Визнання Голодомору геноцидом

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Країни, які офіційно визнали Голодомор актом геноциду.

Визнання́ Голодомо́ру геноци́дом — це формальна дія певної політичної одиниці (міждержавної організації (наприклад, ООН), держави, регіональної чи муніципальної одиниці в межах певної держави), релігійної організації чи громадської організації (наприклад, певної асоціації вчених), яка констатує, що масовий голод в Україні в 1932-1933 роках (відомий в українській історіографії як Голодомор) був актом геноциду українського народу, здійсненого сталінським режимом.

28 листопада 2006 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», яким Голодомор визнаний геноцидом українського народу.

Станом на 2011 рік Голодомор офіційно визнаний геноцидом українського народу в 23 країнах світу (докладніше — див. розділ «Міжнародне визнання») та п'яти церквах: його визнали Католицька церква[1][2], Константинопольська православна церква[3], Українська православна церква (Київського патріархату)[4], Українська православна церква (Московського патріархату)[5] та Українська автокефальна православна церква[6]. Автор терміну «геноцид» та один з ініціаторів визначення геноциду в правових термінах — Рафал Лемкін — вважав Голодомор геноцидом українського народу[7].

Однак, не всі дослідники погоджуються з класифікацією Голодомору геноцидом українського народу[8] (див. Заперечення Голодомору).

На відміну від Голокосту, Голодомор не був направлений на винищення цілої нації, жертви не підлягали особистому вбивству. Голодомор був запланований та втілений на основі політичних розрахунків, а не расових чи етнічних переконаннях. Однак, за кількістю жертв та з урахуванням обставин, Голодомор — єдина подія XX століття, яку можна порівняти з двома іншими — найбільш дослідженими — випадками геноциду: геноцидом вірмен та Голокостом[9].

Точки зору[ред.ред. код]

Наразі, можна спрощено представити дві точки зору на питання визнання Голодомору геноцидом. Прибічники визнання вважають Голодомор штучно організованим з метою приборкати спротив українського народу насильницькій колективізації та знищити національний дух українського села, який залишався великою перешкодою створенню нової імперії де домінувала би Росія. Противники визнання, погоджуючись зі злочинною політикою сталінізму, яка спричинила масовий голод (див. Заперечення Голодомору), пропонують розглядати всі масові голоди 1931-1933 рр. (в Казахстані та Україні, в частині Західного Сибіру, Поволжі та Кубані) як складне явище, спричинене, на додачу до політики Сталіна, багатьма факторами, від складного геополітичного становища до форсованої модернізації та індустріалізації[8].

Андреа Ґраціозі пропонує, спираючись на сучасні дослідження, розглянути можливість трактування подій 1932-1933 за межами двох альтернатив. На його думку, голод в Україні має деякі особливості, які виокремлюють його від голоду в СРСР в 1931-1933 рр. Останній став небажаним та неочікуваним наслідком ідеологічно визначеної політики починаючи з 1929 року: примусова колективізація (разом з примусовим оселенням кочових та напів-кочових племен в Казахстані); розкуркулення; впровадження колгоспів; зависокі норми заготівель. До літа 1932 року голод в Україні був схожий на масовий голод в інших регіонах СРСР, де він розпочався трохи раніше. Однак, від літа 1932 голод в Україні набуває особливих рис, коли Сталін вирішує використати голод як зброю. Як свідчить листування Сталіна влітку 1932 року, він підозрював широкий фронт спротиву від рядових колгоспників до високопоставлених комуністів, які саботували поставки хлібу на експорт та в міста[8].

Визначення[ред.ред. код]

Геноцид визначений в Конвенції про запобігання злочину геноциду і покарання за нього від 9 грудня 1948 р. (ратифікована УРСР 22 липня 1954 р.)[10]:

« В цій Конвенції під геноцидом розуміються такі дії, що вчинюються з наміром знищити, повністю або частково, будь-яку національну, етнічну, расову, або релігійну групу як таку:
  • a) вбивство членів такої групи;
  • b) завдання важких тілесних ушкоджень або розумового розладу членам такої групи;
  • c) навмисне створення для будь-якої групи таких життєвих умов, які розраховані на повне або часткове її знищення;
  • d) заходи, розраховані на запобігання дітонародження в середовищі такої групи;
  • е) насильницька передача дітей з однієї людської групи до іншої.
 »

Це визначення стало продуктом компромісу серед делегатів від різних країн. Радянська делегація наполягла та домаглася усунення соціальних та політичних груп з Конвенції[11].

Також в українському законодавстві геноцид визначений в частині 1 статті 442 Кримінального кодексу[12]:

« Геноцид, тобто діяння, умисно вчинене з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи шляхом позбавлення життя членів такої групи чи заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення, скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі або шляхом насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу.  »

Об'єктивна сторона цього злочину характеризується як діяння, спрямоване на повне або часткове знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи шляхом:

  1. позбавлення життя членів такої групи;
  2. заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень;
  3. створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне або часткове її фізичне знищення;
  4. скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі;
  5. насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу.

Аналогічне визначення геноциду передбачене в «Конвенції про запобігання злочину геноциду та пока­рання за нього» від 9 грудня 1948 р., а також у статті 6 Римського Статуту міжнародного кримінального суду.

Створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне або частко­ве їх фізичне знищення, може полягати у позбавленні групи продуктів харчу­вання чи інших життєво важливих засобів існування, обмеженні або позбав­ленні медичної допомоги, створенні небезпечних для життя екологічних умов, насильницькому переселенні в непридатні для проживання місця тощо.

Аргументи на користь визнання[ред.ред. код]

Рафал Лемкін[ред.ред. код]

Рафал Лемкін, співавтор правового визначення геноциду, вважав Голодомор класичним прикладом радянського геноциду, найдовшою та найширшою спробою русифікації та винищення української нації[13]. Українська нація надто велика для простого винищення. Натомість, релігійни, інтелектуальні, політичні еліти досить малі та можуть бути винищені, і саме тому радянська влада застосувала звичний набір засобів: масове винищення, депортації, примусову працю, вигнання та голод.

В присвяченій питанням геноциду книзі, Лемкін розглядає проблему геноциду ширше за ухвалене згодом ООН визначення[14]:

« Взагалі кажучи, геноцид не обов'язково значить швидке винищення нації, за вийнятком випадків, коли здійснюється масовими стратами всіх представників нації. Натомість, він більш призначений для позначення зкоординованого плану різноманітних заходів спрямованих на руйнування найважливіших основ для життя національних груп, з метою винищення цих груп. Серед цілей такого плану буде руйнування політичних та соціальних інститутів, культури, мови, національного почуття, релігії та економічного середовища національних груп, та знищення особистої безпеки, свободи, добробуту, гідності та навіть життя членів таких груп. Геноцид спрямований проти національної групи як такої, а заходи виконуються проти осіб не через їхні особисті риси, а через приналежність до національної групи.  »

В українському геноциді Лемкін вбачає чотири складові, а саме[13]:

  • нищення української інтелігенції — мозку чи розуму нації аби паралізувати тіло нації. Основні удари були завдані в 1920, 1926 та 1932-1933 роках;
  • ліквідація Української Православної Автокефальної Церкви — «душі України». Та сама доля спіткала Українську Католицьку церкву після окупації Західної України;
  • Голодомор українського селянства — зберігача української культури, мови, традиції тощо. Українське селянство було покладено в жертву створенню однорідного радянського народу. Всупереч спробам виправдати Голодомор тяжкими наслідками колективізації та розкуркулення, Станіслав Косіор в грудні 1933 року назвав головною загрозою радянської влади «український націоналізм»[15];
  • заселення України іноетнічними елементами для радикальної зміни складу населення, розпорошення нації по всій Східній Європі.

Аналогічні заходи, на думку Лемкіна, були застосовані й до інших національних меншин Радянського Союзу. Ці заходи стали елементом розширення Радянської Імперії, оскільки ними швидко забезпечувалась однорідність багатоетнічного населення Радянського Союзу.

Здатність до неупередженого ставлення Лемкіна до питання Голодомору була піддана сумніву Антоном Вайс-Вендтом (англ. Anton Weiss-Wendt), оскільки спільнота емігрантів зі Східної та Центральної Європи матеріально підтримувала дослідження Лемкіна[16]. Однак, 2008 р. професор Стівен Якоб висловив незгоду з інтерпретацією Вайс-Вендта[17].

СБУ та Апеляційний суд міста Києва[ред.ред. код]

22 травня 2009 року Головним слідчим управлінням Служби Безпеки України була порушена кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 статті 442 Кримінального кодексу України за фактом здійснення посадовими особами геноциду в Україні у 1932—1933 роках, від якого загинули мільйони громадян[18].

13 січня 2010 року Апеляційний суд міста Києва підтвердив висновки слідчих Служби безпеки України про організацію вчинення в 1932—1933 роках на території УСРР керівництвом більшовицького тоталітарного режиму — Сталіним, Молотовим, Кагановичем, Постишевим, Косіором, Чубаром та Хатаєвичем геноциду української національної групи, тобто штучного створення життєвих умов, розрахованих на її часткове фізичне знищення, та закрив кримінальну справу на підставі пункту 8 частини 1 статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України, у зв'язку з їхньою смертю[19].

Було доведено, що зазначені керівники більшовицького тоталітарного режиму організували та вчинили геноцид в Україні, створивши життєві умови, розраховані на фізичне знищення частини української національної групи, використавши для цього наступні механізми та способи:

  • встановлення для України плану хлібозаготівлі до такого високого рівня, за яким цей план не міг бути реально виконаний, а якщо і виконувався - то тільки насильницьким шляхом із застосуванням репресій і за рахунок повного вилучення у селян зерна, насіннєвих запасів;
  • занесення районів, населених пунктів, колгоспів, сільських рад на «чорні дошки», тобто блокування їх військами, недопущення виїзду населення за межі цих територій, повне вилучення продуктів харчування та заборона торгівлі;
  • ізоляція території України спеціальними озброєними загонами, військовими частинами та міліцією;
  • обмеження вільного пересування селян з метою пошуку продовольства та заборона листування;
  • запровадження «натуральних штрафів»;
  • проведення постійних обшуків з вилученням зерна, насіннєвих запасів, майна, одягу, всіх продуктів харчування, готової їжі;
  • посилення заходів кримінальної репресії, включаючи розстріли осіб, які під час вилучення зерна, м'яса, картоплі, соняшника та інших продуктів харчування чинили опір владі.

Згідно з Висновком судової науково-демографічної експертизи Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи Національної академії наук України від 30 листопада 2009 року внаслідок вчиненого геноциду в Україні загинуло 3 млн. 941 тис. осіб, з них: протягом лютого - грудня 1932 року - 205 тис. осіб, у 1933 році - 3 598 тис. осіб, у першій половині 1934 року - 138 тис. осіб.

Встановленими фактичними обставинами справи доведено, що об'єктом злочинних дій вказаних в постанові осіб була саме безпека існування частини української національної групи, що підтверджується зібраними і перевіреними доказами створення для неї життєвих умов, розрахованих на її часткове фізичне винищення шляхом здійснення в Україні Голодомором, внаслідок чого було знищено 3 млн. 941 тис. осіб.

За нормами чинного українського національного та міжнародного законодавства національна група (нація) — це така, що історично склалася, стійка спільнота людей, для якої характерні спільна територія, економічні зв'язки, своя мова, відмінні особливості побуту, культури, духовності.

Частина української національної групи, проти якої у 1932—1933 роках було спрямовано злочин геноциду, повністю відповідає усім зазначеним ознакам.

Зібраними органом досудового слідства фактичними даними підтверджено, що організований та вчинений злочин геноциду був спрямований не проти представників інших національностей, які теж постраждали від Голодомору 1932—1933 років але в набагато меншій кількості, ніж етнічні українці, а саме проти частини української нації.

Беззаперечно доведено, що Голодомор вказаними особами було сплановано і здійснено як один з етапів спецоперації проти частини української національної групи як такої, оскільки саме українська нація, а не національні меншини, виступала суб'єктом державотворчого самовизначення і лише вона могла реалізувати закріплене Конституцією СРСР 1924 року право на самовизначення шляхом виходу з СРСР і утвердження незалежної української держави. Саме тому безпосереднім об'єктом Голодомору 1932—1933 років стала українська національна група та її питомий складник — українські селяни.

За висновком органу досудового слідства — Головного слідчого управління Служби безпеки України — керівництво радянського режиму з метою придушення національно-визвольного руху в Україні та недопущення побудови і утвердження незалежної української держави, шляхом створення життєвих умов, розрахованих на фізичне винищення частини українців спланованим ними Голодомором 1932—1933 років, умисно організувало геноцид частини української національної групи, внаслідок чого було знищено 3 млн. 941 тис. осіб, тобто безпосередньо вчинили злочин, передбачений частиною 1 статті 442 Кримінального кодексу України.

Роман Сербин[ред.ред. код]

Роман Сербин — канадський історик, політолог та дослідник проблеми Голодомору, вважає, що[11]:

  1. Голодомор є геноцидом.
  2. Він є геноцидом українського народу.
  3. Відомі дані про Голодомор задовольняють критеріям, визначеним Конвенцією ООН 1948 року.

Хронологія визнання в Україні[ред.ред. код]

Зі здобуттям незалежності в Україні розпочався процес визнання Голодомору геноцидом українського народу[20]:

вересень 1993 р. — Виступ Президента України Леоніда Кравчука на міжнародній науковій конференції
Конференція відбулася у зв'язку з 60-ми роковинами Голодомору: «Я цілком погоджуюся з тим, що це була спланована акція, що це був геноцид проти власного народу. Але я тут не ставив би крапку. Так, проти власного народу, але за директивою з іншого центру. Очевидно, саме так слід трактувати цю страхітливу сторінку нашої історії».[21].
24 листопада 2002 — Звернення Президента України Леоніда Кучми до українського народу у зв'язку з Днем пам'яті жертв Голодомору та політичних репресій 
Глава держави у Зверненні визнав Голодомор 1932—1933 років геноцидом українського народу, висловився за спорудження величного Меморіалу пам'яті його жертвам у Києві та закликав міжнародне співтовариство визнати Голодомор як геноцид українського народу та злочин проти людства.
28 листопада 2002 — Постанова Верховної Ради України № 258-IV «Про 70-ті роковини Голодомору в Україні» 
засудила «політику геноциду, що проводилася на державному рівні керівниками тоталітарного радянського режиму проти громадян України, національного духу, менталітету та генетичного фонду українського народу», передбачала проведення конкурсу на найкращий проект меморіалу жертвам Голодомору в Україні 1932—1933 років для його спорудження у Києві, забезпечення спорудження пам'ятників жертвам голодомору, сприяння створенню Міжнародного музею Голодомору під егідою ООН.
6 грудня 2002 — розпорядження Президента України Леоніда Кучми № 393 «Про додаткові заходи у зв'язку з 70-ми роковинами Голодомору в Україні» 
українському уряду доручено розпочати проектування та спорудження Меморіального комплексу жертвам Голодомору 1932—1933 років, Міністерству закордонних справ доручали розпочати діяльність з міжнародного визнання Голодомору як геноциду українського народу та злочину проти людства.
6 березня 2003 — Постанова Верховної Ради 
У Рекомендаціях парламентських слухань щодо вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років, схвалених Постановою Верховної Ради України від 6 березня 2003 року № 607-IV, зафіксовано визнання Голодомору 1932—1933 років в Україні як акту геноциду українського народу. Крім того, Верховна Рада України доручила уряду розв'язати комплекс питань, пов'язаних зі спорудженням у Києві Меморіального комплексу жертвам Голодомору 1932—1933 років, зокрема щодо його проектування, відведення земельної ділянки та фінансування спорудження.
14 травня 2003 — Звернення до українського народу із визначенням Голодомору 1932—1933 років як геноциду 
За результатами Спеціального засідання Верховної Ради України щодо вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років було прийнято Постанову № 789-IV, яка схвалила Звернення до українського народу із визначенням Голодомору 1932—1933 років як геноциду. Зокрема, у зазначеному Зверненні висловлено переконання, що в офіційному оприлюдненні правди про Голодомор 1932—1933 років провідна роль в умовах незалежності України відводиться державі; свідомо організований сталінським режимом Голодомор повинен бути публічно засуджений українським суспільством та міжнародним співтовариством як один з найбільших за кількістю жертв у світовій історії факт геноциду; «кваліфікація цієї Катастрофи української нації як геноциду має принципове значення для стабілізації суспільно-політичних відносин в Україні»; надання політико-правової оцінки Голодомору 1932—1933 років — певною мірою виконання громадянського, патріотичного обов'язку перед пам'яттю мільйонів людей, перед підростаючим поколінням.
11 липня 2005 — Указ Президента України Віктора Ющенка № 1087 «Про додаткові заходи щодо увінчення пам'яті жертв політичних репресій та голодоморів в Україні» 
окрім інших важливих положень, містить доручення уряду створити Український інститут національної пам'яті, а також підготувати і внести у встановленому порядку на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо політико-правової оцінки голодоморів в історії українського народу.
4 листопада 2005 — Указ Президента України Віктора Ющенка № 1544 «Про вшанування жертв та постраждалих від голодоморів в Україні» 
передбачив створення Оргкомітету на чолі з Прем'єр-міністром України з відзначення 75-х роковин Голодомору 1932—1933 років в Україні та проведення низки інших заходів, зокрема прискорення підготовки та подання законопроекту щодо політико-правової оцінки голодоморів в історії українського народу, здійснення додаткових заходів щодо визнання міжнародною спільнотою Голодомору 1932—1933 років в Україні як геноциду українського народу та однієї з найбільших трагедій в історії людства, розв'язання питання щодо спорудження в Києві Меморіалу пам'яті жертв голодоморів в Україні, прискорення утворення Українського інституту національної пам'яті.
12 жовтня 2006 — Указ Президента України Віктора Ющенка року № 868 «Про відзначення у 2006 році Дня пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій» 
затвердив Оргкомітет з відзначення 2006 року Дня пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій, передбачив 25 листопада 2006 року приспущення Державного Прапора на території країни, оголошення Загальнонаціональної хвилини мовчання та низку інших заходів, зокрема прискорення проектування та спорудження Меморіального комплексу пам'яті жертв Голодомору, активізацію роботи з визнання міжнародною спільнотою Голодомору 1932—1933 років в Україні як геноциду українського народу та однієї з найбільших трагедій в історії людства.
28 листопада 2006 — V скликання Верховної Ради України ухвалило Закон України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні» 
в законі Голодомор визнано геноцидом українського народу. За це не проголосували лише члени фракції Партії реґіонів та Комуністичної партії України.

Міжнародне визнання[ред.ред. код]

Визнали геноцидом[ред.ред. код]

Голодомор в Україні 1932—1933 років офіційно визнали геноцидом українського народу і засудили:

Позиція Церков[ред.ред. код]

Геноцидом українського народу Голодомор визнають Католицька церква[1][2], Константинопольська православна церква[3], Українська православна церква — Київський патріархат[4], Українська православна церква (Московського патріархату)[31] та Українська автокефальна православна церква[6]. У Зверненні Предстоятеля УПЦ (МП) митрополита Володимира (Сабодана) з приводу 80-річчя Голодомору (листопад 2013 р.) наголошується, що це «одна з найбільш жахливих трагедій для України», яка сталася «не через пошесть чи неврожай», а тому що «Голодомор був однією з ланок репресивного ланцюга більшовицької влади» [32].

Визнали злочином проти людяності[ред.ред. код]

ПАРЄ[ред.ред. код]

Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) у пунктах 10-11 резолюції 1723 «Вшанування пам'яті жертв Великого Голоду (Голодомору) на території колишнього СРСР» від 28 квітня 2010 року визнала Голодомор "злочином Радянського режиму проти власного народу" та злочином проти людяності[33]. Ось повний текст:

« 10. Асамблея вшановує пам'ять усіх загиблих у цій безпрецедентній людській катастрофі [згідно з пунктом 3 резолюції, мова йде про "масовий голод у хліборобних районах Радянського Союзу, що розпочався у 20-ті року і дійшов кульмінації у 32-33-му роках"] і визнає їх жертвами жорстокого злочину Радянського режиму проти власного народу.

11. Вона [ПАРЄ] рішуче засуджує жорстоку політику Сталінського режиму, що призвела до смерті мільйонів невинних людей, як злочин проти людяності. Вона рішуче відкидає будь-які спроби виправдати цю нещадну політику, які б цілі ці спроби не переслідували, та нагадує, що право на життя є невід'ємним.

Оригінальний текст (англ.)

10. The Assembly honours the memory of all those who perished in this unprecedented human disaster, and recognises them as victims of a cruel crime of the Soviet regime against its own people.

11. It strongly condemns the cruel policies pursued by the Stalinist regime, which resulted in the death of millions of innocent people, as a crime against humanity. It resolutely rejects any attempts to justify these deadly policies, by whatever purposes, and recalls that the right to life is non-derogable.

 »

У пункті 5 резолюції 1723 мова йде про голод на території сучасної України. Стверджується наступне[33]:

« 5. На Україні, що найбільш постраждала, найсильніший удар Великий Голод завдав селянству й мільйони одноосібних фермерів та члени їх сімей загинули від голоду, який спричинили колективізація, заборона переселення з уражених територій та конфіскація зерна й іншої їжі. Ці трагічні події називають Голодомор [виділено курсивом] (політично зумовлений голод) і визнаються законом України геноцидом проти українців.
Оригінальний текст (англ.)

5. In Ukraine, which suffered the most, the peasantry was particularly hit by the Great Famine and millions of individual farmers and members of their families died of hunger following forced “collectivisation”, a ban on departures from the affected areas and confiscation of grain and other food. These tragic events are referred to as Holodomor (politically-motivated famine) and are recognised by Ukrainian law as an act of genocide against Ukrainians.

 »

Як зазначає інформаціна агенція УНІАН,[34] ПАРЄ відмовилася назвати Голодомор геноцидом. Варто відзначити пункт 18 резолюції 1723:[33]

« 18. Вона [ПАРЄ] також закликає органи влади цих країн [мова йде про Україну, Білорусь, Казахстан, Молдову та Росію - див. пункт 4 резолюції] домовитися щодо спільних дій, спрямованих на шанування пам'яті жертв Великого Голоду, незважаючи на їх національність.
Оригінальний текст (англ.)

18. It furthermore encourages the authorities of all these countries to agree on joint activities aimed at commemorating the victims of the Great Famine, regardless of their nationality.

 »

Європарламент[ред.ред. код]

Європарламент у "Резолюції Європейського Парламенту від 23 жовтня 2008 року щодо поминання Голодомору, штучного голоду в Україні (1932-1933)" визнав[35] Голодомор в Україні злочином проти людства і висловив співчуття українському народу. Зокрема зазаначимо пункт 1.а) резолюції:

« 1.а) [Європарламент] визнає Голодомор (штучний голод 1932-1933 років в Україні) жахливим злочином проти народу України та проти людяності;

1.а) recognises the Holodomor (the artificial famine of 1932-1933 in Ukraine) as an appalling crime against the Ukrainian people, and against humanity;

 »

Проти визнання[ред.ред. код]

Генеральна асамблея ООН[ред.ред. код]

У листопаді 2003 року 58-ма сесія Генеральної асамблеї ООН ухвалила «Спільну заяву з нагоди 70-ої річниці Великого голоду 1932—1933 років», де він визнавався національною трагедією українського народу. За ухвалення Спільної заяви проголосували 64 держави-члени ООН, у тому числі Росія[36][37]. Проти визнання Голодомору геноцидом висловились представники Росії, які наполягали на тому, що Голодомор не був геноцидом українського народу[38].

Також Росія активно виступила проти включення до порядку денного 63-ої сесії Генеральної Асамблеї ООН резолюції, що оголошує голодомор геноцидом українського народу. За словами речника Російської Федерації при ООН, представники Росії активно роз'яснювали своїм зарубіжним партнерам історію питання, і це принесло результати: зокрема, 9 держав країн членів ЄС не поставили підписи під українською декларацією[39].

Російська Федерація[ред.ред. код]

2008 року Держдума РФ прийняла заяву, в якій Голодомор був названий «предметом сучасних політичних спекуляцій», і таким, що «не має, і не може мати міжнародно встановлених ознак геноциду, і не має бути предметом сучасних політичних спекуляцій.»[40] Були названі такі аргументи проти визнання Голодомору геноцидом: відсутність свідчень етнічної спрямованості голоду, присутність серед мільйонів жертв представників різних народів та національностей переважно аграрних районів СРСР[41].

Згідно з документами, оприлюдненими Wikileaks, президент Азербайджану Ільхам Алієв розповів у приватній розмові британському Принцу Ендрю що[42]: «Алієв отримав документ від президента Медведєва, в якому зазначено, що якщо Азербайджан визнає Більшовицький штучний голодомор в Україні “геноцидом” в ООН, “то ви маєте забути про Нагірний Карабах взагалі”». Такі безпрецендентні й ганебні[Нейтральність?] факти втручання російських політиків та урядовців в політичні та міждержавні стосунки країн сусідів — непоодинокі, що й засвідчує Принц Ендрю[43]

Віктор Янукович[ред.ред. код]

27 квітня 2010 р. на сесії ПАРЄ, одним з центральних питань якої було ухвалення резолюції, ініційованої у свій час Україною і присвяченої пам'яті жертв Голодомору, новообраний президент Віктор Янукович взагалі ані словом не обмовився про трагедію українського народу. Після виступу йому було поставлене запитання від Яако Тапані Лааксо, який входить до групи об'єданих європейських лівих, є колишнім членом компартії Фінляндії та відомий у минулому своїми широкими зв'язками з КДБ та Штазі,[44][45] щодо його особистої думки стосовно Великого Голоду. У відповідь на поставлене запитання Президент України відхилився від позиції держави Україна, визначеної законом України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні» та рішенням суду, натомість озвучив позицію делегації Росії[46]:

« Це були наслідки сталінського тоталітарного режиму, ставлення до людей. Але визнавати Голодомор як факт геноциду стосовно одного чи іншого народу, ми вважаємо, буде неправильно, несправедливо. Це була трагедія, спільна трагедія народів, які колись входили в єдину державу — Радянський Союз.  »

Дивіться також[ред.ред. код]

Ресурси інтернету[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Encontro do Santo Padre com os Representantes da Política, Cultura, Ciência e Indústria (італ.)
  2. а б в Mensagem do Papa João Paulo II (італ.)
  3. а б Послання Вселенського Патріарха Варфоломія І з нагоди 75-ї річниці Голодомору в Україні Всьому побожному українському народові!
  4. а б УПЦ КП призывает украинцев почтить память жертв Голодомора 1932-33 годов (рос.)
  5. Слово Блаженнішого Митрополита Володимира з нагоди Дня пам'яті жертв голодомору та політичних репресій
  6. а б УАПЦ за вшанування жертв голодоморів спровокованих Москвою в Україні
  7. http://www.radiosvoboda.org/content/article/1349371.html Рафаель Лемкін: Радянський геноцид в Україні
  8. а б в The Historiography of Genocide, 414
  9. The Historiography of Genocide, 415
  10. http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_155
  11. а б The Ukrainian Famine of 1932-1933 as Genocide in the Light of the UN Convention of 1948 The Ukrainian Quarterly, Vol. LXII, No. 2, Summer 2006
  12. за ред. В.В.Сташиса, В.Я.Тація Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар. — Київ: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. — 1196 с. — ISBN 966-313-048-2.
  13. а б Raphael Lemkin Papers, The New York Public Library, Manuscripts and Archives Division, Astor, Lenox and Tilden Foundation, Raphael Lemkin ZL-273. Reel 3. (рік: 1953) // Holodomor: Reflections on the Great Famine of 1932–1933 in Soviet Ukraine / L.Y. Luciuk. — Kingston: The Kashtan Press, 2008. — ISBN 1896354335. укр.
  14. Raphael Lemkin, Axis Rule in Occupied Europe: Laws of Occupation - Analysis of Government - Proposals for Redress (Washington, D.C.: Carnegie Endowment for International Peace, 1944), С. 80.
  15. В номері «Известий» за 2 грудня надрукована промова Косіора на трьох сторінках, назва статті «Итоги и ближайшие задачи проведения национальной политики на Украине». Цитата, повністю: «В настоящее время основная угроза Украине исходит от местного украинского национализма, связанного с интересами империалистов».
  16. Weiss-Wendt, Anton (2005). "Hostage of Politics: Raphael Lemkin on 'Soviet Genocide'". Journal of Genocide Research 7 (4): 551–559: at 555–556. doi:10.1080/14623520500350017. http://www.inogs.com/JGRFullText/WeissWendt.pdf
  17. Steven Jacob, "Raphael Lemkin and the Holodomor: Was it Genocide?", 2008. надруковано в Holodomor: Reflections on the Great Famine of 1932-1933 in Soviet Ukraine. Однак, наполягаючи на тому, що Голодомор був направлений проти куркулів, Якобс втрачає основну ідею аналізу Лемкіна, який застосував поняття геноциду до всього українського народу, а не лише до куркулів, кількість яких, як зазначив Лемкін, надто мала.
  18. http://unian.net/rus/news/news-317456.html
  19. http://www.zaxid.net/newsua/2010/1/14/84027/
  20. Г. Іванченко, керівник прес-служби РДА (2009-11-28). «Хронологія визнання Голодомору геноцидом української нації». Архів оригіналу за 2013-07-15. 
  21. Голодомор 1932—1933 рр. в Україні: причини і наслідки. Міжнародна наукова конференція. Київ, 9—10 вересня 1993 р. Матеріали. — К., 1995. — С. 10
  22. а б в г д е ж и к л м н п р с т у Країни, що визнали
  23. Proposta d’acord relativa al 75è aniversari de l’Holodomor de 1932-1933 (фр.)
  24. Proposição: REQ-124/2007 CDHM (порт.)
  25. Holocausto Ucraniano é lembrado no Congresso Nacional (порт.)
  26. «Наша Украина»: Испания признала геноцидом Голодомор 1932-33 годов (рос.)
  27. Resolução da Câmara dos Deputados da Itália (n.º 7/0038)
  28. Risoluzioni in Commissione
  29. Resolution Marks the 75th Anniversary of the Manmade Famine that Killed Millions of Ukrainians in 1932-33 (англ.)
  30. Україна пам’ятає - світ визнає!
  31. Слово Блаженнішого Митрополита Володимира з нагоди Дня пам’яті жертв голодомору та політичних репресій
  32. Звернення Предстоятеля до сумної дати 80-річчя Голодомору: Блаженніший Владика закликав українців помолитися за упокій душ братів і сестер та упорядкувати могили померлих
  33. а б в http://assembly.coe.int/mainf.asp?link=/documents/adoptedtext/ta10/eres1723.htm
  34. http://www.unian.ua/news/374720-pare-vidmovilasya-nazvati-golodomor-genotsidom.html
  35. http://www.europarl.europa.eu/sides/getDoc.do?type=TA&reference=P6-TA-2008-0523&language=EN
  36. Закон України № 376–V. Про Голодомор 1932–1933 років в Україні
  37. Голодомор 1932 — 1933 рр. як геноцид: прогалини у доказовій базі
  38. Олександр Гриб (18:15 13.01.2011). «США проти визнання Голодомору геноцидом в ООН». Архів оригіналу за 2013-07-15. Процитовано 2011-10-11. 
  39. Ілля Абель (2008-12-19). «ООН не розглядатиме визнання Голодомору геноцидом українців – Росія домоглася свого». Архів оригіналу за 2013-07-15. 
  40. «Держдума РФ прийняла заяву, що заперечує Голодомор як геноцид українців». Новинар. 2008-04-02. Архів оригіналу за 2013-07-15. 
  41. ru:s:Заявление ГД РФ "Памяти жертв голода 30-х годов на территории СССР"
  42. http://www.pravda.com.ua/news/2010/11/30/5628021/
  43. http://cablegate.wikileaks.org/cable/2008/10/08BISHKEK1095.html
  44. «Vuosikymmenen takaisen vakoilutapauksen tausta: Suojelupoliisi teki Dumellista varoittavan esimerkin Supo ei uskaltanut kytkeä Jaakko Laaksoa Dumell-juttuun». Helsingin Sanomat. 1993-06-01. Архів оригіналу за 2013-07-15. Процитовано 2011-04-24. 
  45. Jaakko Lyytinen (2009-09-06). «Matts Dumell: They made me a spy». Helsingin Sanomat. Архів оригіналу за 2013-07-15. 
  46. Володимир Василенко (2010-05-05). «Закон України про Голодомор: ПАРЄ шанує, Янукович нехтує». УНІАН. Архів оригіналу за 2013-07-15. 


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.