Костенко Ліна Василівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ліна Василівна Костенко
Ліна Василівна Костенко
Ліна Костенко 2006 року
Ліна Костенко 2006 року
Дата народження: 19 березня 1930(1930-03-19) (84 роки)
Місце народження: Ржищів, Київська область, Україна
Громадянство: Україна Україна
Рід діяльності: письменниця, поетеса

Лі́на Васи́лівна Косте́нко (* 19 березня 1930, Ржищів, Київська область) — українська письменниця-шістдесятниця, поетеса. Мати Оксани Пахльовської. Лауреат Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), премії Петрарки (1994).

У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. Авторка поетичних збірок «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), роману у віршах «Маруся Чурай» (1979, Шевченківська премія 1987), поеми «Берестечко» (1999, 2010). 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним з лідерів продажу серед українських книжок у 2011 році[1].

Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів.

Відмовилась від звання Героя України[2].

Біографія

Дитинство

Народилась у родині вчителів.

У 1936 році родина перебралась із Ржищева до Києва, де майбутня поетеса закінчила середню школу.

Ліна Костенко, 1948 рік

Після закінчення середньої школи навчалася в Київському педагогічному інституті, а згодом — у Московському літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила в 1956 році.

«Шістдесятник»

Була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на межі 1950—1960-х років. Період так званих «шістдесятників» створив новітні стилі в українській літературі, змусив творити щось нове, атипове, щось авангардне, але, як і завше, безжальне та максимально критичне щодо влади та тодішнього режиму.

Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й критики, а збірка «Мандрівки серця» (1961) не лише закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім'я поміж визначних майстрів української поезії.

На початку 1960-х брала участь у літературних вечорах київського Клубу творчої молоді. Починаючи з 1961, її піддавали критиці за «аполітичність», був знятий з плану знімання фільм за сценарієм Л. Костенко «Дорогою вітрів».

8 квітня 1963 р. на ідеологічній нараді секретар ЦК КПУ з ідеології А. Скаба заявив: «Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до викривлення і затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів М. Вінграновського, І. Драча, Л. Костенко». Це був сигнал до погрому покоління шістдесятників.

1963 — зняли з друку книжку віршів Л. Костенко «Зоряний інтеґрал», книжку «Княжа гора» зняли з верстки.

У ці роки вірші Л. Костенко публікували журнали в Чехословаччині, газети в Польщі, і лише зрідка — в Україні. Її вірші ходили в «самвидаві».

1965 — Л. Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Була присутня на суді над М. Осадчим і М. Зваричевською у Львові. Під час суду над братами Горинями кинула їм квіти. Разом з І. Драчем звернулася до редакції журналу «Жовтень» (тепер «Дзвін») і до львівських письменників з пропозицією виступити на захист заарештованих. Письменники не зважилися на протест, але подали в суд клопотання з проханням передати на поруки Б. Гориня як наймолодшого з заарештованих. Усе це не вплинуло на перебіг судів, але мало величезне моральне значення.

Травень 1966 — у Спілці письменників України, де таврували «націоналістичних відщепенців», частина молоді влаштувала овацію Л. Костенко, яка відстоювала свої позиції і захищала І. Світличного, О. Заливаху, М.Косіва і Б. Гориня.

1968 — написала листи на захист В. Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна». Після цього ім'я Л. Костенко в радянській пресі довгі роки не згадувалося. Вона працювала «в шухляду».

1973 — потрапила до «чорних списків», складених секретарем ЦК КПУ з ідеології В. Маланчуком. Лише 1977 року, після відходу В. Маланчука, вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а 1979-го, за спеціальною постановою Президії СПУ, — історичний роман у віршах «Маруся Чурай», що пролежав без руху 6 років. За нього поетеса 1987 року була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.[3]

Перу Л. Костенко також належать збірки поезій «Неповторність» (1980) і «Сад нетанучих скульптур» (1987), збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987).

Нове століття

Поема «Берестечко» з ілюстраціями Георгія Якутовича, видана видавництвом «Либідь» 2010 року, мала загальний тираж 14 тис. примірників, а збірка «Гіацинтове сонце», впорядкована Ольгою Богомолець, розійшлася тиражем 5 тис. прим.; на додруковування додаткового тиражу, за словами директора видавництва Олени Бойко, упорядниця згоди не дала.[4]

2010 року вийшов перший роман Л. Костенко — «Записки українського самашедшого».[5],[6]. Роман викликав великий ажіотаж і тимчасову його нестачу в книгарнях, що привело до появи піратських передруків. Станом на червень 2011 року загальний офіційний тираж роману становив 80 тисяч[7][8].

У січні 2011 року Ліна вирушила у тур-презентацію свого першого роману[9]. Презентації відбулися в Києві, Рівному та Харкові, усюди були аншлаги, не всі охочі потрапити змогли це зробити через те, що вже не було місця у залах[10]. Але 9 лютого письменниця перервала свій тур через особисту образу.

« Каталізатором такого рішення письменниці стали провокативні інсинуації деяких львівських письменників, журналістів та діячів театру - написано в офіційній заяві видавництва А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА  »

Зустрічі письменниці з читачами Кривого Рога та Острога були відкладені на невизначений термін, а львівські зустрічі — скасовані.[11][12].

У лютому 2011 року вийшла поетична збірка Л.Костенко «Річка Геракліта», куди ввійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій.

9 квітня 2012 року, в день народження Шарля Бодлера, відбулася презентація монографії про Ліну Костенко «Є поети для епох» авторства Івана Дзюби. Книга надрукована видавництвом «Либідь».[13]

Сім'я

Чоловіки:

Діти:

Відзнаки

Переклади

Твори Костенко перекладено англійською, білоруською, естонською, італійською, німецькою, словацькою та французькою мовами.

Твори

Видання

  • «Проміння землі» (1957)
  • «Вітрила» (1958)
  • «Мандрівки серця» (1961)
  • «Зоряний інтеграл» (1963, набір «розсипано»)[17]
  • «Княжа гора» (1972, збірка не вийшла через заборону з боку радянської цензури)[18]
  • «Над берегами вічної ріки» (1977)
  • «Маруся Чурай» (1979)
  • «Неповнорність» (1980)
  • «Сад нетанучих скульптур» (1987)
  • «Бузиновий цар» (1987) — для дітей
  • «Вибране» (1987)
  • «Інкрустації» (1994, видання італійською мовою, відзначене премією Петрарки)
  • «Берестечко» (Київ: Либідь, 1999, перевидання 2010)
  • «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала», лекція в Києво-Могилянській академії (Київ: Видавничий дім НаУКМА, 1999)
  • «Гіацинтове сонце» (Київ: Либідь, 2010, вибране)
  • «Записки українського самашедшого» (Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2010)
  • «Річка Геракліта» (Київ: Либідь, 2011, вибране, а також нові вірші)
  • «Мадонна перехресть» (Київ: Либідь, 2011, нові, а також раніше не друковані поезії різних років)

Романи

Поеми

Поезії

Кіносценарії

  • «Перевірте свої годинники» (1963, спільно з А.Добровольським) — про українських поетів, загиблих під час Другої світової війни. Фільм знятий 1964 року, але на екрани не вийшов. Він був так перероблений під назвою «Хто повернеться — долюбить», що Л.Костенко відмовилася від авторства.[20]

Театральні постанови за творами

Харківський Театр "P.S." випустив дві вистави за творами Ліни Костенко:

  • «Горохове плем'я», поетична вистава за поезіями Ліни Костенко та Олени Теліги
  • «Циганська Муза», драматична поема, прем'єра вистави відбулася 15 березня 2010 року

Виноски

  1. http://life.pravda.com.ua/culture/2011/09/14/85652/
  2. а б Сайт НПБУ
  3. Ліна Костенко. Біографія
  4. Валентина Клименко. Гіркий «миколайчик» від Ліни Костенко // Україна молода, № 238, 21.12.2010
  5. Людмила Яновська. Настав час не нидіти // Урядовий кур'єр, № 239, 21.12.2010
  6. Валентина Клименко. Гіркий «миколайчик» від Ліни Костенко // Україна молода, № 238, 21.12.2010
  7. http://www.bbc.co.uk/ukrainian/news/2011/02/110211_kostenko_lviv_dt.shtml
  8. «Українські народні казки» — одна з найбільш багатотиражних національних книг//УНІАН
  9. Ліна Костенко відправляється у тур по Україні
  10. Ліна Костенко зібрала черговий аншлаг у Харкові
  11. Ліна Костенко перервала свій тур по Україні — «через інсинуації»
  12. А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА Ліна Костенко перервала свій всеукраїнський тур"
  13. Ліна Костенко: Мені дуже шкода, що я мала рацію
  14. Станіслав Бондаренко. Ліна Костенко: поет і сталкер в одній особі // The Ukrainians, Volume 3/2002
  15. Радіо Свобода, 19.03.2010
  16. Золоті письменники України. Нагороджені
  17. Володимир Панченко. Богдан Хмельницький. Катарсис : післямова до істор. роману Ліни Костенко «Берестечко»; передрук // День, 19.03.2010
  18. Володимир Панченко. Богдан Хмельницький. Катарсис : післямова до істор. роману Ліни Костенко «Берестечко»; передрук // День, 19.03.2010
  19. Ліна Костенко презентувала нову книжку — прозовий роман «Записки українського самашедшого» (Укрінформ)
  20. Ліна Костенко. Біографія

Посилання

Інтерв'ю та виступи

Про Ліну Костенко