Лебедин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лебедин
Lebedyn gerb.png Lebedyn prapor.png
Герб Лебедина Прапор Лебедина
Панорама центральної частини міста
Панорама центральної частини міста
Лебедин на мапі України
Лебедин на мапі України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Сумська область Сумська область
Район/міськрада Лебединський район
Рада Лебединська міська рада
Код КОАТУУ 5910500000
Засноване 1654 (перша письмова згадка)
Статус міста з 1993 року
Населення 26 158 (1 жовтня 2012)[1]
Площа 27,4 км²
Густота населення 984,8 осіб/км²
Поштові індекси 42200—214
Телефонний код +380-5445
Координати 50°34′36″ пн. ш. 34°28′55″ сх. д. / 50.57667° пн. ш. 34.48194° сх. д. / 50.57667; 34.48194Координати: 50°34′36″ пн. ш. 34°28′55″ сх. д. / 50.57667° пн. ш. 34.48194° сх. д. / 50.57667; 34.48194
Висота над рівнем моря 118 м
Водойма р. Вільшанка
Відстань
Найближча залізнична станція Лебединська
До обл./респ. центру
 - фізична 47 км
 - автошляхами 51,6 км
До Києва
 - автошляхами 324 км
Міська влада
Адреса 42200, Сумська обл., м. Лебедин, вул. Пушкіна, 2, 2-40-43
Веб-сторінка Міська рада Лебедина
Міський голова Троян Анатолій Григорович

Лебеди́н — місто обласного підпорядкування в Сумській області, центр району. Розташоване на обидвох берегах р. Вільшанки, за 52 км від обласного центру (автошлях Т 1909). Населення — 26 947 чол. (2011).

Географічне розташування[ред.ред. код]

Місто Лебедин знаходиться на березі річки Вільшанка, яка через 7 км впадає в річку Псел, вище за течією на відстані 4,5 км розташоване село Олексенкове, нижче за течією на відстані 5 км розташоване село Барабашівка (Лебединський район).

На річці кілька загат, на околиці міста розташоване велика озеро Лебединське. До міста примикає лісовий масив (сосна).

Через місто проходять автомобільні дороги Т 1906, Т 1909 і Т 1913.

Історія[ред.ред. код]

Успенський (Вознесенський) собор. Зведений в 1772–1797 рр. Знищений більшовиками наприкінці 1930-х рр.

Територія міста була заселена здавна, про що свідчать знайдені тут знаряддя праці та посуд епохи бронзи (ІІ тис. до н. е.), а також рештки поселення епохи черняхівської культури (II–VI ст.). Стосовно дати заснування існує декілька версій. Найвірогідніше, що переселенці з Правобережжя заснували тут 1652 р. слободу, назва якої пішла від однойменного озера, що розташоване поблизу, або ж походить від назви однойменною села на Черкащині чи Київщині, звідки прийшли переселенці. 1658 р. населення Лебедина поповнилося новими переселенцями, слободу перебудували. Лебедин було віднесено до Сумського полку як сотенне містечко, яке з осені 1658 р. увійшло до козацького реєстру під назвою «Лебяжий город».

З Лебедином пов'язана одна з найтрагічніших сторінок історії України. У 1708 році з 20 листопада по 26 грудня у Лебедині містилась ставка Петра І, який вів підготовку до воєнних дій проти гетьмана Івана Мазепи та його союзника — шведського короля Карла XII. Водночас тут князь Меншиков чинив суд над прихильниками Мазепи. Перед цим було стерто з лиця землі гетьманську столицю Батурин.

Після ліквідації козацького устрою Лебедин стає центром комісарства, потім — центром повіту, певний час належав до складу Охтирського повіту, з 20-х років XX ст. — центр району.

1781 року затверджено герб Лебедина у вигляді щита, у верхній частині якого зображено герб Харкова, а в нижній — на золотому тлі лебедя, що символізує назву міста.

Відомо, що 1823 року в Лебедині побував малий Т. Г. Шевченко зі своєю сестрою Катериною, яка приходила в Миколаївський жіночий монастир помолитися перед шлюбом за щасливе подружнє життя. Спогади одного із ченців послужили основою створення знаменитої поеми «Гайдамаки».

В 1782 р. до мешканця Лебедина Федора Залеського приїздив Г. С. Сковорода. В червні 1859 р. до Лебедина завітав Т. Г. Шевченко, який зупинявся у братів Максима Михайловича і Олексія Михайловича Залеських. Влітку 1893 р. в Лебедині жив С. В. Рахманінов. Тут бували вчені І. І. Срезневський, О. О. Потебня, письменники П. П. Гулак-Артемовський, Г. Ф. Квітка-Основ'яненко. За часів Гетьманату у червні 1918 в місті було засновано «Просвіту», при товаристві діяли літературно-наукова, бібліотечна та музично-драматична секції.

Радянські війська відійшли з Лебедина 10 жовтня 1941 року. В часі Другої світової війни радянські війська відбили місто 26 лютого 1943 року.

Промисловість[ред.ред. код]

Нині у місті функціонує 12 промислових підприємств: ВАТ «Завод поршневих кілець», ВАТ «Завод верстатних вузлів», машинобудівний завод, ВАТ «Фурнітура», моторобудівний завод, ПАТ "Завод «Темп», ВАТ «Швейна фабрика», ВАТ «Хлібозавод», навчально-виробниче підприємство глухих, дочірнє підприємство «Лебединське виробництво будматеріалів», ТОВ «Лебединський Нафтомаслозавод»([1]), ТОВ «Лебединська рибоводно-меліоративна станція»([2]). ТОВ «Лебединський мясокомбінат».

Основна продукція , що випускається в місті, користується попитом у місцевих споживачів, у мешканців інших областей України, визнане за кордоном, поршневі кільця до авто-мото-компресорної техніки, технічні оливи, продукція для Укрзалізниці, офісні стільці, чоловічі сорочки, інше.

Одним із найважливіших індикаторів розвитку економіки будь - якого регіону чи міста є наявність мережі підприємницьких структур. Ці підприємства виробляють борошно, тротуарну плитку, металеві вироби, займається розпиловкою деревини. Частина підприємців працює у сфері послуг, у тому числі: юридичних, ремонту автомобілів, пошиття одягу та ремонту взуття, доставці товарів, обслуговуванню сигналізації, перукарських та транспортних послуг, риборозведенні, громадському харчуванні. Сьогодні в місті діє 190 підприємств торгівлі, з них - 165 магазинів.

На підпорядкованій території є дивовижні місця та цілющі родовища. Унікальні природні лікувальні властивості мінеральної води типу “Миргородська” надає можливість для подальшого розвитку санаторно-курортного закладу “Токарі”. Запрошує на відпочинок на березі мальовничого озера ВКПП “Лекір-Інвест”.

Пам'ятники[ред.ред. код]

Персоналії[ред.ред. код]

В Лебедині народилися діячі науки і культури, державні та військові діячі XVIIIXXI ст.:

Транспорт[ред.ред. код]

Див. також — Лебединська (станція).

У місті з 1980-х років діє один автобусний маршрут, який обслуговується декількома автобусами (маршрут: вулиця Кобижча - Сумська — Леніна — Вокзальна — Залізничний вокзал - вулиця Гастелло)[3]. У 2014 коштував для школярів 1.50 для дорослих 2.50

Освіта[ред.ред. код]

У Лебедині є 8 шкіл: ЗОШ №1, ЗОШ №3, ЗОШ №4, ЗОШ №5, ЗОШ №6, ЛСШ №7, ЗОШ-інтернат, Вечірня (змінна) школа, педагогічне училище, медичне училище, Лебединське вище професійне училище лісового господарства.

Культура[ред.ред. код]

Приймають відвідувачів : міський художній музей, три бібліотеки, міський центр культури і дозвілля, дитяча школа мистецтв, спортивна школа, будинок дитячої та юнацької творчості, станція юних техніків, інші. Лебединський художній музей – визначний осередок духовності і культури, стоїть біля витоків відродження духовної культури, пробуджує у зневірених душах високі ідеали Істини, Добра і Краси.

Народні умільці художньої самодіяльності міста та окремі виконавці прагнуть донести до глядача всю красу народної пісні, танцю. Значний внесок у пропаганду національної культури Сумщини зробили учасники самодіяльного народного ансамблю МЦКД “Лебедина пісня”, хор ветеранів 43-ї ракетної дивізії, самодіяльні народні колективи – гурт “Баль”, “Стріла”, хореографічний колектив “Веселка” та хореографічний колектив "Соняшник".

Самодіяльний народний вокальний ансамбль МЦКД “Лебедина пісня” є джерелом натхнення для втілення творчих задумів. Це від них струменить негаснуча любов до народної пісні. Керівник хореографічного колективу "Соняшник" - Капуста Ірина Олександрівна, створює надзвичайно цікаві танцювальні композиції,добре відомі не тільки мешканцям міста,а й за його межами.

В Лебедині стало традицією проведення фестивалю української пісні “З іменем славетного земляка”, присвяченого 100-річчю від дня народження нашого земляка, народного артиста СРСР, всесвітньо відомого співака Б.Р.Гмирі.

Створення нових колективів, творчі пошуки і виявлення нових талантів у міському відділі культури не припиняється. Заснований у ХVІІ ст. старовинний Лебедин виглядає сьогодні молодим і красивим. З кожним роком розквітає місто. Загорнуте у віти лип, оточене бунчуками тополь і хоругвами плакучих верб, він пульсує в єдиному ритмі України, несучи добро і щедрість.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. «Чисельність населення на 1 жовтня 2012 року та середня за січень–вересень 2012 року». Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2012-12-11. 
  2. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917–1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 225 с. ISBN 966-8201-26-4
  3. Автопарк лебединського автобусного маршруту на Фотобусі.

Посилання[ред.ред. код]