Баланс сил (геополітика)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Баланс сил (англ. balance of power; нім. Mächtegleichgewicht або нім. Gleichgewicht der Kräfte; рос. баланс сил) — така ситуація в міжнародних відносинах, коли існує паритет або стабільність між сторонами. Поняття балансу сил «описує стан справ в міжнародній системі та пояснює поведінку держав в цій системі»[1]. Як поняття міжнародного права для позначення «рівноваги» між націями належить доктрині покликаній завадити посиленню однієї з націй до такого рівня, коли вона диктуватиме свою волю решті.

Принцип балансу сил лежав в основі зовнішньої політики Великобританії починаючи з пізнього середньовіччя до завершення Другої світової війни. В основному, це означало постійний спротив Британії появі єдиної домінуючої сили (або союзу) в Європі. У випдаку загрози появи такої сили Британія долучалась до союзу з наступною за потужністю країною для відновлення рівноваги.

Баланс сил лежить в основі теорії неореалізму. Згідно з цим принципом, держава може вдаватись або до балансування, або до прилучитись до союзів сильніших держав. Під час війни вибір між балансуванням та прилученням може бути питання життя чи смерті держави.

Кеннет Уолц, провідний дослідник неореалізму, зазначив у книзі «Теорія міжнародної політики» (англ. Theory of International Politics) що «коли й існує якась особливо політична теорія міжнародної політики, то це точно теорія балансу сил.»[2] Однак, це твердження було піддано критиці представниками інших школ дослідження міжнародних відносин, зокрема, конструктивістами та політичними економістами[3][4].

Доктрина рівноваги[ред.ред. код]

Військово-політичні блоки НАТО та країн Варшавського договору в часи Холодної війни.

Основний принцип встановлення рівноваги політичної влади, як зазначив Чарльз Давенант в Есеї про баланс сил (англ. Essay on the Balance of Power), старий як історія, та був відомий як прадавнім політичним теоретикам та державним тіячам. По суті, цей принцип виплває із здорового глузду, нажитого досвіду та інстинкту самозбереження.[Джерело?]

Точніше, теорія балансу сил має деякі ключові аспекти загальновизнані в літературі на цю тему. Перш за все, основне покликання держав згідно з теорією балансу сил — забезпечити власну безпеку відповідно до поглядів реалістів. Також держави намагаються відновити рівновагу заради самозбереження. Заради уникнення домінування однієї з держав, інші укладатимуть союзи до відновлення рівноваги[5].

На думку професора Л. Оппенхайма[6] рівновага серед націй відіграє вирішальну роль для існування та дії міжнародного права. Якщо держави не в змозі тримати взаємний контроль, домінуюча держава діятиме на власний розсуд та нехтуватиме правом.

Історія[ред.ред. код]

Ідея збереження балансу сил як свідомої мети зовнішньої політики, відома ще в прадавні часи, відновила увагу до себе в XV столітті серед італійський міст-держав.

Франческо Сфорца, правитель Мілану, був першим, хто активно переслідував політику балансу сил, хоча історики тривалий час невірно приписували першість правителям Флоренції, славу яких оспівували відомі письменники Нікколо Макіавеллі та Францеско Гвічардіні.

Універсалізм, який був основним напрямком розвитку міжнародних відносин в Європі до Вестфальського миру 1648 р., поступився місцем доктрині балансу сил. Поняття набуло особливої ваги після Утрехтського миру 1713 р., коли воно було згадано.

Лише в XVII столітті завдяки Ґроцію та його послідовникам дослідження міжнародного права перетворилось на наукову дисципліну та було сформульовано теорію балансу сил та покладено в основу дипломатії. Згідно з цією дисципліною, європейські держави утворюють щось на зразок федеральної спільноти, в основі існування якої лежить принцип балансу сил. Оскільки всі держави однаково були зацікавлені в збережені балансу, вважалось і правом, і обов'язком кожної держави вдаватись навіть до військового втручання у випадку порушення балансу якоюсь державою спільноти.

Будучи сформульованим, принцип «балансу сил» став аксіомою в політології. Франсуа Фенелон, в Instructions, ознайомив молодого Людовіка, герцога Бургундського з з цією аксіомою. Фрідріх II в Анти-Макіавелі проголосив принцип балансу сил світові. 1806 р. Фрідріх фон Гентц повторно висловив принцип в праці Fragments on the Balance of Power. Принцип балансу сил послужив основою для коаліцій проти Людовика XIV та Наполеона, та приводом і виправданням для багатьох воєн, які трапились в Європі в проміжку між Вестфальським миром 1648 р. та Віденським конгресом 1814 р., особливо з боку Великобританії (частково включаючи Першу світову війну).

Протягом XIX століття національні повстання змінили мапу Європи та змістили баланс сил. Однак, всі сили дипломатії були скеровані на відновлення балансу сил спотвореного силами, вивільненими Велика французька революція. По завершенню революції та встановленню відносної стабільності стали виникати військові союзи заради збереження миру.

Англія[ред.ред. код]

Сер Есме Ховард писав, що Англія взяла на озброєння принцип балансу сил оскільки для неї він був єдиною можливістю зберегти політичну та економічну незалежність[7].

Див. також[ред.ред. код]

В історії:

Примітки[ред.ред. код]

  1. Fry, Michael Graham; Goldstein, Erik; Langhorne, Richard (2004). Guide to International Relations and Diplomacy. Continuum International Publishing Group. с. 3 Зайве |pages= або |at= (довідка). ISBN 9780826473011. Процитовано 30 September 2010. 
  2. Waltz, Kenneth N(1979). Theory of International Politics
  3. Bueno de Mesquita, Bruce. «Game Theory, Political Economy, and the Evolving study of War». American Political Science Review Vol. 100, No.4 Nov 2006. p 637–641
  4. Nio, Ordeshook, and Rose. The Balance of Power, 1989. Cambridge: Cambridge University Press.
  5. Chatergee, Patricia «The Classical Balance of Power Theory» Journal of Peace Research, Vol. 9, No. 1 (1972), p. 51. <http://www.jstor.org/stable/422972>
  6. L. Oppenheim Development of the law of nations after Grotius // International law. — 3-тє. — London, New York: Longmans, Green and co., 1920. — Т. I. Peace. — С. 93-94.
  7. Sir Esme Howard, 'British Policy and the Balance of Power', The American Political Science Review, Vol. 19, No. 2. (May, 1925), p. 261.

Література[ред.ред. код]

  • Waltz, K. N. (1979). Theory of International Politics. New York: Random House.
  • Walt, S. (1987). The Origins of Alliances.
  • Mearsheimer, J. J. (2001). The Tragedy of Great Power Politics.
  • Virginia.edu — 'Balance of Power', Dictionary of the History of Ideas
  • Hedley Bull, Anarchial Society (United States of America: Macmillan Ltd, 1977).
  • John Lewis Gaddis, Surprise, Security and the American Experience (United States of America: Harvard University Press, 2004).
  • Ernst B. Haas, «The balance of power: prescription, concept, or propaganda», World Politics, Vol. 5, No. 4, (1953), pp. 442-477.
  • Lawrence Kaplan & William Kristol, The War Over Iraq (San Francisco: Encounter Books, 2003).
  • William Keylor, A World of Nations (New York: Oxford University Press, 2003).
  • Hans Morgenthau, Politics Among Nations: The struggle for Power and Peace: Fourth Edition (New York: Knofp, 1967).
  • Paul W. Schroeder, «The Nineteenth century system: balance of power or political equilibrium?», Review of International Studies, 15, (1989), pp. 135-153.
  • Michael Sheehan, The Balance of Power: History and Theory (London: Routledge, 2000).