Радянська імперія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Територія максимального поширенн радянського впливу після перемоги революції на Кубі і до погіршення радянсько-китайських відносин (1959–1961)

Радя́нська імпе́рія — політичне кліше, неформальна характеристика впливу Радянського Союзу на ряд незалежних держав, надане його супротивниками в холодної війні. У данному контексті Угорська революція 1956 року та Празька весна у Чехословаччині інтерпретуються як прагнення частини місцевої еліти послабити цей вплив.

Незважаючи на те, що лідери радянської держави декларували ідеологічну опозицію до імперіалізму, а глава Союзу не носив титул імператора, ряд істориків стверджує[1][2], що політична система СРСР мала характерні риси імперії. Серед вчених існує думка про наявність у держави ознак як багатонаціонального, так і моноетнічного формування.[1] Крім того, існує точка зору про колоніальний характер політики СРСР.[3]

Вплив Радянського Союзу[ред.ред. код]

Території, виділені кораловим кольором, входили до складу СРСР, рожевим ж відзначені держави, що входили в зону впливу Союзу. Югославія та Албанія, розірвали дружні відносини з Москвою, виділені відповідно бузковим та рудим.

Радянська імперія включала власне СРСР і ряд держав-сателітів.[4][5] Дані держави, будучи членами Ради Економічної Взаємодопомоги, були найближчими союзниками СРСР. Країни Східної Європи також брали участь в Організації Варшавського договору («Східний блок»).

Корейська Народно-Демократична Республіка підтримувала дружні відносини з СРСР,[6] однак корейський уряд утримувався від приєднання до яких-небудь комуністичних геоструктур.

СРСР і Третій світ[ред.ред. код]

Керівники багатьох країн третього світу підтримували СРСР у холодній війні. Радянській політична термінологія характеризувала ці країни, як такі, що стали на «соціалістичний шлях розвитку» (" держави Організації Варшавського договору, В'єтнам та Куба називали країнами "розвинутого соціалізму). Москва надавала союзникам військову та економічну допомогу в обмін на політичні поступки. У ряді випадків радянське керівництво втрачало вплив над союзниками. Причиною тому було ослаблення або повалення лояльної Союзу місцевої влади, яке могло бути викликане підривною діяльністю проамериканських політичних сил, а могло й бути викликане відразою до імперіалістичної політики СРСР.

Держави, які відкрито співпрацювали з СРСР відмічені червоним кольором, що встали на «соціалістичний шлях розвитку» виділені помаранчевим. Не всі країни-союзники Москви залишилися в її сфері впливу аж до розпаду СРСР.

Деякі держави з наведеного списку не були комуністичними. Вони виділені курсивом.

Комуністичні держави в опозиції до СРСР[ред.ред. код]

Уряди деяких комуністичних держав відкрито засуджували багато напрямків політики СРСР. Незважаючи на схожість їхніх політичних систем з радянською моделлю, їхні відносини з Москвою не виходили за рамки формальних угод. Все ж, періодично виникали кризові ситуації, в ряді випадків, вони переросли в збройні конфлікти.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Beissinger, Mark R. 2006 «Soviet Empire as 'Family Resemblance,'» Slavic Review, 65 (2) 294–303; Dave, Bhavna. 2007 Kazakhstan: Ethnicity, language and power. Abingdon, New York: Routledge.
  2. http://www.jstor.org/pss/20031013 Foreign Affairs, Vol. 32, No. 1, Oct., 1953 — Soviet Colonialism In Central Asia by Sir Olaf Caroe
  3. Soviet Colonialism in Central Asia // Foreign Affairs, 32 (1953) (1) С. 135-144.
  4. Cornis-Pope, Marcel (2004). History of the Literary Cultures of East-Central Europe: Junctures and disjunctures in the 19th and 20th centuries. John Benjamins. с. 29. ISBN 978-9027234520. 
  5. Dawson, Andrew H. (1986). Planning in Eastern Europe. Routledge. с. 295. ISBN 978-0709908630. 
  6. Shin, Gi-Wook (2006). Ethnic nationalism in Korea: genealogy, politics, and legacy. Stanford University Press. с. 94. ISBN 978-0804754088.