Філолай

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Філолай (грец. Φιλόλαος) — давньогрецький філософ, досократик. Учень Піфагора, сучасник Сократа і Демокріта.

Біографія[ред.ред. код]

Батьківщиною Філолая було місто Тарент в Південній Італії (за Діогеном Лаертським — Кротон). Коли демократична партія в Метапонті повстала проти піфагорійців, причому будинок, в якому вони збиралися, був спалений, Філолай втік до Луканії. Пізніше, рятуючись від переслідувань, він переселився до Фів, де жив ще незадовго до смерті Сократа. Повернувшись в Кротон, він досяг високого становища, але був убитий демократами, які підозрювали його в прагненні до тиранії.

Безпосередніми учнями Філолая були Ксенофіл Халкідський, Фантон, Ехекраз, Діокл і Полімнест (останні чотири — уродженці Фліунта).

Філолай перший записав і видав вчення Піфагора про природу. На прохання Платона (ймовірно) цей твір було куплено для нього Діоном в Сицилії: від Платона воно перейшло до Спевзіппа, а від останнього від Аристотеля. Видання складалося з трьох книг, з яких у першій містилося вчення про світ (гармонії і космології), у другій — про природу (про кількість і про його значення в світоутворенні), в третій — про душу і душопереселення.

До нашого часу дійшли під ім'ям Філолая значні уривки доричною говіркою, що є, поряд з критикою Аристотеля, головними джерелами для вивчення піфагореїзму. Щодо їх автентичності в науковій літературі лишаються суперечки. Бек у своєму дослідженні вважає їх справжніми[1]; Целлер [2] за небагатьма винятками, також визнає їх справжність. Розі [3]) зовсім відкидає значення цих уривків; Шааршмідт [4] вважає їх недійсності і твір, від якого вони вціліли, відносить до першого або другого століття до н. е.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Philolaos D. Pythagoreers Lehren NEBS T ден Bruchstü cken Werkes неводи", Б., 1819
  2. стаття «Aristoteles Und Philolaos „в Х т“. Hermes'a, 1875 р., стор 178 та стаття „Die Philosophie дер Griechen“, Лпц., 1876,1 т., 4 видання, стор 261
  3. De Арістотеліс librorum Ordine ET auctoritate», Б., 1854
  4. Die angebliche Schriftstellerei DES P. Und Die Bruchst ücke дер IHM zugeschriebenen Bü Шер ", Бонн, 1864

Джерела[ред.ред. код]