Калуш

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Калуш
KalushCOA.jpg KalushFLAG.jpg
Герб Калуша Прапор Калуша
Калуська міська рада
Калуська міська рада
Калуш
Калуш на мапі України
Калуш на мапі України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Івано-Франківська область Івано-Франківська область
Район/міськрада Калуська міська рада
Рада Калуська міська рада
Код КОАТУУ 2610400000
Засноване 1437
Магдебурзьке право 1549
Населення 67 624 (1 листопада 2012)[1]
Площа 64,53 км²
Густота населення 1047 осіб/км²
Поштові індекси 77300—77309
Телефонний код +380-3472
Координати 49°02′39″ пн. ш. 24°21′35″ сх. д. / 49.04417° пн. ш. 24.35972° сх. д. / 49.04417; 24.35972Координати: 49°02′39″ пн. ш. 24°21′35″ сх. д. / 49.04417° пн. ш. 24.35972° сх. д. / 49.04417; 24.35972
Висота над рівнем моря 290 м
Водойма р. Лімниця, Сівка
Міста-побратими Горлиця
День міста остання неділя травня
Відстань
Найближча залізнична станція Калуш
До обл./респ. центру
 - залізницею 42 км
 - автошляхами 34,2 км
До Києва
 - автошляхами 578 км
Міська влада
Адреса 77300, Івано-Франківська обл., м. Калуш, вул. І.Франка, 1
Веб-сторінка Калуська міськрада
Міський голова Насалик Ігор Степанович

Ка́луш — місто на Бойківщині, яке розташоване на північному заході Івано-Франківської області, центр Калуського району, адміністративний центр Калуської районної ради.

Географічне розташування[ред.ред. код]

Одна з головних переваг міста — його вигідне географічне розташування. Добре розвинута транспортна мережа поєднує місто з Центральною Європою та Заходом через залізницю та автомобільні дороги. Мережа автомобільних доріг з'єднує Калуш з іншими містами, такими як Львів (130 км), Ужгород (280 км), Київ (560 км). Ці та інші міста сполучені з Калушем також залізницею.

В радіусі 300 км від міста пролягають кордони з Польщею (150 км), Угорщиною (300 км), Словаччиною (300 км), Румунією (240 км), що дає легкий доступ до країн Центральної та Східної Європи.

За 30 км від Калуша, в м. Івано-Франківську, розташоване летовище, спроможне регулярно приймати важкі транспортні літаки (Боїнг 767, Іл-76, Іл-86).

За характером рельєфу територія міста складається з рівнинної частини. Поверхня міста розчленована річками Лімниця, Сівка, Млинівка. Десята частина міста вкрита лісами. В місті є гора Височанка (відповідно називається і район), названа на честь героя-опришка Семена Височана.

Клімат[ред.ред. код]

Калуш лежить в Атлантико-континентальній кліматичній області. Клімат міста помірно континентальний, вологий з прохолодним літом та м'якою зимою; формується під домінуючим впливом вологих повітряних мас Атлантичного океану та Середземного моря. Це зумовлює різке зниження температури повітря взимку до −20 °C і підвищення температури влітку до +20°, +30 °C.

Зими, як правило, м'які, літо — тепле. Пересічна температура січня −4°, −10 °C, липня +18°, +25 °C. Період з температурою понад +10 °C становить 160–170 днів. Безморозний період  — 250–255 днів. Річні суми опадів коливаються в межах 600–800 мм. Основна кількість опадів припадає на теплий період. Це пов'язано з тим, що місто належить до вологої помірно теплої акрокліматичної зони і на клімат міста суттєво впливає близькість гір Карпат.

Адміністративно-територіальний устрій[ред.ред. код]

Калуш — місто обласного підпорядкування з площею 6453,5 га (це 0,5% території області), розташоване на відстані 30 км від обласного центру.

30 жовтня 1990 році сесією обласної ради XXI скликання було затверджено межу Калуської міської ради із загальною площею 6454 га.

20 березня 1972 Калушу присвоєно статус міста обласного підпорядкування.

Влада міста представлена Калуською міською радою (50 депутатів) на чолі з міським головою, обраними мешканцями міста (кількість виборців — 49634). Голова міста управляє міською радою та виконавчим комітетом, обраним депутатами. Виконавчий комітет управляє міськими організаціями і службами.

Місто складається з кількох районів: Старе місто, Нове місто (в народі — «посьолок»), Височанка (р-н котеджів), Підгірки (р-н котеджів), Загір'я (р-н котеджів), Хотінь (р-н котеджів); має кілька базарів: старе місто — базар «Ринок», між старим і новим містом — базар «Барахолка», та нове місто — «П'ятачок».

Населення[ред.ред. код]

Населення міста за статистичними даними станом на 01.01.2003 р. становило 67,9 тис. чоловік, це 4,8% від населення області. За статтю: 52,6% — жінки, відповідно 47,4% — чоловіки. На 1 км² припадає 1125 осіб. Пенсіонерів — 18672 особи (27,5% до наявного населення).

Половина трудових ресурсів міста зайнята в промисловості, а перехід до ринкової економіки викликав значну міграцію кадрів у сферу послуг, із загальної чисельності населення трудові ресурси станом на 01.01.2003 р. становили 45,0 тис. чол., з них працевлаштоване населення у працездатному віці — 42,5 тис. чол. Зайнято у сферах матеріального виробництва та послуг — 37,2 тис. чол., або 80% до загальної чисельності трудових ресурсів.

Рівень офіційного безробіття у м. Калуші за 2002 рік становив 3,6%. Найбільше серед безробітних кваліфікованих працівників віком від 30 до 40 років. Більшість з них закінчила середню школу чи училище, має дипломи вишів. Ця потенційна кваліфікована робоча сила може зробити вагомий внесок у виробничу сферу регіону.

Історія[ред.ред. код]

Можливо, що й у княжий час могло існувати (і, напевно, існувало) поселення на території властивого Калуша, але воно ще письмово не усталилося, хоча картографи й фіксують його на мапах Галицько-Волинського князівства XII–XIII століть. 1387 рік Є свідчення, що на території нинішнього Калуша відкриті соляні промисли.

Перша письмова згадка про Калуш була знайдена в дванадцятитомнику Галицьких гродських книг (Галицьке староство, яке було в той час під Польською короною) і датована 27 травня 1437 роком. Мова йшла про «суд у найближчий вівторок після Трійці за участю королівського чоловіка Драгуша із Калуша проти Митька із Куроша». З цього часу згадка про Калуш все частіше зустрічається в різних земських книгах. Уже 1438 року в записах йдеться про Мартина — управителя із Калуша. Можливо, це український шляхтич, який від імені галицького старости заправляв ко­ролівським Калушем. Назва міста правдоподібно походить від слова «калюші»: природних сольових джерел, в яких у давнину добували сіль. 5 квітня 1464 рік Король Казимир IV Ягелончик подарував калуському костьолу в ужиток одну вареницю солі (солеварню). У 1447 році в актах Калуш згадується разом із солеварнею «жупою». Цим роком датуються перші записи про навколишні села — Незавилів, Зараби, Братківці, Угринів, Довге. Під 1475 роком у галицьких тройських книгах серед різних сіл згадуються оселі Рожнів, Довге, Ісаків, Боднарів, Лютатичі, Тужилів і Підгірки біля Калуша.

Протягом XIV середини XVI століття в Калуші проживало понад 40 селянських сімей. Згідно з категоріями селяни ділилися на вільних і не вільних. Вільні це були (як записано в актах) «королівські люди». Вони володіли окремими дворищами, земельними ділянками і могли виходити із села. До другої групи входили несвобідні, або невільні селяни. З появою панського фільварку, а він згадується в актах 1447 року вони були закріпачені панським двором.

З 1460 року і до 1634 року Калушем і його навколишніми земельними посілостями володіла родина Ходечів з Ходеча, давнього українського походження. Це право володіння потвердили їм свого часу польські королі.

До 1549 року Калуш залишався селом, яке входило до складу Галицького староства (повіту) Галицької землі Руського воєводства. 1549 року польський король Сигізмунд II Август уповноважує коронного гетьмана, белзького воєводу, галицького старосту Миколая Сенявського заснувати місто Калуш з відповідною юрисдикцією на самоврядування. З цього року Калуш стає «вільним містом» на Магдебурзькому праві із власним гербом, який трьома топками солі на червоному тлі свідчить про солеваріння як основний промисел. Також він стає центром негродового староства, яке виділилось зі складу Галицького староства із групою близьких сіл. В місті був створений міський магістрат (міська рада) (була побудована ратуша, яка була знищена в роки Національно-визвольної війни; на початку XX століття була зведена нова ратуша, яка зараз перебуває у напівзруйнованому стані). Його очолював бургомістр, якого обирали громадяни. Новозбудованому костелові дарується перша солеварня. У 1553 році соляні промисли були передані королем шляхтичеві Сем'яковському за вірну службу короні.

За розпорядженням короля, на узгір'ї міста було збудовано замок, який від самих низин оточували вали. Будівлі, що належали замку, були сполучені підземними ходами. Калуш, як і інші міста Галичини, перетворився на фортецю для боротьби проти турецьких і татарських набігів.

Згідно з люстраціями (описами королівських маєтків) за 1565–1566 рр.,місто «лежало під горами над рікою Сівкою і другою рікою Чечвою», в Калуші було десять соляних джерел і декілька у навколишніх селах. Біля Калуша, наприклад, була солеварня, що використовувала ропу трьох криниць. У 1771 році калуські солевари мали 12 криниць. Тут працювало 33 ремісники (серед них було 5 бондарів). Біля солеварні стояла кузня, у якій виплавляли залізо і виробляли черуни для солеварень. Згодом австрійський уряд увів державну монополію на сіль і заборонив використовувати надра землі.

1594 рік, липень. Татарський набіг на Калуш. Місто було зруйновано дощенту.

У 1615 році калуським старостою став Л. Жолкевський пізніше його замінив Олександр Чарторийський.

Також слід зауважити, що з 1656 року в промислових умовах варили знамените калуське пиво. Воно славилося в Європі. Його в спеціальній тарі експортували до Польщі, Угорщини, Франції. Калуске «Цісарське» конкурувало з баварським, чеським, львівським пивом, і навіть сам цісар Австро-Угорщини залюбки смакував їм.

З давніх актів довідуємося про перебудову містечка на початку XVII століття. Після найбільшого розорення татарами 1617,1620,1621 років та великої пожежі Калуш перебудувався в нову осаду. Процес перебудови Калуша тривав від 1616 до 1630 року, тоді місто набуло нового вигляду. Середмістя з бічними кварталами і вузькими вуличками входило до фортифікованої частини. В центрі була утворена прямокутна площа, в середині якої споруджено дерев'яну ратушу, яку в середині XVII століття було замінено на кам'яну (восени 1648 р., в період Хмельниччини, вона згоріла). Ратушу зі всіх сторін оточували крамнички де продавали свої товари ремісники. За фортифікованим середмістям були розташовані калуські передмістя їх називали Галицьким, Львівським і Долинським. Тут були вулиці Панська, Замкова, Костельна, Галицька, Під валом (теперішня Підвальна), За валом, На греблі. Пивоварний завод містився на окраїні міста а Загір'я було тоді приміським селом, У Калуші здавна існували солеварні. В 1565 році продукували сіль у 3-х банях із 4-ма вежами, які виорендовували тоді два місцеві міщани. Одна належала старості, а одна — костьолові. В 1569 р. у Калуші, в середмісті, стояли два будинки, в одному з яких жив місцевий війт, а в другому замешкував возний. У середині XVI століття була в Калуші «горілчана корш-ма». На річці Чечві діяв млин, де працювали 2 мучних кола, а 3-тє було ступне. Церковні споруди були як в середмісті так і у передмістях. Католицький костел, споруджений зі смерекового дерева стояв при замковій стіні у місті а головна церква св. Михаїла стояла з іншого боку замкової стіни.

Калушани доклали чимало зусиль, аби звільнитися з-під польської опіки за часів визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Восени 1648 року у місті було створено українське самоврядування на чолі з бургомістром Грицем Воликовичем. 1648 Ймовірно, що в цей час народився Іван Грабівський, який очолив повстання на Калущині за часів Богдана Хмельницького. Очолив повстанський рух у 20 селах Калуського повіту, в якому у жовтні-листопаді 1648 року брало участь до 5 тисяч люду. Звільнивши Калуське староство від польських загарбників, повстанці під керівництвом Івана Грабівського успішно діяли на Долинщині, де об'єдналися з армією Семена Височана. Але у грудні того ж року українських урядників у Калуші спіткала жахлива трагедія: усіх їх було страчено поляками.

Червень 1649 року у Калуші почав старостувати шляхтич Ян Замойський який у 1670 році повністю оволодів парвами на калуське староство і назвав себе «власним паном на Калуші» Після нього Калуське староство отримує Ян Собеський.

1675 року під Калушем були розбиті татарські орди вдруге польськими військами під проводом київського воєводи Андрія Потоцького — засновника міста Станіславова.

1731 рік у місті збудовано дерев'яну церкву Рождества Пречистої Діви Марії (пізніше перебудовану).

В 1767 році Калуш спідкала велика пожежа яка виникла стихійно а в 1770 році Епідемія холери обезлюднила місто. Ще й досі показують по селах: братські могили, де в той час було поховано багато людей, померлих під час епідемії. Тільки в Калуші і на його передмістях тоді загинула від «мору» майже половина калушан.

Калуський замок

Мало хто сьогодні з калушан знає, що в місті існував середньовічний замок, який в актах називали старостинським, оскільки тут у 1549–1778 рр. було управління Калуського негродового староства. Від дерев'яних чи кам'яних замкових споруд не збереглося жодного сліду. На початку австрійського панування калузький замок був знесений, стародавня будівля розвалилася. В кінці XVIII — на початку XIX ст. каміння частково використав міський магістрат, а частково міщани для своїх потреб. На жаль, тогочасні архітектори, художники, австрійські правителі не залишили нам будь-яких планів, схем, малюнків замку. Каміль Баранські висловив припущення, що в Калуші оборонний замок існував уже в XIII столітті, коли тут з'явилися як фахівці гірники — угорці. Від того часу, вважає він, передмістя називалося Банею, а місто отримало в своєму гербі угорський хрест над топкою солі.

Уперше натрапляємо на достовірний опис Калуського замку в королівській люстрації 1661 року . В ній записано, що в замку є в'їзд до міста, де замкова брама, в якій розміщена кімнатка, що являє собою їдальню з буфетною коморою. Далі розміщувалися 8 покоїв з кімнатами. У виході із замку до волоського саду також було розміщено кілька кімнаток. Всі замкові будівлі були пов'язані між собою підземними ходами, залишки яких існували ще до початку XX століття. На тому місці, де за Австрією і Польщі була пошта, стояв колись королівський мисливський дворик.

В складі імперії Габсбурґів[ред.ред. код]

калуш та околиці 1889 рік

Під час першого розподілу Польщі у 1772 році Калуш, як і вся Галичина з частиною Волині, потрапляє під владу Австро-Угорщини. Ремісники, спеціалісти з найрізноманітніших галузей промислового виробництва розгортають тут виготовлення солі, селітри, поташу тощо.

Калуське староство також посів австрійський уряд тому з 1771 по 1772 рік у Калуші старостує великий коронний князь Станіслав Любомирський 27 січня 1773 він заборонив приватні солеварні, у 1783 калуська солеварня припинила своє існування.

У 1784 році Біля Калуша засновано німецько-єврейське — поселення (колонію) Новий Калуш. У 1881 році тут проживало 577 жителів.

калуська ЗОШ № 1 поч. XIX ст.

Відомо що з 1786 року в місті починає діяти місцева школа з викладанням в ній німецькою мовою, в 1811році було відкрито двокласову народну школу в якій навчалося 50 учнів. Вже в 1847році в Калуші працювала чотирикласова хлоп'яча і однокласова дівочашколи. 1832 року в Калуші, крім народної тривіальної школи, заснованої державою, існувала парафіяльна школа при церкві Св. Михаїла (як записано в джерелах ще 1782 року)

1790 році закладено міський цвинтар а у 1792 у місті збудовано дерев'яну церкву святого Андрея, що знаходилася на Загір'ї.

У 1848 році в Галичині скасовують панщину та впроваджують демократичні інститути, дозволяють навчати дітей рідною мовою, відкривають читальні. У 1884 році у Калуші побував Іван Франко, який виступав тут в Народному домі на літературно-мистецькому святі з лекцією про Самійла Кішку. Також у Калуші знаходиться музей-оселя родини Івана Франка. На межі ХІХ-ХХ століть у Калуші постає філія «Просвіти».

будинок братів Фельчинських

На початку ХІХ ст., у 1808 році, калушани, брати Фельчинські, започаткували в Калуші фабрику, що відливала знамениті дзвони. Злото дзвони Фельчиських здобували Гран-прі на світових виставках у бельгійському Льєжі (1927) і Парижі (1928). А 12 вістунів під назвою «Гармонія» були відлиті для одного з кафедральних соборів США.

У Калуші в 1876 році засновано Народний банк .

У травні 1804 року під час поглиблення шахти біля Калуша були знайдені так звані «гіркі» солі — каїніт та сильвініт. І в 1867 році у центрі повіту, якому тоді належало 90 сіл, було засноване акціонерне товариство для розробки калійних родовищ. Тоді за два роки у Калуші збудували фабрику, що переробляла калійні руди.

У 1909 році в Калуші було відкрито кінотеатр. Великою популярністю в місті користувався організований в 1890 році хор і оркестр читальні «Рання зоря». В ньому співали і грали на духових інструментах 21 особа.

У 1912–1913 роках у районі міста Калуша закладали нафтову свердловину, але замість нафти були відкриті поклади горючого газу[2]. Його довго не використовували, потім застосували для опалення калійного рудника, котельних установок Борислава і Дрогобича[2]. Були зроблені спроби використати газ і для опалення приміщень.

І-ша світова війна[ред.ред. код]

Під час відступу російської армії з Галичини влітку 1917 р. її частини розгромили місто; при цьому були грабунки, насильство, убивства здебільшого єврейського населення міста[3].

У 1918 році, після Листопадового Чину, коли постала Західно-Українська Народна Республіка, калушани під проводом отця Андрія Бандери (батька Степана Бандери) роблять спробу визволитися з-під польської опіки. Вони майже безболісно взяли владу в свої руки. У місті було створено державно-повітове управління секретаріату ЗУНР, почала виходити газета «Голос Калущини», було організовано українську гімназію.

Західноукраїнська Народна Республіка[ред.ред. код]

2 листопада в місті та повіті Калуш було встановлено владу Української держави — ЗУНР.[4] Вагому роль у встановленні влади української держави на Калущині відіграв батько Степана Бандери — священик отець Андрій Бандера — делеґат до Української Національної Ради ЗУНР від повіту Калуш.[5]

музична школа № 1 поч. XX ст.

У 1920 р. Калуш разом з усією Галичиною знов офіційно потрапляє під владу Польщі, а у 1939 році — Радянського Союзу.

1 липня 1941 року калушани проголошують Акт відновлення української самостійної держави. 2 липня у Калуш увійшли угорські частини, які згодом передали владу фашистським окупантам. За наказом керівника калуського гестапо у місті було розстріляно близько 7 тисяч євреїв, чимало калушан вивезено на каторжні роботи до Німеччини. У відповідь на злочини завойовників Чорний ліс, що неподалік Калуша, стає партизанським краєм. Героїчний спротив підпілля тривав тут аж до середини 50-х рр.

будинок лікаря Івана Куровця кін. XIX ст.

Багато калушан — митців, науковців, літераторів — склали велику культурну спадщину Калуша, України, Польщі. Відомі митці: письменники Антін Могильницький, Олесь Бабій, Михайло Козоріс, Григорій Цеглинський, Богдан Рубчак, Юрій Іздрик, художники Григорій Смольський, довоєнний емігрант з Києва Павло Ковжун, актор та співак Іван Рубчак.

Зараз збудований храм Усіх Святих Української Православної Церкви Київського патріархату, відреставрований римо-католицький костел Святого Валентина, греко-католицька церква Святого Михайла.

В Калуші є кілька цікавих старих кладовищ, серед яких єврейське.

Промисловість і транспорт[ред.ред. код]

Сучасний Калуш завдячує розвитком своїм предкам, які започаткували видобуток солі, пивоваріння, лиття дзвонів і вже на той час створили місту славу передового промислового центру. Сьогодні — це великий промисловий і культурний центр Західної України. Тут виробляються третина всієї промислової продукції області і близько 1% промислової продукції України. Ряд унікальних видів продукції (калійні мінеральні добрива, металевий магній, поліетилен, тафтингові покриття та інші) виробляється в Україні тільки у місті Калуш.

калуський залізничний вокзал

Пряме залізничне сполучення Калуш має тільки з Івано-Франківськом та Стриєм (Львівський напрямок). Приміські й міжміські пасажирські перевезення переважно здійснюються автобусами та «маршрутками». З Калуша виконуються регулярні автобусні рейси до Львова, Києва, Одеси, Варшави, Брно (Чехія). Працюють внутрішньоміські маршрути.

Сучасний Калуш[ред.ред. код]

Промисловість міста була сконцентрована на хіміко-металургійному комбінаті, заснованому в 1968 році, який складався із 12 заводів. Сфокусована на виробництві калійних добрив, магнію та глибокій переробці вуглеводної сировини. Згодом виробництво було розширене та реорганізоване в хімічний концерн «Хлорвініл». В 1990-х роках його було перейменовано в концерн «Оріана», який проіснував до початку XXI ст., коли через економічні проблеми був змушений створити СП з «Лукойлом» утворивши ЗАТ «Лукор».

Також тут є завод «Три бетони». В Калуші діє великий базар із секонд-хендом, який є найбільшим у Західній Україні. Саме тут знаходяться виробничі потужності відомого в Україні виробника печива ТОВ «ДЕЙ-СОН Логіст-Продакшин-Компані», що працює під торговою маркою «БОМ-БІК».

30 червня 2012 року у місті був відкритий пам'ятник генерал-хорунжому УПА Роману Шухевичу в день 105-ї річниці з дня його народження (бронзова скульптура на високому постаменті); скульптор — Ігор Семак[6].

Зона надзвичайної екологічної ситуації[ред.ред. код]

Внаслідок прийнятих свого часу неправильних рішень щодо розташування й експлуатації хвостосховищ, відвалів, акумулюючих ємностей та способу ліквідації шахтних порожнин, що утворилися в результаті господарської діяльності хімічних підприємств у Калуському районі, було порушено екологічну рівновагу в товщі гірських порід Калуш-Голинського родовища калійних солей. Це спричинило численні провали земної поверхні над площею шахтних полів у Калуші, руйнування будинків і комунікацій, засолення водоносних горизонтів у місті, селах Кропивник і Сівка-Калуська.

В лютому 2010 екологічній ситуації у місті було присвячено засідання РНБОУ, за підсумками якого були прийняті указ президента і закон на його підтвердження.[7]. Указом і законом передбачено, що Кабінет міністрів України має терміново забезпечити у зоні надзвичайної екологічної ситуації добровільне відселення людей з територій просідання земної поверхні, утворення провальних вирв, карстів, зсувів ґрунтів, з обов'язковим забезпеченням їх жилими приміщеннями для тимчасового, а в подальшому постійного проживання; здійснення запобіжних заходів щодо недопущення забруднення джерел питного водопостачання; здійснення технічних заходів з укріплення, гідроізоляції, зменшення динаміки приросту розсолів у Домбровському кар'єрі калійних руд. Крім того, уряд має здійснити укріплення дамби хвостосховища № 2 Калуш-Голинського родовища калійних солей; дослідження полігону захоронення токсичних відходів, розробку та здійснення комплексу заходів щодо локалізації джерела забруднення токсичними відходами навколишнього середовища та щодо ліквідації наслідків такого забруднення. Кабмін також має виділити у тижневий строк додаткові кошти місцевим бюджетам Калуша і Калуського району, інші матеріальні ресурси для нормалізації екологічного стану в зоні надзвичайної екологічної ситуації; установити суворий контроль за цільовим використанням фінансових та матеріальних ресурсів, які виділяються для виконання робіт щодо нормалізації обстановки у зоні надзвичайної екологічної ситуації тощо.

У вересні 2012 року парламентський адвокат у Молдові Аурелія Григоріу заявив, що ситуація, що склалася на Домбровському кар'єрі в Калуші Івано-Франківської області, де утворився відстійник для небезпечних токсичних речовин і існує неукріплена дамба, можуть спричинити екологічну катастрофу, внаслідок якої до Дністра потраплять близько 2 млн м³ отрутохімікатів, а Молдова (особливо м. Кишинів) та частина Одеської області можуть залишитись без питної води. Крім того, у листопаді 2012 року має бути проведена міжнародна екологічна конференція, присвяченій і питанню Домбровського кар'єру[8].

Освіта та культура[ред.ред. код]

Калуський політехнічний коледж (до 2008 року Калуський хіміко-технологічний технікум) забезпечує підготовку спеціалістів хімічного профілю для потреб заводів міста. Окрім того, в Калуші є декілька філіалів вищих навчальних закладів інших міст. Середню освіту забезпечують 11 шкіл та гімназія. Функціонують дві музичні школи. Калуський коледж культури і мистецтв та Вище професійне училище № 7 також готують спеціалістів за багатьма напрямками. Зараз в Калуші функціонує льодовий палац ім. Степана Бандери, в якому відбуваються турніри з хокею, де виступає калуська команда. Також його можуть відвідувати всі охочі.

Серед навчальних закладів Калуша варто також відзначити Філію Тернопільського національного економічного університету та Філію Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника.

В місті діє народний молодіжний театр «ЛюбАрт», створений у 1998 році Любов'ю Липовською і групою акторів-аматорів. Народний аматорський театр створено для молоді, а тому в ньому всі ролі виконують юні актори. Театр створено за тісної співпраці з місцевим товариством Союзу Українок

Також діє громадська організація «Світ Альтернативної Культури», що спрямовує свої зусилля на розвиток творчості серед молоді.

Спорт[ред.ред. код]

У місті є аматорський хокейний клуб Олімпія. Футбольна команда ФК «Нафтохімік» жіноча ліга. На аматорському рівні в чемпіонаті області місто представляє футбольний клуб ФК «Калуш». На професіональному рівні виступає Калуська флорбольна команда «Freedom».

Засоби масової інформації[ред.ред. код]

У Калуші працюють дві радіостанції: Радіо «Шанс» та «Калуш FM». Здійснюють мовлення дві телекомпанії: комунальне підприємство "Державна студія «Калуське міське телебачення» та районне телерадіооб'єднання «Незалежність». Виходять газети: «Вікна», «Дзвони Підгір'я», «Західний вісник», «Вісті Калущини», «Калуський Нафтохімік», «Зоря Прикарпаття», «Калуш ПРО» та газета оголошень «Вітрина Калуша».

Персоналії[ред.ред. код]


Калуські старости[ред.ред. код]


Фотографії[ред.ред. код]

Пам'ятки архітектури[ред.ред. код]

комплекс споруд лікарні кін. XIX ст.

Загалом в Калуші та його околицях налічується 45 пам'яток архітектури місцевого значення. До найголовніших історико-архітектурних пам'яток міста належать: Костел святого Валентина (1844 р.) — збудований в неоготичному стилі костел являється справжньою візитівкою міста.

Церква святого Михаїла (1910–1913 рр.)

Народний дім (1907 р.) — збудований у стилі модерну з великою кількістю елементів класицизму.

житловий будинок Площа героїв 21 — 22 XVII–XVIII ст.

Житловий будинок по вулиці Площа героїв 22. (XVII–XVIII ст.) — являється одним із найстаріших в місті.

Будинок товариства Сокіл (концертний зал калуського коледжу культури і мистецтв) — (сер. XIX ст.)

Церква святого Андрея (1792 р.)

Калуська ЗОШ № 1 (поч.XIX ст.)

Колишня єврейська синагога зараз історико-краєзнавчий музей калущини (1930 р.) — збудована у стилі конструктивізму з елементами модерну.

Інші визначні місця[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. Головне управління статистики у Івано-Франківській області
  2. а б Стойко Степан Михайлович, Ермоленко Юрий Афанасьевич. Карпати очима допитливих. — Львів: Каменяр, 1976. — 96с.
  3. В.Іванис. Симон Петлюра — Президент України.— К.: Наукова думка, 1993.— 272 с., іл. ISBN 5-12-004111-6 с. 138
  4. Лев Шанківський. Стрий і Стрийщина у визвольній війні 1918–1920 рр.
  5. М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР.- Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995.- 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9 с. 83
  6. Пам'ятник Роману Шухевичу у Калуші відкрив його син Юрій
  7. Віктор Ющенко підписав закон про надзвичайну ситуацію в Калуші
  8. Екологічна катастрофа в найдовшій ріці Тернопільщини. Express. Тернопіль. 11.09.2012.
  9. Stef. Kieniewicz. Smolka Franciszek Jan (1810–1899) / Polski Słownik Biograficzny.— Warszawa — Kraków: Polska Akademia Nauk, Polska Akademia Umiejętności, 1999.— Tom XXXIХ/2, zeszyt 161. — S. 1-176 (пол.) S. 314–318.

Зовнішні адреси[ред.ред. код]