Бурлюк Давид Давидович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Burl.JPG

Дави́д Дави́дович Бурлю́к (* 9 (21) липня) 1882, хутір Семиротівщина (Семиротівка)[1] поблизу с. Рябушки, Лебединський район Сумська область — † 15 січня 1967, Нью-Йорк, США) — український і російський художник-футурист, поет, теоретик мистецтва, літературний і художній критик, видавець.

Біографія[ред.ред. код]

Народився на хуторі Семиротівщина Лебединського повіту Харківської губернії.

Згодом писав у своїх «Спогадах футуриста»:

«… З боку батькового — ми українські козаки, нащадки запорожців. Наше вуличне прізвисько «Писарчуки», ми були писарями Запорозького війська. Батько писав вірші по-російськи й по-українськи, але рідною мовою мало. З усіх письменників я Гоголя знав краще всіх, завчивши з нього силу-силенну уривків на пам'ять. Тараса Шевченка українською мовою читав нам звичайно батько. Читання «Петруся» завжди закінчувалося слізьми.

1915-го я намалював картину «Святослав», стиль старовинного українського живопису. Мій колорит глибоко національний. Жовто-гарячі, зелено-жовті, червоні, сині тони б'ють ніагарами з-під мого пензля. (…)

У своєму житті я намалював безліч українських баских коней. І мені могло б пасувати наймення, перефразовуючи Геродота, „співця кобилиць“»[2].

18931895 — навчався в Олександрійській чоловічій гімназії (м. Суми).

Навчався в Казанській художній школі, Одеському художньому училищі, мистецьких студіях Мюнхена (А.Ашбе) та Парижа, Московському училищі живопису, скульптури та архітектури.

Пройшовши періоди захоплення імпресіонізмом, неопримітивізмом та іншими модерними мистецькими течіями, Д.Бурлюк став ідеологом російського футуризму як у живописі, так і в літературі. Хоча він був натхненником й ініціатором різних столичних (найчастіше епатажних) заходів, які повинні були поширювати нові ідеї в російській культурі, його власна дебютна малярська виставка відбулася в Самарі (1917). А єдиний його поетичний збірник «Лисіючий хвіст» був виданий 1919 року в Кургані.

Революційні події 1917 в Росії сприйняв захоплено, але прижитися в більшовицькій країні не зміг. Спочатку емігрував до Японії, а потім — до США.

Творчість[ред.ред. код]

Після знайомства з Володимиром Маяковським ввів його до кола поетів. Маяковський згадував про нього:

«Мій дійсний учитель, Бурлюк зробив мене поетом… Видавав щодня 50 копійок. Щоб писати, не голодуючи».

Великий інтерес становлять спогади Давида Бурлюка про футуризм і В.Маяковського.

В еміграції Д.Бурлюк залишився вірним своїм естетичним смакам, проте його живопис тепер розвивався в рамках панівного на Заході мистецтва. У Нью-Йорку Д.Бурлюк видавав журнал «Колір і рима». Багато мандрував. Його виставки відбувалися в багатьох містах Європи, Австралії й Америки.

Серед картин митця є твори, присвячені його Батьківщині — Україні (зокрема, «Святослав», «Запорожці у поході», «Козак Мамай», «Рибалки», «Тарас Шевченко»).

Відомий як лідер вітчизняного футуризму (маніфест «Ляпас громадському смаку»). Один із чільних творців українського модернізму початку 20 століття.

У музеях і приватних збірках України збереглося лише 35 робіт Д.Бурлюка. Принаймні стільки вдалося зібрати 1998 в Національному художньому музеї, де проводили виставку провідного футуриста[3].

Деякі з його художніх полотен є в Сумському художньому музеї.

Основна частина творів Д.Бурлюка зберігається у меморіальному музеї художника у Нью-Йорку. Є також у Росії, країнах Європи, в Японії, Канаді.

4 грудня 2007 на лондонських торгах аукціонного будинку Sotheby's був встановлений український рекорд. Картина українського художника була продана за $650 000[4].


Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]