Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Лебеди́н — місто обласного підпорядкування в Сумській області, центр району. Розташоване на обидвох берегах р. Вільшанки, за 52 км від обласного центру (автошлях Т 1909). Населення — 26 947 чол. (2011).
Історія [ред.]
Успенський (Вознесенський) собор. Зведений в 1772–1797 рр. Знищений більшовиками наприкінці 1930-х рр.
Територія міста була заселена здавна, про що свідчить знайдені тут знаряддя праці і посуд епохи бронзи (ІІ тис. до н. е.), а також решті поселення епохи черняхівської культури (II–VI ст.). Стосовно дати заснування існує декілька версій. Найвірогідніше, що переселенці з Правобережжя заснували тут 1652 р. слободу, назва якої пішла від однойменного озера, що розташоване поблизу, або ж походить від назви однойменною села на Черкащині чи Київщині, звідки прийшли переселенці. В 1658 р. населення Лебедина поповнилося новими переселенцями, слободу перебудували. Лебедин було віднесено до Сумського полку як сотенне містечко, яке з осені 1658 р. увійшло в козацький реєстр під назвою «Лебяжий город».
З Лебедином пов'язана одна з найтрагічніших сторінок історії України. У 1708 році з 20 листопада по 26 грудня у Лебедині містилась ставка Петра І, який вів підготовку до воєнних дій проти гетьмана Івана Мазепи і його союзника — шведського короля Карла XII. Водночас тут князь Меншиков чинив суд над прихильниками Мазепи. Перед цим було стерто з лиця землі гетьманську столицю Батурин.
Після ліквідації козацького устрою Лебедин стає центром комісарства, потім — центром повіту, деякий час входив до складу Охтирського повіту, з 20-х років XX ст. — центр району.
В 1781 році затверджено герб Лебедина у вигляді щита, у верхній частині якого зображено герб Харкова, а в нижній — на золотому тлі лебедя, що символізує назву міста.
Відомо, що 1823 року в Лебедині побував малий Т. Г. Шевченко зі своєю сестрою Катериною, яка приходила в Миколаївський жіночий монастир помолитися перед шлюбом за щасливе подружнє життя. Спогади одного із монахів послужили основою створення знаменитої поеми «Гайдамаки».
В 1782 р. до мешканця Лебедина Федора Залеського приїздив Г. С. Сковорода. В червні 1859 р. до Лебедина завітав Т. Г. Шевченко, який зупинявся у братів Максима Михайловича і Олексія Михайловича Залеських. Влітку 1893 р. в Лебедині жив С. В. Рахманінов. Тут бували вчені І. І. Срезневський, О. О. Потебня, письменники П. П. Гулак-Артемовський, Г. Ф. Квітка-Основ'яненко. За часів Гетьманату у червні 1918 в місті було засновано «Просвіту», при товаристві діяли літературно-наукова, бібліотечна та музично-драматична секції.
В часі Другої світової війни радянські війська відбили місто 26 лютого 1943 року.
Промисловість [ред.]
Нині у місті функціонує 12 промислових підприємств: ВАТ «Завод поршневих кілець», ВАТ «Завод верстатних вузлів», машинобудівний завод, ВАТ «Фурнітура», моторобудівний завод, ПАТ "Завод «Темп», ВАТ «Швейна фабрика», ВАТ «Хлібозавод», навчально-виробниче підприємство глухих, дочірнє підприємство «Лебединське виробництво будматеріалів», ТОВ «Лебединський Нафтомаслозавод»([1]), ТОВ «Лебединська рибоводно-меліоративна станція»([2]). ТОВ «Лебединський мясокомбінат».
Пам'ятники [ред.]
-
Персоналії [ред.]
В Лебедині народилися діячі науки і культури, державні та військові діячі XVIII–XXI ст.:
- український історик медицини, перекладач і бібліограф В. Я. Джуньковський (1767–1826),
- перший український мінеролог Ф. П. Мойсеєнко (Моїсеєнков, 1754–1781).
- доктор біологічних наук і письменник Михайло Доленґо (Клоков),
- художники Ф. Г. Кричевський і О. Д. Басанець,
- композитор і фольклорист О. І. Стеблянко,
- мистецтвознавець С. А. Таранушенко,
- письменники М. М. Ляшко, К. О. Гордієнко,
- історик літератури І. І. Гливенко,
- співаки Б. Р. Гмиря і І. Н. Стешенко,
- піаністка Валентина Стешенко-Куфтіна,
- хірург М. І. Ситенко, М. М. Милостанов, Т. Я. Балаба,
- хіміка М. Р. Котляренко,
- генерали М. І. Чередниченко і О. М. Ячинський,
- контр-адмірали В. Г. Новиков і О. П. Супрун,
- маршал В. К. Харченко,
- агроном, письменник, краєзнавець Б. І. Ткаченко,
- герої Радянського Союзу — Лисунов Микола Іванович, Логвиненко Микола Павлович,
- Кріпак Нестор Іванович — підполковник Армії УНР,[2]
- Васильєв Михайло Калинович — інженер-дослідник цукроваріння, фольклорист й етнограф,
- Мірошниченко Ігор Михайлович — український спортивний журналіст, телеведучий та політик.
- Іван Сахно (1904–1984?) — відомий український зоолог (теріолог) та еколог.
Примітки [ред.]
Посилання [ред.]
|
|
|
| Райони |
|
|
|
| Міста обласного значення |
|
|
Україна
Сумська область
