Астролябія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Астролябія XVI століття

Астроля́бія (рос. астролябия, англ. astrolabe, нім. Astrolabium) — кутовимірювальний прилад яким до XVIII століття користувались для визначення широти i довготи в астрономії та навігації.

Призмова астролябія — сучасний астронометричний прилад для визначення географічних координат.

Іншими словами, астролябія це дуже давній астрономічний комп’ютер, створений для вирішення задач пов’язаних з розрахунком часу і позиції Сонця і зірок на небосхилі. Існувало декілька типів астролябій. До цих пір користуються найпопулярнішим видом - планісферною астролябією, на якій небесна сфера проектується на площину екватора. [1]

Історія[ред.ред. код]

Астролябія вперше з’явилася у стародавній греції в елліністичний період в 150 р. до н.е. і її винайдення часто приписується Гіппарху. Поєднання планісфери і діоптра, що і являє собою астрлябія, було досить ефективним інструментом для розрахунків і стало тогочасним своєрідним аналогом калькулятора, який дозволяв вирішувати багато задач сферичної астрономії. Теон Александрійський написав детальний трактат про астролябію, і деякі дослідники вважають, що Птолемей лише використав астролябію для своїх астрономічних досліджень, описаних в «Тетрабіблос» («Чотири книги»). [2]

Астролябія використовувалася греками до візантійського періоду. Приблизно в 550 н.е. християнський філософ Джон Філопон написав трактат про астролябію на грецькій мові, що є найдавнішим трактатом про про даний інструмент, який зберігся. [3] Крім того, Северус Себокхт (Severus Sebokht), єпископ, який жив у Месопотамії, також написав трактат про Астролябію в на сірійскій мові в середині 7-го століття. [4] Северус Себокхт у своїй вступній частині трактату пише про астролябію, яка виготовлялася з латуні, вказуючи на те, що металеві астролябії були відомі на християнському Сході задовго до того, були розроблені в ісламському світі або на Заході. [5]

Складові частини астролябії[ред.ред. код]

Розібрана астролябія виготовлена в 18-му ст.
Астролябія маша’Аллах. Шкала на зворотній стороні астролябії.

Таріль і пластини[ред.ред. код]

Основна частина інструменту зазвичай мала латунний диск завтовшки бриблизно 6 мм і 15 см в діаметрі, який мав отвір в центрі, і міг вмістити набір з декількох тонких латунних пластин. На кільце довколу диску (лімб) наносилися відмітки для визначення часу, які розділяли коло на 24 години, з півднем на верхній частині і північчю на нижній частині. В середину полої області диску (який ще називався матір, по латинскі матер) вкладалися пластинки (які називалися клімати або тимпани) з вигравіруваними колами висоти і азимуту для місцевої широти. Старі інструменти мали в складі декілька пластин гравірованих по обидва боки, так що інструмент можна було використовувати в різних широтах. З готовим інструментом можна було використовувати пластини розроблені спеціально для конкретної місцевості, просто вкладаючи в нього нову пластинку.

Сітка[ред.ред. код]

Над пластинами встановлювався диск, яка із-за своєї схожості на павутину називалася “павук”, який мав ажурні візирунки, так шоб можна було бачити тарілку під ним. На ньому відмічалися найяскравіші і найвідоміші з нерухомих зірок з написами їх імен. Також на ньому містилося коло, яке показує проекцію річного руху Сонця на небі (екліптика). Екліптичне коло поділялося на секції в 30 градусів на яких позначалися символи зодіаку. Решітка оберталася довкола, у відповідності із денним обертанням зірок на небі. Поверх сітки “павука” кріпилася спеціальна лінійка, подібна до стрілок годинника, заточена на кінцях, яка мала довжину рівну діаметру тарілки. Всі ці деталі закріплювалися за допомогою спеціального загвіздка, так що вони не розпадалися. В центрі кожної тарілки і деталі містилися для цього отвори однакового діаметру. Загвіздок закріплювався клином, виконаному у вигляді голови коня (гвинти ще не були винайдені). Центр астролябії де закріплювався загвіздок співпадав з точкою проекції північного полюсу, тобто полюсом світу.

Підвіска[ред.ред. код]

Інструмент був закріплений на шнурі, прикріпленого за кільце, розташованому у верхній частині астролябії для виконання вимірювань положення Сонця або зірок. Цей механізм підвіски в європейських інструментах називався армілла.

Зворотня сторона[ред.ред. код]

На зворотньому боці інструменту наносили гравірування з різноманітними видами шкали, які відрізнялися в залежності від того де була зроблена астролябія. Всі астролябії мали шкалу для вимірювання кутів і шкалу для визначення положення Сонця для будь-якої дати. Майже всі астролябії зроблені в Європі, а також арабські, мали шкалу для вирішення простих тригонометричних задач, яка називалася квадрат тіней (див. Гномон). Для визначення часів молитв в ісламських астролябіях користувалися ще й шкалою конангенсів. Ісламські астролябії також мали шкалу для визначення напряму до Мекки (Кібла), математичну шкалу синусів косинусів чи астрологічну інформацію. Європейські інструменти часто мали шкалу для перерахунку між нерівними (планетарними) годинами і рівними годин. На зворотній стороні кожної астролябії була алідада, для вимірювання висоти небесних тіл.

Застосування астролябії[ред.ред. код]

За допомогою астролябії можливо:

  • Орієнтуватися на місцевості і знаходити напрями на різні міста
  • Визначати годину доби і зоряний час;
  • Визначати час сходження і захід небесних світил, зокрема початок і закінчення дня.
  • Спостерігаючи за зорями і Сонцем через спеціальний візир, визначати географічну широту місцевості вимірюючи висоту Сонця в полудень.
  • Робити перетворення між трьома системами координат небесних тіл – екваторіальними (пряме сходження і нахил), екліптичними (широта і довгота) і горизонтальними (азимут і висота).

Література[ред.ред. код]

Трактати про астролябії[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «The Astrolabe: An instrument with a past and a future». astrolabes.org. 
  2. Krebs, Robert E.; Krebs, Carolyn A. (2003), Groundbreaking Scientific Experiments, Inventions, and Discoveries of the Ancient World, Greenwood Press.
  3. Modern editions of John Philoponus' treatise on the astrolabe are De usu astrolabii eiusque constructione libellus, ed. Heinrich Hase, Bonn: E. Weber, 1839 OCLC 165707441
  4. O'Leary, De Lacy (1948). How Greek Science passed to the Arabs. Routledge and Kegan Paul. 
  5. Sebokht, Severus. «Description of the astrolabe». Tertullian.org. 

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Інструменти Це незавершена стаття про інструмент, прилад або пристрій.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.