Велике герцогство Тосканське

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Велике герцогство Тосканське
італ. Granducato di Toscana
лат. Magnus Ducatus Tusciae

герцоґство
Medici Flag of Tuscany.png
 
Flag of France.svg
 
Flag of the Duchy of Lucca.svg
1569 — 1801


Flag of the Kingdom of Etruria.svg
 
Flag of Italy (1861-1946).svg
Flag of the Grand Duchy of Tuscany (1840).svg
Прапор
Ita-tuscany.png
Тоскана у XIX столітті
Столиця Флоренція
Форма правління монархія
Династія Медичі, Габсбурги
Великий герцоґ
 - 1569—1574 Козімо I
 - 1824—1859 Леопольд II

Вели́ке ге́рцоґство Тоска́нське (італ. Granducato di Toscana, лат. Magnus Ducatus Tusciae) — держава, що існувала у центральній Італії з 1569 по 1859 роки.

Історія[ред.ред. код]

Виникнення[ред.ред. код]

Держава виникла в результаті експансії Флорентійського герцоґства (замінило 1532 року Флорентійську республіку): у 1557 році сусід й давній суперник Флоренції Сієнська республіка перейшла під владу герцоґів Медичі. Велике герцоґство займало більшу частину сучасного італійського регіону Тоскана за винятком північних земель маркізату Масса, князівства Каррара та республіки, а потім герцоґства, Лукка. Столицею великого герцоґства була Флоренція.

Правителі[ред.ред. код]

Докладніше: Правителі Тоскани

Першим великим герцогом був Козімо I з династії Медичі. Його нащадки правили там до припинення династії у 1737 році. Тоді велике герцоґство отримав у спадок Франц Стефан, герцоґ Лотарингії і зять імператора Карла VI. Таким чином у великому герцогстві запанували Габсбурги.

Анексія[ред.ред. код]

Велике герцоґство розпалось на період з 1801 по 1815 роки в результаті наполеонівських війн. 1801 року за Аранхуезькою угодою на його території було створено королівство Етрурія, у 1808 його було зроблено французькою провінцією. 1809 року сестру Наполеона Елізу було призначено штатгальтеркою в Етрурії з титулом великої герцоґині Тосканської. У 1814 році Тоскана була повернута великому герцоґу Фердинанду III.

Останні роки[ред.ред. код]

Фердинанд III пристав до політичної системи Австрії й у 1815 уклав з нею угоду, за якою у разі війни тосканські війська мали перебувати у розпорядженні австрійського головнокомандувача. Фердинанду ΙΙI 1824 року спадкував його син Леопольд II. Коли у 1840-их роках в Італії посилився національний рух й прагнення до реформ, уряд Леопольда II первинно намагався йти в рівень з потребами суспільства, що назріли. Він відхилив пропозицію Австрії про військове втручання й 1847 року обіцяв ліберальні реформи. Того ж року, після того, як Карл II, герцоґ Лукки зрікся престолу, Лукку зі своєю областю було приєднано до Тоскани. Замість цього придбання Тоскана, відповідно до угод 1817 та 1844 років, поступилась округами Понтремолі герцоґству Пармі, а навколо Фівіццаногерцоґству Модені. 15 лютого 1848 року Леопольд II, за прикладом неаполітанського короля, дарував Тоскані конституцію. В цей час у Ломбардії спалахнуло повстання проти австрійської влади; тосканські війська також виступили проти Австрії, і Леопольд II склав з себе титул австрійського ерцгерцоґа.

Останній великий герцоґ Тосканський Леопольд II

У червні 1848 року було відкрито сенат і палату депутатів. Уряд, на чолі якого стояли спочатку маркіз Ридольфі, потім маркіз Каппоні, виявився неспроможним зупинити революційний рух, що розгорався з новою силою, очільником якого був Гверацці. Коли у жовтні Каппоні пішов у відставку, Леопольд призвав до складу уряду представників радикалізму. Серед міністрів були Монтанеллі, Гверацці та Маццоні. В тронній промові 10 січня 1849 року Леопольд II обіцяв відновлення національної війни з Австрією та скликання у Флоренції установчі збори для вирішення питання про політичне перетворення усієї Італії.

Сам Леопольд II, однак, був проти своїх нових міністрів, 21 лютого він залишив Флоренцію й втік до фортеці Гаету. У Флоренції було встановлено тимчасовий уряд тріумвірату: Монтанеллі, Маццоні й Гверацці і скликано установчі збори на чолі з Гверацці. У квітні 1849 року поміркована ліберальна партія вчинила у Флоренції контрреволюцію: Гверацці та його прибічники були заарештовані, установчі збори розпущені. Флорентійський магістрат, захопивши владу до своїх рук, запросив великого герцога повернутись і керувати країною в дусі виданої ним конституції. Леопольд II призначив нове міністерство на чолі з Бальдассероні. У вересні 1850 дію конституції було призупинено, а у травні 1852 її було цілком скасовано. З папською курією було укладено конкордат, в силу якого католицьке духовенство здобуло необмежену свободу переслідувати всі прояви протестантства. Перед війною, 1859 року, Леопольд II здійснив подорож до Риму та Неаполя й домовився з папою та королем Фердинандом II стати на бік Австрії. Між тим, у Флоренції почався національний рух і Леопольд II подався до Австрії й зрікся престолу на користь свого сина Фердинанда IV.

На території Тоскани, гергоґств Моденського й Пармського утворилась про-сардинська держава, що отримала назву Об'єднані італійські провінції. Тимчасовий уряд запропонував сардинському королю Віктору Еммануїлу II диктатуру, той відхилив цю пропозицію, але погодився взяти Тоскану на час війни під свій захист і призначив Бонкомпаньї своїм генеральним комісаром. Останній утворив міністерство на чолі з Ріказолі, і скликав раду (консульту). Національні збори одностайно проголосували за приєднання до Сардинського королівства. Слідом за цим декрет 22 березня 1860 року оголосив про приєднання Тоскани до Сардинського королівства. Велике герцоґство Тосканське офіційно припинило своє існування.

Див. також[ред.ред. код]