Нут (рослина)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Нут
Cicer arietinum L.
Cicer arietinum L.
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти (Eudicots)
Порядок: Бобовоцвіті (Fabales)
Родина: Бобові (Fabaceae)
Підродина: Метеликові (Papilionoideae)
Рід: Нут (Cicer)

Нут, турецький горох, баранячий горох (Cicer arietinum) — рослина родини бобові, зернобобова культура.

Плоди (боби) нуту мають діаметр близько 0,5 — 1,5 см і є харчовим продуктом.

Біологічні характеристики[ред.ред. код]

Cicer arietinum Taub129.png

Однорічна рослина. Стебло прямостояче, вкрите залозистими волосками. Висота досягається 20-70 см.

Листя непарноперисте.

Боби — короткі, вздуті, в кожному по 1-3 насінини. Насіння за формою подібне до голови барана або сови, має горбкувато-шорстку поверхню. Колір — від жовтого до дуже темного. Маса 1000 зерен в залежності від сорту коливається від 150 до 300 гр.

Рослина самозапильна, тому запилення найчастіше відбувається у фазі закритої квітки, але іноді можливе і перехресне запилення.

Біологічні особливості[ред.ред. код]

Період вегетації рослини — 90-110 днів у скороспілих, та 150—220 днів у пізньостиглих сортів.

Нут — культура теплолюбна. Проростання починається при температурі 3-5 °C, сходи можуть витримувати короткочасні заморозки, в період цвітіння-формування бобів оптимальною є температура 24-28 °C.

Захворювання[ред.ред. код]

При тривалій дощовій погоді затримується цвітіння та з'являються захворювання на аскохітоз та фузаріоз.

Значення та використання[ред.ред. код]

Історія[ред.ред. код]

Нут вирощувався з древніх часів у Індії, Пакистані, Ефіопії та інших країнах[1]. Досить схоже на те, що на Близькому сході культура вживалася в їжу вже 7500 років тому. На територію Греції та Риму нут потрапив у бронзову добу. Стародавні римляни знали вже кілька сортів нуту. На початку IX століття нашої ери Карл Великий називає його повсюдною культурою.

Використання[ред.ред. код]

Нутове поле

В наш час нут вирощується та вживається у їжу головним чином в країнах західної та середньої Азії (Індія, Пакистан, Туреччина) північної Африки та північної Америки (Мексика). Із нього виготовляють закуски хумус и фалафель. Нут активно використовується у вегетаріанській кухні та у ведичній кулінарії. Нут також традиційно вживається в середземноморському регіоні.

Із нуту виготовляється нутове борошно, яке використовується в індійській кухні. А в італійської кухні, наприклад, вона використовується для приготування коржиків-фарінатів, хоча обсяги вирощування нуту в самій Італії незначні.

В їжу в основному використовують білонасінневі сорти нуту. Теплова обробка відбувається значно довше, ніж для сочевиці та гороху.

Солома та зелена маса іде на корм овець.

Харчова цінність[ред.ред. код]

Плоди нуту та насіння
Виробництво нуту по рокам (FAOSTAT)
тис. тон.
Країна 1985 1995 2005
Індія 4 561 6 436 6 000
Пакистан 524 559 868
Туреччина 400 730 610
Іран 122 355 310
Мексика 139 167 240
М'янма 138 76 230
Австралія 36 287 189
Ефіопія 0 125 135
Канада 0 1 98
Сирія 50 54 55

Оптимальними для вирощування нуту є зони тропічного та субтропічного поясів з мінімальною кількістю річних опадів близько 400 мм. Вирощування нуту в помірному кліматі можливе, але урожайність значно нижча.

Джерела[ред.ред. код]

  1. Стаття «Нут» у ВеликійРадянській Енциклопедії

Корисні посилання[ред.ред. код]