- ↑ Wlasuk P. T. Observing the Moon. — Springer Science & Business Media, 2000. — Vol. 1. — P. 34, 74–75. — ISBN 978-1-852-33193-1.
- ↑ Hiesinger H., Head J. W., Wolf U., Jaumann R., Neukum G. Ages and stratigraphy of lunar mare basalts: A synthesis // Recent Advances and Current Research Issues in Lunar Stratigraphy / W. A. Ambrose, D. A. Williams. — Geological Society of America, 2011. — P. 15–18. — (Geological Society of America Special Paper 477) — ISBN 978-0-8137-2477-5. — DOI: (На Google Books).
- ↑ Георгій Ковальчук (9 жовтня 2017). Нове дослідження показує — Місяць колись мав атмосферу. Український астрономічний портал. Архів оригіналу за 19 листопад 2017. Процитовано 27 січня 2019.
- ↑ Luna 2. NASA Space Science Data Coordinated Archive. Архів оригіналу за 15 січня 2019. Процитовано 22 січня 2019.
- ↑ Sinus Lunicus. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). 24 липня 2013. Архів оригіналу за 2 липня 2018.
- ↑ Luna 17/Lunokhod 1. NASA Space Science Data Coordinated Archive. Архів оригіналу за 22 січня 2019. Процитовано 22 січня 2019.
- ↑ Murphy T. W., Adelberger E. G., Battat J. B. R., Hoyle C. D., Johnson N. H., McMillan R. J., Michelsen E. L., Stubbs C. W., Swanson H. E. (2011). Laser ranging to the lost Lunokhod 1 reflector (PDF). Icarus. 211 (2): 1103—1108. arXiv:1009.5720. Bibcode:2011Icar..211.1103M. doi:10.1016/j.icarus.2010.11.010.
- ↑ Lunokhod-1 traverse map (Landing site "Luna-17") (PDF). Moscow State University of Geodesy and cartography (MIIGAiK), German Aerospace Center (DLR). 2012. Архів (PDF) оригіналу за 22 лютого 2013. Процитовано 24 серпня 2014.
- ↑ Apollo 15 Lunar Module /ALSEP. NASA Space Science Data Coordinated Archive. Архів оригіналу за 15 січня 2019. Процитовано 22 січня 2019.
- ↑ NASA Images of Chang'e 3 Landing Site. NASA. 30 грудня 2013. Архів оригіналу за 27 березня 2017.
- ↑ Jones A. (25 червня 2018). The Chang'e-3 lunar lander is still waking up after nearly five years on the Moon. Gbtimes. Архів оригіналу за 30 листопада 2018.
- ↑ Jones A. (17 грудня 2018). China's still-operational Chang'e-3 Moon lander to hibernate for Chang'e-4 lunar far side mission. Gbtimes. Архів оригіналу за 22 січня 2019.
- ↑ Костенко Л. (1989). Вибране. К.: Дніпро. с. 285.
- ↑ The Lunar Cartographic Dossier. Series: NASA-CR 1464000 (PDF). Defense Mapping Agency, Aerospace Center; edited by Lawrence A. Schimerman. 1973.
Посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Море Дощів- Карти з чинними назвами деталей поверхні:
- Інтерактивні карти Місяця, центровані на Море Дощів: фотомозаїка, карта висот.
- Література з теми в Астрофізичній інформаційній системі НАСА.
- Знімки з орбіти
- Digital Lunar Orbiter Photographic Atlas of the Moon. Lunar and Planetary Institute. Архів оригіналу за 30 травня 2018.
- Apollo Image Atlas. Lunar and Planetary Institute. Архів оригіналу за 28 січня 2019.
- Сторінка доступу до детальних знімків, зроблених камерами для картування на «Аполлоні-15», 16 та 17.
- Окремі знімки зонда Lunar Reconnaissance Orbiter із описами. Архів оригіналу за 12 лютого 2019.
- Знімок кратерів Ламберт і Ламберт R на півдні Моря Дощів, зроблений «Аполлоном-15» при низькому Сонці (1971). Архів оригіналу за 24 січня 2019.
- Знімки з поверхні
- Панорамы Лунохода 1. Лаборатория сравнительной планетологии, Институт геохимии и аналитической химии им. В. И. Вернадского РАН. Архів оригіналу за 28 січня 2019.
- Apollo 15 Map and Image Library. NASA. 2016. Архів оригіналу за 28 січня 2019.
- Lakdawalla E. (28 січня 2016). Fun with a new data set: Chang'e 3 lander and Yutu rover camera data. The Planetary Society. Архів оригіналу за 23 січня 2019. — знімки, зроблені «Чан'е-3» та «Юйту» до січня 2016 року.
|
| |||||||||||||||||
 |
Ця стаття є кандидатом у добрі статті. Обговорення номінації відбувається на сторінці пропозицій. |