Співдружність націй

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Commonwealth of Nations
Співдружність націй
Commonwealth of Nations.svg
Співдружність (синій = дійсні члени, помаранчевий = колишні члени, зелений = членство призупинене, блакитний = залежні території членів)
Заснування Балфурська декларація 1926
Вестмінстерський статут 1931
Лондонська декларація 1949
Штаб-квартира Марборо-Гаус, Лондон, Велика Британія
Членство 53 держави[к 1]
Офіційні мови англійська мова
Глава Співдружності Єлизавета II
Генеральний Секретар Камалеш Шарма
Поточний голова Каміла Персад-Біссессар

Співдру́жність націй (англ. Commonwealth of Nations), раніше відома як Британська Співдружність (англ. British Commonwealth) — асоціація незалежних держав, що раніше входили в Британську імперію, які визнають британського монарха як символ вільного єднання. Співдружність націй не є політичним союзом, а є міжурядовою організацією. Станом на 1 жовтня 2014 року налічує 53 члени[к 1].

Засади[ред.ред. код]

Співдружність націй діє на засадах спільних цінностей та цілей, проголошених у Сінгапурській декларації. Серед цих цінностей та цілей проголошені демократія, права людини, справедливе правління, верховенство закону, свобода особи, рівноправність, вільна торгівля, врахування багатосторонніх інтересів та мир у всьому світі.

Діяльність Співдружності здійснюється через постійний Секретаріат Співдружності, на чолі якого стоїть Генеральний секретар та через зустрічі глав урядів держав-членів, що відбуваються кожних два роки. Символом асоціації виступає Глава Співдружності націй, обов'язки якого наразі виконує королева Єлизавета II. Обов'язки Глави Співдружності церемоніальні. Єлизавета II, водночас, незалежно від своїх обов'язків Глави, є також монархом шістнадцяти держав-членів, відомих як Королівства Співдружності.

Формально держави-члени Співдружності не вважаються чужоземними одна щодо іншої, тому дипломатичні місії в цих країнах визначаються не як посольства, а як «високі комісії».

Окрім урядової організації існує низка неурядових організацій, що об'єднують представиників країн Співдружності. Сукупність цих організацій відома під назвою Сім'я Співдружності. Міжурядовий Фонд Співдружності здійснює над цими організаціями опіку. Одна з цих організацій опікується проведенням Ігр Співдружності.

Статус членів організації[ред.ред. код]

Члени організації[ред.ред. код]

У Співдружність входять (на кінець 2009) 54 держави (розподіл за частинами світу):

  • Африка
  • Азія
  • Океанія

Усі ці держави, крім двох: Руанди та Мозамбіку, входили до складу Британської Імперії.

Історичний огляд[ред.ред. код]

Британська Співдружність націй прийшла на зміну Британській імперії, яка з початку 20 ст. почала поступово втрачати свої колонії.

Вперше словосполучення «співдружність націй» вжив лорд Розбері після своїх відвідин Австралії у 1884, відзначаючи, що Британська імперія змінюється, деякі колонії набувають дедалі більшої незалежності[2]. Конференції британського та колоніальних прем'єр-міністрів проводилися періодично починаючи з 1887 року, а з 1911 вони отримали статус «Імперських конференцій»[3]. Саме з цих імперських конференцій розвинулася Співдружність.

Спочатку втратили характер колоній населені переважно британськими колоністами заморські території. Статус домініону, тобто самоврядної території отримали Канада — з 1867 року, Австралійський Союз — з 1901 року, Нова Зеландія — з 1907 року. Згодом домініонами стали Цейлон (тепер — Шрі Ланка) та деякі інші колонії з місцевим населенням. У 1931 році окремим парламентським актом замість терміну «імперія» запроваджувалося поняття Commonwealth (Співдружність). Утворювалася Британська співдружність націй, тобто союз формально рівноправних держав, заснований на «спільній відданості короні». У 1949–1952 в організаційних структурах Співдружності відбулися істотні зміни, спрямовані на утвердження суверенітету його членів. З назви Співдружності випало визначення «Британська», а принцип відданості короні перестав бути обов'язковим. Від 1965 року керівним органом Співдружності націй стали конференції її членів. При генеральному секретарі Співдружності став функціонувати постійний секретаріат. Він взяв на себе функції, що виконував раніше кабінет міністрів Великої Британії та ліквідоване після утворення секретаріату міністерство в справах Співдружності.

Роль у Співдружності[ред.ред. код]

Британська імперія почала еволюціонувати ще з часів Декларації Бальфура, що була проголошена на Імперській конференції 1926 року й була формалізована в декларації Вестмінстерського статуту 1931 року.

У часи правління королеви Єлизавети ІІ завершився розпад Британської імперії — і повністю формалізувалася Співдружність Націй, яка об'єднала більшість колишніх британських володінь. Тепер головною роллю голови Співдружності, якою зараз є королева, стала необхідність підтримувати зв'язки країн Співдружності між собою та з колишньою метрополією. Королева часто грала важливу роль у відновленні порушених відносин із країнами Співдружності та згладжуванні протиріч.

В 2007 р. були виявлені секретні документи, що свідчать про те, що в 1956 французький прем'єр Гі Молле та британський прем'єр Ентоні Іден обговорювали можливість союзу Великобританії та Франції. При цьому не виключалося, що Єлизавета ІІ може стати головою держави у Франції.[Джерело?]

Політична роль[ред.ред. код]

Як конституційний монарх, Єлизавета ІІ не має висловлювати публічно свої політичні симпатії чи антипатії. Вона завжди виконувала це правило, діючи непублічно — через це її політичні погляди залишаються нез'ясованими. Але існують свідчення, що королева схиляється до точки зору так званої «однієї нації». Під час урядування Маргарет Тетчер було відомо, що королева бентежилася, що її політика може призвести до серйозних соціальних проблем. Відомо, що Маргарет Тетчер якось сказала: «Проблема в тому, що королева належить до того типу жінок, які можуть проголосувати за соціал-демократичну партію».

Див. також[ред.ред. код]

Коментарі[ред.ред. код]

  1. а б Включно із Фіджі, членство якої призупинене

Примітки[ред.ред. код]

  1. Гамбія вийшла з Британської співдружності
  2. «History – Though the modern Commonwealth is just 60 years old, the idea took root in the 19th century». thecommonwealth.org. Commonwealth Secretariat. Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 2011-07-29. 
  3. Mole Stuart Seminars for statesmen': the evolution of the Commonwealth summit // The Round Table, 93 (September 2004) (376) С. 533—546. — DOI:10.1080/0035853042000289128.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]